Біоенергетичний комплекс агропромхолдингу «Астарта-Київ» є найбільшим підприємством із переробки бурякового жому на біогаз у Європі.
Нещодавно Агропромхолдинг «Астарта-Київ» презентував свій Біоенергетичний комплекс — унікальний об’єкт в економіці України, такий собі Новий Уренгой у межах окремо взятого цукропереробного підприємства. Будівництво комплексу було розпочато в містечку Глобине два роки тому за підтримки ЄБРР, а нинішньої осені (із початком сезону копання буряків) він почав видавати біогаз у промислових обсягах. Як сировину тут наразі використовують буряковий жом, а вироблений із нього біогаз відправляють на Глобинський цукровий завод. Обсягів цього палива — а це 5–6 тис. кубів на годину — вистачає на половину потреби заводу в енергоносії.
Ігор Рилік — технічний директор агропромхолдингу. Його ми й попросили розповісти про цей об’єкт.
— Пане Ігорю, наскільки раціонально використовувати буряковий жом для виробництва біогазу, адже цей продукт можна і згодовувати худобі, і вносити як добриво в рослинництві?
— Прибуток, який отримується внаслідок переробки жому на біогаз, є значно вищим за прибуток від продажу жому чи від згодовування його худобі. ВРХ може споживати жом двох видів: сирий (без додаткової обробки) і висушений гранульований. У нашій компанії кілька заводів обладнані установками для сушіння та гранулювання жому, який потім іде на продаж. До того ж значною мірою собівартість такого продукту визначає ціна природного газу. Крім того, експортна ціна гранульованого жому також дуже залежить від вартості зернових на світовому ринку.
На сьогодні поголів’я наших ферм не з’їдає навіть 20% його обсягів, а продати решту в регіоні розміщення заводу неможливо — немає попиту. Вивозити жом на поля й приорювати теж можна лише свіжим. Якщо він закисає, то може завдати великої шкоди й закислити ґрунт, що негативно вплине на врожайність. Відповідно, питання утилізації жому стояло дуже гостро. Це й було однією з основних причин будівництва біогазового заводу.
Звісно, на користь використання жому як альтернативного джерела енергії зіграло й те, що для виробництва цукру потрібні значні обсяги газу. Усе це й спонукало компанію до рішення про виробництво із жому біогазу. Завод у Глобиному є пілотним проектом, який згодом може бути реалізований на інших цукрових заводах компанії, де є питання з утилізацією жому.
— Чи стоїть перед проектом завдання бути самоокупним?
— Так, звичайно. Ми отримуємо жом від цукрового заводу, купуємо курячий послід й інші компоненти для біологічної суміші. Усе це лягає на собівартість виробленого газу. На сьогодні ми не маємо на меті заробляти на біогазі, продаючи його, однак компанія повинна розуміти, скільки вона економить, відмовляючись від купівлі частини природного газу з «труби».
— Яка собівартість біогазу, виробленого на комплексі?
— Наразі ми отримуємо його понад удвічі дешевше, ніж природний.
— Біогазове виробництво виникає, зазвичай, там, де є для нього сировина. Ваш комплекс використовує лише буряковий жом чи більш складні сировинні рецептури?
— Ми комбінуємо кілька компонентів. Тут завжди наявний момент експерименту. Різна сировина потребує різного часу для переробки бактеріями: одну бактерії здатні спожити за годину, іншої їм може вистачити на тиждень. Найважливіше — дотримуватися оптимальних пропорцій різних видів органіки, ураховуючи особливості кожного типу сировини, щоб сформувати оптимальне меню для наших бактерій. Слід брати до уваги й консистенцію маси: щось доводиться загущувати, щось розбавляти.
Ми можемо переробляти й чистий буряковий жом, однак додаємо туди відходи з нашого соєвого заводу. Адже нікому не цікаво їсти салат з огірків без олії, — і бактеріям так само. Із наших молочних ферм беремо гній, додаємо гичку від буряків, зернову полову. Також використовуємо стебла кукурудзи, що залишилися на полі після збирання врожаю. Тобто біогазовий комплекс — це великий логістичний процес, адже тут залучена значна кількість техніки, яка збирає сировину, формує її партії, перевозить, вивантажує тощо.
— Скільки часу потрібно від закінчення будівництва біоенергетичного комплексу до початку виробництва на ньому газу?
— Це можна зробити і за три місяці, і за рік. Залежить від того, як ви задасте біологію, як піде процес. На нашому підприємстві завантаження інокулянту було розпочато до того, як закінчилися будівельні роботи. Біомаса ще не давала газ, але завантаження відбувалися. Паралельно ми вели лабораторний контроль біологічного процесу, коригували рецептуру.
— Як правильно сформувати мікробіологічне середовище в реакторі? Звідки ви берете потрібні бактерії?
— Найлегше їх взяти з тваринного гною, аналогічних виробництв або з муніципальних очисних споруд. У наших реакторах міститься, як мінімум, чотири види бактерій, до того ж кожен вид має сотні підвидів. Таким чином, усередині кожного реактора проходить паралельно по кілька механізмів утворення біогазу. Склад бактерій у реакторі може змінюватися залежно від сировини й температурних режимів. Це постійний живий процес. Його неможливо скерувати як забажається, однак для нього можна створити оптимальні умови — температурні, кислотні, щодо наявності мікро- й макроелементів, збалансованості сировини та ін.
— Який температурний режим є оптимальним для утворення біогазу і як регулюється температура?
— Оптимальним для життєдіяльності мікрофлори є мезофільний режим, тобто температура близько +35…+38 °С. Підтримуємо її за допомогою встановлених теплообмінників. Нині (середина жовтня, температура надворі близько +15 °С. — Ред.) ми охолоджуємо реактори: у теплообмінники подається холодна вода. Адже процес всередині екзотермічний, та ще й жом із заводу надходить гарячим. А коли настане зима й власної екзотерміки не вистачатиме, будемо запускати котли та гріти реактори. Для розігріву теплоносія в котлах використовується вироблений біогаз, але у відносно малих об’ємах.
— Наскільки великий ризик перегріву біомаси та загибелі бактерій?
— Бактерії загинуть, якщо температура в ректорі перевищить +60 °С. Однак швидко нагріти такий величезний об’єм біомаси, який міститься в реакторі, й не помітити цього — майже неможливо.
— Яка хімічна структура біогазу, і чи можна використовувати його без доочищення?
— Це суміш метану й вуглекислого газу, є також сірководень і водяна пара. У принципі, його можна спалювати й у такому вигляді, він не є надто «брудним», але ми його доочищаємо. Очищення газу — це окремий процес, зробити це дешево й ефективно непросто. Ми комбінуємо хімічне та біологічне видалення сірководню.
— Як відбувається завантаження реакторів сировиною? Це одноразовий процес чи безперервний?
Завантаження сировини відбувається безперервно, по кілька разів на день. Є такий показник — час утримання сировини. Тобто, якщо взяти наш об’єм добового завантаження та час утримання сировини, ми виходимо на місткість наших реакторів. Процес наповнення реактора відбувається поступово, а коли він наповнюється, маса переливається у вторинний. Після закінчення процесу вона надходить на сепарацію твердих і рідких фракцій.
— Який вихід газу з тонни сировини?
— Ми тут працюємо в рамках показників світового досвіду, всі ці цифри й таблиці відомі спеціалістам. Відмінність невелика. Якщо, скажімо, у голландців із тонни жому виходить 125 кубів біогазу, то у нас — 120, іноді — 130. Це залежить від багатьох факторів, зокрема, кількості сухої речовини у жомі та її складу. З інших видів сировини — інші показники виходу газу, але вони також відомі, і ми працюємо в цих межах. Проте в нашому випадку основою є жом, у період переробки буряків він становить 90% сировини. А гній або курячий послід — лише добавки, їх частка незначна, і ці види сировини істотного впливу на вихід біогазу не мають. Утім, як закінчиться сезон цукроваріння, будемо більше використовувати іншої сировини.
На сьогодні в нас є гарантований споживач газу — цукрозавод. Із наступного року до нього додасться ще й наш Глобинський переробний завод, який прийматиме газ після закінчення сезону цукроваріння.
— Чи не плануєте вироблену електроенергію продавати в мережу?
— На жаль, українське законодавство у цій сфері ще не відпрацьовано на належному рівні. Тому наразі в нас у планах виробляти електроенергію тільки для власних потреб, зокрема, для забезпечення нашого заводу з переробки сої.
— Чи не могли б ви порадити іншим сільгосппідприємствам, які підходи мають бути у виборі обладнання для біогазової установки?
— На мій погляд, господарство має діяти таким чином: по-перше, визначитися, яка сировина в нього є. Потім подивитися, які є компанії-лідери із виробництва обладнання для переробки цього виду сировини на біогаз. Тому що пропозицій на біогазовому ринку дуже багато. Далі слід визначитися з потрібними обсягами палива: треба виходити саме із цього, а не з кількості наявної сировини. Якщо біогаз потрібен для опалення, то спочатку треба підрахувати, скільки газу споживатиме котельня; якщо для виробництва електроенергії, то визначити сумарну потужність її споживання. Не варто робити зайві витрати на генератори, які дуже дорогі, а працюватимуть лише на третину потужності. Рішення щодо таких інвестицій повинні ухвалюватися виважено. Отже, треба вивчити питання, чи буде можливість електроенергію, пару чи тепло продавати, чи споживати для власних потреб. Після цього можна планувати зустрічі з обраними компаніями — виробниками обладнання. Я вважаю, що на цій технології щонайперше можна заощаджувати, а згодом — заробляти.
— В яких країнах Європи найдинамічніше розвивається галузь виробництва біогазу із жому? Де ви перейняли найбільше досвіду?
— Хочу назвати Угорщину, де я бачив дуже велику установку, що й надихнула нас на створення своєї. У Голландії є щонайменше чотири установки, які працюють суто на жомі. У Німеччині є комплекси, які переробляють буряковий жом і рештки виробництва фруктових соків. Є вони і в Італії, Австрії, Польщі. Сильна біогазова школа у Швеції, але не на цукрових буряках.
Та якщо просто поїхати й подивитися, це мало допоможе в тому, щоб спроектувати діючу установку. У нас була власна концепція, власне бачення, тобто ми купували у Європі не стандартний проект, а замовляли інжиніринг. Далі «Українська технологічна компанія» адаптувала до нього різні системи — електричне обладнання, трубопроводи, конструкційні матеріали тощо. Тобто був розроблений свій унікальний проект, його перевірили експерти Укрдержбуду й лише після цього почалося будівництво.
Звісно, є такі випадки, коли іноземні компанії пропонують стандартні рішення. От, є у вас 200 корів — такий проект, 300 корів — такий, 1000 — будь ласка. Тобто якщо у вас чисте поле, і ви не хочете дуже заморочуватися, то такий варіант цілком прийнятний. А якщо, як у нас, із розрахунком на різні види сировини та прив’язкою всього цього до діючого виробництва, то краще розробити індивідуальний проект.
— Що являє собою продукт, який залишився після переробки жому? І яка його подальша доля?
— Коли органіка розкладається, утворюються гази та вода. Якщо в сировині вміст сухих речовин становить 22%, то на виході — 5%. Із них частина розчинені, частина — тверда фракція. Ось цю тверду фракцію ми сепаруємо й плануємо використовувати як добрива — вивозити на свої поля. А рідка фракція іде на поля фільтрації. Проте ми розробляємо проект очисних споруд, які дадуть нам змогу очищувати стоки до такого стану, щоб їх можна було скидати у водойми.
— Як ставиться місцева влада до такого об’єкта? Чи немає скарг від громадян?
— Особливих проблем із владою не маємо. У нас тут працевлаштовано 25 людей, тобто глобинці одержали додаткові робочі місця. У будівництві дотримано всі екологічні стандарти. Газ у повітря ми не скидаємо: якщо виникають його надлишки, то ми спалюємо їх у факелі. Цей факел закритий — зроблений з урахуванням усіх норм безпеки.
У реакторах газ перебуває під дуже низьким тиском, він не накопичується й не зберігається. Тому небезпеки вибуху чи пожежі немає.
Комплекс був збудований на території відстійника, і навколо нього залишили обваловування. Тобто якщо раптом ректор зруйнується, то його вміст залишиться на території комплексу.
Інтерв’ю було надруковано у журналі The Ukrainian Farmer. Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі The Ukrainian Farmer та інтернет сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”. Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».