Після складного сезону українське яблуко повертає позиції на зовнішніх ринках і скорочує залежність від імпорту
Ринок дозрів
Після складного сезону українське яблуко повертає позиції на зовнішніх ринках і скорочує залежність від імпорту. Лохина продовжує бити рекорди експорту, а черешня та суниця садова цього літа коштують дешевше, ніж торік.
Ще рік тому український ринок фруктів переживав один із найскладніших періодів за останні сезони. Низький урожай яблук змусив країну різко збільшити імпорт, а ціни на окремі види плодів і ягід сягали рівнів, які багато споживачів сприймали як аномальні.
Цього року ситуація інакша. На внутрішньому ринку вже помітно знизилися ціни на черешню, виробники суниці садової готуються до піка сезону, а експортери яблук завершують сезон із кращими показниками, ніж торік.
«Станом на зараз я бачу новий сезон виключно позитивним. Сьогодні виглядає так, що урожай має бути гарним. Він має бути більшим, ніж минулого року», — зазначає Володимир Гуржій, керівник компанії USPA Fruit.
Не менш показовою є ситуація на внутрішньому ринку сезонних фруктів. За словами Ксенії Гусєвої, експертки плодоовочевого ринку АПК-Інформ, навіть попри розмови про проблеми з урожаєм, ціни на черешню нині нижчі, ніж рік тому.
Для яблука вирішальними залишаються зовнішні ринки та логістика. Виробники лохини дедалі частіше стикаються зі зниженням прибутковості через стрімке зростання пропозиції. А перспективи вишні, абрикоса та персика ще багато в чому залежатимуть від результатів сезону.
ЯБЛУКО НАРОЩУЄ ЕКСПОРТ
Ще рік тому український яблучний ринок опинився в незвичній ситуації. Через невисокий урожай країна завершила сезон із від’ємним торговельним балансом. За словами Гуржія, у сезоні 2024/25 Україна експортувала близько 16,8 тис. тонн яблук, а імпорт сягнув 18,2 тис. тонн. Для галузі, яка звикла вважати себе нетто-експортером, це стало тривожним сигналом.
Уже нинішній сезон показує зовсім іншу динаміку. За період із липня 2025 року по квітень 2026-го українські компанії експортували понад 22 тис. тонн яблук. Водночас імпорт скоротився приблизно до 5,5 тис. тонн. Фактично ринок повернувся до моделі, за якої власного ресурсу вистачає і для внутрішнього споживання, і для зовнішніх постачань.
Головною причиною змін експерт називає більший обсяг товарного яблука. «Просто було яблуко — його було більше, ніж минулого року. Настільки більше, наскільки виріс експорт. Це єдине пояснення», — говорить Гуржій.
Попри зміни в обсягах постачань, основні ринки збуту залишаються майже незмінними. Найбільше українського яблука традиційно купують Об’єднані Арабські Емірати, Саудівська Аравія, Узбекистан, Туреччина та Швеція.
«У принципі з року в рік географія експорту серед топів не змінюється. Це Арабські Емірати, Саудівська Аравія, Узбекистан, Туреччина, Швеція. Інколи додаються якісь інші країни, але загалом картина однакова», — зазначає він.
За словами Гуржія, експорт міг би бути ще більшим, якби не проблеми з логістикою в Ормузькій протоці. Певний час після початку конфлікту в регіоні Перської затоки відвантаження стали на паузу, доки не знайшли альтернативні шляхи доставки товару або через порт Джедда в Саудівській Аравії з подальшою доставкою наземними видами транспорту через пустелю в Кувейт, Катар, Бахрейн, ОАЕ, або пізніше вже навіть повністю з використанням виключно «наземки», тобто умовно з Вінниці рефом у Дубай. Звісно ж, собівартість поставленого товару в країни споживання в регіоні затоки злетіла на кілька тисяч доларів на партії в 20 т.
При цьому сам підхід до експорту поступово змінюється. Якщо раніше багато виробників сприймали зовнішні ринки як можливість продати яблуко значно дорожче, то сьогодні дедалі більше господарств розглядають експорт як джерело стабільного попиту та інструмент диверсифікації продажів. Якісне яблуко завжди має вищу цінову кон’юнктуру, але в неурожайні роки більш очевидний тренд, коли домашній ринок та експорт готові боротись на рівних за яблуко високої якості.
«У нас експортер часто думає, що якщо буде експорт, то це буде значно дорожче. А насправді експорт — це про стабільність. Для великих виробників у Франції чи Італії це насамперед диверсифікація та стабільність. Продавати більше, продавати через більшу кількість каналів — це все про зменшення ризиків і збільшення комерційних можливостей», — пояснює Гуржій.
Водночас на експортні перспективи впливатиме не лише український урожай. Важливою залишатиметься ситуація в Туреччині та Ірані, які конкурують з Україною на ринках Близького Сходу.
НОВИЙ УРОЖАЙ ТА ЦІНИ
Якщо підсумки минулого сезону вже можна оцінити за статистикою торгівлі, то новий сезон поки що формують прогнози врожаю. Саме від них залежатиме, чи вдасться виробникам утримати прибутковість, а споживачам — розраховувати на доступніші ціни.
Останніми місяцями садівники багато говорили про весняні заморозки, проблеми із запиленням та інші погодні ризики. Проте Гуржій вважає, що наразі немає підстав очікувати серйозного скорочення валового збору яблук.
«Ми ж розуміємо, що фермер постійно «працює на підвищення ціни». Фермер постійно розказує, що все погано для того, щоб нагнітати ситуацію і створювати певний ажіотаж з метою підвищити попит, а отже, і ціну. Зважаючи на те, що каже фермер, але збираючи збалансовану аналітику з ринку, а також, якщо дивитися на сухі дані, то я думаю, що урожай цього року буде високий», — каже він.
Попри заморозки та інші погодні ризики, ситуація поки що значно краща, ніж торік.
«Зрозуміло, що були заморозки. Зрозуміло, що були дощі під час запилення. Ще можуть бути гради, може бути спека під час збирання. Але сьогодні є підстави очікувати хороший урожай. Він має бути більшим, ніж минулого року», — зазначає Гуржій. Важливим чинником залишається й переробка. Якщо торік високі ціни на концентрат підтримували попит на сировину, то нині ситуація змінилася.
За словами керівника USPA Fruit, переробні підприємства вже не відчувають дефіциту продукції. Ба більше, багато заводів увійшли в сезон із суттєвими запасами концентрату і певний період у сезоні деякі переробники в Європі були вимушені продавати концентрат в мінус, а отже, і тиску з їх боку, який би підвищував ціни на технічне яблуко, не було.
«Концентратчики сьогодні кажуть, що їхня інфраструктура залита продуктом. На відміну від того, що відбувалося минулого сезону, коли вони були змушені активно скуповувати яблуко, зараз ситуація інша», — пояснює фахівець.
Якщо урожай справді виявиться вищим за торішній, надлишок яблука неминуче тиснутиме на ціни.
«У нас, якщо великий урожай, це завжди нижчі ціни всередині ринку. У нас немає інструментів, щоб забрати надлишки і таким чином утримувати високу ціну на яблуко у свіжому вигляді», — говорить Гуржій.
Якщо прогнози справдяться, українці отримають більше яблук за доступнішою ціною. Для виробників же прибутковість дедалі більше залежатиме від ефективності виробництва та збуту.
ЕКСПОРТНА ЗІРКА
Поки яблуко залежить від циклічності врожаїв, а кісточкові культури переважно орієнтуються на внутрішнього споживача, лохина продовжує залишатися найбільш динамічним сегментом українського плодово-ягідного бізнесу. За останні роки ця культура пройшла шлях від нішевого продукту до одного з головних експортних товарів галузі.
На думку Гуржія, основна причина такого розвитку полягає у стрімкому зростанні світового попиту.
«Точка відліку в лохини двадцять років тому була нульовою. Її просто не було як культури. Тому зі збільшенням присутності на ринках споживання, зі збільшенням кількості торгових точок, де вона продається, зростають і продажі, і експорт. Кожного року дедалі більше лохини виробляють і кожного року дедалі більше її споживають», — зазначає він.
Втім, стрімке зростання ринку має і зворотний бік. Нові насадження поступово входять у повне плодоношення, обсяги продукції збільшуються, а конкуренція посилюється.
«Ціна дещо знижується, а собівартість, як і на все, збільшується. Тобто економіка вирощування лохини падає. Уже потрібно дивитися на цю культуру обережніше. Вона вже не така цікава, як була тоді, коли закладали всі ці плантації», — говорить Гуржій.
Однією з ознак насичення ринку експерт вважає розвиток сегмента заморожування.
«Тільки-но в Україні з’явилася заморозка лохини, одразу стало зрозуміло, що ринок уже наближається до перевиробництва. Раніше продавали будь-яку ягоду — і м’яку, і перезрілу у свіжому вигляді, сорти не мали значення. Тепер така продукція йде на заморожування», — пояснює він.
Змінюється і структура експорту. Якщо до повномасштабної війни частина українських компаній працювала з преміальними ринками Близького Сходу та Азії, то сьогодні основним напрямом залишається Європа. Значна частина продукції потрапляє туди так званим балком у тарі для подальшого сортування та фасування на європейських хабах.
«Ми фактично постачаємо сировину. Ягода охолоджена, підготовлена, але потім її фасують під місцевими брендами і продають уже як європейський продукт. Тут ми багато в чому повторюємо шлях зернового сектору – постачаємо сировину», — вважає Володимир Гуржій.
Паралельно на українському ринку з’являються нові виробничі моделі. За словами Гусєвої, нинішнього сезону увагу привернула теплична лохина. У середині травня українську ягоду продавали по 1200 грн/кг, а зараз ціни вже знизилися до 600–700 грн/кг.
Поки що йдеться лише про окремі господарства на заході України, однак сама поява такого сегмента свідчить, що виробники продовжують шукати можливості подовжити сезон продажів і підвищити конкурентоспроможність продукції.
ЧЕРЕШНЯ ЗДИВУВАЛА
Якщо лохина продовжує розширювати експортну географію, то ринок черешні цього року привернув увагу зовсім з іншої причини. Попри численні повідомлення про втрати врожаю через весняні заморозки, на початку сезону ціни виявилися значно нижчими, ніж очікували учасники ринку.
За словами Гусєвої, найбільше прорахувалися імпортери, які завезли дорогу продукцію наприкінці травня, розраховуючи на дефіцит української ягоди.
«Десь в останні тижні травня до нас привезли імпортну черешню. Ціна була 1200 гривень за кілограм. А вже наприкінці того самого тижня на ринок почала виходити українська черешня по 150–200 гривень», — розповідає вона.
У результаті на прилавках виникла незвична ситуація. Поруч із дорогою імпортною ягодою з’явилася значно дешевша українська продукція. Покупець швидко зробив свій вибір, а імпортерам довелося переглядати цінники.
На початок літа виробники продавали черешню по 70–150 грн/кг залежно від сорту та якості, натомість на роздрібних ринках ціна переважно коливалася в межах 170–230 грн/кг. Для порівняння, торік навіть виробники нерідко отримували 150–230 грн/кг, а в роздрібній торгівлі черешня іноді перевищувала 1000 грн/кг.
«У минулому році дешевої черешні взагалі не було. Навіть у пік сезону її купували по 250 гривень за кілограм. Цього року ситуація зовсім інша, — зазначає експертка — по черешні дуже різна картина. Буває, що на одній ділянці врожай є, а за кількасот метрів його майже немає. Але факт залишається фактом — цього року черешня дешевша, ніж торік».
Поки ринок оцінює результати ранніх сортів, виробники розраховують на якіснішу продукцію середнього та пізнішого строків достигання. Саме від них значною мірою залежатиме підсумкова економіка сезону.
Попри регулярні розмови про вихід на нові ринки, системного експорту черешні Україна поки що не має. За словами Гуржія, реальних проривів у цьому напрямі досі не сталося.
«Експорт з’явиться рівно тоді, коли буде перевиробництво. До перевиробництва нам ще дуже далеко. Тому я б поки не говорив про експорт черешні як про системний напрямок», — вважає фахівець.
Для роботи на преміальних ринках потрібні сучасні системи охолодження, пакування та стабільна логістика. Поки що такими можливостями володіє лише обмежена кількість господарств.
Основним споживачем української черешні залишається внутрішній ринок, де ціни цього сезону повернулися до значно доступнішого рівня, ніж торік.
СУНИЦЯ, ВИШНЯ ТА ІНШІ
Поки ринок обговорює черешню, основний обсяг сезонних покупок поступово переходить до інших ягід і фруктів.
Найбільш передбачувано нині розвивається ситуація із суницею садовою. За словами Гусєвої, ринок уже кілька тижнів поспіль демонструє поступове зниження цін. На початок літа виробники продавали ягоду переважно по 80–170 грн/кг залежно від якості та каналу збуту.
«Це ще не пік сезону. Масово відкритий ґрунт ще не пішов. Коли він вийде, ціна може впасти до 50–60 гривень за кілограм», — прогнозує експертка.
Зовсім інша ситуація склалася з вишнею. Якщо торік на початку літа ринок уже мав достатню кількість місцевої продукції, то нинішнього сезону пропозиція залишається обмеженою.
«У минулому році на цю дату вишня вже була масово представлена на ринку. Цього року її поки що немає, тому прогнозувати щось складно», — зазначає Гусєва.
Ще більше невизначеності зберігається навколо абрикоса та персика. Через похолодання під час цвітіння активність бджіл була низькою, що могло вплинути на запилення дерев.
«Квітка могла зберегтися, її не пошкодив мороз чи град, але якщо не було нормального запилення, то вона залишиться пустоцвітом. Тому остаточні висновки робити ще рано», — пояснює Ксенія Гусєва.
Водночас дефіциту фруктів на полицях споживач навряд чи відчує. Як і торік, можливий недобір урожаю окремих культур компенсуватиме імпорт.
КУДИ РУХАЄТЬСЯ БІЗНЕС
Події нинішнього сезону вкотре показали, що українське садівництво дедалі більше розділяється на дві частини. Перша працює переважно на внутрішній ринок і залишається залежною від погодних умов та купівельної спроможності населення. Друга дедалі активніше інтегрується у міжнародну торгівлю.
Найкраще це видно на прикладі яблука та лохини. Саме ці культури сьогодні формують експортне обличчя українського плодового сектору. Для них уже створено канали збуту, сформовано коло постійних покупців і накопичено досвід роботи на зовнішніх ринках. Інші культури поки що перебувають у зовсім іншій ситуації. Навіть якщо окремі господарства успішно продають черешню чи іншу кісточкову продукцію за кордон, системного характеру ці постачання не набули. Як зазначає Гуржій, внутрішній ринок поки що здатний поглинати майже весь урожай кісточкових культур. Через це виробники не мають тієї надлишкової пропозиції, яка зазвичай і штовхає галузь до активного освоєння зовнішніх ринків.
Нинішній сезон поки що не приніс ринку гучних сенсацій. Проте він показав, що українське садівництво поступово виходить із періоду цінових аномалій, спричинених неврожаями та дефіцитом продукції. Для виробників це означає повернення до звичайної конкуренції, де вирішальними стають не обставини сезону, а ефективність виробництва, якість продукції та вміння знаходити свого покупця.