Агромаркет
Головне:
Агромаркет

Від «імені народу»

The Ukrainian Farmer
Джерело:
The Ukrainian Farmer
Поділитись:
Від «імені народу»

Українські можновладці обіцяють «ось-ось» зняти мораторій на продаж сільгоспугідь. Чого чекати, в разі запровадження ринку землі?  

 
 

В будь-якій країні, незалежно від ступеня її розвитку, існує в різній комбінації безліч соціальних, економічних, екологічних, демографічних, політичних й інших проблем. Міріади цих проблем у складних системах взаємозалежні й мають різний ступінь впливу на результат діяльності країни. Для їх вирішення країни почали застосовувати різні методи планування свого майбутнього.

 

Агов! Хто знає, для чого нам це треба?

 

Сьогодні перейдемо до нашої проблеми — запровадження ринку землі. Яка поставлена мета з боку держави? Жоден про неї чітко не чув і не знає. Всі спрямовані у цьому напрямі зусилля влади — швидше запровадити ринок землі й дати пенсіонерам і безробітним селянам хоч раз в житті заробити великі суми грошей (насправді, швидше буде навпаки) від продажу чорноземів. Абсолютно не видно турботи про бажану мету реформування з погляду організації власниками земельних часток (паїв) ефективних господарських структур. Тобто в сільській місцевості уготований безальтернативний розвиток подій для селян: продати землю, виїхати із села або ж деградувати й померти. До того ж зазначимо, що існує так званий закон невизначеності наслідків, згідно з яким розв’язання навмання (або в чиїхось інтересах) якоїсь проблеми завжди призводить до виникнення як мінімум двох складніших проблем. Саме наростання в геометричній прогресії проблем в Україні, які чиновники високого рангу намагаються розв’язувати одним революційним актом (ліквідація великотоварних підприємств — колгоспів, постійне пришвидшення реформ за часів Леоніда Кучми, експорт сільськогосподарської продукції, продаж землі), стали підтвердженням ігнорування реформаторами складності соціально-організаційних систем.

 

Тут доречно зауважити, що в Конституції України задекларовано таке: держава забезпечує соціальну спрямованість економіки (ст. 13), екологічну рівновагу на території України зі збереженням генофонду українського народу (ст. 16). У цілому держава відповідає перед людиною за свою діяльність (ст. 3). Тобто держава Україна має за глобальну мету курс на соціально спрямовану економіку, яка забезпечить гідні умови життя людини, зі зворотним зв’язком — відповідальністю перед людиною в разі можливого негативного результату на шляху до досягнення мети, або ж її таємної зміни в інтересах обмеженого кола людей. Вибіркова ж неувага до проблем села та його жителів — селян, може призвести (і призводила в минулому) до драматичних наслідків.

 

Щоб не організовували в Україні в економічній, соціальній або екологічній галузях (зокрема за проведення земельної реформи), метою має бути соціальна економіка (якщо ми не хочемо дочекатися нових і, можливо, таких проблем, які важко вирішуються без соціальних потрясінь) — гармонійний розвиток усього населення. Так записано в основному законі — Конституції України.

 

Що буде, якщо…?

 

Успішний план розв’язання проблем може бути прийнятий, якщо експерти з різнобічними знаннями та стійкою мораллю зуміють конкретизувати окремі інтереси у процесі компромісу (цього потребують практично всі соціально-економічні проблеми). Попервах бажано було б поставити запитання: «Що буде, якщо…?» Чи зможуть в сучасному середовищі безлічі претендентів на українську землю мати перспективи на майбутнє сільські жителі? Я думаю, що всі, навіть реформатори, знають чітку відповідь.

 

Шляхом поетапних відповідей на запитання «Що буде, якщо…?» можна чітко визначитися щодо прогнозного розвитку подій на ринку землі. Розпочнемо з дуже простих запитань: «чи можна прожити місяць на пенсію до 1,5 тис. грн (без допомоги родини)?»; «чи може пересічний житель України з місячним доходом до 10 тис. грн купити легковик за 1 млн грн?» Або складніше запитання: «Чому українці, які століттями боролися за кожен шматок землі, з початком реформи землю масово здали в оренду майбутнім латифундистам?» Дамо деякі відповіді. Наші реформатори подумали лише про розподіл землі на частки (паї) і абсолютно не потурбувалися про створення кооперативів із використання техніки та збуту продукції, а тим більше — про вихід на експортні ринки. Адже на дрібних ділянках землі без кооперативного застосування техніки технологічні витрати значно вищі за низької її завантаженості. І основне, всі регулівні й управлінські функції держави на продовольчих ринках реформатори віддали на відкуп так званим ринковим силам, себто безлічі посередників. В результаті ціни реалізації сільськогосподарської продукції різко знизилися, що гарантувало в основному збиткове виробництво, а прибутки стали одержувати посередницькі структури й торгівля. За таких обставин, коли ціни можуть в десятки разів відрізнятися від рівня, що забезпечує прибутковість, і далі вести сільськогосподарську діяльність, а тим більше — організовувати нові дрібні підприємства на основі об’єднання земельних часток, стає абсурдом. Результат нам відомий: усі нові власники здали свої земельні частки (паї) в оренду бізнес-структурам, які прийшли в сільське господарство з капіталом, який в них з’явився в інших сферах діяльності.

 

Одновекторний ринок

 

Чи може бути розв’язано проблеми соціального розвитку села лише одним зняттям мораторію на продаж земель сільгосппризначення та запровадженням ринку землі? Чи станеться після цього так, що окремі економічні сили разом із закордонними, відмовляться від своїх цілей і сприятимуть розвитку сільської місцевості? Чи селяни розпочнуть організовуватися в кооперативи й вирощувати високодохідні й трудомісткі культури для країн, у яких величезний дефіцит земельних ресурсів? Не маючи позитивної відповіді на ці запитання, вся чиновницька рать чомусь зосереджує свої зусилля лише на удосконаленні складових ринку землі — земельному законодавстві з акцентом на урегулюванні орендних відносин, питанні земельного кадастру, усуненні ризиків для власників землі, запровадженні державної реєстрації прав на нерухоме майно, визначенні вартості землі, інвентаризації земель тощо. Для більшої впевненості у правильності курсу пропонується «запустити ринок землі в порядку державно-правового експерименту в декількох адміністративних районах двох-трьох областей з різними правилами ринкового обороту». На основі цього «прийняти вірнийзагальнодержавний розв’язок про стратегію завершення реформи». Зводиться все до дуже простого: озброюємо ідею про ринок землі одновекторного напряму (продати землю) шлейфом законів, які легітимізують розлучення селян із землею.

 

«Направо — і втратити коня»?

 

А тепер звернімося до деяких фактів, що підтверджують складність проблем. Україна входить в когорту 82 країн світу, де ріллі на кожного жителя достатньо, щоб забезпечити власне населення продуктами харчування. У цій групі проживає 25% населення планети й зосереджено 72% сільськогосподарських угідь, в середньому на одного жителя — понад 0,7 га. Із них дев’ять країн — Литва, Україна, Молдова, Канада, Естонія, Болгарія, Латвія, Білорусь, Російська Федерація — мають рівень розораності сільгоспугідь понад 50% (в Литві й Україні — майже 80%), і на одного жителя припадає по 0,85 га ріллі. В інших країнах цієї групи з 82 країн рівень розораності сільгоспугідь становить лише 16% і припадає по 0,23 га ріллі на кожного жителя. У решті країн світу, у яких проживає 75% населення планети й розміщено 2 % сільгоспугідь, на одного жителя припадає 0,27 га угідь і лише 0,12 га ріллі.

 

За прогнозами, якщо й далі такими темпами зростатиме населення планети та скорочуватимуться земельні ресурси (забудова, ерозія, дефіцит прісної води для поливу тощо), то через 25–30 років 75% населення планети матиме менше ніж 0,1 га ріллі на жителя. В Україні ж навпаки: до 2050 року внаслідок скорочення чисельності населення на одну особу припадатиме 1,2 га сільгоспугідь і 1,0 га ріллі.

 

Також нагадаємо, що в Україні 40% сільгоспугідь мають схили 1-3º, а 22% — понад 3º, результатом інтенсивної експлуатації яких еродованість земель досягла 45% з відповідним змивом ґрунту й хімічних засобів у водойми та підземні води. Розрахунки показують, що 2015 року за низьких норм унесення органічних добрив в цілому на всій площі Україна має негативний баланс гумусу (– ,2 млн тонн). Втрати ґрунту на схилових землях досягли 184 млн тонн, а з ним — 58 тис. тонн поживних речовин (азоту, фосфору й калію) в діючій речовині. Значні обсяги поживних речовин втрачаються із експортом сільгосппродукції (зернових й олійних культур).

 

Усе відбувається згідно з накресленнями світового плану, про який ще 20 років тому інформував академік В. В. Милосердов. Він звертав увагу, що в доповіді Пентагона президенту США йшлося, що через 15 років загроза міжнародного тероризму відійде на другий план, а на перший вийде боротьба за ріллю, за «життєвий простір» із країнами, де багато землі, але відносно мало народу. Мабуть, Україна одна з перших дочекалася цього часу. На жаль, розв’язанням цих проблем у нас опікуються «теоретики» реформування, у яких відсутній навіть натяк на розуміння проблем сільського господарства, або ж ще не зародилася чесність, моральність і не прокинулася совість.

 

Які ж наступні етапи розвитку подій в аграрному секторі економіки? За повідомленнями голови АФЗУ Івана Томича, в тіньовому обігу вже перебуває близько 9 млн га земель. За даними шведського видання The Local, близько 20% найродючіших українських земель контролюють іноземні фірми на основі довготермінових договорів оренди. За повідомленням аналітиків, окремі інвестфонди скуповують суверенні борги України, що є одним з апробованих механізмів заволодіння землями в майбутньому, який успішно застосовували в Камбоджі, Гані, Ефіопії, Малі, Кенії, Аргентині, Уругваї та Парагваї. Величезне бажання вкласти в сільське господарство України 1 млрд дол. виявив американський мільярдер Джордж Сорос. У величезному захваті від цього був попередній міністр аграрної політики О. Павленко: «Україна може стати годувальницею Європи». Тобто, нагодувати 800 млн іноземців, а не українців, які не споживають до фізіологічної норми багато видів продовольства, зокрема молока та м’яса на 40–50%. На заклики профільного міністерства відгукнулися 150 компаній світу, що зібралися на економічному форумі в Новій Каховці 25 вересня 2015 року, які бажають увійти в Україну зі своїми інвестиціями. До речі, за різними повідомленнями, Великобританія, США, Об’єднані Арабські Емірати та Китай уже викупили майже 2% всіх орних земель у світі.

 

Необдуманість і поспішність в такій складній проблемі, як ринок землі, матиме плачевні наслідки для майбутнього України. За умови запровадження ринку землі в сучасному «ринковому» середовищі сценарії можуть бути різними, але головне — селянам місця в сільській місцевості не буде. Україна, як витязь, стоїть на роздоріжжі й вирішує, куди піти: «направо — і втратити коня»?, «прямо — загинути…». А може, спробуємо навчитися в інших народів і структуруємо проблеми у вигляді ієрархії та вийдемо на розробку чіткого плану соціально-економічного розвитку з визначеними пріоритетами і послідовністю виконання окремих управлінських заходів? Однак тоді, мабуть, міністри повинні як мінімум мати базову освіту. Аналітики повинні бути фахівцями, вибиратися за конкурсом і до того ж бути ще й чесними. Спробуємо?!

 

 

Микола Калінчик, д-р екон., професор, Дніпропетровська філія Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна»

Інеса Алєксєєнко, канд. екон. наук, керівник проектів НВП ТОВ «ВінМікс-Софт»

журнал “The Ukrainian Farmer”, серпень 2016 року

  

Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа». 
 

Інші статті в цьому журналі
Джерело:
The Ukrainian Farmer