Агрономія

Перед початком сівби озимої пшениці треба визначитися з обсягами основного та наступного внесень азотних добрив

Азот для озимої пшениці

Азот для озимої пшениці

Перед початком сівби озимої пшениці треба визначитися з обсягами основного та наступного внесень азотних добрив.  

В основний обробіток ґрунту азот великими дозами не вносять. Агрономи знають, що це може призвести до низки негативних наслідків, а саме: 

• до непродуктивних втрат добрив через денітрифікаційні процеси; 

• до переростання рослин озимих культур і різкого зниження їх морозостійкості. 

Щоб зменшити ці втрати, до складу азотних добрив уводять інгібітори нітрифікації, які селективно діють на мікроорганізми роду Nitrizomonas: завдяки цьому азот може майже на три місяці довше перебувати в амонійній формі в поглинутому стані на поверхні ґрунтових колоїдів і не переходити в нітратну форму та газоподібні оксиди. Загалом осіннє внесення азоту перед сівбою (основне) потрібно проводити тільки на бідних ґрунтах, де сумарні запаси мінерального азоту (NH4+ + NO3–) в орному шарі не перевищують 30 кг/га, а також після поганих попередників, таких як кукурудза на силос і соняшник. Доза добрива не має перевищувати 30 кг/га за діючою речовиною — такий рівень є достатнім для нормального проростання насіння, кущіння та входу добре розкущених рослин у зиму. 

У весняно-літній період засвоєння загальної кількості азоту рослинами озимих зернових культур відбувається нерівномірно й у такій динаміці: 

• у фазу кущення — 28%, 

• у фазу виходу в трубку — 36%, 

• у фазу колосіння та цвітіння — 2%, 

• у фазу наливання зерна — 16%. 

Світовий досвід 

У середині 1970-х років бельгійський учений Лалу розробив систему удобрення озимої пшениці, яка передбачала внесення азоту в три строки: 

• на стадії кущення — 30 кг/га д. р.; 

• на початку виходу в трубку — 80 кг/га д. р.; 

• коли з’являється верхівковий листок — 30 кг/га д. р. 

Це був початок упровадження інтенсивних технологій вирощування озимої пшениці у Європі. 

За системою Шлезвіг-Гольштейн, розробленою для північно-західних районів Німеччини (середня температура в січні-лютому — 0 °С, родючі ґрунти, значна кількість опадів у період вегетації), перше підживлення азотними добривами проводять у кінці січня — на початку лютого (90–130 кг/га д. р.), друге — на початку росту стебла (20– 25 кг/га д. р.), третє — наприкінці колосіння (60–80 кг/га д. р.). У наших умовах така система удобрення не спрацьовує й не дає бажаних результатів.

За системою німецьких аграріїв перше підживлення пшениці озимої проводять у лютому — на початку березня (N80), друге — на початку видовження стебла (N20-30), третє — за появи верхівкового листка (N60). Ця система удобрення також не відповідає особливостям наших ґрунтово-кліматичних умов. 

В Англії розробили дві системи удобрення озимої пшениці. За маловитратною системою азотні добрива вносять один раз на ранніх стадіях росту рослин (промацування другого вузла), а за високовитратної — норми азотних добрив збільшують на третину. Основну їх кількість вносять за появи першого вузла на стеблі. 

За системою МБА, створеною спеціалістами фірми БАСФ, як страховий захід проводять ранньовесняне підживлення, зокрема, вносять N60-90. Чим густіший стеблостій і пізніший термін сівби, тим більшою є доза внесення. Друге підживлення проводять малими дозами, а третє — дозою N60 до початку появи колоса, бо в цей період відбувається активне засвоєння азоту. 

Українські методики 

Українська система весняно-літнього азотного живлення озимої пшениці має свої особливості. Залежно від ґрунтово-кліматичних умов, попередників і сортів потрібно проводити страхове або стимулювальне внесення азотних добрив навесні після танення снігу по таломерзлому ґрунті. Азот добрив пшениця засвоюватиме в період відновлення вегетації, бо навесні вона починає відростати за температури +5 °С, тобто через два, а іноді три тижні після танення снігу. Пізніше вже не можна вносити добрива. Крім того, будуть інші польові роботи (культивація, сівба ярих зернових тощо). 

Перше прикореневе підживлення озимих культур по таломерзлому ґрунті проводять в основному аміачною селітрою або водними розчинами КАС. Це досить ефективний агрозахід. Його висока ефективність пов’язана з тим, що нітратний азот за осінньо-зимовий період вимивається за межі кореневого шару, а нітрифікаційні процеси в ґрунті ще не встигли відновитися, бо ґрунт ще повністю не прогрівся, тому рослини дуже гостро відчувають потребу в азотному підживленні. 

Виробнича практика показує, що най кращим азотним добривом для цього агрозаходу є КАС-28, який можна застосовувати навіть і за низьких температур. У цьому разі внесення водних розчинів КАС потрібно проводити великокрапельним способом, щоб краплини цього добрива під впливом гравітаційних сил вільно стікали з поверхні листків, не спричиняючи на них опіків. На практиці широко застосовують внесення водних розчинів КАС під низьким тиском розпилювачами, на кожному з яких це добриво витікає з отворів жиклерів у вигляді трьох струмочків. Доза внесення азотних добрив по таломерзлому ґрунті визначається індивідуально для кожного поля за результатами ґрунтової та рослинної діагностики. У реальному житті по непарових попередниках фермери практикують внесення КАС-28 до 2 ц/га, а по парових обмежують внесення азотних добрив дозою 30 кг/га за д. р. 

Ґрунтові запаси 

Ефективність застосування азотних добрив під озиму пшеницю є в оберненій залежності від запасів мінерального азоту (4+, 3–) у кореневому шарі ґрунту. Незалежно від ґрунтовокліматичних умов середній нормативний запас мінерального азоту навесні в 0–60-сантиметровому шарі ґрунту під пшеницею озимою має становити 110–130 кг/га. Збільшення запасів мінерального азоту в ґрунті понад зазначені величини не сприяє підвищенню врожайності зерна пшениці, але дещо поліпшує його якість. Тому дозу азотних добрив для наступних підживлень можна обчислювати на основі балансових розрахунків, урахувавши загальну потребу пшениці озимої в азоті для отримання запланованого врожаю, дозу азоту, внесеного навесні, та запаси мінерального азоту в ґрунті. 

Оптимальну дозу добрив установлюють за даними листкової діагностики. У фазу початку виходу рослин у трубку вміст азоту має становити 3–5% на суху речовину. У цю фазу розвитку відбувається інтенсивне наростання вегетативної маси та формування генеративних органів рослин. Дефіцит азоту у цей період призводить до того, що частина сформованих пагонів зовсім не продуктивна, диференціація колоса передчасно закінчується і, як наслідок, він формується дрібним із невеликою кількістю в ньому колосків. 

Позакореневе внесення 

За різних стресових ситуацій (дуже високі температури; дефіцит вологи, спричинений ґрунтовою та повітряною посухами; пересихання орного шару ґрунту тощо) засвоєння елементів живлення кореневою системою є недостатнім, особливо різко знижується здатність кореневої системи засвоювати азот. Ось у таких ситуаціях рослинам потрібні позакореневі підживлення. Тут слід зазначити, що цей спосіб удобрення рослин є допоміжним, а не основним, бо ступінь (%) і швидкість засвоєння елементів живлення з добрив через листок вищі, ніж із добрив, унесених у ґрунт, але обсяги їх засвоєння через листок, на жаль, обмежені. 

Після початку фази виходу в трубку проводять перше позакореневе підживлення рослин озимої пшениці 10–12%-м водним розчином карбаміду. Друге позакореневе підживлення проводять 6–8%-м водним розчином карбаміду перед початком колосіння. Чим пізніше проведено підживлення, тим менше азотні добрива впливають на врожай і більше — на якість зерна. Пізнє внесення азотних добрив має велике значення — високий уміст білка в зерні досягається тільки таким шляхом. Для встановлення доцільності його проведення використовують дані листкової діагностики. 

Третє позакореневе підживлення проводять у період від початку фази колосіння до наливання зерна. Воно збільшує тривалість активної діяльності верхніх листків, підвищує ефективність фотосинтезу, завдяки йому зростає маса тисячі зерен. У цьому разі чим пізніше буде проведено третє позакореневе підживлення, тим менше азот впливатиме на врожайність і більше на якість. Для встановлення доцільності проведення цього підживлення послуговуються даними діагностики. У цю фазу розвитку максимальна концентрація водного розчину карбаміду може становити 4–5%. 

Інші статті в цьому журналі

ЧИТАЙТЕ БІЛЬШЕ