Головне:
Інтерв'ю

Почавши з утримання десятка перепелів на присадибній ділянці, Микола Кузьменко згодом створив ФГ «Миколай», що стало одним із лідерів галузі в Україні

Микола Кузьменко
голова ФГ «Миколай»
Поділитись:

Голова ФГ «Миколай» Микола Сергійович Кузьменко отримав освіту інженера-електроніка, але більшу частину свого професійного життя присвятив торгівлі. Зокрема, займався реалізацією продукції американської компанії “СК Джонсон” у Київській та Житомирській областях. І так, мабуть, будував би свою кар’єру в цьому напрямку, якби не аварія на Чорнобильській АС. Тоді лікарі радили всім, особливо дітям, додавати до свого раціону перепелині яйця. А оскільки Микола Сергійович мав маленьку доньку, то з особливою уважністю поставився до цієї поради. Проте відшукати на той час екзотичну продукцію на українському ринку було не так просто. І коли надія майже згасла, Микола Сергійович на одному зі звичайних продуктових ринків Києва знайшов-таки перепелині яйця. Але вирішив про всяк випадок придбати кілька голів перепелів, щоб вирощувати на власній присадибній ділянці. Згодом десяток перепелів розрісся до 200 голів і далі.

 

― Миколо Сергійовичу, як сталося, що невеличке присадибне господарство переросло в серйозний бізнес-проект?

― У 90-х роках на ринку з’явився виробник продукції перепелівництва (м’яса та яєць) із Дніпропетровська. Саме тоді я вперше задумався над перспективами цього бізнесу та почав рахувати його економіку. Тоді цифри мене не вразили, але я не полишав думки про промислове розведення перепелів. Відтоді поступово став збільшувати утримуване біля свого будинку стадо, довівши його до 200 голів. Згодом, у 1999 році, інвестував у придбання земельної ділянки із приміщеннями, щоб вирощувати там перепелів. Таку ділянку я знайшов у Житомирській області, в селі Барашівка. На той час це був проект незавершеного будівництва. Спочатку там планувався свинарник, а згодом – база комплектації об’єктів будівництва в Чорнобильській зоні. Проте цим планам не судилося здійснитися, тож об’єкт передали на баланс обласного виконкому. Згодом я викупив цю земельну ділянку площею 1,5 га із недобудованим і пограбованим приміщенням.

Спочатку там не було ні води, ні електроенергії, ні під’їзних доріг. На момент продажу все, що можна було розібрати і вивезти, звідти зникло.

До речі, інвестувати довелося власні кошти, бо тоді як такого кредитування малого та середнього бізнесу не було, а звичайні кредити славилися просто фантастичними відсотковими ставками. Будували бізнес поетапно, частинами, за рахунок реінвестування, бо вільних коштів не було. Позичати гроші мені ніхто не хотів, бо перепелівництво вважали дивакуватим напрямом бізнесу, а мене, відповідно, – диваком.

 

― Тобто ФГ «Миколай» обійшовся без залучення кредитних ресурсів?

― Не зовсім так. У 2007 році ми почали серйозну реконструкцію, провели ремонтні роботи, придбали та змонтували комплект кліткового обладнання, розрахованого на утримання 120 тисяч голів перепелів, виробництва української компанії «Ніжинсільмаш». Оскільки грошей не вистачало, для купівлі устаткування довелося-таки влізти в кредит.

Приємно, що завод «Ніжинсільмаш» – одне з небагатьох підприємств, котре не побоялося взяти наше замовлення. Єдиний нюанс: монтаж ми вирішили проводити самостійно, бо, по-перше, цю послугу треба було оплачувати окремо, а, по-друге, їхні спеціалісти так само, як і наші, не вміли належним чином монтувати обладнання для утримання перепелів, тому ми вирішили не витрачатися на роботу, якість якої не була гарантованою.

Поки ми не вийшли на проектну потужність, наразі утримуємо 80 тисяч перепілок, з яких 12 тисяч – племінне поголів’я. Виробнича територія вже розрослася до 4,89 га.

 

― В умовах, коли в Україні одиниці професійно займалися розведенням перепелів, де брали племінну птицю?

― Справді, на той час ферм, які мали б пташенят для продажу, практично не було. Комплектуватися було складно, пташенят для вирощування доводилося купувати різних порід. Відтоді ми утримуємо три породи перепелів: фараон, золотистий техаський, а також помісь техаського та японського перепелів. Зараз ремонтуємо основне стадо власними силами із періодичним вливанням у нього нових особин із різних ферм з метою уникнення кровозмішування. У нас, до речі, був такий момент, коли в результаті кровозмішування повилуплювалися перепелята з різними патологіями розвитку, тому я періодично змінював постачальників племматеріалу, міняв ферми тощо. Тоді ще не було Інтернету, який полегшує справу. У принципі, не було ані технологій, ані обладнання, кормів не було, важко було знайти спеціалістів для обслуговування ферми. Були тільки питання і повна відсутність відповідей.

 

― Миколо Сергійовичу, чи забезпечене господарство кормовою базою? Хто розробляє рецептури, за якими виготовляєте корми?

― Оскільки рослинництвом не займаємося, то всю сировину для виготовлення комбікормів доводиться купувати. Зараз є потреба й бажання вирощувати бодай потрібні для нашого підприємства зернові. Але, на жаль, немає вільних земельних угідь: їх або складно оформити в оренду, або вони вже належать агрохолдингам. Спочатку ми працювали із місцевими заводами з виробництва кормів, а також із Бердичівським, Пісківським, Миронівським комбікормовими заводами. Рецептури розробляв я разом із технологом комбікормового виробництва, методом проб та помилок, як дозволяли наші знання і гаманець. За добу все поголів’я споживає в середньому 2,5 т комбікормів. Ставити невелику (мобільну) комбікормову установку поки не бачу сенсу, бо легше корми купити, ніж самостійно їх виробляти. За самостійного комбікормового виробництва потрібні потужності для зберігання сировини, яку завжди слід купувати про запас. Коли птахопідприємству потрібно 10 т комбікорму на добу, установку ставити доцільно, а коли менше – економічної доцільності немає. Отож, ми купуємо комбікорм на Житомирському комбікормовому заводі. Маємо гнучкі бункери, де зберігаємо комбікорми для молодняку. Вперше такі бігбеги я побачив у Німеччині на тваринницькій виставці в місті Ганновер. А потім у Житомирі замовив місцевому виробникові зшити щось подібне для нашої ферми.

 

― Розкажіть про технологію утримання перепелів на підприємстві.

― Для початку підкреслю, що ФГ «Миколай» – одне з перших господарств промислового типу з вирощування перепелів. Утримуємо птицю м’ясо-яєчного напряму продуктивності в п’яти- та шестиярусних клітках. Це перший повноцінний комплекс обладнання для утримання та вирощування перепелів, який був змонтований в Україні.

Яйця збираємо вручну. Нам пропонували систему автоматичного збирання, але її конструкція була «сирою», тому від неї відмовилися.

 

― Господарство забезпечене забійними потужностями?

― Забій робимо самостійно в облаштованих приміщеннях, але паралельно будуємо сучасний забійних цех потужністю 500–800 кг м’яса на зміну, який, думаю, навесні запрацює на повну потужність. Спочатку збиралися купувати вживане обладнання для забійного цеху в Бельгії, однак на момент покупки виявилося, що частина важливих складових цієї лінії була демонтована і продана іншим покупцям.

 

― За 15-річну історію ФГ «Миколай» чи не було думок щодо продажу цього бізнесу?

― Такі думки періодично виникали. Вперше я подумав про це в 2006 році. Тоді був переломний момент, коли раптом стало складно працювати. Можливо, через те, що до нас навідувалося багато служб, просили відкати, робили перепони в реалізації яєць.

Другий раз я хотів усе кинути, коли ми взяли кредит на придбання обладнання. Тоді валюта зросла в ціні, тож виник серйозний фінансовий дефіцит, а крім того, відома мережа відмовлялася платити нам за поставлену продукцію.

Сьогодні також складно працювати. Ціна тонни кукурудзи сягає 2300 грн, а ще місяць тому вона коштувала 1,8 грн/т. Крім того, піднялася ціна пакувальних, паливно-мастильних матеріалів. Торговельні мережі не бажають змінювати договори в частині відтермінування оплати, бо щодня змінюється курс гривні щодо євро та долара. А тепер уявіть, що сьогодні я продаю вироблені яйця та м’ясо за фіксованою мережею ціною (гроші, до речі, за поставлену продукцію буде отримано тільки днів через 30–45), а завтра ціна на паливо, корми піднімається. Але я розумію, що працювати треба все одно. Ми лише на кілька відсотків підняли ціни. На сьогодні оптова ціна на перепелині яйця виробництва ФГ «Миколай» становить 11,5 грн за десяток, а 1 кг перепелиного м’яса коштує 65 грн.

 

― Не думали змінити напрям роботи?

― На цій фермі раніше ми утримували качок, фазанів, цесарок, але коли був спалах пташиного грипу, ветеринари заборонили тримати кілька видів птиці одночасно, тим більше, ці види контактували з дикими птахами. Що стосується качок, їх стало невигідно утримувати через відсутність ринку збуту: великі переробні підприємства хотіли купувати великі обсяги, яких ми їм дати не могли. Співпраця з мережами також не мала сенсу, бо в Україні тоді ще не було сформовано культуру споживання м’яса цього виду птиці.

У перепелівництва, я переконаний, серйозне майбутнє. Поки що я бачу перспективи розвитку, бачу, в якому напрямку розвиватися та рухатися далі.

 

― Як будували систему реалізації та що конкретно пропонуєте своїм споживачам на сьогодні?

― Свого часу працювали із мережею «МЕТРО», але потім відмовилися, бо треба було самостійно розвозити товар в їхні магазини. Зараз намагаємося працювати тільки з тими мережами, які мають розподільні центри, тобто мережа самостійно розвозить своїм транспортом продукцію по своїх супермаркетах. Нашими партнерами по торгівлі та збуту є такі мережі, як «Альянс», «Велика кишеня», «Таврія» та деякі інші. Крім того, продаємо свою продукцію на ярмарках у Києві.

Також реалізуємо інкубаційні яйця й дорослу птицю на етапі її рознесення. Вартість однієї перепілки становить приблизно 25 грн, яйця – 2,5 грн.

На місяць виробляємо 6–7 млн штук товарних яєць та 2,5–3 т м’яса перепілок. Три роки мали статус племрепродуктора, але згодом відмовилися від нього, бо нічого, окрім проблем, цей статус нам не давав.

 

― Чи розглядаєте як перспективні експортні ринки?

― Свого часу була велика зацікавленість у нашій продукції з боку Нідерландів, але для співпраці треба було пройти багато перевірок та іншої бюрократичної тяганини. Але на майбутнє, думаю, якщо така зацікавленість збережеться із нормальною ціною, то чому б ні?

Колись постачали племінних перепілок до РФ, були запити з Азербайджану, але тоді на заваді стала паперова тяганина.

 

― На вашому підприємстві встановлена біогазова установка. Розкажіть про неї, адже питання альтернативної енергетики дуже актуальне і цікавить майже всіх.

― Біогазова установка була моєю давньою мрією, встановили її у 2008 році. Зважаючи на ціну газу й перспективи його поставок, тепер вона господарству просто необхідна. Тоді я вирішив проекспериментувати щодо використання в ній виключно перепелиного посліду. Для цього уклали з НУБІПом договір про проведення експериментальних досліджень, щоб розрахувати для нас регламент біогазової установки. Але коли досліди були завершені, виявилося, що горе-вчені внесли свої корективи в мої побажання і додали до перепелиного посліду коров’ячий гній. Зараз у нас на підприємстві встановлена біогазова установка на перепелиному посліді обсягом 200 м3 газу за добу. Установка забезпечує обігрів усіх виробничих приміщень. Також плануємо залучати геліоколектори, адже електроенергія стала значно дорожчою – 1 кВт коштує 1,5 грн, а підприємство за місяць споживає 14–15 тисяч кВт.

 

― Чи були проблеми із пошуком персоналу для ферми, зокрема спеціалістів середньої ланки: лікаря ветеринарної медицини, технолога з годівлі?

― Коли стадо збільшилося до 50 тисяч голів, тоді офіційно взяли в штат зооінженера із зооветеринарною освітою (випускницю Житомирського агроекологічного університету). У нашого спеціаліста були хороші базові зоотехнічні знання, а вже особливостям роботи із перепілками я її навчав безпосередньо в процесі роботи. У принципі, технологія побудована так, щоб будь-які промахи персоналу не впливали негативно на птицю.

 

― Які плани щодо розвитку ФГ «Миколай»?

― Насамперед плануємо завершити будівництво забійного цеху, дооблаштувати біогазові потужності, побудувати комплекс із переробки органічних відходів, санітарно-побутовий комплекс, зайнятися будівництвом офісного приміщення. 

 

 

Інтерв’ю було надруковано у журналі “Наше Птахівництво”. Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “Наше Птахівництво” та інтернет сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”. Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».

Поділитись: