Іноді складається таке враження, що більшість вітчизняних фермерів із задоволенням відмовилися б від вирощування примхливої сої, якби мали притомну альтернативу. Але ні горох, а поготів — нут і близько не демонструють такої економічної віддачі, як ця бобова культура. Ось і в розташованому на Вінниччині великому господарстві ТОВ «Агробуд» цієї весни, попри усі відомі негаразди, засіяли соєю 600 га угідь.
— Як попередник горох значно кращий, ніж соя, бо рано звільняє поле, насичуючи ґрунт азотом, і воно досить тривалий час стоїть, немовби під напівпаром. Однак економіка — річ вперта, тому ми мусимо більші площі виділяти саме під сою, попри те, що далеко не кожен рік складаються сприятливі умови для її вегетації, — розповідає головний агроном ТОВ «Агробуд» Михайло Бунько.
Ми регулярно спілкуємося з Михайлом Степановичем, і маю зазначити, що він — відмінний досвідчений фахівець і глибоко інтелігентна людина. Кожне його твердження є наслідком багаторічного досвіду вирощування різних сільгоспкультур на понад 7000 га.
— Так, нам довелося цього року заощадити на вирощуванні сої, обмежившись тільки стартовими добривами, на кшталт нітроамофоски, нормами кілька десятків кілограмів на 1 га. Проте я не скажу, що цей захід аж надто вимушений. За моїми спостереженнями, ми занадто акцентуємо увагу на мінеральних добривах, ігноруючи той об’єктивний чинник, що у ґрунті банально бракує вологи, щоб засвоїти велику кількість діючої речовини, — вважає він.
Михайло Бунько переконаний, що навіть часті дощі протягом останніх тижнів не рятують загальної ситуації.
— Ну, змочать ці дощі землю на сантиметрів тридцять вглиб — і що далі? Запасів ґрунтової вологи однаково немає. Навесні, якщо з опадами буде так, як найчастіше у нас відбувається, то будуть проблеми з розвитком посівів ярих культур, як це трапилося цього року. Та ж таки соя не добрала своє в плані вологи в першій половині вегетації, і тепер ми не розраховуємо на високу врожайність. Поки що важко сказати, якою вона буде, через проблеми зі збиранням, — пояснює фахівець.
Так, часті осінні дощі призводять до того, що низько опущені жатки, особливо на збиранні невисоких сортів сої, загрібають вологий ґрунт. Тому зібрати сою вчасно та якісно наразі досить складно.
— Нормальною у нас вважається врожайність сої на рівні три тонни. Не знаю, чи вийде стільки на коло цього року. Ми, бувало, збирали на окремих полях і по 4–5 т сої. Що буде поточного сезону — сказати важко. Втім, це стосується і майже всіх ярих культур, — каже Михайло Бунько.
За словами Михайла Степановича, найкраще себе цього сезону показав озимий ріпак, якого зібрали по 45 ц/га. Трохи гірше, але також нормально виступили озимі зернові.
— А от соняшнику заледве вийшло по три тонни, хоча того року було майже 5 т із гектара. Про кукурудзу говорити ще зарано, але вже зрозуміло, що по 14 т, як раніше бувало, не зберемо. Ну, і ще велике питання, якою буде вологість зерна та зрештою — фінальна рентабельність вирощування цієї культури. Та можна сказати однозначно, що за таких проблем із вологою, як останніми роками, є сенс розширювати площі саме під озимими культурами. У нас буває так, що пшениця по ріпаку дає на 2–3 т/ га більше, ніж кукурудза, і причина саме у волозі, — вважає головний агроном ТОВ «Агробуд».
Михайло Бунько розповідає, що в господарстві вирощують сою відомих європейських виробників — Euralis та RAGT. Густоту сівби встановлюють залежно від тривалості вегетації кожного конкретного сорту: може бути 550 тис./га, а може — 700 тис.
— З осені ми зазвичай провадимо оранку під цю культуру. Попри поширену думку про недоцільність застосування плуга, сама оранка демонструє найвищу ефективність на наших полях. Наприклад, різниця між ріпаком по мінімальному обробітку ґрунту та по оранці може становити до 10 ц врожаю. Жодна економія на пальному тут не «грає», — зазначає наш співрозмовник.
Цікаво, що Михайло Степанович не бачить сенсу за такої ситуації із вологою, витрачати кошти на інокуляцію насіння сої. Адже ця процедура вважається ледь не основою сучасної технології вирощування цієї культури.
— У сухому середовищі бактерії просто не працюють і не розвиваються. Це даремна витрата коштів, і ми в цьому неодноразово мали змогу переконатися. Якби у нас гарантовано була волога, то це зовсім інша справа. Натомість ми обробляємо посівний матеріал сої якісним фунгіцидним протруйником Maxim XL, бо соя досить уразлива до хвороб. Уже під час вегетації рослин ми двічі вносимо гербіциди, бо захист посівів сої від бур’янів — справа дуже важлива, та один раз вносимо фунгіцид, — розповідає Михайло Бунько.
Також фахівець радить звернути увагу на якість та своєчасність здійснення всіх операцій із догляду за соєю. І знову ж таки зауважує, що дефіцит вологи в ґрунті, зокрема цього сезону, не дає розкрити потенціал елітних сортів цієї культури.
— Ось ми внесли ґрунтовий гербіцид цієї весни. Препарат якісний, усе технологічно правильно, але він не спрацював у сухому ґрунті. Те саме з міндобривами — закиньте їх у землю хоч цілу тонну, але без вологи діла не буде. У світі он люди вже працюють із сортами сої, що дають по 8 т/га, а ми й досі радіємо, коли маємо твердих три тонни. І без зміни ситуації з вологою нічого не вдієш, — наголошує він.
Згадую одну з наших попередніх розмов із Михайлом Степановичем, що відбулася років три тому. Тоді він звернув увагу на той факт, що найвищу врожайність кукурудзи у дуже посушливому сезоні зафіксували там, де було внесено менше азотних добрив. Замість допомогти, вони, навпаки, нашкодили, інтоксикувавши сходи кукурудзи.
— Якщо говорити про плани на наступний сезон, то ми, вочевидь, майже не будемо застосовувати мінеральних добрив. Я вважаю, що в попередні сезони ми закинули в ґрунт достатньо, щоб працювати наступного сезону без масштабного внесення добрив. Була б тільки волога в ґрунті… Ну, і який сенс давати додатково по 200–300 кг/га добрив, вартістю ледь не по 50 тис. гривень за тонну, щоб отримати врожайність на 1–2 центнери сої більше? Жодного економічного сенсу в цьому ми не бачимо.
Єдине, це будемо вносити певну кількість добрив під час сівби разом із насінням, бо це дає певний ефект. Ну, і звичайно будемо провадити азотні підживлення. Листкових підживлень ми практично не здійснюємо, окрім внесення бору на посівах ріпаку. Вони не забезпечують якогось відчутного ефекту, — стверджує Михайло Степанович.
Підсумовуючи нашу розмову з головним агрономом ТОВ «Агробуд», зазначимо кілька очевидних моментів.
По-перше, яким би проблемним не було вирощування сої, а поготів класичної сої, нікуди вона з українських полів не зникне. Ця культура має стабільний попит і досить високу ціну реалізації. До того ж її переробка на олію та корми є дуже вигідною справою, і такий продукт дуже добре експортується. Ну, і, зрештою, соя є чудовим попередником для більшості сільгоспкультур, особливо для кукурудзи. Тому, навіть зважаючи на примхливість і вологолюбність цієї культури, варто працювати над технологією її вирощування.
По-друге, сою не обов’язково вирощувати «по-багатому», якщо тільки не йдеться про зрошення. За нинішніх доволі ризикованих погодних умов кожне господарство може знайти оптимальні з погляду рентабельності рішення. Наприклад, з об’єктивних міркувань відмовитися від основного внесення добрив та інокуляції посівного матеріалу, і нічого не втратити.
По-третє, кожен агроном, кожне господарство може і повинно вдосконалювати власну технологію вирощування сої, як й інших сільгоспкультур, поступово приходячи до оптимального варіанта. Не існує готових чи постійних рецептів успіху, і щоразу слід оперативно реагувати на зміну погодних умов та економічної ситуації.
До речі
Воєнне лихоліття ТОВ «Агробуд» зустріло, так би мовити, у всеозброєнні, бо тут роками створювалася потужна інфраструктура. Це господарство має власну будівельну бригаду та пов’язане виробництво будівельних матеріалів. Тому багаторічним пріоритетом його розвитку є саме інфраструктура.
Тут налагоджено власне насінництво, власне зберігання зерна, збудовані склади для мінеральних добрив і навіть для ЗЗР, створено ангари для техніки, гуртожитки та їдальня для працівників, заправка й інші об’єкти інфраструктури. Серед усього іншого це дає змогу надійніше планувати свою роботу та бути стійкішими до різноманітних викликів. Так, скажімо, наявність власних складів для міндобрив і ЗЗР дає змогу купувати ці важливі ресурси в період помірних цін, заощаджуючи значні кошти. Своєю чергою, виробництво власного якісного посівного матеріалу дозволяє, з одного боку, заощаджувати кошти, а з іншого — бути впевненим у якості насіння.
The Ukrainian Farmer
