Головне:
Інтерв'ю

Українська мрія

Ярослав Прийма
керівник господарства ФГ «Нова Мрія»
Поділитись:

За кілометр від митного переходу Краківець, там, де спраглі до безмитного експорту щодня стоять у черзі, аби перевезти пляшку горілки, фермерське господарство щороку монотонно вирощує яблука. Вирощене з’їдають в Україні, за кордон нічого не вивозиться.  

 

ФГ «Нова Мрія» розташоване біля самого кордону України з Польщею. Площа саду — 15 га: є по гектару вишні/черешні, сливи та персика, решта — яблуня. Середня врожайність яблуні — 50–70 т/га, трирічний персик торік вродив 12,5 т/га. Сумарний урожай яблуні в господарстві біля 1000 т. Усе вирощене продають роздрібним торговим мережам. 2016 року поставили сокову лінію, виготовляють сушеню яблук. Наш співрозмовник — Ярослав Прийма, керівник господарства.

 

– Розкажіть, із чого господарство починало, і яким воно є зараз.

 

– Перші 5 га саду ми заклали 2001 року. Рішення було спонтанним — за кордоном, у Польщі, я побачив, яким може бути сад яблуні, й вирішив зробити собі такий. На той рівень, що маємо зараз, вийшли через п’ять років — я спотикався, падав і набивав гулі, поки не навчився. Багато разів їздив за кордон — у Німеччину, Голландію, Польщу. Спілкувався із садівниками, навчався в них ведення саду. У Польщі в одному господарстві мені порадили гарний розсадник, його керівник підказав садівника, що вирощував яблука, — подзвонив та попросив за мене. Я поїхав, і мене там прийняли. Це було 12 років тому, у нас зав’язалася дружба. Я бував  там, він регулярно приїздив до мене, показував-підказував, навчав обрізки. Я натрапив на порядних і щирих людей, і по тепер їм вдячний. Кілька років тому той чоловік несподівано помер, я шкодую за ним…

 

Сад досаджував потроху: 2 га, через рік ще 2 га і згодом ще 2 га. Майже всі яблуні на підщепі М26. Зрошення не маємо. Застосовуємо хімічне і ручне прорідження. У коморі-холодильнику використовуємо препарат на основі 1-МЦП. У сезон, разом із листковими підживленнями, виконуємо близько 30 обприскувань. Найстарші 5 га саду, яким уже 16 років, будемо оновляти. Листковим підживленням і внесенню різноманітних біостимуляторів приділяємо багато уваги. Чотири роки тому заклали кісточкові сади — вишню та черешню, сливу, персик. Врожай персика цього року продавали за ціною 25 грн/кг. Єдиний ризик для цієї культури — весняні приморозки: торік трирічні дерева дали 12,5 т/га урожаю, цей рік — не так. Яблука літнього сорту Пірус у серпні продавали по 18 грн/кг, із ділянки 0,3 га (750 дерев) зібрали 21 т плодів. Ми адаптували польську технологію до наших умов — ґрунтів, вологості, температури: просте копіювання ефекту б не дало.

 

Фото 1. Яблуня на М26, насадженням 16 років

 

– Як досягти успіху у вирощуванні?

 

– У саду треба бути щодня або хоча б через день. У захисті головне — усе зробити вчасно, запобігти, а не лікувати. Сад не повинен бути великим, бо найманий менеджер, агроном чи бригадир, які знадобляться для великого саду, ефективно його не доглянуть. У мене разом із кісточковими 15 га саду. І я збираю біля 1000 тонн яблук. Там, де саду 115 га, такої врожайності ніколи не буде. Великі господарства, у яких сотні, а то й тисячі гектарів саду, лише розплоджують шкідників в околицях — такі площі обробити нереально. Я об’їздив усю Європу. Найбільший тамтешній сад має 350 га. Там шалена механізація — фронтальні обрізувачі, установки з пневматичним приводом для секторів, платформи — все, що тільки можна уявити. На 5 га саду — окремий трактор. І там постійно працюють 115 осіб. А скільки робітників є в наших немеханізованих, але гігантських господарствах?!

 

– Чи відрізняється польський садівник від українського?

 

– Дуже відрізняється. Я врожай у мережі продаю сам. Маю бути агрономом, економістом, бухгалтером і юристом одночасно. Там же за садівників урожай продають продуцентські групи. Є кооператив із кількох господарств, що мають по 20–30 га саду, спільний холодильник і сортувальня. Навколо — кілька десятків менших садів, по 3–5 га, які здають урожай на платне зберігання в холодильник (орендують сховище), за це мають у користуванні візки й платформи. Яблуками торгує продуцентська група. Усі задоволені. Завдання садівника — лише виростити. Про те, щоб бігати і шукати збут у мережах, у нього голова не болить.

 

– Чи можливі такі кооперативи в Україні?

 

– Ні. У нас людська свідомість не прийшла до того. Кооперативи — то корисна модель. Але у нас, коли у кооперативу з’являться гроші, то один захоче їх забрати й вийти, а другий — розвивати господарство далі, почнуться сварки. Ми не вміємо ладнати між собою. Тут люди жили у одній свідомості, а там — у другій. Це вплинуло на кілька поколінь. Ми тут усі звикли красти в колгоспах, а робити нічого не хочемо.

 

– Що треба, щоб продавати вирощене в мережі?

 

– Зараз усі мережі хочуть якісний товар, нехай навіть буде й дорожчим. На прийомці є санітарний контроль — дуже фахово перевіряють, чи товар не зіпсутий, чи належна у нього якість. Як ні — вертають назад. Із кожним роком доводиться давати більш якісний продукт.

 

Я давно на ринку, і мою продукцію мережі знають і тут, і по всій Україні. Авторитет заробити важко, а втратити можна за годину.

 

Спілкування з байєрами (закупниками) — не із легких. Шкодить їх недосвідченість, коли не до кінця розуміють логістику постачання, і крутійство. У обох випадках добрими ліками є домовлятися про поставки із власниками мережі чи її першими особами.

 

Від того, що замовили постачання, а потім, коли я відкалібрував, запакував і завантажив її, — відмовилися, теж є засіб: електронний документообіг та правильно складені угоди, де за відмову прийняти товар є штраф. Обслуговування електронного цифрового підпису недороге, а користі дає багато.

 

Усіма силами уникаю мереж, які затримують оплату. Яблуко — не бакалія, а продукт, що швидко псується. Затримка означає, що садівник кредитує мережу, що давно продала вирощене.

 

– Як на вас вплинуло російське ембарго?

 

– Ніяк. Я у Росію не продавав яблука. Я — не фірма купи-продай. Я в Україні живу, для України працюю. Нащо мені Росія, якщо мені іноді не вистачає яблук, щоб забезпечити мережі, з якими працюю?!

 

Фото 2. Нове фруктосховище почне працювати вже з врожаєм 2017 року 

Фото 3. Тепло для сушіння яблук даватиме спеціальна пічка. Паливомбудуть подрібнені гілки, які щороку лишаються після обрізування саду

 

– Чи потрібна реклама фруктів — соціальна, щоб їх більше їли в Україні?

 

– Звісно! Бо у нас зараз лише на таблетки є реклама. А має бути соціальна реклама корисних продуктів — узяти яблуко і показати, що у ньому, які поживні речовини. Чи ту саму сливу. Таке має бути.

 

– Коли починали й тепер із досвідом — де важче працювати?

 

– На початку було легше, ніж тепер, — ціна на яблука була більша, людей було більше на роботу. Зараз же можна багато чого робити, тільки нема ким. Це Львівська область, тут кордон, а за ним європейські зарплати. На обрізування саду спеціалістів не вистачає — узагалі. Уже думаю про механічне обрізування і напевне наступного року матиму його.

 

Кордон страшенно балує людей. Часом людина на кордоні з двома пачками цигарок і пляшкою горілки «туди» та мікрохвильовою пічкою tax free «назад» заробляє.

 

Такі вже ніколи працювати не будуть ні в нас, ні деінде. Це залежність, як наркотична.

 

 

Розмовляла Леся Каделя

журнал “Садівництво по-українськи”, жовтень 2017 року

  

 

Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “Садівництво по-українськи” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа». 

Поділитись: