Аграрії сіятимуть більше українських гібридів
Рекомендації від гуру насінництва Володимира Григи з вирощування сої та про те, як можна заробити на нішевих культурах.
«Жодних секретів у насінництві немає, — стверджує Володимир Грига, директор насіннєвого господарства. — Слід лише бути уважним до потреб рослин, не порушувати технологію та… експериментувати». ФГ «Грига», що має територією всього 400 га, фактично є постійним насінницьким полігоном, на якому розміщено десятки сортів сої, зернових колосових, ріпаку, гібридів кукурудзи та соняшнику. Господарство реалізовує насіння як першої репродукції, так й еліти та супереліти. Про те, як заробляти на насінництві, а також, які культури й сорти у 2015 році покажуть найбільшу рентабельність, журналісти газети «АгроМаркет» розпитали Володимира Григу.
— Чому основним напрямом роботи ви обрали насінництво, адже багато господарів вважають цей бізнес ризиковим?
Полтавщина за своїми кліматичними умовами є насіннєвим поясом України. Наше господарство вирощує насіння твердої та м’якої озимої пшениці, твердої ярої, озимого та ярого ячменю — охоплюємо майже весь хлібний спектр. Із 2015 року також плануємо розпочати роботу з голозерним ячменем. Маємо поля, що відведені під соняшник і кукурудзу.
Проте основною нашою культурою по праву можна вважати сою. Під нею як мінімум 25% площ господарства. Незважаючи на посуху останніх років, фермери нашого регіону не відмовляються від сої, адже вона приносить їм основний прибуток — у деяких господарствах під неї відведено половину площ.
— Якої врожайності вам удається досягати на насінницьких посівах?
Сої минулого року отримали 26,8 ц/га, кукурудзи — 88 ц/га, соняшник дав 32 ц/га, озима пшениця різних сортів —56–88 ц/га. По ячменю мали великі втрати й отримали лише 40 ц/га. Щодо твердих пшениць, то їхні врожаї в Україні традиційно не дуже високі — 40–45 ц/га.
— У вас доволі широкий асортимент культур. Як ви його формували?
На мою думку, фермер повинен шукати свою нішу. Останні два роки ми бачимо, що ціни на кукурудзу та соняшник падають, тому страхувати себе від ризиків вкрай необхідно. Тут на допомогу можуть прийти малопоширені культури, адже ті господарства, що налагодили їх збут, одержують більший прибуток порівняно з вирощуванням традиційних. Наприклад, ціна твердої пшениці майже завжди вдвічі вища за звичайну озиму. Сьогодні тверда пшениця набуває популярності в господарствах Полтавщини та Харківщини. На неї є попит від заводів — виробників якісних макаронних виробів. Декілька років тому, коли я тільки починав працювати з твердими сортами пшениці, до мене прямо в поле приїхали підприємці та запропонували за доволі прийнятною ціною купити весь урожай оптом. Я здивувався, але повірив. Так, завдяки щасливому випадку ми почали через посередників експортувати тверду пшеницю за кордон — в Італію.
— Ви також вирощуєте насіння полби та спельти…
Так, уже кілька років їх вирощуємо. Полба — це різновид пшениці, який майже ніхто в Україні не вирощує. А дарма, її дуже рекомендують споживати діабетикам для зниження цукру в крові. Попит у покупців на неї просто шалений: мені відомі випадки, коли полбу фактично змітали з прилавків супермаркетів за 6 годин — і це без будь-якої реклами. До того ж ціна за її кілограм становить не менше ніж 30 гривень. Минулого року до нас постійно телефонували покупці, тож довелося третину від запланованого на насіннєві цілі зерна переробити на крупу й продати. Технологічно полба мало чим відрізняється від ярої твердої пшениці за винятком того, що вона трохи гірше вимолочується. Минулого сезону полба дала врожайність 34 ц/га. Додам, що в Італії, наприклад, під полбою засіяно велику кількість сільськогосподарських площ.
— Деякі виробники побоюються вирощувати нішові культури через необізнаність із технологією. Чому ризикуєте ви?
Мені здається, що ризики у вирощуванні нішових культур набагато менші, ніж потенційна вигода. Адже такі культури завжди матимуть добру ціну та свого покупця — треба лише шукати й домовлятися. Що ж до технології, то значних труднощів я не бачу, хіба що, як і будь-які інші нові культури в сівозміні, вони потребують спочатку трохи більшої уваги. До того ж ми маємо підтримку з боку науки: наприклад, по спельті працюємо з Всеукраїнським науковим інститутом селекції, а по полбі нас консультують фахівці Харківського інституту рослинництва.
— Сьогодні всі господарства намагаються шукати шляхів економії. На чому можна заощадити в насінництві, щоб це не позначилося на якості посівного матеріалу?
Резерв для економії в нас невеликий. Ми не можемо значно заощаджувати на гербіцидах і добривах. Щоправда, якщо раніше застосовували лише оригінальні препарати, то тепер і дженерики. Робимо це досить обережно й обов’язково радимося з колегами щодо їх ефективності. Адже я знаю щонайменше сім фірм, з якими вже ніколи не працюватиму, навіть якщо вони даватимуть свої препарати безкоштовно. І навпаки — із деякими компаніями я працюю протягом багатьох років, і їх препарати мають стабільну якість.
Пристосовуючись до кліматичних умов, ми також поступово переходимо на мінімальний, а подекуди й на нульовий обробіток ґрунту. На цьому економимо пальне, матеріальні та людські ресурси.
— Як господарству правильно обрати новий сорт сої для введення у свої посіви. На які технологічні нюанси слід звертати увагу?
Сьогодні на ринку сортів сої надто багато: 2014 року ми в себе на полігоні висівали 100 сортів, але тих, що показали дійсно достойні результати, було лише п’ять — ультраранній сорт Сіверка та ранньостиглі й швидкостиглі сорти Адамос, Александрит, Алмаз й Антрацит. У виборі сорту я передусім радив би агрономам і керівникам не лінуватися, а поїхати й подивитися на ці сорти в іншому господарстві чи полігоні, поспілкуватися з фермерами, розпитати їх про плюси та мінуси. Особливу увагу звернув би на відстань бобів від землі, а також на їх розтріскування, адже навіть високоврожайні сорти за можливого запізнення зі збиранням можуть дати 70% втрат. Також важливою є технологія висіву — широкорядна чи вузькорядна. Ну й третє — це «поведінка» сої під час високих температур і посухи: як зав’язуватимуться боби та якими сформуються. Кілька років тому ми посадили іноземну сою й отримали дуже незадовільний результат: боби згоріли, були щуплими та зеленими, а врожайність, відповідно, низькою. Після того як ми ледве продали цю сою за смішною ціною, зрозуміли раз і назавжди — непристосовану до клімату сою брати не можна.
Ще один нюанс — технологія збирання. Раніше, на початку своєї діяльності, ми застосовували зернозбиральні комбайни зі звичайними жатками, через що втрачали велику частку врожаю. На сьогодні переобладнали комбайни flex-жатками, що дозволяє нам додати в комори майже 5 центнерів урожаю. Наступний момент — це обов’язкова інокуляція насіння сої бульбочковими бактеріями. За допомогою цього методу культура не лише отримує потрібну кількість азоту, а й залишає після себе 70–80 кг легкозасвоюваного азоту в ґрунті.
Зверну увагу господарів і на протруювання насіння — адже нині, наприклад, у нашому регіоні сої у сівозміні багато, тож без фунгіцидів не обійтися. Інсектициди останні п’ять років на посівах ми не застосовували, але останнім часом допікають чортополохівка та соєва вогнівка, тож під час обприскування інсектицидна обробка не завадить.
І на останок я б радив колегам не заощаджувати на внесенні в ґрунт мікроелементів, особливо, молібдену на початкових фазах росту сої. Якщо дотриматися моїх рекомендацій, цілком реально отримати врожай сої в 30–35 ц/га і більше.
— На сорти сої якої групи стиглості робить ставку ваше господарство?
Ми вирощуємо ранні та ультраранні сорти. У 2013 році навіть стали співзаявниками сортів Адамос й Александрит — вони сьогодні мають підвищений попит серед сільгоспвиробників через ранньостиглість, урожайність і вміст білка. Чому саме рання група? Пояснення просте: її можна молотити наприкінці літа й до початку масового виходу сої нового врожаю на ринок. А в серпні ціна ще тримається літня, висока — майже вдвічі вища, ніж буває у вересні. Тому, якщо перед господарством стоїть завдання отримати максимальний прибуток, то вихід — вирощувати ранні сорти сої. Ми навіть порахували, що 26,8 ц/га ранньої сої коштує стільки само, скільки 52 ц/га пізньої, а досягти таких показників урожайності доволі важко. Плюс до всього, раннє збирання дозволяє заощадити на сушінні й оптимізувати час роботи комбайнів. А на площах, що звільнилися раніше, можна вчасно посіяти озимі пшеницю та ріпак.
Звісно, ранні сорти мають свої проблеми, але в пізніх їх не менше: пригадую випадок, коли ми завезли із США сою Паркер, молотили її 26 грудня, бо вона не сохла. Працювали за –15 °С морозів, техніка не заводилася, працівники застудились — це було жахливо. Після цього я твердо для себе вирішив — переходити лише на ранні сорти.
Утім, ми й далі потроху випробовуємо деякі іноземні сорти — вивчаємо їхні можливості, порівнюємо з іншими сортами. Однак бачимо, що останніми роками, коли опадів у період вегетації стало обмаль, вони значно програють нашим — пізно цвітуть, через що в період максимальної посухи квітки абортуються й опадають. Таким чином, навіть маючи великий потенціал, нерайоновані сорти сої не проявляють його в українських умовах. Взагалі, згідно з американськими дослідженнями, сортів-універсалів бути не повинно: на кожні 2˚ широти або на кожну кліматичну зону має бути власний районований сорт сої — тоді можна буде отримати максимальну врожайність.
— А як ви оцінюєте потенціал вітчизняних сортів і гібридів зернових культур? Чи здатні вони конкурувати на внутрішньому ринку?
По пшениці й ячменю українська селекція є традиційно на високому рівні, ціна та якість сортів — цілком конкурентна, тому навіть іноземні селекційні компанії беруть їх на озброєння. По кукурудзі сьогодні 70% ринку належать гібридам іноземної селекції — вони дають кращий урожай у нашій зоні. Однак нинішнього сезону ціна на ці гібриди й курс валют внесуть свої корективи: не треба бути пророком, щоб стверджувати — аграрії сіятимуть більше українських гібридів кукурудзи.
— Як думаєте, чи є перспективи в українського насіння на європейських риках?
Я вже згадував про те, що українське насіння деяких культур не поступається європейським аналогам. Інша річ, чи готові європейці тримати під боком такого конкурента, як Україна? Навпаки — нас усіма силами стримуватимуть і не даватимуть українській насінині прорости в тій самій Німеччині чи інших країнах.
— Окрім ведення власного насінництва ваше господарство надає іншим компаніями площі для випробування їхніх сортів і гібридів. Наскільки це прибуткова справа?
Ми маємо для цього відповідних фахівців і техніку — дослідні сівалки, два невеликих селекційних зернозбиральні комбайни для обмолоту дослідних посівів. Минулого року посіяли близько 5000 невеликих ділянок гібридів різних фірм. Випробували їх, провели аналіз і результати відправили замовникам. Я б назвав це не фермерською, а більш цікавою науковою роботою, проте вона, безумовно, приносить прибуток господарству. Адже ці випробування є першим етапом для виходу на ринок нового насіння іноземного виробництва, яке пристосовано до наших кліматичних умов.
Інтерв’ю було надруковано у газеті “АгроМаркет”. Усі авторські права на інформацію розміщену у газеті “АгроМаркет” та інтернет сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”. Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».