Наші товаровиробники отримали право постачати західному споживачеві свою продукцію за зниженими ставками ввізного мита або й узагалі без його сплати. Однак скористатися цими бонусами, як з’ясувалося, можуть далеко не всі. Чому?
Об’єднана Європа відкрила свої ринки для України, не чекаючи підписання економічної частини Угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі. Однак, щоб експортувати у Європейський Союз не тільки сировину, а й готові продукти без додаткових узгоджень і проходження сертифікації, Україні треба остаточно гармонізувати стандарти якості й виробництва з європейськими. А цей процес, як відомо, довготривалий і дороговартісний. Так, наприклад, Польщі знадобилося вісім років, Словаччині — чотири. У наших реаліях усе набагато складніше. Як наголосив, виступаючи на міжнародній конференції «Нові можливості й виклики для аграрної торгівлі України та ЄС», заступник голови Держветфітослужби Віталій Башинський, до вимог Євросоюзу українська економіка адаптована лише на 80%. Відтак, Верховна Рада має ухвалити ще п’ять вкрай важливих законів, що стосуються власне державного контролю за безпекою та якістю продуктів і кормів, а також ідентифікації та реєстрації тварин, дерегуляції галузі загалом.
Разом із тим запровадження європейської системи управління безпекою харчових продуктів на окремо взятому підприємстві залежить від виробника. Про це українським колегам нагадав професор Еберхард Хаунхорст, очільник відомства із захисту прав споживачів і якості продуктів федеральної землі Нижня Саксонія, що в Німеччині. На його переконання, щоб мотивувати до цього агровиробників, незайвими будуть спеціальні інформаційні кампанії та відповідні проекти, ініційовані ЄС. Крім того, на оптимізм налаштовує досвід тих українських підприємств, що вже мають «добро» від Європи й відчувають нині певні економічні переваги.
Шанси виробників м’яса птиці, меду та риби, що нині мають право постачати свою продукцію на європейські ринки, на жаль, обмежені низькими квотами. Птахівники готові постачати у єврозону близько 100 тис. тонн власної продукції, а квотою передбачено втричі менше. Ліміт на обсяг безмитного експорту пшениці й борошна в рамках європреференцій становить 950 тис. тонн, ячменю — 250 тис. тонн. Це значно більше, ніж 2013-го. А ось квота на кукурудзу становитиме тільки 400 тис. тонн. Тим часом лише торік Україна продала в ЄС 7,2 млн тонн збіжжя. Тобто, як пояснюють експерти, квоти вигідні лише для тих видів продукції, експорт яких досі був незначний.
Зрозуміло, що оглядати зуби дарованого коня — справа вельми делікатна. Адже завдяки торговельним попускам від ЄС українським експортерам може перепасти приблизно 0,5 млрд євро економії на рік. І все ж, як повідомив днями заступник міністра аграрної політики й продовольства Андрій Дикун, Україна має намір домагатися збільшення певних квот. І добре, що стосовно цього є розуміння європейських партнерів. Повний перелік дискусійних товарних позицій високопосадовці не оприлюднюють. Тим часом, на думку аналітиків, є сенс поборотися за ті групи товарів, які можуть бути конкурентними у Європі.
«Практичні результати від скасування мит з’являються зазвичай через рік-півтора — це період, що необхідний економіці на переорієнтацію», — неодноразово наголошував член української переговорної групи щодо Угоди про асоціацію з ЄС, віце-президент Американської торгової палати Тарас Качка. Причому, на його думку, в нинішніх умовах успіх боротьби за новий ринок збуту залежить не стільки від держави, скільки від самих виробників. А після підписання економічної частини Угоди про асоціацію з ЄС, як неодноразово наголошував урядовий уповноважений із питань європейської інтеграції Валерій П’ятницький, обсяг тарифних квот для української продукції у 2014-му може зрости вдвічі.
Звісно, вільна торгівля загалом не передбачає ніяких квот і мит. Утім, прагматична Європа поки що приглядається до нас як до потенційного партнера. А ми через непросту ситуацію, що склалася нині на східних теренах держави, просто зобов’язані боротися за кожну копійку, яка надходить від продажу продукції «made in Ukraine» за кордоном. Тому й не повинні втратити цю нагоду.
Олена Синюта
журнал “Наше Птахівництво”, липень 2014 року
Наше Птахівництво
