Щоб бути рентабельним, варто просто не красти !
Приватну агрофірму «Єрчики», що в Житомирській області, здавна називають школою передового досвіду, осередком застосування сучасних технологій, базою підготовки спеціалістів. Багатогалузеве господарство за будь-якої економічної ситуації в державі працювало з прибутком, уміло диверсифікуючи ризики, до того ж чимало коштів вкладаючи в розвиток соціальної сфери. Після короткого спілкування з директором агрофірми Героєм України Володимиром Дідківським стає очевидним, що його хвилюють не лише проблеми господарства, а й села загалом, недосконалі земельні відносини, ставлення держави до аграріїв. Багато чого зі сказаного за браком журнальних площ не увійшло до короткого інтерв’ю. Натомість ми пропонуємо своєрідний рецепт відомого аграрія, як, незважаючи на кризові явища, тримати господарство на плаву.
— Володимире Олександровичу, як нині в господарстві йдуть справи?
— У нас кризи немає. Якби в державі був порядок і не війна, то в нас було б супердобре. Врожаї отримуємо непогані, у добрий рік валовий збір зерна сягає близько 25 тис. тонн, відповідно, й зарплату люди мають нормальну — у середньому понад 6 тис. грн. Більшість прибутку вкладаємо в техніку, добрива, соціалку. Молочне тваринництво нині прибуткове, тепер молоко коштує 9 грн/л — значно більше проти минулих років. А все через те, що молока нині в країні мало. Натомість у нас поголів’я останні 10 років незмінне — 3200 голів ВРХ, з яких 900 дійних корів. Єдине, про що шкодую, — не купив свого часу доїльної зали. Все думав, що бракуватиме коштів, щоб розплатитися. Проте ми маємо молокопровід, доярки в нас кваліфіковані, то можна отримувати високі надої й без зали. Набагато гірші справи з м’ясним тваринництвом, яке нам взагалі тепер не вигідне, бо ринкова ціна на яловичину не відповідає витратам. А це неправильно, бо м’ясне тваринництво — це основа харчування людини. Тому м’ясних корів у нас лишилося до 400 голів, в основному тримаємо для себе.
Найголовніше ж наше багатство — люди. У нас у штаті 300 працівників, із них 30 механізаторів, тобто тих людей, хто обробляє землю. Якби не ферма, вистачило б і 15 механізаторів. Однак я хочу, щоб люди залишалися в селі. Закрий ферму — куди вони підуть? Ми ж не агрохолдинг, якому, за великим рахунком, байдуже до селянина. Я вважаю, що агрохолдинг — це смерть для українського села. У латифундистів рахунки та маєтки за кордоном. Вони у будь-який момент можуть покинути країну. Вони ж не розумом своїм статки заробили, а продажем корпоративних прав на землю та поверненням ПДВ за відкати. По третьому колу перепродують корпоративні права, не питаючи згоди селянина, а господарю землі — простому селянинові з того всього — 4 тис. грн орендної плати.
Отож м’ясне і молочне тваринництво сьогодні нам економічно не потрібне. Рахуйте самі: з 5300 гектарів ріллі близько 2000 — під кормовою базою. Якби цю площу засіяти кукурудзою чи соняшником, мали б чистого прибутку близько 30 млн грн. А так із тваринництва якщо й маємо 5 млн, то й добре. Проте я його тримаю й триматиму, бо треба думати про людей. Я виріс на фермі, де мама 55 років працювала дояркою, — дитсадка тоді в селі не було, і я знаю, що це за труд.
— Отже, тваринництво для вас є таким собі бізнесово-соціальним напрямом. А що можете розповісти про рослинництво? Які культури вирощуєте?
— Однозначно найбільший прибуток дає рослинництво — це наш флагман, який тягне все господарство. Серед польових культур найбільшу віддачу маємо від кукурудзи, соняшнику, ріпаку та цукрових буряків, хоч вони й надзвичайно трудомістка культура. Ми, було, років два буряки не сіяли, але нині знову до них повернулися. За прибутком із гектара буряки на другому місці після соняшнику, потім ідуть кукурудза, ріпак, ячмінь, пшениця.
Цього року ми вперше плануємо все зерно продати за кордон. На жаль, нині в основному вигоду від продажу зерна отримує трейдер, а не виробник. Тому треба шукати, кому продати вигідніше.
 |
|
Фото 1. Останні 10 років у господарстві поголів’я ВРХ незмінне — 3200, з яких 900 дійних корів. Фото 2. У господарстві досі тримають до 400 голів м’ясних корів. |
— Яким є ваш рецепт високої рентабельності господарства?
— Вважаю, господарство буде прибутковим тоді, коли у ньому не крастимуть. У нас багато господарств занепало через жадобу їхніх керівників до власного збагачення. Як тільки людина сідає в директорське крісло, через деякий час починає будувати собі палаци, купувати машини та яхти, продавати корпоративні права не землю — і все починає руйнуватися. У нас такого немає. Коли наприкінці 90-х — на початку 2000-х скрізь виробництво падало, всі вирізали ВРХ, то ми, навпаки, купували молочних корів. Я особисто їздив за ними за кордон, в інші області України. Ми мали добру молочну ферму, через три роки вона стала племінною, потім з’явився племзавод з розведення чорнорябої голштинської, української червоно-рябої порід і племінний репродуктор з розведення м’ясної породи (абердино-ангус). Так, тоді держава допомагала — на кожну корову виділяла по 1,5–2 тис. гривень. Було м’ясо, була робота людям. Окрім того, коли є тваринництво — є органічне добриво в полі. У нас урожайність пшениці меншою за 60–70 ц/га ніколи не була, буряки родили по 500–600 ц/га, кукурудза — 100 ц/га. Раз є урожай, уже щось можна ділити. Не красти, а ділити, вигідно продати.
Велике значення має правильна система продажу. От інші господарства зібрали врожай і одразу його намагаються продати, бо треба гроші на поточні витрати. А для нас головне, щоб комора була повна. Тому ми до Нового року взагалі нічого не продаємо. Хіба що трохи ріпаку, бо бракує складських приміщень.
Тому в нас завжди є гроші на рахунку, ми ту копійку бережемо й даремно не розтринькуємо. Тепер на депозиті маємо трохи й валюти — нехай її не багато, але й це гроші. Завдяки цьому ми за всю нашу діяльність (а я тут уже працюю 23 роки) жодного разу не брали кредит. Бо вважаю, що кредит під 30% річних — це дорога в нікуди.
— Які галузі виробництва плануєте модернізувати або ж розширяти?
— Щодо рільництва, то тут треба працювати над підвищенням урожайності. Умови для цього є: маємо сучасну техніку, щороку щось купуємо на виставці в Ганновері. Хоча, зауважу, справи в рослинництві й нині йдуть доволі непогано. Інакше все наше зерно не йшло б за кордон як продовольче. Є перспектива у виробництві екологічно чистих органічних добрив. Щоб ми вносили не як тепер, по 50–70 т/га, витрачаючи пальне й ущільнюючи ґрунт, а по 10–12 т/га.
А от у тваринництві треба будувати нову ферму — з роботами-доярами чи з доїльною залою. Іншого виходу немає. Стільки людей ми надалі тримати не зможемо. Треба розширювати й елеваторні потужності, хоч ми побудували елеватор ємністю 15 тис. тонн, але цього мало. Треба, щоб зерно зберігалося в силосах, хоч вони й дорогі, але економні, займають мало місця, та й трудові витрати малі — обслуговує всього одна людина.
— Чи не плануєте налагодити переробку?
— Те що нам потрібно, ми зробили. Маємо власний млин, пекарню, цех із виробництва круп. Але все це робимо тільки для своїх працівників і пайовиків. Серйозну переробку лаштувати невигідно. Наприклад, щоб виготовити кілограм натурального масла, треба мати 22 л молока жирністю 3,4%. Тобто тільки молока треба на 200 грн, а ще ж логістика, вартість переробки. На виході ціна такого масла в магазині буде золота. Натомість нині кіло масла коштує в магазині 130 грн. Як так може бути? Бо в ньому молочного жиру тільки трохи, а в основному пальмова олія. Ми цього робити не хочемо.
Тому ми повинні розвиватися в тій галузі, у якій маємо досвід, на розвиток якої є кадри та ресурси. У сільському господарстві кожен повинен робити свою справу професійно.
— Ви багато уваги приділяєте соціальному розвитку села. Чи не згорнули нині свої програми?
— Потроху й далі будуємо житло для працівників. Цю програму розпочали 15 років тому, коли сусідні господарства занепадали, а ми за власний кошт збудували вулицю — нехай вона й невелика, лише 20 будинків. Якщо подружжя працює в господарстві, то через 10 років будинок, збудований за кошти господарства, переходить у їхню власність. Декому хату купуємо. Років вісім тому на день колгоспника ми подарували сім «Жигулів» нашим працівникам. У нас всі спеціалісти мають вищу освіту, діти наших працівників навчаються у вишах за кошти господарства.
Керівник господарства повинен максимум робити для того, щоб люди жили краще. Тоді й віддача в роботі буде. У нас кожен працівник без нагадувань знає, що йому робити. От ми зібрали цього року найкращий урожай кукурудзи — і вже через два дні закінчили оранку. З нашим колективом могли б ще таку саму кількість землі обробити — без авралів, дотримуючись усіх технічних норм.
Наші пекарня, крупорушка, млин, зариблений ставок, магазин — це все робочі місця. Своїм працівникам продаємо продукцію за собівартістю. Три школи, два садочки годуємо за кошти господарства — там діти наших працівників. Допомагаємо людям матеріально, і вони розуміють, що можна жити в колективному господарстві. Наших працівників за кошти господарства оздоровлюємо в санаторіях і відправляємо на відпочинок за кордон. Це той мінімум, який ми можемо для них зробити.
Той, хто рухає локомотив
 |
| Головний агроном Олександр Дехтяр |
Якщо локомотивом господарства нині є рослинництво, то у цьому значна заслуга головного агронома Олександра Дехтяра, який обіймає свою посаду вже 30 років. Про Олександра колеги відгукуються як про грамотного спеціаліста. Думається, його бачення загальних тенденцій в рослинництві, проблем і пропонованих рішень буде цікавим для багатьох.
На захисті економити не варто
Є таке золоте правило: на захисті економити не треба. Бо тоді важко надолужити допущені огріхи. Тим більше, що у структурі витрат ЗЗР належить небагато — до 10–15%. На жаль, у нас загубили галузь прогнозування, тож доводиться самим спостерігати за розвитком хвороб і шкідників, щоб запобігати хоробам.
Останнім часом спостерігається тенденція до збільшення шкідників і хвороб. Тому й кількість хімічних обробок доводиться збільшувати. Щоправда, можливі варіації по роках і на певних культурах. От, наприклад, на озимій пшениці ми зазвичай проводимо три базових фунгіцидних обробки, не враховуючи протруювання. Якщо строки сівби ранні, то практикуємо ще й фунгіцидну обробку посівів восени. Як це було позаторік, коли пшениця зійшла на четвертий день після сівби й невдовзі розвинулися іржасті хвороби та з’явилися шкідники. Крім того, треба було гальмувати розвиток рослин ретардантами. Минулої осені ми сіяли за пізніх строків, тому проводитимемо тільки три базових обробки, перша з яких — сумішшю інсектициду та фунгіциду. А от гербіцид я намагаюся вносити окремо, бо гербіцид — це зайве негативне навантаження на культурну рослину.
«Не нашкодь» живленням
Ми не одержуємо рекордних урожаїв, але все одно вони добрі. Тому в живленні рослин тримаємося основного правила — не нашкодь. Кількість міндобрив напряму пов’язана з кількістю вологи у ґрунті: вологи більше — годуй більше, і навпаки. Живлення рослин — це закони хімії в дії: тут важливу роль відіграє концентрація робочих розчинів, а сьогодні ще й кліматичні зміни. Наша зона традиційно вважалася зоною стійкого вологозабезпечення, але це було у 80-ті роки, коли в нас випадало 500–600 мм опадів. А тепер наші умови більше схожі на південні, де вологи бракує. Тому якщо у 80-ті ми вносили на 2200 га ріллі 500 т міндобрив у діючій речовині, то нині на 5300 га ми вносимо 440 т, а були періоди, коли й 300, і 250 т. Наприклад, щоб отримати добрий урожай пшениці, в підручниках пишуть, що треба вносити NPK у нормі 300 кг д. р./га, на буряках і кукурудзі — більше. Натомість ми торік під пшеницю внесли в середньому 96 кг/га д. р. азоту, 18 фосфору і 35 кг/га д. р. калію. Пропорції склали з огляду на стан наших ґрунтів, які в основному потребують азоту, а от калієм забезпечені. Фосфору додали небагато, оскільки важко визначити віддачу від фосфатних добрив, адже фосфати нерозчинні. Під кукурудзу даємо 70 кг/га д. р. азоту — й отримуємо по 100 ц/га урожаю.
Селекція як визначальний чинник урожайності
Останнім часом окреслилася цікава тенденція: незважаючи на те, що й опадів випадає менше, і добрив уносимо менше, врожаї збільшилися. Безперечно, тут відіграє роль селекція, підбір гібридів. Наочний приклад: ми досить давно почали сіяти гібриди буряків іноземної селекції, водночас залишаючи трохи ріллі (50–100 га) для вітчизняних гібридів. Іноземні гібриди показують урожайність 650–700 ц/га, наші — 500–450. Аналогічна ситуація з кукурудзою, от тільки тут іноземні гібриди показують урожайність удвічі більшу.
Щодо пшениці, то тут наші сорти показують себе на рівні з іноземними. Найголовніше, що вони стабільніші й за будь-яких умов дають по 60–70 ц/га. Щоб іноземний сорт розкрив свій потенціал урожайності, йому треба сприятливі погодні умови — тоді він вродить 100–120 ц/га. У критичних ситуаціях їхня врожайність не дотягує до показників вітчизняних сортів. От позаторік німецький сорт на круг дав 87 ц/га, а три вітчизняних сорти показали врожайність 55, 76, 78 ц/га. Торік, коли вологи було менше, той самий німецький сорт вродив по 62 ц/га, а два наших — 78 і 72 ц/га. Тому цього року сіятимемо іноземних і вітчизняних сортів порівну.
На мою думку, варто більше звертати увагу на більш ранні іноземні та вітчизняні сорти пшениці. Вони встигають сформувати врожай і дозріти до найбільшої посухи та спеки, яка зазвичай настає перед жнивами. Натомість пізніші сорти перед жнивами найбільше потребують вологи.
Загалом же проблему браку вологи слід розв’язувати комплексно: підібрати гібриди та сорти, зважено підходити до агротехнічних заходів обробітку ґрунту та сівозміни.
Розмовляла Людмила Морозова
журнал “The Ukrainian Farmer”, 2017 рік
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».