Головне:
Інтерв'ю

В Інституті рисівництва проводять дослідження з вирощування рису нетрадиційними способами

Володимир Дудченко, директор Інституту рису НААН
директор Інституту рису НААН, доктор економічних наук

 

Нині українське рисівництво переживає не найкращі часи: з анексією Криму ми втратили половину рисових зрошуваних систем. Дефіцит рису на полицях магазинів Україна компенсує імпортом, який за останні кілька років зріс як мінімум утричі. Утім, як то кажуть, коли б не нещастя, не було б і щастя: науковці Інституту рису НААН віднайшли шляхи, як надолужити втрачене та навіть більше — вивести галузь на новий етап розвитку. Про перспективу вітчизняного рисівництва розповів директор інституту, доктор економічних наук Володимир Дудченко.

 

—  Володимире Вікторовичу, наскільки критичним нині є стан вітчизняного рисівництва?

 

—  Почну з короткого екскурсу в історію. В Україні розвиток рисівництва на промисловому технологічному рівні розпочався в 60-ті роки минулого століття. Тоді було побудовано близько 60 тис. гектарів зрошуваних рисових систем, 30 тис. з яких розташовано в АР Крим, 17 тис. — Херсонській області, 13 тис. — в Одеській. Відповідно найбільші площі посівів рису — 13–15 тис. гектарів — припадали на Крим, адже за умов технології вирощування насичення рисом рисових зрошуваних систем повинно сягати 50–60%. Піку розвитку галузь досягла у 80-ті роки минулого століття, коли засівали в середньому 32 тис. гектарів, а валові збори сягали 120–130 тис. тонн за врожайності 4–4,5 т/га. У незалежній Україні найпродуктивнішими роками для галузі були 2012–2013 роки — попри те, що засівали лише 19–23 тис. гектарів, урожайність рису-сирцю зросла до понад 6 т/га, а в окремих регіонах Херсонської області сягнула 7 т/га. Таких показників удалося отримати завдяки новим сортам, запровадженню прогресивних технологій вирощування, використанню новітньої техніки для планування рисових чеків, модернізації рисових систем тощо. Валовий збір був на рівні 150–160 тис. тонн. Утім це задовольняло потреби України у рисі лише на 70–80%. Брак продукції поповнювали шляхом імпорту, який до 2013 року становив 40–60 тис. тонн.

Фото 1. Крапельне зрошення — майбутнє рисівництва

Щодо сортів, то до 2013 року вітчизняними сортами ми засівали 70–75% загальної площі рисових чеків. У Криму переважно сіяли російські сорти селекції Інституту рису, що в Краснодарському краї. Річ у тім, що в російських сортів на 20 днів довший період вегетації, ніж в українських, й умови Криму є придатними для їх вирощування. Зрозуміло, що сьогодні наші поля на 100% засівають українськими сортами.

Тепер ми імпортуємо 100–150 тис. тонн рису. Тобто ми тільки на 30% можемо забезпечити себе рисом власного виробництва завдяки наявним зрошуваним системам, яких після анексії Криму залишилося 30 тис. гектарів. Із них засівається трохи менше ніж половина — 11–12 тис. гектарів, відповідно, вдвічі впали валові збори: за врожайності 6,5 т/га ми отримуємо 70 тис. тонн за потреби 210 тис. тонн. Натомість цю ситуацію можна виправити.

 

—  Який вихід ви пропонуєте?

 

 

—  Інститут рису розробив програму розвитку галузі до 2025 року, де ми пропонуємо три шляхи, щоб повністю задовольнити потреби споживачів вітчизняною продукцією. Перший шлях — відновлення наявних рисових систем, які не використовували до анексії Криму і, звісно, не використовують досі. Основна причина — неефективне розпаювання, коли окремі чеки було розділено навпіл, системи залишилися без господаря. Так сталося, наприклад, в Кілійському й Ізмаїльському районах Одещини. До речі, нині там інвестори та самі фермери, які мають банк землі близько 13 тис. гектарів, активно відновлюють ці системи. Так от, завдяки такому відновленню Україна може наростити ще 5 тис. гектарів. А це 30 тис. тонн валового збору. Загалом же таким способом ми можемо відновити 10 тис. гектарів.

 

—  Чи господарства зацікавлені у відновленні наявних зрошуваних систем під вирощування рису? 

 

—  Активніше цей процес відбувався у 2014 році, коли сталося різке зменшення обсягів виробництва рису. Тоді поповнити цей дефіцит шляхом імпорту швидко не можна було, відтак, ціна на рис різко зросла до 20–24 грн/кг. Відповідно зросла й зацікавленість наших фермерів у його виробництві. Сьогодні завдяки імпорту ринок стабілізувався. Проте, на жаль, ввізне мито на імпортний рис в Україну дуже низьке — 5–10 дол./т, тож ціна в оптовій торгівлі відкотилася до 12–12,5 грн/кг. Це дещо пригальмувало процес відновлення зрошуваних рисових систем, які є складними інженерними спорудами й потребують великих капіталовкладень. Однак понад усе на розвиток галузі рисівництва впливає купівельна спроможність населення, бо рис є однією з дорогих круп. І все одно, думаю, що теперішній спад — явище тимчасове. Вже цього року тільки в Одеській області господарства, де рис не вирощували 10 років, відновлюють системи на площі 500 гектарів.

 

—  Що крім купівельної спроможності населення також гальмує відновлення звичайних рисових систем? 

 

—  Відсутність закону про консолідацію зрошуваних земель. Бо дуже важко відновити систему площею 500–1000 гектарів, яка будувалася як єдине ціле з водоподавальними каналами, насосними, відкачувальними станціями, зрошувальною мережею тощо, якщо в її межах кілька власників паїв не хочуть вирощувати рис. Натомість такий закон має зобов’язати власників й орендарів використовувати ці землі за призначенням. З тими, хто не хоче працювати зі зрошенням, треба шукати компроміс, можливо, надати їм землю на богарі — в обмін на їхню ділянку. Думаю, це цілком реально. Ми навіть маємо такий досвід у межах нашого дослідного господарства, яке орендує понад тисячу гектарів: за домовленістю з пайовиками надаємо їм ділянки, де ми вирощували рис, — там вони сіють суходільні культури. І люди охоче йдуть на такий обмін, бо ці землі добре зволожені, удобрені та не мають бур’янів.

 

Фото 2. За допомогою лазерного планувальника проводиться вирівнювання поверхні рисового чеку

Фото 3. На ділянках рису на крапельному зрошенні досліджують дію препаратів захисту рослин

—  Який ще ви пропонуєте шлях відновлення рисівництва? 

 

—  Пропонуємо вирощувати рис в розроблених нами контурних зрошуваних системах, які являють собою площу, обваловану валиками, що утримують рівень води. Всі знають, що Україна має найбільшу в Європі зрошувальну мережу, навіть тепер, без Криму: тільки на Херсонщині є 460 тис. гектарів зрошуваних земель. Однак у 2-кілометровій зоні вздовж магістрального каналу 26 тис. гектарів раніше ніколи не зрошувалися. Нині на цих землях вирощують богарний соняшник, ячмінь тощо. Саме тут можна облаштувати контурні системи зрошувального землеробства — треба тільки сюди провести системи зрошення. Всі звикли думати, що рис має бути постійно у воді, але насправді ця культура не потребує постійного шару затоплення: головне, щоб ґрунт був на 100% насичений водою, і тільки в спеку, коли надзвичайно велике випаровування, норму слід збільшувати до 120%. Тобто це періодичний режим затоплення: полили — вода зійшла, вологість ґрунту стала меншою за 100% — знову полив. Таким чином поливати можна раз на тиждень. Контурна система має низку переваг перед звичайною. Вона є безскидною, що зменшує екологічний вплив на довкілля. До того ж економічно вигідною, оскільки зменшується рівень водоспоживання: якщо за звичайної системи потрібно води 25 тис. м³/га, із яких 12 тис. все одно виходитиме за межі через фільтраційні стоки, то за контурної системи потреба у воді становить лише 12,5 м³/га. Окрім того, не потрібно будувати канали для відведення води. Раніше контурну систему неможливо було збудувати, бо за такого поливного режиму система захисту не справлялася з бур’янами. Сьогодні ж розроблено екологічно безпечні хімічні засоби для боротьби з бур’янами. Всі препарати на рисі — так званого четвертого класу токсичності, одні з найменш токсичних препаратів, які розкладаються у ґрунті за 21 день. Тобто жодних наслідків для наступної культури, крім вологозарядкового поливу, немає. Ми в Інституті третій рік проводимо дослідження з вирощування рису в контурних системах й отримали врожайність 7 т/га. Думаю, вона може бути вищою — треба тільки підібрати сорти, які будуть конкурентоздатними з бур’янами, удосконалити технологію тощо. А загалом цьому методу вже майже 3 тис. років — таким способом у стародавньому Єгипті вирощували рис в долині Нілу. Тепер же за допомогою контурних систем можна збільшити посівні площі рису ще на 12 тис. гектарів — без великих капіталовкладень. Єдине обмеження — наявність меліоративних каналів. Отже, запропоновані нами два шляхи дають змогу відновити рисівництво на площі майже 30 тис. гектарів.

 

—  Ви пропонуєте вирощувати рис ще й на крапельному зрошенні. Як виникла така ідея? 

 

—  Насправді таким способом у світі вирощують рис на площі понад 1 млн гектарів. Ми замислилися, а чи можливо робити це в Україні в умовах помірного клімату? Відповідь знайшли в архівних документах, піднявши звітність учених, які ще в 30-ті роки минулого століття досліджували можливість вирощувати рис до 50-ї паралелі: Конотоп, Харків, Дніпропетровськ, острів Хортиця, Мелітополь — саме там були наукові полігони. За звітами вчених, урожайність рису тоді сягала 43–80 ц/га. Тож ми поставили собі за мету довести можливість вирощування рису в межах цих широт на крапельному зрошенні. У разі успіху це дасть можливість повністю задовольнити наші потреби в рисовій крупі. Тож минулого року ми вперше заклали полігон для вирощування рису на крапельному зрошенні на площі 3,2 гектара, де висіяли 12 різних сортів і провели низку досліджень, зокрема випробовували системи удобрення та захисту, кратність поливів, їхню кількість тощо. На круг ми отримали 7,3 т/га, а сорт Корсар показав урожайність 9,2 т/га. Цю роботу ми започаткували з ізраїльською компанією «Нетафім», яка є виробником обладнання для крапельного зрошення. Аналогічні полігони компанія заклала у 12 країнах світу — у США, Бразилії, Індії, Китаї, Іспанії, Туреччині, Австралії, Японії, Тайвані, Таїланді, Італії та Україні. Результати своїх досліджень кожна країна представила на нараді в Італії — ми отримали найвищу врожайність, а також надали найбільшу кількість даних. Цього року ми вже заклали полігон на площі 34 гектари, де проводитимемо ще більше досліджень. Думаю, і врожайність отримаємо вищу.

 

Фото 4. Обприскувач готовий до роботи                                                   Фото 5. Збирання врожаю

—  Завдяки чому вдалося отримати високу врожайність? 

 

— Навіть країни-лідери рисівництва, наприклад, Єгипет, на круг отримують 9,2 т/га, найкращі сорти дають 10–12 т/га. Наші традиційні сорти теж на такому самому рівні, тобто нічим не гірші. Проте ми запропонували оригінальну технологію — використання певної кількості добрив, їх видів, формуляції, способи внесення тощо. Звісно, були певні помилки: наприклад, систему захисту ми сформували як для звичайного зрошення, але зрозуміли, що вона має дещо відрізнятися. Зміни потребує і система удобрення. Поки що ми всієї технології не розповідаємо, але деякі секрети вже розкриваємо, бо цього року у двох господарствах в Херсонській і Запорізькій областях закладено виробничі випробування на площі 25 і 30 гектарів відповідно. Ми уклали з ними угоду й забезпечуватимемо науковий супровід. Окрім того, ми працюємо не лише над збільшенням урожайності рису, а й над зменшенням витрат на його вирощування. Бо крапельне зрошення майже вдвічі дорожче за традиційне, адже потребує первинного капіталовкладення на придбання насосного, фільтрувального обладнання. Здешевити його можна підвищенням рентабельності рису — отримавши врожайність 12 т/га. До речі, у нас є сорти, які в умовах рисових чеків дали по 13 т/га.

 

—  Чи потрібні особливі сорти для вирощування на крапельному зрошенні? 

 

— Ми побачили, що є сортові відмінності за вирощування рису за різних систем. Минулого року ми зробили ставку на найурожайніший сорт для традиційного рисівництва, і він себе не виправдав. Бо за умови крапельного зрошення відсутній шар води, з одного боку, є благом, а з другого — дає негативний ефект. Річ у тім, що без шару води рослина має велику здатність до кущіння — постійно продукує пагони, які за звичайного зрошення пригнічуються шаром води. Тому наш урожайний сорт утворив надзвичайно велику надземну масу, що не дозволило йому сформувати нормальну зернову масу. Водночас були сорти, що сформували 4–5 пагонів з виповненими волотями. Вивчивши міжнародний досвід, ми дійшли висновку, що створювати спеціальні сорти для крапельного зрошення не потрібно. Треба лише дослідити наявні сорти на придатність до умов вирощування на краплі. Сорти, які ми висівали, показали врожайність 6–10 тонн. Наприклад, дуже добре себе показав середньоранній сорт Преміум. Зразок 3472, який ми передали на сортовипробування, дав понад 9 тонн на крапельному зрошенні. Відтак, ми використовуватимемо систему пришвидшеного розмноження цього сорту, щоб задовольнити в майбутньому потреби всіх охочих його вирощувати.

 

—  Чи відрізняється якість рису, вирощеного на крапельному зрошенні, від вирощеного традиційним способом? 

 

—  Жодної різниці нема. Єдине, ми спостерегли, що маса тисячі насінин за умов крапельного зрошення була нижчою буквально на грам-півграма. Але тут є парадокс: зерно з масою тисячі насінин 28 г завжди має на 1–2% більший вихід крупи, ніж зерно з масою 30 г.

 

—  Ви стверджуєте, що до 50-ї паралелі можна вирощувати рис на крапельному зрошенні. За яких умов? Окрім, звісно, наявного стартового капіталу для фермера… 

 

—  Насправді все не так уже й складно: потрібно джерело води, де вміст солей не має перевищувати 1 г/л. Ґрунти підходять майже всі, крім піщаного, бо витрати води через його водопроникну здатність будуть набагато більшими. Особливого обробітку ґрунту не потрібно, як і спеціальної техніки — тільки комбайн із рисовим обладнанням для скошування маси й обмолоту зерна. Якщо хтось захоче спробувати вирощувати рис на крапельному зрошенні, можна почати з малого — з площі 0,05–0,50 га. Наприклад, можливо за допомогою системи Family Drip. Наступного року ми такий варіант запропонуємо: спільно з Інститутом кормів та сільського господарства Поділля НААН закладемо полігон на півночі Вінниччини.

 

—  Наскільки привабливим буде вирощування рису для середніх і великих виробників? 

 

—  Вони вже зацікавилися цим. Тих два господарства, де ми цього року заклали полігони, мають в обробітку тисячі гектарів на дощуванні та по 500–600 га на крапельному зрошенні й частину його хочуть використати для вирощування рису. Охочих є набагато більше, але ми їм поки що відмовляємо, бо самі не готові дати відповіді на всі запитання. Технологія буде відпрацьована до кінця цього року. Тоді всіх ми запросимо на День поля й дамо детальні відповіді. Насамперед цікавляться овочівники, що вже практикують крапельні поливи, тим більше, що рис — добрий попередник для овочів, в усякому разі найкращий, ніж ячмінь на богарі. Він краще засвоїть добрива, закладені під попередню культуру, і віддача з гектара буде набагато більша. Фермеру, який уже вирощує овочі на крапельному зрошенні, треба буде тільки купити однорічну крапельну стрічку. Тобто капітальних витрат він не понесе, що суттєво підвищить рентабельність культури. Загалом ми порахували, що Україна (Одеська, Миколаївська, Херсонська області) має змогу вирощувати рис на крапельному зрошенні на площі 200 тис. гектарів. Це означає, що ми можемо 1 млн тонн експортувати. Ринків збуту багато — Єгипет, Греція, Румунія, Угорщина тощо. Реалізувати завжди можна, адже рис — високомаржинальна культура.

 

—  Рис на крапельному зрошенні — доволі недешева річ, в усякому разі на початковій стадії. Як можна зменшити його собівартість, окрім як висівати більш урожайні сорти? 

 

—  Минулого року ми порахували: навіть за умови всього, що ми вклали в наш полігон, рентабельність рису була в межах 15%. А ми дуже багато вклали в наш полігон. У виробничих умовах рентабельність буде вищою: думаю, в межах 35%. Ми це перевіримо цього року. Проте, безумовно, для традиційних рисівників це мало, хоч і більше, ніж за вирощування інших культур. Способів підвищити рентабельність рису на краплі є чимало. Наприклад, установивши сонячні панелі для насосного обладнання, яким подаватимуть воду в систему крапельного зрошення. Це один з інноваційних проектів, який ми побачили в Італії і цього року запроваджуємо на своєму полігоні. Завдяки такій системі можна стати незалежним від електромереж, не витрачати час і гроші на виготовлення проектної документації тощо. Цього року ми апробуємо нові типи насосів, які для подачі води не потребують використання великих пускових токів. Також вивчаємо технологію, за якої крапельна стрічка закладається на 10 років, 5 років і на 1 рік на глибину 30, 20 см, щоб обрати найбільш економічно вигідний спосіб. Загалом понад 15 різних інноваційних рішень буде випробувано на полігоні та чимало представлено на цьогорічній конференції.

 

—  Які нині позиції українського рисівництва у світі, і які перспективи для України відкривають ваші дослідження?

 

—  Рис вирощують у 110 країнах світу. Безперечними лідерами галузі є Єгипет, США, Австралія. У Європі лідирує Італія, де рисом засіяно 220–230 тис. гектарів, а середня врожайність сягає 7 т/га. Це також і середній показник по Європі. Україна не пасе задніх: 2012 року ми посіли 16 місце за врожайністю, зібравши 7 т/га і досягнувши таким чином загальноєвропейського рівня. Однак наш проект відкриває для нас нові перспективи: ми ставимо перед собою завдання бути майданчиком для міжнародних досліджень. Нині світове наукове товариство активно порушує питання вирощування рису на крапельному зрошенні, бо така система дає можливість розв’язати проблему виділення метану під час вирощування рису традиційним способом. Річ у тім, що з одного затопленого гектара чек у повітря підіймається в рази більше метану, ніж його виділяє містечко з 20 тисячним населення. Натомість доведено, що рис на крапельному зрошенні взагалі не продукує метан. Тобто таким чином світ вирішує питання викиду парникових газів, покращення екології на планеті. Крім того, за звичайних умов вирощування рис, як і будь-яка культура, накопичує миш’як — у соломі, кореневій системі, полові; у крупі він, щоправда, в межах норми. Так от, з рису, що вирощують за традиційною технологією, кількість миш’яку підходить до граничних рівнів, а з рису на крапельному зрошенні — в десятки разів нижче. Є ще одна проблема: 30% людей на планеті після 30 років не здатні перетравлювати лактозу, тому для них виробляють рослинне молоко — соєве, рисове. Ідею використовувати рис на крапельному зрошенні для виготовлення рисового молока подали японці, й наш рис уже «поїхав» у Німеччину для відповідних досліджень. Адже українські сорти більше підходять до тамтешніх умов, бо мають найкоротший вегетаційний період. Якщо випробовування пройдуть успішно, наш Інститут зможе стати постачальником насіннєвого матеріалу у Європу. Тобто ми маємо всі шанси позиціонувати наш Інститут як заклад, що може розв’язати глобальні міжнародні проблеми для будь-якої країни.

Розмовляла Людмила Морозова

журнал “The Ukrainian Farmer”, липень 2016 року

  

Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа». 

Журнали