Про польську майстерність в садівництві!
Польща — країна що виробляє найбільше яблук у Європі, не має садів-гігантів. Велику роботу там виконують невеликі господарства. Наша розмова із очільником одного із них, садівником Кшиштофом Цибуляком.
— Як ви стали садівником?
Господарство, у якому я працюю, почав ще мій дід. Свого часу ніхто із його п’яти дітей не захотів лишатися у селі — всі подалися працювати до Гданська та Щецина. Я народився у Гданську — там, на суднобудівному заводі, працював мій батько. Коли бабуся померла, а дід занепав на силі, треба було, щоб хтось повернувся до села: старий навідріз відмовився кудись переїхати. У село поїхав мій батько, а за два роки — і я. Відразу пішов вчитися до садівничої школи — ліцею для старшокласників із п’ятирічним навчанням, де крім середньої давали ще й професійну освіту. Та школа була за три кілометри від села, ми ходили туди пішки через ліс. На початку я про садівництво не думав. А вже пізніше, у третьому класі, коли у нас з’явився предмет «Садівництво» і прийшов свіжий, після університетських студій, молодий ентузіаст-викладач, я дуже тим зацікавився.
1980 року той вчитель посадив перший у околиці сад щільністю 2 тис. дерев/га. У нас тоді всі сади закладали за схемою 5 × 4 м, а він, побувавши десь за кордоном, такі щільні сади підгледів, а потім сам зробив собі саджанці і посадив. І до нього тоді всі зі школи приходили: спочатку, щоб подивитися, як він густо садить, а потім — чи не почне через він через 2–3 роки ті деревця виривати? Виявилося, що ні, не виривав.
І він нас дуже тим зацікавив. У нас майже пів класу вирішило стати садівниками — відразу після школи почали садити сади. Ці колеги й тепер провадять невеликі господарства у околиці. Після школи я вступив до природничого університету у Любліні. І там, на третьому курсі, нас почав вчити професор Ебехард Макош!
— У Польщі завжди говорять про Макоша із піднесенням. Чому?
Ми всі на Макоша тоді дивилися як на ікону. То були, мабуть, єдині лекції, які тривали чотири години поспіль і на які приходили усі 100% студентів.
На його лекціях було і про садівництво, і про політику, і жартів трохи. А ще про розсадництво, а також ми із ним увесь час десь їздили. Він тоді наполягав, щоб ми обов’язково відвідували новітні сади із щільно посадженими деревами, такі де було 2-3 тис. дерев/га. Він організовував автобуси, і віз нас у Ліманову (містечко. — Ред.) на садівничі симпозіуми — то були перші садівничі спіткання у Польщі після того, як впав комуністичний режим. Він тоді, 1989 року, саме прийшов до нас в університет, отримав посаду професора, і почав робити революції, і те дуже всім подобалося.
Новітнє садівництво у Польщі ми маємо завдяки йому. Свого часу наші дослідні інститути казали так: «Щоб якісь підщепи чи сорти почати у Польщі вирощувати, їх тут потрібно 5–9 років перевіряти, чи придатні». А професор Ебехард Макош тоді сказав так: «Немає тестування — немає нічого. Садівництво — то ризик. Або заробляєш гроші, або не заробляєш. Або у тебе сад вимерзає, або ні. Садите новітні сорти, садите густо, і пам’ятаєте, що ці сорти можуть вимерзати».
І люди послухались його і садили, і все було добре. А якби чекали на дослідження, то ми б ще дуже довго не вирощували такі сорти, як Голден, Джонаголд, Джонапринц чи Гала. Бо дослідження і досвід показують, що ці сорти не приготовані на наші морозні зими. Як прийде якась зима, то за –35 °C, нам дійсно виморозить пів саду. Та це сорти, яких хоче ринок. І після вимерзань люди їх знову починають садити.
Ебехард Макош уже не молодий, але працює — організує садівничі конференції, збирає там економістів, переробників, представників продуцентських груп та самих садівників. Коли ми були молодими, його лекції усіх нас зачаровували, зараз ми так само радіємо, коли зустрічаємось із ним, те буває частенько, адже він очолює товариство розвитку карликових садів і завжди у гущі садівничих подій.
 |
|
|
Кшиштоф і Барбара Цибуляки працюють у господар- |
— Як вам було, коли почали самі працювати?
Починали майже з нуля. Із дружиною ми вчилися разом, на п’ятому курсі у квітні взяли шлюб. У липні 1992 року відразу після випуску приїхали у село. Земля у нас була, але небагато, то були старі сади із великими деревами. Ми не мали знаряддя — був один трактор і обприскувач. Ще були корова і свиня — ми їх зразу ліквідували й взялися за садівництво. Землі було мало, постійно її докуповували, аж і дотепер.
Праця у сільському господарстві, чи садівництво то, чи рільництво — загалом тяжка. Я й зараз купу ночей витрачаю на обприскування, роблю те тільки вночі, бо тоді прохолодно і добрі умови для дії препаратів. Я виїжджаю о 8-й вечора і закінчую о 3–4-й рано. І це мука, бо прискаєш і хочеш спати. Що то за приємність? Було таке, що після цього обприскування вранці на ринок їздили з товаром. Маємо з колегами купу історій, як хто задрімав під час нічного обприскування і обприскав пів ряду сусідові, або — стовпчик зламав.
— Один із синів обрав ваш фах. Це звична річ у польському садівництві?
Ми хотіли, щоб він став садівником. Мабуть, допомогло те, що він від початку скрізь їздив із нами і увесь час щось оглядав. Ми не змушували його день і ніч працювати в полі, як те робить більшість батьків, і потім їх діти втікають якнайдалі з дому — у всіх наших знайомих-садівників діти втікають до Варшави на якісь інші, окрім садівничого напрямку, студії: що завгодно, аби не залишитися у селі. А ми і в полі працювали, і на виставку їздили, і на якусь конференцію чи на навчання до колеги в сад — і син їздив із нами і дивився якийсь інший сад, якесь інше господарство, і йому те сподобалось.
— Ви із дружиною обоє маєте вищу освіту і працюєте самі на себе за фахом. Чи багато таких садівників як ви?
Окрім нас у селі лише двоє садівників із вищою освітою. Загалом маються зо два десятки господарств, розміром таких, як наше. Деякі із цих садівників — п’ята частина — закінчили садівничу школу, решта — без освіти. Утім, студії нам не так багато й дали — переважно то була суха теорія. Дуже багато дали виїзди, які нам організовував Макош.
Я зараз відвідую заняття у садівничих групах двох дорадників — Адама Фури і Роберта Саса. І під час тих зустрічей мені не йдеться про те, що я іще й досі чогось у садівництві не знаю. Мені йдеться про дискусії, про обмін поглядами. Хтось приходить на ту групу і розповідає, які погані наслідки у нього отрималися, а хтось, навпаки, що обрізав так і отак, або застосував таке і таке добриво, і од того гарний ефект. Як їдемо на виставку садівничу, то повен автобус садівників, і у тому автобусі теж іде дискусія. Ніколи в автобусах дискусії не буває, а як вони їдуть на садівничу виставку — то є. До групи, щоб слухати дорадника і спілкуватися з колегами, може записатися кожен, хто забажає — 8–12 зустрічей протягом сезону у Польщі коштує 600–700 злотих. З-поміж садівників (фермерів) завжди є 10–15% тих, що їздять на симпозіуми, виписують журнали, належать до групи котрогось із дорадників — вони розуміють, що відбувається у саду і знають, як тому зарадити. Інші 10–20% — це ті, що наслідують. Десь щось підгледять у сусіда, допитаються і самі спробують щось зробити. Решта 60% — то інертна маса, у них сад майже завжди росте сам по собі.
— Як продаєте вирощене?
Колись я багато товару продавав на гелді (оптовому ринку). Нині буваю там все рідше. Я зауважив одну річ: чим більше маєш товару доброї якості — тим легше знайти покупця, і він починає до тебе приїздити сам — привозить упаковку, і ти маєш лиш посортувати яблука та завантажити ними фуру. У саду ми застосовуємо проріджування зав’язі, дбаємо про належний захист, живлення, і це дає результат під час продажів. Я не належу до жодної продуцентської групи: садівник, що має якісні яблука, легко їх продасть і сам.
Стосовно оптових ринків — то там стає щоразу тяжче продати вирощене. Всі маленькі магазинчики, які колись купували у фермерів по 200–300 кг фруктів чи овочів на оптовому ринку, нині банкрутують. Їх з’їдають супермаркети — у Польщі їх ставлять у центрі міст, а не на околицях, як те є у Англії чи Німеччині. Так, мережі співпрацюють із групами продуцентів. Однак вони змушують виробників продавати товар за надто низькою ціною — у рамках реклами товару та акційних розпродажів, і фермеру те не вигідно.
А ще ж є витрати на діяльність самої продуцентської групи — електроенергія для охолодження сховищ, робота сортувальників та сортувальних ліній, амортизація обладнання. На одній із конференцій Макош попросив очільника групи порахувати, скільки коштує зберігання, сортування та пакування яблук. Вийшло, що із кожного кілограма яблук, які група бере на зберігання та продаж, вона отримує 30 грошей.
У себе в сховищі я встановив якісне обладнання, і воно споживає набагато менше енергії, ніж холодильники у групах. І мені вигідніше зберігати й продавати яблука самостійно.
— Яким були продажі у сезоні-2015/16?
Два роки тому до початку російського ембарго у листопаді-грудні я спродував яблуко по 0,7–1 злотий/кг. І така ціна трималася майже до 1 квітня, по тому, коли яблук бракло, вона піднімалася до 2 злотих/кг.
А у листопаді 2015 року я продавав яблуко по 1,3–1,4 злотих/кг, а зараз (середина липня) садівники продають яблука з того врожаю по 0,6 злотих/кг.
Не можуть усі закласти яблука у контрольовану атмосферу і тримати до квітня-травня. Хтось мусить продавати раніше. Я — мушу. На жаль, бо маю кредити. Минулого року необхідність платити за кредитами врятувала мене від збитків унаслідок падіння ціни. Тоді українські покупці приїхали до мене 5 листопада: Польща мала більшістю дрібне яблуко, а я в період цвітіння подбав про хімічне проріджування, і яблука добре виросли. На фоні інших я мав гарні яблука, рано почав їх продавати, і добре зробив. Як скінчив продавати під кінець січня — то тоді ціна вже впала до 1 злотий/кг. Вона почала падати від нового року.
— Про що ви мрієте?
Про стабільність. Щоб молодь, яку ми зараз маємо, зацікавилась садівництвом. Для цього вона мусить бачити, що садівництво — стабільна галузь, що у неї є майбутнє і що з цього заняття буде заробіток. Йдеться не про високу ціну на яблука чи смородину, а про стабільність. Ціна має бути не висока, а стабільна, прогнозована. Щоб я собі порахував: буду тяжко працювати, але за кілька років праці куплю собі трактора, ще за кілька років — побудую комору і заміню обприскувача. Щоб я бачив майбутнє.
Розмовляла Леся Каделя.
журнал “Садівництво по-українськи”, серпень 2016 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “Садівництво по-українськи” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».