Чого українському сільгоспвиробникові варто повчитися у французьких та нідерландських фермерів і як скористатися цим досвідом на практиці?
Світ, що нас оточує, — матеріальний. Тому й ті, хто працює на землі, здебільшого є прагматиками. Їхня логіка проста: отримай більший обсяг товарної продукції, реалізуй її на ринку — й матимеш прибутки. За таким принципом формує потужний потік валютних надходжень у країну й аграрний експорт (а це близько 19 млрд доларів на рік). Утім, більш прискіпливий і критичний аналіз свідчить про кілька дуже небажаних побічних ефектів, які маємо сьогодні в сільському господарстві.
Прагнення прибутку стимулює аграріїв іти найпростішим шляхом, розширюючи площі посівів під соняшником, — позаторік ним засіяли 6,1 млн гектарів, торік — 5,8. Це загалом 18,7–19,0% площ усіх орних земель, а в південних регіонах цей показник досягає і 40–48%. Чи має яка інша цивілізована країна Європи такі відсотки посівів соняшнику у своїй структурі посівних площ? Жодна! У Франції, скажімо, соняшником засіяно не більше 4,7–5,0 % площ орних земель. Чому ж так мало? Невже тамтешні фермери не розуміють, що ця культура прибуткова? Дуже добре знають, але більше не сіють. Бо чудово вміють рахувати прибутки й усвідомлюють можливі ризики, зокрема, не хочуть, щоби значна негативна побічна дія таких посівів вплинула на всі інші культури. Натомість український агробізнес на це просто не зважає…
Французьке агровиробництво сучасне й дуже диференційоване. Згадаймо відомий вислів президента Французької республіки Шарля де Голля: «Складно керувати країною, яка виробляє 246 видів сирів». А загалом Франція виробляє дуже багатий асортимент аграрних товарів: зерно і вироби з нього, цукрові кондитерські вироби і фрукти, виноград і знамениті французькі вина, ефірні оливи, повний асортимент різних видів овочів (понад 230 видів), а також продукти їх глибокої технологічної переробки. Ось у чому головна перевага французького (так само, як і нідерландського) агроекспорту. На полях Франції успішно вирощують і реалізують понад 460 видів сільськогосподарських і декоративних, лікарських, квіткових рослин, і всі вони є прибутковими (збиткові просто не вирощують). Тим часом в Україні практично все реальне агровиробництво зосереджене на отриманні сім’янок соняшнику, насіння сої, ріпаку і зернівок кукурудзи. Навіть вирощування пшениці — головної продовольчої культури сьогодні вмотивоване явно недостатньо. Стали мізерними й площі посівів буряків цукрових — через низьку прибутковість цієї культури сьогодні. І мотивації до розвитку галузі практично нема. Що вже й казати про овочеві культури…
Причин нашої бідності вибору й обмеженості товарного маневру на ринку агропродукції цілий комплекс. Перша й головна: українські сільгоспвиробники не жили і не працювали в умовах реального ринку. Той хаос, що залишився після ліквідації колгоспної системи, назвати ринком складно. Технологічно й організаційно просто вирощувати таку продукцію, що не потребує ні високих технологій, ні кваліфікації агрономів, ні значних виробничих затрат, та ще й зручна у реалізації. Втім, прибуток з одного гектара таких посівів суттєво менший, як порівняти з гектаром у Франції чи в Нідерландах. Чому? У них набагато вищі показники урожайності? Так, вони вищі, проте не у 5–10 разів, а у 1,5–2,5. Утім, їхня прибутковість з гектара перевищує показники навіть найбільш модернових вітчизняних агрохолдингів…
Щоби проаналізувати це явище, уявімо себе на місці французького фермера. В середньому він має від 30 до 300 га сільгоспугідь, навіть не орних земель. Як такого господаря оцінюватимуть у нас? За українськими мірками, серйозно до нього ставитися не будуть, особливо ті, що мають під рукою від кількох десятків тисяч гектарів (і більше). То чому саме дрібні господарства є головною опорою таких аграрних гігантів, як Франція та Нідерланди, що за вартістю аграрного експорту на другому й третьому місцях у світі? Чому невеликі ферми у них здатні виробляти не лише аграрну сировину, а передусім кінцеву продукцію з вагомою доданою вартістю переробки? Продукція у них стандартизована і високої якості, оскільки дрібні виробники об’єднані у відповідні кооперативи й господарюють за єдиними показниками якості. Вони можуть мати як індивідуальну, так і колективну систему поглибленої переробки сировини та формування гуртових партій агропродукції. Комерційним представником є не окремий фермер, а їх об’єднання (асоціації, спілки) часто на національному рівні. Вони самостійні й діють відповідно до пріоритетів їх членів та в межах законодавства. Об’єднання зусиль і коштів дає змогу вести ефективну переробку і наступну ринкову реалізацію готових партій продукції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.
Постійний аналіз ринку попиту дає змогу за потреби оперативно вносити, відповідно, корективи як у обсяги виробництва і пропозицій товарів, так і їх номенклатуру. Звідси і широкий асортимент видів товарів. Це ще і своєрідна диверсифікація майбутніх доходів, що дозволяє уникати великих ризиків економічних втрат від швидкої зміни кон’юнктури попиту і цін на конкретні товари. За потреби одні марки сирів будуть замінені на інші, які стали модними у споживача. Так само і з квітами, або марками вина, чи перероблених виробів з м’яса. Перехід на виробництво іншої номенклатури готових товарів вимагає не лише оперативності, а і певних затрат на адаптацію технології виробництва. Проте такі затрати будуть швидко компенсовані високою рентабельністю реалізації готової продукції, на яку є попит, і обсягами її поставок, особливо на експорт. Звичайно, і в країнах ЄС небо не таке безхмарне, як бажають тамтешні аграрії. Для підтримки аграрної господарської діяльності вони мають відповідні дотації від суспільства. Водночас визначальними показниками є гнучка система досконалого ведення як виробництва сировини, так і переробки та реалізації вже готової продукції. Що це дає? Для прикладу: вартість аграрного експорту Нідерландів (країни, що менша за нашу у 14,5 раза за площею) торік становила 89 млрд євро. Порівняйте з вартістю українського аграрного експорту, виходить, що ми маємо мінімум у 5 разів меншу питому вагу на світовому ринку. Це ілюстрація рівня господарювання на землі і володіння ринковими механізмами реалізації вирощеної продукції.
То що ми маємо в Україні? Великі поля, хороші ґрунти, сприятливий клімат. У нас господарюють величезні агрохолдинги, які, маючи у своєму розпорядженні неабиякі ресурси, переважно не створюють замкнених циклів для глибокої переробки й експорту готової кінцевої продукції. Вони гонять на експорт дуже вузьку номенклатуру товарів: все вирощене насіння ріпаку, сої, та зерно кукурудзи, ячменю, пшениці як дешеву сировину. Лише 2019 року на експорт відвантажили 2,88 млн тонн насіння ріпаку. Чому такі обсяги вирощеного насіння ріпаку не були перероблені на вітчизняних заводах? Адже реалізація олії і багатого білками шроту здатна принести істотно більші прибутки. На таке наївне запитання у вітчизняних бізнесменів позитивної відповіді нема. Це вигідно буде здійснити у ФРН, Франції, Туреччині, Ізраїлі та інших країнах. Їм там на місці зручніше не виснажувати свої поля посівами ріпаку, беручи відносно дешеву сировину (насіння) в нас. Для іноземних переробників — гарний бізнес. А для вітчизняних аграріїв і переробників? Як вийде. Вивозити саме сировину з країни є свій мотиваційний резон. Готову якісну продукцію за межі країни не вивезеш під виглядом низькоякісної сировини за символічними цінами. Мито доведеться сплачувати, і бажано, щоб воно було мінімальне.
Наші «пильні» і «непідкупні» державні структури часто впритул не бачать наступної цінової і якісної еквілібристики з партіями таких аграрних товарів, які перетнули митний кордон рідної країни. Здатне змінюватись все: від класу зерна до показників наступної ціни та якості аграрної сировини на реалізацію. З овочевими, фруктовими або м’ясними консервами, які виготовлені відповідно до вимог і стандартів ЄС, такі цінові пасьянси розкладати на кордоні з митниками складніше.
Хто в країні з великих виробників сьогодні реально зацікавлений в експорті готових продуктів аграрного експорту на зовнішній ринок? Можливо, лише дрібні виробники. А як агрохолдинги? У них таких намірів особливо не проявляється. Велике виробництво зорієнтоване традиційно на обмежений асортимент. Зручно і по своєму логічно. Ситуація була б оптимальною за умов стабільного збуту продукції. Проте ринок сировини постійно коливається і має нестабільні ціни. Диверсифікацію своєї продукції агрохолдинги здійснювати не поспішають. Якби це було інакше, то ми б сьогодні мали зовсім іншу структуру експорту. Адже це виробничники, що мають у розпорядженні значні обсяги обігових коштів, які здатні закуповувати відповідне якісне обладнання та застосовувати сучасні технології глибокої переробки власного урожаю.
Мої твердження не є істиною в останній інстанції, це лише власна точка зору. Що маємо вирощувати, щоб мати достатньо високі прибутки? У першу чергу потрібно мати інформацію для аналізу. Ринкова економіка передбачає необхідність постійно аналізувати і приймати творчі рішення. За шаблоном жити і мати постійний успіх неможливо. На аграрній сировині аграрію не розбагатіти. Це може здійснити у першу чергу посередник-перекупник. Звідси логіка прийняття правильних рішень має передбачати кілька обов’язкових складових: аналіз потенційних потреб ринку, вирощування культур, які матимуть попит і після їх переробки для отримання додаткової вартості, максимальне скорочення шляху до кінцевого споживача (бажано взагалі без посередників).
Дрібний аграрний виробник здатний швидко змінювати напрям своєї діяльності, проте має обмеження в обігових коштах і можливостях глибокої технологічної переробки та виходах на міжнародний ринок. Проте такі недоліки можливо подолати, у першу чергу, координацією своїх зусиль через асоціації, переробні кооперативи і кооперативи з питань збуту готової продукції. Досвід такої роботи у світі сьогодні багатий. Бажаєте французький, голландський, німецький, австрійський чи власний, український. Такий досвід був напрацьований на нашій землі й уже давно. Свого часу митрополит і граф Андрій Шептицький, крім духовних справ служіння Богові, за 12–15 років радикально змінив ситуацію у виробництві і реалізації та прибутковості аграрної продукції на теренах Західної України. Ще на початку ХХ століття він відстоював побудову системи розумної кооперації бідних селян. Такий шлях мають пройти й сучасні аграрії. Крок за кроком.
Не менш важливим є й інше питання: що може бути потенційно привабливим для вирощування, крім соняшнику. Великої гордості за валові збори сім’янок в обсягах до 16 млн тонн не складається. Рівень урожайності неозорих площ соняшнику по країні — до 2,6 т/га. Лише окремі господарники отримують 3,5– 4,0 т/га (однак окрема ластівка весни не приносить). Порівнюючи з показниками середньої урожайності у країнах ЄС, логічно виникає питання: де ж переваги господарювання рідних величезних агрохолдингів, концентрації у них коштів, потужної техніки і всього іншого порівняно з дрібними виробниками аграріями на орних землях Європи? Яка може бути йому альтернатива у площині отримання прибутків для господарств, що забезпечать більшу надійність від коливання попиту і цін?
Нехай там як, ніхто не дасть вам готового рішення, що буде вас повністю задовольняти. Високу маржинальність здатні принести господареві озима гірчиця, сафлор фарбувальний, на Півдні — арахіс і кунжут. Це лише олійні культури.
А ще ж є сотні видів овочевих, ефіроолійних, лікарських, квіткових, плодових та інших перспективних культур. Слід шукати свою нішу самостійно. А ще — координувати зусилля з колегами у питаннях формування гуртових стандартизованих партій, які дозволяють реалізувати таку продукцію великим споживачам. Візьмімо, приміром, насіння люцерни або конюшини. Планувати, готувати і налагоджувати глибоку переробку отриманої сировини й реалізувати її бажано за кордон, оскільки внутрішній ринок у нашій країні дуже вузький через реальну купівельну бідність населення.
Для виходу на зовнішній ринок зі своїми товарами має бути виконана велика попередня робота, що потребує активності, терпіння, об’єднання коштів, відповідальності і порядності. Результат не буде миттєвим, зате він буде надійним і матиме перспективу.
Ринок найбільш привабливої за цінами й прибутковістю продукції завжди заповнений традиційними виробниками і споживачами. Ми ж сьогодні в основному торгуємо продукцією, що не має високої ринкової вартості. У французів і нідерландців торгувати аграрною сировиною особливого пріоритету не становить. Традиційно у них товари якісні й з глибокою технологічною переробкою. Нідерланди успішно продають на міжнародному ринку якісне і фасоване пиво, а не ячмінь для його виробництва. Франція вважає пріоритетними ринки вина, спритних напоїв, сирів, кондитерських виробів, косметики. Звісно, є і продовольча пшениця, і цукор, і фрукти та овочі.
Нехай там як, на заповнений ринок успішний вихід можливий лише з високоякісною продукцією. Як сподобатися споживачам, щоб вони високо оцінили і вибрали вашу якісну продукцію? Це вже питання вищого пілотажу. Маркетингова стратегія — ціла наука, яку теж мають освоювати представники наших аграріїв на зовнішньому ринку. Потенційні споживачі можуть бути найрізноманітніші, й ємність ринку дуже велика, проте успішний вихід на такі ринки вимагатиме часу, знань і відповідного досвіду.
То яку мотивацію нині мають українські аграрії, віддаючи перевагу тій чи іншій культурі на своїх полях? Рівень рентабельності процесів вирощування важливий, проте не завжди дозволяє оцінити мотивацію. Візьмемо валовий дохід з одиниці площ посівів. Враховуючи середню вартість реалізації однієї тонни сім’янок соняшнику, маємо 2,21 грн/га на один метр квадратний посівів. Така ж ситуація й щодо ріпаку: в середньому 2,97 грн на м2 посівів. Чому розрахунок не на гектар? Якщо ви купуєте букет квітів, то він коштує як мінімум кілька десятків гривень. Виросли такі рослини на площі не більше м². Тобто м², зайнятий квітами, щонайменше у 10 разів забезпечив валовий дохід більший, порівняно з посівом ріпаку. Щоправда, з квітами більше клопоту, як з соняшником, проте і результати набагато вагоміші. Тому цілком правомірно порівнювати валовий дохід з одиниці площі орних земель. Так само як і вартість реалізованої зеленої петрушки з площі в один метр буде на порядок більшою порівняно з валовим доходом від посівів соняшнику або ріпаку. Це лише спрощена ілюстрація прагматичного підходу фермерів країн заходу порівняно з нашими аграріями.
Для отримання необхідного обсягу чистого прибутку вони рахують потенціал валового доходу з кожного метра квадратного своїх земель. Видова різноманітність культур, які вони вирощують, дає змогу легко і швидко реагувати на зміни кон’юнктури ринку. Якщо сьогодні у споживачів у моді альстромерія, то завтра може бути гербера. Якщо сьогодні популярна до столу спаржа (аспарагус), то завтра може бути базилік. Виробничник веде політику вибору культур гнучко і реагує на зміни кон’юнктури дуже оперативно. Цього має навчитися й український аграрій. Саме гнучкість і диференціація ринкової продукції знижує ризики коливань цін і, відповідно, фінансових втрат. Тож маємо аналізувати отриману інформацію, оперативно на неї реагувати й уміти координувати зусилля задля спільного успіху.
Олександр Іващенко, д-р с.-г. наук, професор, академік НААН
*Фото із сайту www.famflowerfarm.com
газета “АгроМаркет”, березень 2020 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у газеті
“АгроМаркет” та інтернет-сторінці газети за адресою
https://agrotimes.ua/ належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та
авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та
суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
AgroTimes
