Якщо відмежуватися від біржових бульбашок та короткострокових стратегій росту, то найпотужніші довгострокові інвестиції останніми роками здійснювали здебільшого в проєкти, пов’язані з екологічною складовою, а точніше — із новим баченням розвитку людства. Ключовими його орієнтирами є зелена енергія, електромобілі та трансформація аграрного виробництва під нові екологічні стандарти.
Перші прояви конкуренції
Якщо торік на статус зеленої оази з новими жорсткими екологічними нормами претендувала лише Європа, то після президентських виборів у США стало зрозуміло, що й Америка має таку амбіцію. Зокрема, несподівану паузу у виплатах CFAP 3.0 американським фермерам на початку лютого Джо Байден аргументував потребою скерувати фінансування на ініціативи щодо зміни клімату та інші подібні стимули. Схоже, адміністрація Білого дому тепер набагато більше зосереджуватиметься на впливі сільського господарства на довкілля, а отже, вимагатиме від галузі трансформацій. І сьогодні ми бачимо перші прояви цього сценарію.
А тим часом щойно ЄС ухвалив стратегію Green Deal, провідні банки (вони й раніше проявляли свою зацікавленість зеленими інвестиціями) стали набагато охочіше вкладати в масштабні енергетичні проєкти, пов’язані із екологічною трансформацією економіки. Два основні напрями — це будівництво гігафабрик із виробництва літій-іонних акумуляторів для транспортного сектору (з метою його декарбонізації) та створення в океані енергетичних островів для генерації електроенергії.
Гігафабрики «зеленої енергії»
Уперше поняття «гігафабрика» запровадив Ілон Маск ще в далекому 2013 році, анонсуючи будівництво такого об’єкта для компанії «Тесла» в американському штаті Невада. Зведення фабрики почалося вже у 2014, і ця будівля буде, напевно, найбільшою у світі, оскільки переважатиме за розміром 100 футбольних полів. Такі ж гігавиробництва компанія започаткує в Баффало (штат НьюЙорк) і в Остіні (штат Техас). За межами США потужності Тесла вже є в китайському Шанхаї (обсяг інвестиції становив 5 млрд доларів) та частково в ЄС, де проєкт допоки на стадії будівництва.
Затвердження нової екологічної стратегії фактично розморозило ринок, коли до процесу інвестування у виробництво акумуляторів приєдналися банки розвитку та агенції з експортних кредитів. І ось торік улітку компанія Northvolt започаткувала проєкт по будівництва гігафабрики в Скеллефті (на півночі Швеції) з виробництва «найзеленіших» у світі літій-іонних акумуляторів з мінімальним викидом СО2, оскільки працюватиме вона винятково на енергії з відновлюваних джерел (її потенційна потужність становитиме 40 ГВт/год на рік). Майже третина з 4,6 млрд доларів цієї інвестиції є борговий капітал (фінансування консорціуму комерційних банків і пенсійних фондів).
Наразі Northvolt Ett вже має укладену угоду з BMW на суму 2 млрд євро на поставку новостворених акумуляторів, а до 2030 року планує зайняти до 25% європейського ринку літій-іонних акумуляторів, ввівши в експлуатацію виробничі потужності розміром 150 ГВт/год. На найближче майбутнє компанія також має доволі амбітні плани разом із Volkswagen Group — заплановане будівництво ще однієї подібної гігафабрики Northvolt Zwei в німецькому Зальцгіттері (Salzgitter).
Власне, це лише один із багатьох прикладів перспективних інвестицій, які дедалі більше привертатимуть увагу. За оцінками лондонської агенції Benchmark Mineral Intelligence (BMI), до 2030 року в Європі, до працюючих сьогодні п’яти основних фабрик із виробництва акумуляторів, додасться ще принаймні 11, збільшивши їх загальну щорічну виробничу потужність до 446 ГВт/ год. Це зробить Європу другим після Китаю виробником літійіонних акумуляторів.
Такий стрімкий розвиток галузі є цілком природним, оскільки повний перехід до електротранспорту це вже наше найближче майбутнє. Якщо сьогодні нормою європейського міста є велика кількість електротаксі та електроавтобусів, то років за 5–10 ми так само призвичаїмось і до електротракторів та електрокомбайнів. Зокрема, один з провідних експертів Європейського центру технологічних інновацій компанії John Deere у Кайзерслаутерні (Німеччина) Nicolai Tarasinski в своєму інтерв’ю Future Farming зазначив, що: «“Джон Дір” — це Тесла сільського господарства, в питаннях які стосуються електрифікації». Тому природно, що компанія ще на тогорічній виставці Agritechnica представила зразок трактора з електричним силовим агрегатом і пообіцяла, що у 2021 році покаже набагато більше електрифікованої сільгосптехніки.
Енергетичні острови
Іншим вагомим напрямом екологічних інвестицій є так звані енергетичні острови або, як їх ще називають, морські вітряні парки (offshore wind parks). Торік про такий проєкт (із обсягом інвестиції 43,2 млрд доларів) оголосила Південна Корея. В реалізації угоди братимуть участь 33 різні структури, серед яких регіональні уряди, комунальні та інжинірингові компанії, виробник електроенергії KEPCO та великі приватні фірми.
Будуватимуть енергетичний острів до 2030 року, а його максимальна потужність сягатиме 8,2 ГВт (як шість ядерних реакторів). Нині потужність найбільшої у світі морської вітроелектростанції Hornsea 1 у Великій Британії становить 1,12 ГВт.
Зазначу, що участь держави в такому грандіозному проєкті не є випадковою — це внесок у реалізацію стратегії «Зеленого Нового Курсу» президента країни Мун Чже Іна. Як відомо, країна має намір стати вуглецево нейтральною до 2050 року, а до 2034-го — скоротити кількість атомних електростанцій з 24 до 17.
Своє бачення енергетичного острова майбутнього оприлюднив днями і данський Консорціум VindØ, у який об’єдналися два найбільших пенсійних фонди та найбільша комунальна компанія країни — Andel. Будуватимуть острів спільно з інвестиційною компанією Copenhagen Infrastructure Partners (CIP), що спеціалізується на інфраструктурних зелених проєктах, до 2030 року. Принаймні саме на цей дедлайн заплановане введення в дію вітряних турбін із максимальною потужністю у 3 ГВт. Загальний розмір інвестиції — 25 млрд фунтів, і знаковою, як на мене, так само як і з корейським вітряним парком, є участь у проєкті держави (із часткою 51%).
Концепція проєкту полягає у створенні штучного острова в Північному морі в данських територіальних водах на відстані приблизно в 80–100 км від суші. На початковому етапі він матиме площу 120 тис. квадратних метрів (як 18 футбольних полів) і зможе забезпечити зеленою енергією до 3 млн домогосподарств. Острів будуватимуть на спеціальних бетонних колонах, які вмурують у морське дно і водночас адаптують до існування в агресивному морському середовищі без втрати своїх властивостей. Наразі остаточне місцерозташування острова точно не визначене — майбутні координати ухвалять до березня поточного року. Відомо, що, згідно з проєктом, він з трьох боків буде захищений від штормів Північного моря високою морською стіною, а з четвертого боку буде розташований док для заходження службових суден.
Загалом Данія хоче побудувати два енергетичні вітряні парки, вже згаданий штучний острів із потужністю 3 ГВт в Північному морі та другий з центром на Балтійському острові Борнхольм із потужністю у 2 ГВт з подальшим збільшенням загальної потужності до 12 ГВт. Як зазначив у коментарі виданню «Гардіан» міністр клімату Данії Дан Йоргенсен, безпосереднє будівництво енергетичного штучного острова планують розпочати 2026 року, а до того часу залучатимуть партнерів із приватного сектору та укладатимуть угоди про об’єднання двох енергетичних островів з енергетичними системами Бельгії, Нідерландів та Німеччини.
Наскільки вдалими будуть ці амбітні проєкти покаже час, але вже сьогодні стає зрозумілим, що енергетична мапа Землі майбутнього виглядатиме зовсім інакше.
Орієнтир на воду
Враховуючи наявні кліматичні зміни, кардинальну трансформацію енергосистем та нові екологічні вимоги, стає зрозумілим, що продовольство найближчими роками лише дорожчатиме так само як і водні ресурси. Натомість електрична енергія, навпаки, дешевшатиме, що відкриває шлях до широкого впровадження проєктів, які ще вчора здавалися примарними і недосяжними. Саме такими є фабрики з опріснення морської води.
Зокрема, інноваційну зрошувальну систему планує запустити уряд Єгипту для задоволення потреб власних фермерів. Це комплексна програма, що паралельно зі збільшенням потужностей з опріснення передбачає заміну самих методів зрошення, надаючи перевагу крапельному зрошенню, так званому bubble irrigation, або розпиленню туману. Зараз в країні через нестачу водних ресурсів діють жорсткі обмеження на виробництво таких водомістких культур, як рис, цукрова тростина, банани тощо.
З пропозицією реалізації інвестиційного проєкту вартістю 800 млн доларів з будівництва кількох заводів з опріснення води потужністю до 500 тис. м3 на добу до єгипетського уряду звернулася приватна компанія з Еміратів. Оскільки перемовини ще тривають, то її ім’я не розголошується. На сьогодні в Єгипті на додаток до вже наявних 65 фабрик з опріснення морської води з добовим виробництвом 744 тис. м3 ще будують 19 загальною потужністю 550 тис. м3 на день, а в планах до кінця 2022 року збільшити їх кількість до 21. Проблема полягає в тому, що опріснювальні установки поки є дуже дорогими, що накладає певні обмеження на їх використання для потреб саме аграрної галузі й змушує уряд країни зосередитися на застосовуванні їх для виробництва води для пиття.
Що ж до перспектив України як аграрної держави, то інвестиції в майбутнє — це черговий виклик владі. Головне питання: чи зможе вона спрямувати свої зусилля на «зелені трансформації» та об’єднатись в цьому процесі на партнерських засадах із приватним капіталом — консолідувати бізнес, державні установи та суспільство для їх реалізації, як це робиться скрізь у світі.
Марія Колесник, заступник директора ProAgro Group
спеціально для газети AgroTimes, лютий 2021 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у газеті “AgroTimes” та інтернет-сторінці газети за адресою https://agrotimes.ua/ належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
AgroTimes
