У зв’язку із глобальними змінами клімату в Україні прогнозується поступове зростання шкідливості парші звичайної на моркві, хоча раніше ця хвороба була економічно незначимою для культури.
За останні 25 років відбулася глобальна зміна клімату у бік потепління (підвищення температури на 1,5–2°С) і перерозподіл у зв’язку з цим фактором кількості опадів, що слугує причиною зростання поширеності і шкідливості бактеріальних хвороб.
У статті «Комплекс патогенів на овочевих культурах в умовах Центрального регіону РФ» (видання «Овочі Росії») в 2015 році були опубліковані результати багаторічного фітомоніторингу овочевих посівів. У ній дослідники повідомляли, що ними були виявлені та ідентифіковані раніше мало відомі на моркві збудники: Sclerotinia nevales, Gleocladium roseum, Verticillium spp, Trichotecium roseum, F. nivale, F. chlamidosporum, F. equiseti, F. proliferatum, Chaetomium spp., Erysiphe umbelliferum, а також фітопатогенні бактерії Xanthomonas hortorum pv. carotae та Streptomyces scabies.
Зокрема, на коренеплодах моркви в період збирання в полі й за вирощування в теплиці останніми роками спостережено зростання шкідливості парші, спричиненої збудником Streptomyces scabies. Поширена ця хвороба в США, Канаді, Австралії, Японії, Ірландії й інших країнах. Зареєстрована вона й на території колишнього СРСР — у Російський Федерації (Воронезька, Томська, Кемеровська, Новосибірська області, Приморський край, Алтай), а також у Молдові, Казахстані, Грузії й Україні. У світовому масштабі втрати коренеплодів моркви від парші звичайної становлять 5–15%. За певних погодно-кліматичних умов саме ця хвороба здатна істотно знижувати товарні якості та лежкість вирощеної продукції.
Особливості хвороби
Збудником звичайної парші моркви є Streptomyces scabies, грам-позитивна ґрунтова актинобактерія, поширена повсюдно. Традиційно парша звичайна в українських аграріїв асоціюється з картоплею. На бульбах її спричиняє той самий збудник, що й на моркві. Найбільш характерною ознакою фітопатогенних представників роду Streptomyces є утворення повітряного міцелію, в складі якого присутні ланцюжки із трьох і більше спор. Цей організм може залишатися життєздатним у ґрунті у вигляді спор протягом декількох років. Крім моркви, збудник парші уражує картоплю (в Україні звичайна парша на бульбах поширена повсюдно), а також столові буряки, редиску, пастернак, петрушку, селеру, турнепс та інші культури.
Для розвитку Streptomyces scabies потрібні переважно рихлі та сухі помірно лужні ґрунти й температура ґрунту на рівні 20–22 °C. Важкі форми зараження можуть бути, якщо морква вирощується на одному місці з року в рік без дотримання сівозміни. Особливо сильно пошкоджуються коренеплоди в умовах дефіциту вологи за температури повітря вище 25–30 °С, рН вище 5,5 і хронічної нестачі вологи в ґрунті. Бактерія може переноситися з водою, ґрунтом, який розноситься вітром і зараженим обладнанням по догляду за посівами. Також джерелом зараження можуть слугувати рослинні рештки.
Хвороба уражує групу рослин з підземними соковитими органами (коренеплодами, столонами, бульбоплодами, бульбами, коренями), починаючи з фази формування 2–3-х справжніх листків.
Зараження починається в місцях формування бічних коренів або через механічне пошкодження вторинної покривної тканини — перидерми. Бактерії мешкають у ґрунті на органічних рештках, за сприятливих умов вони переходять на підземні органи.
Уражені паршею коренеплоди моркви втрачають товарність і в сховищах під час зберігання швидко загнивають від вторинного ураження збудником мокрої бактеріальної гнилі Pectobacterium carotovorum.
Симптоми
Під час моніторингу хвороби проводять відбір зразків (проб) рослин і оглядають коренеплоди на встановлення симптомів ураження паршею, оскільки в полі симптоми на надземних частинах рослин візуально не діагностуються.
На коренеплодах, коли діаметр головного кореня перевищує 2 мм, найчастіше у верхній їх частині, з’являються опуклі сухі буро-сірі нарости (шкірочки), які за своїм виглядом і кольором нагадують кору пробкового дерева. Ці утворення набувають форми кілець, оперізують увесь коренеплід, згодом на них формуються виразки діаметром до 1 см. Після проникнення в рослину S. scabies росте як між клітинами, так і крізь них, продукуючи в рослині специфічні фітотоксини –– тахстоміни А, В і С (Thaxtomin A, В, С). Встановлено, що тахстоміни належать до природних фітоінгібіторів синтезу целюлози. Найбільш фізіологічно активним серед цієї групи сполук є тахстомін А. Саме ця природна хімічна сполука наділена рядом біологічних властивостей, що робить її перспективною для подальшого комерційного використання як природного гербіциду.
Зменшення вмісту кисню в ґрунті призводить до пригнічення життєздатності актиноміцетів. Натомість рослинні рештки, що не розклалися, свіжі органічні добрива і внесене вапно сприяють розвитку хвороби за рахунок появи в ґрунті вільного кальцію і нітритів. У більш глибоких шарах ґрунту хвороба розвивається значно менше. Високий уміст у ґрунті органічних речовин, здебільшого у вигляді гумусу, теж пригнічує розвиток збудника парші.
Бактерії S. scabies мешкають у ґрунті на органічних рештках, за сприятливих умов вони переходять на підземні органи. Рослини моркви починають уражуватися паршею від фази появи 2–3-х справжніх листків до збирання врожаю. Мірою розвитку коренеплодів ушкоджена хворобою площа збільшується в розмірі.
Заходи захисту
На відміну від картоплі, морква розмножується насінням, тож і заходи захисту від звичайної парші на цій культури мають бути дещо іншими. Сильного розвитку парша на моркві набуває спорадично: тільки за комбінації сприятливих для бактерії умов вегетаційного сезону (вологості й температури повітря та ґрунту) і ступеня толерантності сорту. Стійких до цієї хвороби сортів (гібридів) моркви не існує, але є толерантні: Болеро F1, Маестро F1, Сопрано F1, Лагуна F1, на яких прояв хвороби мінімальний. Сівозміна для обмеження поширення цієї хвороби допомагає лише частково, оскільки інфекція добре зберігається в ґрунті, хоча дотримання 3–4-пільної сівозміни знижує втрати врожаю.
Раніше одним із кращих попередників для моркви була картопля. З огляду на розвиток парші вважати картоплю за найкращого попередника для вирощування моркви не слід. Результати фітосанітарного аналізу джерел інфекції хвороб моркви за її вирощування в овочевій сівозміні наведені в таблиці.
В умовах недостатнього зволоження одержати високі та стабільні урожаї столових коренеплодів, як і багатьох інших овочевих культур, практично неможливо. Ґрунт повинен бути вологим, особливо в період початку формування коренеплодів. Водночас норми водовиливу мають бути обґрунтованими, адже зайве зрошення може спричинити розвиток інших хвороб.
Розвиток звичайної парші моркви уповільнюється за умови використання сидератів та фізіологічно кислих мінеральних добрив, наприклад сульфату амонію. Слід пам’ятати, що підкислення ґрунтів (pH 5,2) хоча й призупиняє розвиток хвороби, але є несприятливим чинником для розвитку рослин моркви і здатне провокувати ураження коренеплодів ризоктоніозом.
Важливим заходом для профілактики парші в польових умовах є обов’язкове виконання комплексу заходів щодо контролю чисельності ґрунтових шкідників.
Не дозволяється механічне пошкодження коренеплодів у період вегетації і під час збирання врожаю, а також укриття буртів свіжим бадиллям у разі тимчасового зберігання урожаю в полі. Для профілактики зниження шкідливості бактеріальних і грибних хвороб слід зберігати коренеплоди за температури +1…+2 °С і відносної вологості повітря у сховищах на рівні 80–85%.
Володимир Черненко, канд. с.-г. наук
журнал “Плантатор”, січень 2020 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі
“Плантатор” та інтернет-сторінці журналу за адресою
https://agrotimes.ua належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та
авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та
суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
Плантатор
