Головне:
Інтерв'ю

Я щаслива людина, бо в мене хобі — це моя робота, я схиблена на цих деревах, на цих саджанцях і на цьому щепленні

Ольга Царук, власник ФГ «Віра»
власник ФГ «Віра»
Поділитись:

Наш світ — чоловічий. Більшість важливих посад, у бізнесі і у політиці, займають чоловіки. А що буде, коли керуватиме жінка? Жінка-агроном Ольга Царук очолює фермерське господарство, у якому є й інтенсивний сад. Вона погодилася розповісти історію свого фермерства і свого саду.

 

— Як починалося ваше фермерство? Чи важко було на початку?

 

— 1999 року я з червоним дипломом за спеціальністю вчений-агроном закінчила Уманську сільськогосподарську академію. Планувалося, що я піду в аспірантуру, але я вийшла заміж і все кардинально змінилося. Саме в ті роки на селі був сильний занепад. Колгоспи вмирали, і покидали обробляти малородючі землі. Ми потрапили в ту хвилю, коли цю землю роздавали: «Заберіть, тільки обробляйте, бо вона заростає бур’яном». За подаровані на весілля гроші купили перший трактор, оформили у своєму селі фермерське господарство, отримали землю і з тих пір усе пішло. Мій чоловік за спеціальністю зоотехнік (закінчив Білоцерківський аграрний університет), одразу як ми взяли землю, він покинув роботу на фермі.

На господарство нам виділили 10 га, на додаток ми взяли в оренду 50 га державних земель. Як починали, то вирощували все — пшеницю, ячмінь, горох, сою, гречку, соняшник, я мала фах агронома, й у мене обов’язково мала бути сівозміна. Далі — хотілося розвиватися, ми взяли в оренду ще й земельні паї та додали овочівництво. Кілька років працювали на овочах, аж доки я не загорілася садом. І все. Відтоді, як почали сад, овочів немає.

Перші роки було доволі тяжко працювати, потрібно було купувати весь комплекс техніки, будувати сховища. У ті часи вирощене зерно було дуже дешевим, а техніка — дуже дорогою: щоб купити зерноочисну машину чи дискову борону ми працювали цілий рік. Наші із чоловіком батьки також вносили свою частку, допомагали нам, як могли. Моя бабуся варила робітникам обід на жнива, мама взяла на себе бухгалтерію, а батько чоловіка допомагав у полі. Загалом же все трималося на нас двох. Я хіба що не працювала на комбайні та тракторах, те робив Сергій, а так — увесь час була на полях. Коли починали, мені було 22 роки. За час фермерування в нас народилося двоє доньок, одній зараз 15, другій — 11 років.

 

— Як ви прийшли до саду?

 

— Мій дідусь по мамі був садівником. Він працював на фермі, а вдома мав сад, і в тому саду чого тільки не було! Навіть яблуня, на якій 33 сорти начеплено. На час мого фермерства діда вже не було, але захоплення садівництвом у мене від нього.

У ті роки на селі було багато городів, багато вільної землі. Картоплю вже не хотілося садити, і ми із Сергієм вирішили закласти сад. Де тільки ми не їздили, щоб купити саджанці! Не подобалося нам нічого, аж доки не прибило нас у Звенигородський район до Сергія Дядченка. Якщо мені скажуть «намалюй садівника», то я намалюю саме цього чоловіка, садівника по натурі. Ми закупили у нього на весь город кілька сотень саджанців яблуні і посадили.

 
Яблуні чекають обрізування  
   

Я тоді навіть не задумувалася про великий сад, просто хотіла мати яблука для себе. Та напевне мене щось вело, бо із цього саду все почалося.

Із саду на городі я майже знущалася — різала його як хотіла. Там було більше двадцяти сортів, і я там визначилася з усім, що мені було потрібно для професійного саду. Те навчання тривало сім років — ми там вправлялися, аж доки не вийшли на поле.

Сергій Дядченко нам багато допомагав. Завдяки йому ми почали їздити до Умані — на Свято квітучої яблуні. Там зустрілися із садівником Миколою Олійником. Він теж багато допоміг порадами. Є нюанси та деталі, про які не пишуть у жодних журналах чи книжках. Ми багато разів їздили до Олійника, у розташоване в Звенигородському районі господарство, і дуже вдячні за ту підтримку.

2011 року ми вийшли в поле і посадили перші 2,5 га інтенсивного саду яблуні. Саджанці для цього саду я зробила сама. Щеплення мене колись навчав дідусь. І коли треба було, я стала і почала те робити, так, наче робила завжди.

У нас сад народився із поля. Якби я захотіла закласти гектар саду на порожньому місці, це було б дуже тяжко. Ми кілька років витягали кошти із поля, щоб зараз виріс цей сад і цей холодильник.

Коли планували великий сад, то знали, що для нього насамперед потрібен добрий обприскувач. Я ще тільки зробила зимове щеплення, ми ще не посадили жодного дерева, а обприскувач уже купили. Звідки той обприскувач узявся? Із поля. І коли зараз до нас у сад приїжджають молоді люди і питають: «А скільки коштує закласти гектар такого саду?», то навіть і не знаєш, як їм відповісти правильно…

 

— Ви працюєте вдвох із чоловіком. Як розподіляєте роботу? Чи багато в господарстві працівників?

 

 

Сергій Царук демонструє, які великі пплоди

дає груша

 

— У саду живим матеріалом — щепленням, формуванням, створенням системи захисту, займаюся я, усім іншим — стовпами, шпалерою, зрошенням та рештою справ — чоловік. Обрізування ми виконуємо удвох, на ручне проріджування зав’язі та збір урожаю наймаємо кілька тимчасових робітників. Загалом у господарстві чотири постійних працівники, один із них — тракторист, який у нас працює від початку.

Стовпи, які в саду є опорами для шпалери, ми робили самі. Поки я працювала над саджанцями, Сергій вивчав технологію виготовлення стовпів. У нас є кузня, а склопластикові форми замовляли в Києві. Якорі, якими кріпиться шпалера, теж ми робили. Теліжки, якими возимо врожай, дерев’яні контейнери для яблук — теж. Це називається забезпечити персонал роботою взимку. Цілий рік зайняті в нас працівники.

Я не відрізняюся від садівників-чоловіків. У саду роблю все. Не кошу траву і не обприскую сад, але розраховую всі операції. Буває, що влітку треба обприскувати вдень і вночі (поле і сад), то поки чоловік у полі, я порядкую на складі хімікатів. Під час збирання врожаю ми обоє їздимо на садових тракторах, возимо і розвантажуємо зібрані яблука на складі. Ми із чоловіком усе робимо разом. Про нас навіть кажуть, що ми абсолютно однакові.

 

— Технологія інтенсивного саду у вас й у інших садівничих господарствах — чи дуже вони різняться?

 

— 2011 року перед закладанням великого саду яблуні на підщепі М9 ми поїхали до професора Олександра Мельника і купили у нього випуски журналу «Новини садівництва» за всі роки. Він нам тоді казав: «Сад на підщепі М9 садять навесні». Однак ми посадили восени. І у грудні-січні вдарили морози, –28…–33 градусів, і так трималося днів десять. Сад ми зберегли. Трішки постраждав Чемпіон, єдиний сорт, який я садила окулянтами (решту саджали кніп-баумом). І у всі наступні роки, коли ми розширяли площу під яблунею й коли закладали сад груші, ми завжди садили під зиму. Щоб дерева краще почувалися, мульчуємо приштамбові смуги соломою. Для мене весняне садіння — табу, особливо в останні роки, коли погодні умови наближені до умов півдня.

Всі дерева, які ростуть в нашому саду, я робила сама. Коли починали великий сад, то в Україні хороший саджанець коштував 35 грн, згодом —приблизно 3,5 євро, це було дорогувато. Нині справа не в ціні. Я вже звикла робити саджанці сама: знаю матеріал, який використовую, знаю, що якщо моїми руками зроблено, то зроблено якісно. І хоч саджанці робимо самі, однак підщепу купуємо, маточника підщеп не тримаємо. Також не збираємося виготовляти саджанці на продаж — у нас є ще й поля, і дуже важко було б із усім цим впоратися.

У саду за сезон виконуємо 10–14 обприскувань. Маємо програму захисту, заходи якої приурочені до фаз розвитку рослин та погодних умов. Але та програма не догма, і щоб знати, чого саме потребують рослини, завжди дивимося на стан саду. Метеостанції не маємо. У догляді за садом із кожним роком усе більше допомагає досвід. Зараз ми діагностуємо проблеми за найменшими ознаками. А на початку дуже допомагало спілкування з колегами-садівниками та консультантами, особливо вдячні Володі Осадчому.

 

— Про що ви мрієте? Чого вам хочеться?

 

— Я щаслива людина, бо в мене хобі — це моя робота, я схиблена на цих деревах, на цих саджанцях і на цьому щеплені. Що я хочу? Розширити сад груші, груша — то наша годувальниця. Через закриття продажів до Росії маємо в Україні перевиробництво яблук, натомість грушу нині купують дуже охоче. Також дуже хочу закласти суперінтенсивний сад. Якщо це буде груша, то щоб у ряду відстань між деревами була не 1,2 метра, а хоча б 70 см. Знаннями до такого саду я вже готова. У той сад я хочу поставити антиградову сітку — нас щороку б’є град, і це велика загроза врожаю. Минулого сезону він випав 31 травня 2015 року. Після того ми прорідили зав’язі, вилучили всі биті яблучка і тим врятували врожай. Діаметр зав’язі тоді був більший за сантиметр. Однак що би ми робили, якби град впав пізніше?..

 

— Яка освіта потрібна, щоб стати фермером? Вища агрономічна?

 

— Вища освіта потрібна, але за можливості. Загалом же для фермерства вистачить базової аграрної освіти. Достатньо аграрного технікуму і доброї практики. Звісно, те, що я вивчила в інституті, мені допомагало. Інститут дав важливі знання. Особливо агрохімія, захист рослин, землеробство. Я сівалки настроювала за своїми конспектами із кафедри механізації! Мені ніхто не допомагав. Доходило до того, що я настроювала сівалку головному агроному колгоспу, який тоді ще дихав на цих землях.

 
Мульча у приштамбовій смузі  
   

Багато дала інститутська практика. Із першого курсу ми працювали на картоплі та буряках, із другого курсу почалася посівна, підживлення, удобрення. На сівалках, коли навесні розкидали селітру, ми в учгоспі просто літали — там було дуже багато полів і дуже багато роботи. А далі — жнива! Ми кожного року працювали на току, на Петкусах. Ми шили мішки із насінням. Ми працювали на ЗАВ-ах. І три роки працювали на кожній посівній, весняній і осінній. І оця праця мені дала найбільше, її навички я перенесла у своє господарство. У нас до цих пір є старенька зерноочисна машина ОВС-25, у якій ніхто, окрім мене, решіт не поставить і зерно не почистить. От що дав інститут — добру освіту із практикою. Із практикою!

Можна фермерувати і без інститутських знань — наші прадіди ніде не вчилися й усе вирощували. Маємо друзів-фермерів, не всі вони з вищою агроосвітою, однак усі отримують добрі врожаї. Є такий, що вчився лише на механізатора. Йому на початку було важче, але телефонні дзвінки і спілкування з іншими фермерами дали потрібне.

У нього все в порядку, і на своїх полях він отримує гарні врожаї. Він тракторист, але бажання в нього стільки, що не всякий агроном має. Навчитися бути фермером не можна. Треба ним народитися. Буває, людина жила в місті, та приїздить у село і починає все робити. Ну звідки воно взялося? Можливо, є генетична пам’ять. Батьки моїх дідуся і бабусі були тими, хто називався куркулі.

 

— Чому ви пішли вчитися на агронома?

 

— Я закінчувала школу в дев’яностих. Тоді було важко визначитися. Мама дуже хотіла, щоб я стала економістом або бухгалтером. А я ненавиділа економіку. Дуже просилась, і батьки погодились. Я сільська людина, от і вступила на агронома.

А коли я вже почала вчитися, то мені настільки легко все давалося! І я тоді вирішила: а чому б не вчитися далі? Біля нас у гуртожитку жили дівчата-аспірантки. Я напланувала, що піду в аспірантуру. Я чотири роки вчилася із думкою, що вступатиму туди. А на п’ятому курсі я вийшла заміж (сміється). Плани змінилися за місяць. Вийшло так, що із Сергієм ми одружилися через два місяці після знайомства. І все різко змінилося.

  

Про господарство

 

ФГ «Віра» розташоване у Маньківському районі Черкаської області. Ольга та Сергій Царуки створили його 1999 року. Студентка-відмінниця закінчила Уманський сільськогосподарський інститут, і замість іти до аспірантури, як того всі очікували, одружилася, повернулася до рідного села й почала, разом із чоловіком, фермерувати. Спочатку вирощували польові культури, потім кілька років тримали ще й овочі, а далі Ольга загорілася садом. Нині обробляють 80 га землі, зароблені на полі гроші дозволили створити 6 га інтенсивного саду яблуні і груші. Сад яблуні закладено за схемою 3,5 × 1 м, урожайність на окремих сортах, ділянки із якими закладено восени 2011 року, сягає 27 т/га.

У майбутньому від дорослих насаджень яблуні планують отримувати до 70 т/га урожаю яблук. Увесь сад обладнано крапельним зрошенням та шпалерою. Для вирощених фруктів господарство має сховище-холодильник.

 

 

Розмовляла Леся Каделя

Інтерв’ю було надруковано у журналі “Садівництво по-українськи”. Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “Садівництво по-українськи” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”. Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».

 

Поділитись: