Від яких чинників залежить ефективність підживлення пшениці

Особливості підживлення пшениці озимої чітко проявляються не лише у застосуванні доз азоту, фосфору і калію, а й у правильному співвідношенні між елементами живлення та періодичністю їх унесення.

Про це пише Леонід Глущенко, кандидат сільськогосподарських наук (Полтавська ДСДС ім. М. І. Вавилова) у своїй сатті в журналі The Ukrainian Farmer.

За його словами, усе це має значно більше значення для одержання максимальної продуктивності сорту, ніж кількість використаних добрив.

«Різниця в чутливості рослин цієї культури на повне мінеральне добриво зумовлена різноякісністю самих попередників: після парових культур зростає вплив фосфорних і калійних добрив, після непарових – азотних», – зазначив науковець.

Оптимальними дозами мінеральних добрив під пшеницю озиму слід уважати:

• після парових культур на фоні внесення 30–40 т/га гною – N60Р45К45;
• після гороху – N85P96K51 + N30;
• після кукурудзи на силос – N120Р90К90.

Фосфорні й калійні добрива рослина використовує максимально на початку росту, тому їх потрібно вносити до сівби під основний обробіток ґрунту.

«Як показали дослідження, азотні добрива слід застосовувати диференційовано – 30 кг/га на III етапі й 30 кг/га діючої речовини на IV етапі органогенезу. Такий спосіб унесення азотних добрив дає змогу не лише підвищити продуктивність пшениці озимої, а й істотно покращити його якість», – додав Леонід Глущенко.

Раніше повідомлялося, як визначати норму внесення азоту на пшениці після різних попередників.