Коли в садівництві говорять про розвиток, зазвичай мають на увазі нові площі, сучасні сорти або будівництво сховищ. Проте останні кілька років змусили багатьох виробників переглянути сам підхід до росту. В умовах війни будь-яке розширення автоматично означає нові проблеми: де взяти людей, як швидко зібрати врожай, де його зберігати і як потім вивезти за кордон.
Наше господарство має 75 га яблуневого саду, і цю площу ми не збільшуємо з 2021 року. Не тому, що немає бажання чи можливостей посадити більше. Просто сучасний інтенсивний сад — це вже давно не лише дерева. Кожен новий гектар автоматично тягне за собою потребу в додаткових людях, техніці, холодильниках, сортуванні та логістиці. Якщо система не готова прийняти цей обсяг, розширення починає працювати проти самого господарства.
Тому ми давно підганяємо структуру саду під власні можливості. Сорти підібрані так, щоб збір, охолодження й закладання на зберігання відбувалися поступово, без перевантаження людей і техніки. Фактично весь сезон розписаний за етапами: один сорт заходить у сховище — інший тільки починають збирати.
Сьогодні це вже не просто питання організації роботи. Для господарств, які працюють переважно на експорт, як наше, стабільність процесів стає такою самою важливою, як урожайність або якість яблука. Бо між садом і покупцем тепер стоїть набагато більше ризиків, ніж ще кілька років тому.
ЯБЛУКО ЯК ДИТИНА
Останню ділянку 13 га молодого саду ми посадили у 2021 році. На 2022-й планували та вже підготували ще 20 га під нові насадження — сортами Голден і Фуджі, але війна повністю змінила ці плани.
Нині у структурі саду маємо Галу, Голден, Фуджі, Ред Велокс і Джонагоред Моренс. По Галі працюємо з клонами Redlum і Brookfield, по Фуджі — Fubrax та Aztec, Голден представлений клоном Reinders. Усі сорти та клони підбирали не тільки за врожайністю чи смаком, а й відповідно до вимог експорту: стабільний колір, форма, лежкість і прогнозованість партій.
Наприклад, сорт Ред Велокс свого часу обрали через його стабільне забарвлення і відсутність вираженої періодичності плодоношення. Якщо дочекатися правильного строку достигання, цей сорт практично гарантовано дає повне темне забарвлення плодів. Для експорту це критично, тому що покупець хоче не «приблизно хороший» товар, а прогнозовану якість із року в рік.
Іноді мені надсилають фотографії яблук із київських супермаркетів і пишуть: «Дивіться, це ж ваші». На ціннику може бути написано «Нідерланди», але своє яблуко все одно впізнаєш одразу.
Коли щодня стоїш біля сортувальної машини, контролюєш пакування і бачиш тисячі плодів, у тебе буквально «набивається око» на власний продукт. Навіть у межах одного сорту яблуко різних господарств відрізняється формою, кольором, смужкою.
Особливо це помітно на Голдені. У природі яблуко росте більш круглим, а в інтенсивному садівництві багато працюють над так званим витягуванням форми плоду. Кожне господарство отримує свій результат залежно від технології, температур, навантаження дерева і строків розвитку плоду.
Тому своє яблуко починаєш впізнавати буквально за деталями: відтінку Голдену, формі смужки на Галі, більш витягнутому або округлому плоду. А ще є чисто виробничі речі — коробка, спосіб пакування, місце, де клеїться номер пакувальника. Для сторонньої людини це дрібниці, а для виробника — частина його почерку. Своє яблуко впізнаєш так само, як власних дітей.
Площі під сорти ми розподіляли не випадково. Принцип простий: один сорт має зайти в сховище приблизно за десять днів. Поки закінчуємо закладати один сорт, починається наступний. Саме під це підлаштовані площі. Бо будь-яке різке збільшення одного сорту одразу створює проблеми. Не вистачить людей на збір, контейнерів, холодильних потужностей або сортування. Сучасний інтенсивний сад — це вже давно не тільки дерева, а цілий ланцюг процесів, де всі елементи мають працювати синхронно.
Прогноз урожаю ми рахуємо не на око, а практично вручну. Беремо середнє дерево на конкретній ділянці, рахуємо кількість плодів, далі — середня вага яблука, і після цього все множимо на кількість дерев на гектарі.
Звичайно, це не дає ідеальної точності, тому що погода ще може вплинути на розмір плоду, частина зав’язі може обсипатися, щось піде в некондицію. Але загальне розуміння врожайності така схема дає точно.
Важливо правильно оцінити саме навантаження дерева. Якщо залишити надто багато плодів, яблуко дрібнішає, гірше набирає колір і щільність. Якщо перевантаження немає — дерево працює стабільніше, а якість плодів значно вища. Для експортного саду це критичний момент, адже покупець фактично платить не за тонни, а за калібр, колір і стабільність партії. Тому інколи менший урожай може бути економічно вигіднішим, ніж велика кількість середнього яблука.
ЕКСПОРТНИЙ САД
Ми працюємо на експорт із 2015 року. Починали зі Швеції та Дубаю, потім були інші країни, включно з Бангладеш. Але з часом дійшли висновку, що краще концентруватися на кількох стабільних ринках, ніж розпорошуватися на велику кількість напрямів.
Зараз основні постачання йдуть до Швеції, Саудівської Аравії та країн Перської затоки. Працюємо через шведську компанію FromU2S та італійську компанію Melavita. Саме через італійських партнерів українське яблуко далі йде на близькосхідні ринки.
Війна повністю змінила логістику експорту. Якщо раніше морський контейнер міг приїхати безпосередньо до господарства, то зараз продукцію спочатку веземо до Румунії, де яблуко перевантажують у морські контейнери. Далі — порт, судно, черги, затримки з букінгами та зміни маршрутів.
Бували ситуації, коли логістику доводилося повністю перебудовувати вже під час доставки. Частину вантажів переорієнтовували, частину — буквально рятували через інші країни. Через проблеми з морськими перевезеннями яблуко інколи доставляли через Туреччину автомобільним транспортом. В окремих випадках дорога до Саудівської Аравії лише суходолом тривала близько двох тижнів.
Сьогодні невелике господарство в українському селі напряму залежить від світової логістики й геополітики. Якщо зриваються букінги або контейнер затримується в порту, це одразу позначається на якості та строках постачання.
Тому для експортного садівництва зараз критично важливі не лише врожайність чи красиве яблуко. Не менш важливо швидко охолодити продукцію, закласти її у сховище, правильно відсортувати і вчасно відправити покупцю.
Цього сезону ми зауважили ще одну особливість: яблуко гірше тримало щільність під час зберігання. Особливо це було помітно на окремих партіях Голдену та Гали. На мою думку, одна з причин — дощова осінь. Плоди набрали більше води, і це вплинуло на структуру м’якоті. Такі речі добре видно вже під час зберігання: яблуко зовні може бути цілком нормальним, але щільність починає просідати швидше, ніж у сухіші роки.
У минулому сезоні господарство отримало близько 4 тис. тонн яблук. При цьому робота після збирання практично не зупиняється. Після завершення жнив — кілька днів перепочинку, і далі пакування та відвантаження йдуть майже без вихідних. Якщо маєш стабільний товар експортної якості, попит сьогодні перевищує пропозицію.
Сортувальну машину в господарстві оновили близько семи років тому. Це Perfect, Нідерланди. Звісно, без сучасного сортування працювати на експорт уже неможливо.
МОРОЗИ, ГРАД І БІОЦЕНОЗ
Останні кілька років показують, що для садівництва погода стає не менш складним викликом, ніж ринок або логістика. Найбільшу небезпеку часто створюють уже не самі морози, а різкі перепади температури.
Цієї зими в нас температура опускалася до –25 °С, і морози трималися довго. Однак сад переніс їх значно краще, ніж зимові відлиги в попередні роки. Найгірше для яблуні — коли посеред зими приходить тепло, брунька починає «прокидатися», а потім різко повертається мороз. Саме тоді частина плодової бруньки переходить у листкову, і дерево втрачає потенційний урожай ще до весни.
Весняні заморозки цього року також були. У нас температура переважно не опускалася нижче ніж –3 °С, хоча в сусідніх селах місцями доходило й до –6 °С. Остаточно оцінити наслідки ще рано, тому що справжню картину видно лише в середині літа, коли вже можна порахувати фактичне навантаження дерева плодами.
Я не вірю в якісь «чарівні» схеми захисту від морозу. Якщо в саду нормально побудована система живлення і дерево не ослаблене, воно значно краще переносить стресові умови. Тому головне — не панікувати перед кожним похолоданням, а системно тримати технологію.
Після заморозків ми використовували амінокислоти та регулятори росту. Але я скептично ставлюся до практики внесення таких препаратів до морозів, хоча багато хто так робить. Логіка проста: якщо клітини вже почали активно ділитися й потрапили під мороз, вони все одно пошкодяться. Тому, на мою думку, правильніше працювати вже після заморозку — допомогти тим тканинам, які вижили, швидше відновитися.
Ще одна постійна проблема — град. У нас усі площі давно накриті протиградовою сіткою. Я взагалі вважаю, що сучасне промислове садівництво без сітки вже не має існувати. У нашому регіоні град буває практично щороку, інколи й по кілька разів за сезон. Сітка окуповується буквально одним сильним градом. Бо навіть якщо пошкодження не критичні, яблуко вже втрачає експортну якість. Пошкоджується шкірка, листя, інколи навіть деревина.
Окрема технологічна операція — відкриття сітки після цвітіння. Тут дуже важливо правильно вгадати момент. Цього року ми відкрили сітку — і буквально через два дні пройшов град. Але в нас уже є певний досвід: зазвичай після цвітіння проходить кілька днів — і приходить перший град.
Щодо боротьби із заморозками я скептично ставлюся до популярного задимлення. Воно може працювати на гектарі картоплі, але не у великому промисловому саду. Тут важливо розуміти сам принцип: у морозну ніч земля ще має плюсову температуру й віддає тепло вгору. Дим лише створює екран, який частково затримує це тепло. Але для ефекту потрібна практично суцільна димова завіса без вітру, а на великих площах це майже нереально.
Набагато ефективніше працюють антифрост-вентилятори. Вони перемішують верхні теплі шари повітря з холодними нижніми. Але такі машини дуже дорогі, а одна установка покриває лише приблизно 4 га.
Найефективніший варіант — водяний антифрост. Принцип простий: дерево постійно вкривають водою, яка під час замерзання виділяє тепло і не дає тканинам охолоджуватися нижче критичної температури. Але така система потребує величезної кількості води — приблизно 50 т/га щогодини. Якщо мороз триває п’ять-шість годин, а сад має 50 га, можна уявити необхідні обсяги. Тому така система реально працює тільки там, де є дуже потужне джерело води — велика річка або надзвичайно великі накопичувачі.
Тому зараз дедалі більше говорять про системи, де форсунки працюють лише по кроні дерева, а не по всій площі. У такому разі витрати води можна знизити приблизно до 35 т/га за годину. Але навіть це дуже великі обсяги, тому без накопичувачів або серйозного джерела води такі системи практично нереальні. У нас для поливу є ставок, свердловини та окремий водонакопичувач, але навіть при цьому антифрост потребував би зовсім інших запасів води.
Полив у нас працює давно — ще з 2012 року використовуємо систему компанії AIК (ТОВ «Юта ЛТД»). Подобається її простота і надійність. У системі мінімум складної електроніки, а в сучасних умовах це величезний плюс. Людей бракує, тому техніка має бути максимально зрозумілою й ремонтопридатною.
Фільтрація — гравійна. Ніяких складних мембранних або дискових систем не використовуємо. Головне — регулярно обслуговувати систему: міняти гравій, промивати крапельну стрічку, відкривати кінцевики. Якщо пустити це питання на самоплин, потім уже доводиться міняти трубки повністю.
ЕФЕКТ АКВАРІУМА
Окрема тема — захист саду. Я вважаю, що головне завдання садівника — не заважати природі працювати. Якщо ти не бачиш шкідника, це не означає, що його немає. Він просто дивиться на тебе із зеленої гущі саду.
Останні кілька років серйозною проблемою для саду стала кров’яна попелиця. Раніше такого тиску ми не бачили, тому фактично довелося заново вчитися працювати із цим шкідником. Тут важливі не лише препарати, а й правильний вибір фази та моменту обробки.
У цьому питанні багато беремо з італійського досвіду. Італійці в промисловому садівництві традиційно мають дуже сильну практику, тому намагаємося дивитися, як працюють вони, які схеми використовують і як добирають строки обробок.
Головна проблема кров’яної попелиці в тому, що вона швидко адаптується, а помилки з фазою обробки можуть коштувати дуже дорого. Якщо пропустити правильний момент, далі стримати розвиток популяції значно складніше. Тому тут не працює принцип «обприскали про всяк випадок». Потрібно добре розуміти стан саду і розвиток самого шкідника. Я переконаний, що в захисті саду завжди важливо зберігати баланс. Бо надмірне втручання часто створює більше проблем, ніж сама попелиця.
Ще одна проблема, з якою останніми роками доводиться вчитися працювати, — мармуровий клоп. Спочатку ми навіть не одразу зрозуміли, що це саме його пошкодження. На яблуках з’являлися гладкі вм’ятини, дуже схожі на слабкі сліди граду. При цьому сад був накритий сіткою, тому виникало питання, звідки беруться такі дефекти.
Потім стало зрозуміло, що клоп пошкоджує плоди ще на ранніх стадіях розвитку. Він проколює молоду зав’язь, коли яблуко тільки формується після цвітіння. Сам прокол потім заростає, але на плоді залишається характерна гладка вм’ятина. Для експорту цього вже достатньо, щоб яблуко втратило товарну якість.
Тут також дуже важливо не зводити весь захист лише до хімії. Я переконаний, що в саду потрібно максимально зберігати ентомофагів і природних ворогів шкідників. Проти мармурового клопа добре працюють паразитоїди — часто ефективніше за хімію.
Отже, для мене захист саду — це не тільки обприскування. Я взагалі переконаний, чим менше людина постійно «лізе руками» в сад, тим стабільнішою стає система.
Колись у мене був великий акваріум — близько 500 літрів. І ще тоді я помітив просту річ: чим більше починаєш щось постійно чистити, переливати, додавати хімію чи покращувати, тим гірше працює вся екосистема. А коли просто підтримуєш порядок — міняєш частину води, чистиш фільтр, не втручаєшся без потреби — акваріум сам виходить на біологічну рівновагу.
У саду працює приблизно той самий принцип. Якщо створити нормальні умови, система починає сама себе балансувати. Це стосується і ґрунту, і дерев, і корисних комах.
Тому я часто наводжу інший приклад — ліс. У хорошому лісі ніхто не обприскує дерева, не «підсилює» їх постійно хімією, але там усе працює: ростуть дерева, живуть комахи, формується підлісок, мох, мікрофлора. Там є біологічна рівновага.
У промисловому саду повністю відмовитися від втручання неможливо, але, на мою думку, треба прагнути саме до такого балансу. Бо надмірне втручання дуже часто створює більше проблем, ніж вирішує.
ТЕХНОЛОГІЯ VS. ЛЮДИ
Проблема людей у садівництві зараз значно серйозніша за будь-які технологічні питання. Ситуація погіршується щороку. Хороший працівник сьогодні — це вже фактично головний ресурс господарства. Якщо раніше на сезонні роботи приходило багато людей, то зараз знайти нормальну бригаду значно складніше. Частина людей виїхала, частина змінила сферу роботи, частина просто вже не хоче працювати фізично в саду.
Тому зарплати доводиться постійно підвищувати. І це вже не питання економити чи ні. Якщо хочеш, щоб люди приходили і залишалися працювати, треба нормально платити.
Я взагалі дивлюся на це дуже просто: якщо люди ходять на роботу — значить зарплата достатня. Якщо перестають ходити — значить щось не так. У селі всі швидко дізнаються, де нормальні умови і нормальна оплата, а де ні.
При цьому в сучасному саду праця вже давно стала значно складнішою. Людина має акуратно працювати з яблуком, розуміти якість плоду, не пошкоджувати його під час збирання, орієнтуватися в техніці, платформах, сортуванні. Це вже не просто «прийшов і нарвав яблук».
Саме тому ми останніми роками максимально механізуємо процеси. Бо дефіцит людей далі тільки посилюватиметься, і без механізації великий промисловий сад працювати нормально вже не зможе. Йдеться не про якісь футуристичні роботи, а про нормальні практичні рішення, які реально економлять людей і час.
Частину ручної праці вже замінили універсальні платформи-комбайни Darwin WCDI S.R.L, механізоване обрізування та спеціалізована садова техніка. Без цього працювати на великих площах стає дедалі складніше.
Після завершення збору той самий комбайн переобладнуємо для зимового обрізування. З нього знімаємо транспортери та обладнання для контейнерів, а натомість встановлюємо компресор, пневматичні секатори й пневмопилки.
Використовуємо пневматичний інструмент італійської компанії LISAM. На відміну від електросекаторів, пневматика працює значно швидше й потужніше. Там немає паузи на спрацювання моторчика — натиснув кнопку, і секатор моментально відсікає гілку.
Для товстих гілок використовуємо пневмопилки. Вони також працюють від компресора на платформі. У результаті продуктивність обрізування виростає приблизно вдвічі. Шестеро людей на платформі можуть за день повністю обрізати близько 1200 дерев.
Однак механізація — це не тільки збір чи обрізування. Велика кількість ручної праці завжди була й після зимового обрізування, коли треба прибрати гілки з-під дерев.
Раніше це було так: спочатку проходив мульчер, потім люди вручну витягували гілки з-під дерев у центр міжряддя, а техніка проходила ще раз. Якщо помножити це на десятки гектарів, виходять величезні витрати часу, пального і людей.
Тому в італійської компанії AgriExport ми замовили спеціальний мульчер із двома щітками-виміталками марки Calderoni. Їх встановили перед мульчером. Вони під час руху вимітають гілки з-під дерев прямо під робочий орган машини.
Для цього використовуємо реверсивний трактор Antonio Carraro TRX9900 Njoy. У нього в кабіні перевертається керування, і трактор фактично їде «навпаки»: капотом назад, а навіска й вал відбору потужності опиняються спереду по ходу руху. У результаті щітки одразу вимітають гілки з-під дерев, мульчер їх подрібнює, а трактор їде вже чистим міжряддям. Один прохід замість двох і без ручної праці.
Я взагалі вважаю, що сучасне садівництво рухається в бік не максимально складної, а радше ефективної механізації. Техніка має бути простою, зрозумілою й надійною. Зараз багато показують роботів і дрони, які нібито самі збирають яблука. На відео це має красивий вигляд: маніпулятор підлітає до плоду, розпізнає його, зриває й кладе на транспортер. Але поки що це дуже повільно і дуже дорого.
У реальному промисловому саду головне — не ефектна демонстрація, а продуктивність і собівартість роботи. Тому поки що людина з платформою працює значно ефективніше за більшість роботизованих систем.
Я переконаний, що найближчими роками саме механізація буде головним напрямом розвитку промислового садівництва, бо дефіцит людей нікуди не зникне. Навпаки — він лише посилюватиметься.
Тому зараз виграє не той, хто має найбільший сад, а той, хто зможе організувати всі процеси — від обрізування до експорту — швидше, стабільніше і з меншими затратами ручної праці.
ТЕХНІКА НА ДЕСЯТИЛІТТЯ
З компанією AgriExport ми працюємо з 2013–2014 років. Саме через них у господарстві з’явилася значна частина техніки Calderoni. Але почалося все доволі несподівано. Свого часу мені був потрібен якісний метал для майстерні. Тому я часто їздив на майданчики, де продавали вживану техніку з Європи, і купував найдешевші агрегати фактично як металолом.
Під час однієї з таких поїздок я знайшов стару бокову гідравлічну фрезу. Для металу вона була надто дорогою, тому вирішив відновити машину й спробувати її в роботі. Фреза чудово показала себе у старому саду, зарослому бур’янами, і саме тоді мене зацікавив її виробник — італійська компанія Calderoni.
Згодом у господарстві з’явилося чимало їхньої техніки. На мій погляд, це справді чудові машини. Косарки, мульчери й навантажувачі виконують величезний обсяг роботи, але водночас залишаються надзвичайно простими та надійними. А я дуже люблю, коли техніка створена без зайвих ускладнень.
Коли вперше приїхав на виробництво, мене вразив не розмір підприємства, а підхід до справи. Я показав власнику фотографії своєї старої фрези й пояснив, що шукаю запчастини. Він подивився і сказав, що цю модель перестали випускати ще у 1969 році. А потім повів мене на склад і знайшов усі потрібні деталі.
Для мене це стало найкращою характеристикою виробника. Якщо компанія може забезпечити запчастинами машину, яку перестала випускати понад пів століття тому, це свідчить про ставлення до клієнта більше, ніж будь-яка реклама.
Відтоді ми придбали в Calderoni техніки більш ніж на 100 тис. євро. Проте для мене не менш важлива інша перевага компанії — готовність виготовляти обладнання під конкретні потреби господарства.
Наприклад, виміталки, яку сьогодні використовуємо разом із реверсивним трактором після обрізування саду, у серійному виробництві просто не існує. Її виготовляли спеціально під наш трактор, ширину міжрядь і технологію роботи в саду.
Для цього потрібно було погодити креслення, конструкцію та розміри. Саме в таких проєктах особливо важливою стає роль AgriExport. Компанія допомагає вести комунікацію між господарством і виробником та супроводжує весь процес від ідеї до готової машини.
На мою думку, саме це і є головною перевагою співпраці з AgriExport. Вони не просто постачають техніку в Україну, а допомагають реалізовувати рішення, які неможливо купити готовими. Для сучасного садівництва така можливість часто не менш цінна, ніж сама машина.
Садівництво по-українськи
