Головне:
Інтерв'ю

На один долар, вкладений у розведення шиншил, можна отримати 50 доларів прибутку

Орест Стахів
власник господарства з вирощування шиншил
Поділитись:

 

«Ризиковий ти хлопець! Та ти через кілька місяців свій бізнес у землю закопаєш, а разом із ним і вкладені гроші!», — так казали львів’янину Оресту Стахіву його знайомі, коли він вирішив вирощувати шиншил. З того часу минуло вісім років. На щастя, пророкування скептиків не справдилися — бізнес Ореста став дуже прибутковою справою й з кількох десятків пухнастих звіряток розрісся до цілої ферми з розведення шиншил (сьогодні в господарства навіть є власна торгова марка — Chinchilla-Real). Підприємець стверджує, що таку роботу може виконувати щодня, адже вона не потребує ані великих капіталовкладень на початковому етапі, ані масштабних приміщень, ані значних людських ресурсів. Про це й інше Орест Стахів розповів в інтерв’ю нашому журналу.

 

— Пане Оресте, чому ви вирішили вирощувати шиншил?

 

— У 2007 році я розмірковував, який бізнес запровадити. До майбутньої справи у мене було кілька вимог. Так, я шукав бізнес, який був би пов’язаний із валютою (гривня, на жаль, річ нестабільна); не потребує великих приміщень і значних капіталовкладень (до 50 тис. дол.); приносив би стабільний прибуток; щоб майбутня продукція була запитувана на зовнішніх ринках. Отож, коли в інтернеті натрапив на розведення шиншил, то зрозумів, що це саме воно…

 

У перший рік придбав близько 30 сімей звірят (одна сім’я — чотири самки й один самець, сім’я разом із кліткою тоді коштувала 1000 доларів). Спочатку кліток мав небагато, тому розмістив їх у гаражі. Відразу залучив до справи брата, якому на той час було 14 років (нині брат навчається в аграрному університеті на ветеринарному факультеті).

 
 

Скажу, на той час ми заробляли непогані гроші. Спочатку, як і більшість шиншиловодів, орієнтувалися виключно на продаж живого звірка для зоомагазинів і приватних осіб. У двомісячному віці наших шиншилок забирали зоомагазини за 300–350 гривень (тоді це було до 40 дол.) за штуку. Звірятка «розходилися» швидко: маленький зоомагазин міг за тиждень попросити 2–3 шиншилки, а мережа магазинів — 50–60 шиншил. Однак так було недовго. У 2008 році країною пройшлася економічна криза й українцям стало не до шиншилок, отож попит і ціна на них значно впали. Так, у 2008–2009 роках зоомагазини брали максимум 1–2 шиншилки на тиждень за ціною 150–200 гривень. Перспектив на поліпшення ситуації не спостерігалося. Тому ми вирішили вирощувати шиншил на хутро.

 

Зі зміною напряму бізнесу розпочалися проблеми: по-перше, ми не вміли правильно знімати хутро; по-друге, не знали, кому його реалізувати, оскільки в Україні покупця на цей товар не було. Отож всіма можливими й неможливими шляхами переправляли хутро за кордон: в Польщу, Чехію, Німеччину. Спілкуючись із шиншиловодами цих країн, набиралися досвіду. Загалом ми з братом побували в різних країнах — Голландії, США, Аргентині, Бразилії, Канаді, де розташовані величезні ферми з розведення шиншил. Кожна поїздка нам давала цінні знання.

 

У Польщі, наприклад, шиншил вирощують понад 60 років (у польських аграрних вишах навіть є спеціальна кафедра, яка досліджує шиншил). Тому не дивно, що там сьогодні добре налагоджена система проведення вичинки, на промисловому рівні виробляють корми, розвинута ветеринарна служба. Проте поляки неохоче діляться секретами, оскільки їм невигідно створювати собі конкурентів, тим більше в сусідніх країнах. Узагалі, буваючи у європейських країнах, я зрозумів, що Україна цікавить Європу виключно як сировинний придаток, до того ж яким можна маніпулювати. Європейцям невигідно, щоб в нас розвивалася переробка, їм потрібно, щоб тут була сировина, яку можна було б недорого придбати. Це стосується й бізнесу з розведення шиншил.

 

У результаті реальність така: шиншилу вирощують в Україні, тут же знімають шкурку. Далі сировину перевозять у Польщу чи Румунію. Там її вичиняють, після чого шкурку переправляють, наприклад, в Італію. На італійських фабриках шиють шуби, які вже з надбавкою 400% потрапляють в київські бутикі. Заможні українки купують ці шуби й кажуть, що в Україні такого хутра немає…

 

— Ви кажете, що цей бізнес вигідний. У чому ж полягає ця вигода?

 

— Шиншил успішно можна вирощувати як на фермах, так і в невеликих приміщеннях, а попит на якісне натуральне хутро був, є і буде. Ціна на нього завжди висока, а витрати на утримання звірят у порівнянні з норкою або кроликом незначні.

 

Кілька цифр, що характеризують вирощування шиншил: самка має до трьох окотів на рік; період вагітності — 110–117 днів; в одному окоті — від 1 до 5 малюків; від однієї самки 4 малюки на рік — це чудовий результат. Окрім цього, шиншила — травоїдний звір. Комбікорм для неї складається на 60% із зернової суміші й на 40% — із трави. Сьогодні готовий гранульований корм коштує не більше як 16 гривень за кілограм. Доросла шиншила за місяць з’їдає 940 грамів комбікорму. Шкурку знімають у віці 8–10 місяців. Отож нескладні підрахунки: 10 місяців множимо на 16 гривень: вартість кормів, витрачених для однієї шиншили, — 160 гривень. Також шиншила споживає на тиждень два пучки сіна (нехай ще 3 гривні на місяць), як підстилку купуємо стружку по 5 гривень за мішок (нехай це ще 2 гривні на місяць на тварину). Три гривні закладаємо на ветеринарію (хоча таких епідемій, як, наприклад, у кролів, у шиншил не виникає). Плюс витрати на електроенергію, комунальні послуги. Загалом, за грубими підрахунками, на утримання однієї шиншили щомісячно витрачається один долар. Також ще існують витрати на клітку (одна клітка розрахована на 5 тварин і коштує 2000 гривень), але вони разові.

 

А ще великий плюс цього бізнесу в тому, що ми реалізуємо свою продукцію в доларах. Підраховуємо: коли курс долара в Україні був 5, корм для шиншили коштував 7 гривень, нині корм — 16 гривень, але ж долар виріс майже у шість разів! Отож вартість шкурки у гривневому еквіваленті стала ого-го!

 

— Яка сьогодні ціна шиншилової шкурки?

 

— Середня вартість однієї шкурки шиншили на світових аукціонах хутра — 40–60 доларів. Наприклад, ми досліджували дані аукціону Kopenhagen Fur Center із 2000-го по 2015 рік і дійшли висновку, що середня ціна шиншилової шкурки на аукціоні протягом 15 останніх років становить близько 60–65 доларів. Отож розведення шиншил — рентабельний бізнес із прогнозованим прибутком.

 

Невеличка ферма (до 100 сімей) лише на шкурках може давати прибутку до 20 тисяч доларів на рік. Однак й тут є свої нюанси: потрібно самому вичиняти шкурки або брати на роботу того, хто це робитиме. Не слід забувати, що ціни на дорогі хутрові вироби постійно зростають. На тлі світової фінансової кризи середній приріст становить 11–14% щороку. Зокрема, це стосується хутра норки, чорнобурки, горностая, песця, шиншили. Останнє, за даними світового хутрового аукціону, найбільше додало у вартості — 18%. Дивний як для України факт, адже не часто на вулиці зустрінеш даму в шиншиловій шубі, яка може коштувати 30–60 тис. доларів. Проте варто зазначити, що кожна шкурка оцінюється окремо. Її якість на 50% залежить від породи, на 20% — від утримання тваринки, на 20% — від догляду й годівлі, 10% — майстерності зняття шкурки (хоча якщо шкурку зняти неправильно, то все інше вже не має значення). Ще на вартість шкурки впливає її довжина, густота, набитість шерсті, контраст, еластичність, пружність вичинки. Зазвичай високоякісна шкурка коштує 50–60 доларів, середня ж ціна — 35–40 доларів.

 
 

  

— Це за такою ціною, як ви назвали, здаєте шкурки оптовикам?

 

— За такою ціною ми приймаємо шкурки від інших фермерів. Адже, щоб напряму вийти на оптовика, фермер має щось йому запропонувати, тобто сформувати партію (за 100 шкурок оптовик із нами навіть не розмовлятиме). Саме через це інших фермерів в Україні ми розглядаємо не як конкурентів, а як партнерів. Приймаючи від них шкурки, за мету ставимо не перекупку, а набрати потрібну кількість продукції. Якщо ж в когось із колег по бізнесу з’явиться оптовик, котрий запропонує ліпшу ціну, ми готові здавати свою продукцію йому. Тому ми зацікавлені в тому, щоб в Україні зростала кількість шиншилових і хутрових ферм, що дасть можливість збільшити кількість хутрової сировини, адже треба розуміти, що великі компанії — виробники хутрових виробів цікавить обсяг в десятки тисяч штук.

 

— Як виходите на оптовиків? Чи не виникає проблем із їх пошуком?

 

— Спочатку, коли тільки розпочинали цю справу, проблеми із цим були. Пам’ятаю, першого року на виставці в Києві познайомилися з підприємцем з Іспанії. Пообіцяв придбати партію шкурок. Ми назбирали потрібну кількість, але він так і не обізвався… — це був «перший млинець», згодом ми об’їздили безліч країн, про які я вже казав, завели корисні знайомства. Нині зі збутом — жодних проблем. Була би лише велика кількість продукції!

 

Так, хутро шиншил це — не товар широкого вжитку. Проте ним варто опікуватися тому, що ситуація на цьому ринку постійно змінюється в бік дорожчих ексклюзивних виробів. За великою ціною є хоч і вибаглива, зате платоспроможна частина покупців. Таку тенденцію економісти пояснюють так: із року в рік за період світової фінансової кризи в усьому світі мільярдерів і мільйонерів більшає.

 

— Однак, мабуть, у цьому бізнесі є і свої «мінуси»…

 

— Якби шиншил було легко розводити, вони не були б такими дорогими. Проблема ще й у тому, що в нас немає об’єднання чи асоціації шиншиловодів, щоб можна було спільно розв’язувати проблеми. Скажімо, європейським фермерам значно легше возити свої шкурки на аукціон в Данію, ніж нам. У нас перевезти хутро через митницю — величезна проблема. У Європі фермери між собою обмінюють тваринок і таким чином поліпшують селекцію — у нас нічого цього немає. Величезна проблема з ветеринарами. Наприклад, у Львові є може зо два ветеринари, які можуть принаймні проконсультувати. Решта, побачивши щось «між білкою та кроликом», кажуть: «Що це ви мені принесли, я вперше таке бачу!» Однак проблему ветеринарії ми вирішили самі. Придбали в Голландії, США, Аргентині, Бразилії, Канаді й інших країнах наукові книги, де є інформація по хворобах шиншил. Винайняли перекладачів, переклали. Узагальнивши дані, ми видали книгу — практичний посібник з ілюстративним матеріалом, за допомогою якого можна діагностувати хвороби шиншил, їх лікувати й запобігати ним. Ще одна проблема — вичинка шкурки. В Україні є лише кілька людей, які якісно вичиняють шкурки. Будь-кому не віддаси таку цінну продукцію, адже неправильна вичинка перекреслить усю твою роботу. Вичинка однієї шкурки коштує 5 доларів, але з тобою починають працювати, якщо ти маєш щонайменше 100 шкурок. За менші партії навіть не хочуть братися, а це утруднює роботу дрібних шиншиловодів. Зважаючи на це, технологію вичинки ми також освоїли самі.

 

— Вважатимемо, що ви переконали наших читачів розводити шиншил. Скільки тварин для початку треба придбати?

 

— Вважаю мінімум 10 сімей, тобто 40 самок і чотири самці. Кожна тварина коштує 80–120 доларів (вартість шиншили залежить від кольору та статі, самки — дорожчі). Тобто за приблизними підрахунками стартовий капітал становить 5000 доларів (урахуючи клітки та напувалки — 6000). Ферму можна розташувати на 50 квадратних метрах. У нас, наприклад, на такій площі близько 1000 шиншил.

 

Для здорового потомства важливо, щоб не було кровозмішування до четвертого коліна. Тому постійно треба проводити селекційну роботу, яка вимагає співпраці між фермерськими господарствами — обмін самцями для спарювання. Їздити за кордон за різними видами шиншил — велика морока. Щоб привезти кілька тваринок, треба зібрати купу документів, дозволів і висновків.

 

— Чи складна технологія вирощування?

 

— Нічого складного. Це — простий і зрозумілий процес, який потребує чіткого дотримання умов утримання тваринок. Однак слід пам’ятати, що кожній тваринці потрібно приділити увагу. Саме через недогляд у недосвідчених фермерів на початковому етапі гине до 20% молодняку. Тому не раджу розпочинати з дуже великої кількості тварин. Спочатку варто навчитися доглядати за ними.

 

Хоча, наголошую, це нескладно. Всю свою ферму з 1000 шиншил ми обслуговуємо разом із братом самостійно (ще й маємо вільний час).

 

Певна річ, що чистота на фермі має бути бездоганною. Устаткування, клітки та піддони зі стружкою мають бути чистими й свіжими, а напувалки завжди наповнені чистою водою. Всіх тваринок ми щодня візуально оглядаємо під час годування, звертаємо увагу на кількість залишеного корму в годівниці та на самопочуття тваринки. Якщо шиншила нормально харчується, активно рухається й немає жодних зовнішніх ознак, що вказували б на поранення, турбувати шиншилу не варто. Залежно від пори року, клітки й обладнання проходять очищення дезінфекційними засобами. Після завершення процедури в клітку засипають нову підстилку. Змінюємо підстилку раз на 7–10 днів. Для чистоти та поліпшення якісних характеристик хутра використовуємо так звані пилові ванни (дрібний пісок), які сприяють усунення бруду й виділень сальних залоз зі шкурки. «Купальні» вмонтовано у клітку й відкриваються для купання 2–3 рази на тиждень на 10–15 хвилин. Здорові шиншили жваво реагують на можливість купання, швидко схоплюються й із задоволенням борсаються в піску. Якщо в піску з’являться відходи, бруд, запах аміаку, його треба просіяти через сито або ж замінити.

 

Вода в напувалках має бути з очищених джерел або ж кип’ячена. Напувалки чистимо раз на 10 днів.

 

— Через скільки часу після придбання «стартового пакета» можна розраховувати на прибуток?

 

— Через місяць-два самка (зазвичай, продаються вже спаровані самки) має народити малюків. Десять місяців потрібно, щоб тваринка виросла. Орієнтовно вкладений капітал можна «відбити» за 1,5 року. Це за умови, що фермер весь молодняк, який отримає, готуватиме на продаж. Перший прибуток можна очікувати десь через два роки. Взагалі в кожній країні, де розвивається шиншиловодство, такий бізнес є сімейним. Наприклад, у Польщі розведення шиншил раніше було поодиноким бізнесом, нині він значно розширився. Цьому сприяють дешеві кредити від держави. В Україні бізнес із розведення шиншил розвивається поволі. Це тому, що в нас від держави більше перешкод, ніж підтримки. Тому українські фермери стабільно думають, як вижити, а європейці — як розвиватися.

 

Розмовляла Інна Бірюкова

журнал “The Ukrainian Farmer”,  2017 рік

  

Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа». 

Поділитись: