«АгроМаркет» з’ясовував, що в сімейному агробізнесі приваблює, а що відштовхує молодих спадкоємців.
У кожного сімейного бізнесу, як кажуть консультанти, є два рушійних чинники — сім’я та бізнес. Вони такі складні й делікатні, що багатьом із нас ледве вдається контролювати бодай один із них. Величезне випробування — коли щось іде не так з обидвох боків. Це «не так» чомусь найчастіше виявляється у той момент, коли настає час передавати бізнес спадкоємцеві…
Класика жанру: перше покоління започатковує й розвиває якусь справу, друге — її поліпшує й удосконалює, часто конфліктуючи з попередником, а третє, споглядаючи цей конфлікт, — відмовляється йти батьківським шляхом і лише розтринькує зароблені гроші, ризикуючи залишитися ні з чим. В українському агросекторі проблема спадкоємності вже теж стає дедалі відчутнішою — чимало потенційних продовжувачів землеробських династій роблять вибір не на користь сімейного бізнесу. Чому? Намагаючись це з’ясувати, ми поспілкувалися з багатьма молодими спадкоємцями. Багато з них виїхали із села до міста по закінченню школи, а нині працюють в офісах найрізноманітніших компаній і повертатися в село не мають жодного бажання. Успішні менеджери, консультанти, викладачі й продавці розповідають свої історії на умовах анонімності, зауважуючи, що в жодному разі не хотіли б виносити подробиці родинних конфліктів на суд широкого загалу. Утім, є й такі, що подолали власні упередження й тепер успішно завойовують аграрний ринок. Про них — наша сьогоднішня розповідь.
«Справа для амбітних»
«У сімейний бізнес я прийшов не відразу, — розповідає Дмитро Колесник, юрист, заступник голови ФГ «Златопіль» (31 рік, Полтавська обл.). — Замість пропонованої батьками професії агронома обрав юридичний фах, адже тоді вважав аграрну галузь нединамічною, комун ікаційно обмеженою, неперспективною. І лише після роботи в податковій міліції та на державній службі, коли сімейні обставини повернули-таки мене в родинний бізнес, я зрозумів: ось те, що я насправді хочу робити. Наразі ми з батьком працюємо разом, приймаємо колективні рішення. Я займаюся переважно юридичними питаннями господарства, але паралельно готуюся рано чи пізно керувати бізнесом: намагаюся щодня бути на полі, слідкую за дотриманням технології всього процесу вирощування культур, від посіву до внесення добрив, боротьби зі шкідниками й хворобами та збору урожаю. У процесі часто не вистачає теоретичних знань, тож здобуваю-таки освіту агронома. Лише тепер я розумію, що батьки мали рацію, коли хотіли спрямувати мене в аграрну сферу. Однак і сам я, нехай витративши трохи часу, повинен був дійти до такого рішення, аби в результаті полюбити цю справу».
За сім років господарювання, як зізнається Дмитро, його думка щодо роботи в сільському господарстві кардинально змінилася. Насправді, за правильного управлінського підходу аграрний бізнес — справа для амбітних.
Усе залежить від бажання розвиватися. Керування бізнесом передбачає регулярне відвідування конференцій, семінарів, виставок (і не тільки в Україні). «Лише за останні кілька років за запрошенням партнерів я відвідав господарства Італії, Франції, Німеччини й, крім додаткових знань, отримав масу ідей, які тепер планую втілювати вдома. Тобто простір для розвитку — необмежений, і нині я почуваю себе реалізованою людиною. Впевнений, що я на своєму місці й працюю в задоволення».
«Недоліки стануть перевагами»
Один із ризиків роботи в сімейному бізнесі — конфлікт поколінь, різниця поглядів і підходів до ведення справи. В агросекторі це мало не на кожному кроці. Та молодші зазвичай вимушені поступатися старшим, менш досвідчені — більш досвідченим. Часом це спрацьовує, часом — ні. Та дуже часто господарство з тоталітарним власником залишається без спадкоємця. А втім, як зауважують психологи, «уживання» кількох поколінь в одній компанії (звісно, за бажання усіх сторін) може стати перевагою, а не недоліком. Зокрема, одне покоління здатне заповнити пробіли іншого. Батьки — це досвід, діти — свіжий погляд, нові тренди й підходи. Зокрема, поколінню мілленіалів (народжені в період із 1980-го по 2000-й) властиве глибоке залучення цифрових технологій у всі сфери життя, а отже, й підходи до ведення бізнесу інші — глобалізовані. Скажімо, молоді люди стають ініціаторами розширення цільової аудиторії бізнесу (через соцмережі), що за певного комплексу чинників суттєво підвищує його ефективність, запроваджують інновації у виробничий процес (а старше покоління урівноважує імпульсивність своїм консервативним підходом).
«Ми з батьком знайшли баланс щодо підходів до господарювання, — каже Яна Голованьова, студентка, агроном СТОВ «Торецьке» (22 роки, Донецька обл.). — Щодня спілкуємося, обмінюючись ідеями й практичним досвідом, обговорюємо кожен нюанс, особливо щодо стану посівів, їх захисту й обробітку ґрунту. Тато доброзичливо радить мені, а я розповідаю йому про те, чого нас навчають в інституті. Після курсу лекцій про новітні технології в аграрній сфері я була просто приголомшена, наскільки далеко зайшла в цьому плані наука. І, як на мене, найбільш прогресивна та цікава тема наразі — це дрони. Тепер це моя ідея-фікс, якою я вже «заразила» й тата. А ще ми разом їздимо на аграрні конференції, семінари й інші заходи, фактично разом навчаємося. Мені пощастило, що батько відкритий до всього прогресивного, а тому й спілкуватися по роботі нам легко».
Спираючись на власний досвід, дівчина переконана: якщо батьки хочуть вплинути на будь-який вибір дитини, то повинні дати їй у цьому якомога більше свободи. Натомість примус завжди спонукає робити протилежне. І порозуміння між поколіннями виникає там, де спілкуються на рівних, тоді різниця у віці — лише умовність.
Від примусу до мотивації
Залучаючи дітей до сімейного бізнесу з раннього віку, батьки повинні бути готові до того, що можуть… остаточно відбити в них бажання присвятити цій справі життя. Межа дуже тонка. Тому важливо зважати на особистісні якості нащадка й дотримуватися двох головних правил: робота в сімейній справі не має бути примусовою, а матеріальна мотивація має стати невіддільним елементом виховного процесу.
Як розповідає Андрій Горобець, операційний директор ФГ «Астра» (31 рік, Полтавська обл.), його перший досвід в аграрній сфері відбувся досить рано: у шкільні роки мав власний серйозний, як для підлітка, проект — утримання 200 курей і продаж яєць у місцеві магазини. За свою працю він діставав 30 грн щоденного прибутку, тоді як середня місячна зарплата в країні була в межах 300 грн. «Ще змалку я завжди хотів мати власні гроші, бути матеріально незалежним, і батьки дали мені можливість заробляти. Кури — це був виключно мій проект, тож уся відповідальність за нього була на мені. По суті, ця справа була проекцією малого бізнесу, де я був керівником, вчився відповідати за свої рішення і розпоряджатися коштами. Мене це захоплювало, тому що давало неабияку свободу, і це був колосальний досвід, який нині значно полегшує мою управлінську діяльність у родинній справі».
Ранній досвід у роботі, вважає Андрій Горобець, дає змогу відчути смак власноруч зароблених грошей і всі переваги роботи на себе, після чого навряд чи виникне бажання ставати найманим працівником. Разом із тим перспектива успадкувати бізнес — не привід відмовитися від освіти, особистісного й інтелектуального розвитку, навпаки, це має стати потужним стимулом, адже керування власним бізнесом не пробачає халатності й відбування черги, особливо коли відповідаєш не виключно за свою, а за родинну справу. А у ФГ «Астра» всі керівні посади обіймають члени родини, тому переваги сімейного бізнесу тут як на долоні. Головне, зізнається аграрій, — не доводиться перейматися проблемою «відкатів», усі працюють на результат, адже чим більшим буде дохід господарства, тим більше фінансових заохочень отримає кожен, хто до цього причетний.
«До речі, коли доводиться шукати спеціаліста на ту чи іншу посаду, виникає просто колосальна проблема, — розповідає Андрій. — Аграрний ринок праці такий слабкий, що обирати не те що немає з кого — відгуку на вакансію доводиться чекати дуже довго. Коли нам потрібен був агроном, ми розмістили інформацію про вакансію в інтернеті, і за три місяці нам подзвонили всього три кандидати. В результаті спеціаліста ми знайшли за рекомендацією знайомих. Тому в аспекті підбору кадрів саме сімейний бізнес, як на мене, є найбільш ефективним та перспективним видом господарювання».
Вміти сказати «Ні!»
Ще один бік проблеми спадкоємництва, про яке мало говорять, проте воно досить поширене, — нездатність нащадка (навіть за великого бажання) успішно керувати господарством. Причин може бути чимало: брак знань, таланту, вміння розпоряджатися коштами, безвідповідальність. Розпізнати такі ознаки — передусім виклик для батька-власника, котрий повинен чесно собі зізнатися в тому, що дитині бракує відповідних компетенцій. З одного боку, така ситуація може бути спричинена особливостями характеру чада, його нездатністю самоорганізуватися, відсутністю лідерських якостей. З іншого — свідчить про те, що на якомусь з етапів виховного процесу батьки припустилися помилок.
Справді, ведення бізнесу майже не залишає вільного часу його власникам, зокрема, й на виховання дітей. За таких обставин одні змалку залучають їх до сімейної справи, тим самим забезпечуючи, нехай і в процесі роботи, спільне проведення часу, спілкування та передачу досвіду, інші обирають простіший вихід — відкуповуються. І саме легкі гроші у великій кількості як компенсація за відсутність достатнього спілкування з батьками — вірний шлях не отримати гідного спадкоємця. Психологи вважають: навіть якщо дитина народилася в заможній сім’ї, вона повинна знати, що матеріальні блага не даються задарма. Інакше буде не готова адаптуватися до життєвих реалій, брати на себе відповідальність і тим паче — керувати родинною справою.
Анжела Гаврилюк
газета “АгроМаркет”, жовтень 2017 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у газеті “АгроМаркет” та інтернет-сторінці газети за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
AgroTimes
