Які особливості й переваги має локальне ґрунтове внесення добрив

Локальне ґрунтове внесення добрив – це розміщення їх у ґрунті осередками різних форм і розмірів (суцільними або окремими стрічками й проміжками, екраном, гніздами тощо), що орієнтовані відносно рослин або поверхні ґрунту. Його ефективність залежить від родючості ґрунту, його гранулометричного складу, вологозабезпеченості, біологічних особливостей культури, видів, форм і доз добрив, параметрів розміщення їх у ґрунті тощо.

Про це у статті в журналі The Ukrainian Farmer пише Григорій Господаренко, доктор сільськогосподарських наук, професор Уманського національного університету.

Ефективність локалізації збільшується за знижених доз основного удобрення, нестійкого режиму зволоження, наявності в ґрунті післязбиральних решток рослин, підвищеної забур’яненості полів. Основною особливістю локального внесення добрив є утворення в ґрунті осередків із високим умістом рухомих форм елементів живлення.

Висока концентрація солей у невеликому обсязі ґрунту впливає на ступінь закріплення елементів живлення ґрунтом і їх втрати. Локальний спосіб унесення добрив має такі переваги:

• дію добрив на ґрунт обмежено його шаром, що безпосередньо контактує зі стрічкою добрив; • знижується вимивання кальцію й розчинних у воді органічних речовин, що пов’язано з обмеженим обсягом ґрунту, який контактує з добривами, й ослабленням дії на ҐВК одновалент них катіонів NH4 + і K+;
• у стрічці добрив підвищується кислотність ґрунтового розчину;
• навколо стрічки добрив збільшується вміст гумінових кислот з одночасним зменшенням умісту фульвокислот, які більше зазнають мінералізації та є основним джерелом доступного азоту;
• підвищення концентрації поживних речовин у стрічці добрив і зниження рН ґрунтового розчину пригнічує активність мікроорганізмів, зокрема нітрифікаторів і бактерій, які використовують органічний і мінеральний азот, що знижує непродуктивні його втрати внаслідок перебігу денітрифікаційних процесів;
• підвищення кислотності ґрунтового розчину інгібує процеси нітрифікації й денітрифікації, а перемішування з малим обсягом ґрунту знижує звітрювання азоту добрив;
• інгібування нітрифікації й інших мікробіологічних процесів сприяє пролонгованій дії азотних добрив і поліпшенню живлення рослин азотом;
• зменшення площі контакту фосфорних добрив із ґрунтом підвищує рухомість фосфатів і доступність їх для рослин;
• у чорноземах зменшення перемішування калійних добрив із ґрунтом знижує перехід калію в потрібну форму, що поліпшує живлення ним рослин – поряд із поліпшенням забезпеченості рослин калієм він активує поглинання інших елементів живлення;
• добрива, внесені в 1,5-2 рази глибше від глибини висівання насіння, перебувають у зоні гарантованого зволоження, швидше перехоплюються кореневими системами й довше засвоюються рослинами.

Нагадаємо, невисокі дози фосфорних добрив найефективніші за рядкового внесення на всіх типах ґрунтів.