Держгеокадастр відібрав у фермерки 50 га для АТОвців, хоча поруч є понад 3700 га вільної землі.
Кілька останніх років постійно чуємо про конфлікти за землю між учасниками АТО і фермерами. Наголошую: саме фермерами, а не агрохолдингами. Бо Держгеокадастр чомусь заповзявся надавати ветеранам по 2 га землі, відбираючи її у той чи інший спосіб у менших і слабших, а не в багатших і сильніших. Урядовці не втомлюються говорити про державну політику підтримки малого та середнього бізнесу на селі, а в реальності — все з точністю до навпаки.
Ось і на Полтавщині — новий резонансний скандал, що вже вийшов за межі області.
Без права успадкування
Усі, хто знав Вадима Москальця, відгукуються про нього як про порядного й тямущого чоловіка. Працював першим секретарем Чутівського райкому комсомолу, агрономом, головою колгоспу, виконавчим директором сільгосппідприємства. А потім вирішив господарювати самостійно, стати фермером. Чинна на 2008 рік редакція Закону України «Про фермерське господарство» передбачала, що для державної реєстрації фермерського господарства (ФГ) треба було надати копію документа, що засвідчує наявність у громадянина прав власності чи оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, а також висновок комісії, що він має достатньо знань для ведення фермерського господарства.
Карлівська райдержадміністрація передала Вадиму Москальцю у строкове платне користування земельну ділянку для ведення фермерського господарства загальною площею 50 га (кадастровий номер 5321685600:00:007:0015) на території Халтуринської сільської ради (тепер — Мартинівської, — авт.) терміном на 30 років і 5 лютого 2008 року уклала з ним як із фізичною особою договір оренди землі. Він був зареєстрований у Карлівському райвідділі Полтавської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру». 12 березня 2008 року по акту приймання-передачі Вадим Москалець прийняв цю земельну ділянку.
Позаяк створене паном Вадимом фермерське господарство «М.В. Щедрий лан» було юридичною особою, то він змушений був укласти договір суборенди землі між собою як приватною особою й власним фермерським господарством. Ну таке тоді було законодавство. До речі, українське земельне законодавство, порівнюючи з іншими, й досі є найскладнішим, найзаплутанішим і не завжди логічним.
Вадим Москалець успішно господарював на власній ниві, купляв техніку й реманент, ростив двох донечок. Однак якось отруївся гербіцидами й сильно захворів. Через чотири роки невиліковна недуга здолала його, уклавши в домовину 52-річного чоловіка. Він помер у грудні 2016 року, не доживши кількох місяців до народження онука, на якого так чекав.
|
|
На фото Вікторія, Віра Москалець і Тарас Лелюх на засіданні антирейдерського штабу |
Тепер увесь тягар ведення господарства ліг на плечі його дружини — Віри Іванівни Москалець. Вивчаючи документацію фермерського господарства, вона виявила положення, яке фактично позбавляє її права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді успадкованого фермерського господарства «М.В. Щедрий лан».
Зокрема, п. 39 договору від 5.02.2008 передбачено, що «право на орендовану земельну ділянку в разі смерті фізичної особи-орендаря, засудження або обмеження її дієздатності за рішенням суду не переходить до спадкоємців».
Чому чоловік підписав таку нісенітницю, вже не скаже ніхто, цю таємницю він забрав із собою в могилу. Може, не надав значення, бо хто ж думає про смерть, коли перед тобою відкривається 30-річна перспектива. А може, це сталося під примусом, бо таку категоричну умову поставила Карлівська РДА: або підписуєш наш варіант договору, або не бачити тобі земельки, як своєї потилиці. Ну от ми з вами сильно можемо внести зміни, наприклад, в угоди з обленерго чи облгазами, тобто в так звані договори приєднання?!
Очевидно, що п. 39 договору був «самодіяльністю» чиновників райдержадміністрації як державного органу, наділеного на той час повноваженнями з керування землями, що перебували у власності держави. Адже факт є фактом: заборони успадкування права оренди станом на 2008 рік не було ні в Законі України «Про оренду землі», ні в Земельному кодексі, ні в Типовому договорі оренди землі, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 року №220 в редакції від 13 грудня 2006 року.
Та коли на початку 2017 року Віра Москалець звернулася до Карлівської РДА з проханням внести в договір 2008 року зміни, то отримала відмову, мовляв, РДА наразі не має повноважень у сфері обігу земель.
Хтось казав про розвиток фермерства…
Уже постфактум удова дізналася, що невдовзі після смерті чоловіка відділ Держгеокадастру в Карлівському районі надав Головному управлінню Держгеокадастру в Полтавській області пропозицію про резервування їхніх фермерських 50 га для учасників АТО — з огляду на припинення договору оренди через смерть орендаря та, відповідно, й договору суборенди землі.
Дуже швидко обласний Держгеокадастр, завважте, не ставлячи до відома фермерське господарство, не виключивши договір оренди землі 2008 року з державного реєстру й не повернувши землю в державну власність по акту приймання-передачі, видав АТОвцям дозволи на виготовлення проектної документації на 50 га, що були в оренді ФГ «М.В. Щедрий лан». До того ж ці півсотні гектарів не були останніми в області! На Полтавщині сотні тисяч гектарів нерозподілених земель. А поруч із наділом Москальців було 84 га, по суті, вільної землі.
Цинічність підходу до виділення землі АТОвцям обласний Держгеокадастр підтвердив словами в. о. начальника міжрайонного управління О. Бадьона, котрий у липні ц. р. у відповіді на запит Вікторії Москалець — доньки Віри Іванівни повідомив, що станом на 1 січня 2016 року тільки по Мартинівській сільраді Карлівського району обраховувалося 1053 га земель запасу (державної власності), які не надано у власність і користування. А по двох сусідніх сільрадах — Варварівській і Білухівській — ще 2665 га.
До речі, жоден учасник АТО з Карлівського району не отримав свої 2 га в Мартинівці, де й розташоване те 50-гектарне фермерське поле, яке й стало «яблуком розбрату». Зате отримали АТОвці з Полтави, Кременчука, Києва, Чернігова…
Навіщо чиновникам Держгеокадастру знадобилося відбирати у вдови фермера 50 га і позбавляти її засобів до існування, коли в тій самій локації понад 3700 га вільних земель?! Певно, навіть не подумали, а як вона житиме далі, бо фермерське господарство без землі — це те саме, що водій без машини чи програміст без комп’ютера — не може функціонувати.
Жінка вирішила боротися за справедливість, за свої права, адже інших джерел доходів у сім’ї не було. А до пенсії Вірі Іванівні — ще десять років. Таке враження, що не думати про наслідки своїх дій — прикметна риса людей, яких держава, тобто всі ми з вами, найняли на роботу й платимо зі своїх кишень чималі зарплати. Головне — відзвітувати у Київ, що ще 25-х учасників АТО забезпечили двома гектарами. А те, що ціною знищення ще одного фермерського господарства, то на те начхати…
Ось і у випадку Віри Іванівни Москалець: мало великої особистої трагедії, бо вона втратила чоловіка, діти — батька, а сім’я — годувальника; держава тихо й підступно відібрала у них єдине, що приносило дохід, — землю.
Правники, з котрими консультувалася Віра Москалець, запевняли, що правда й закон на її боці: договір 2008 року чинний, бо не виключений з держреєстру, податки за землю ФГ «М.В. Щедрий лан» сплачує справно, тож судова перспектива виграшу не примарна. Та й відповідальність за родину спонукали жінку провести посівну кампанію торік навесні. А у жовтні 2017 року вона теж посіяла озиму пшеницю на 20 га.
Хто захистить від захисників?
З грудня 2017-го по квітень 2018 року АТОвці та, як вони стверджують, волонтери, зареєстрували право власності на 2 га кожен. На той час Віра Москалець уже подала позов про визнання недійсними окремих положень договору оренди землі 2008 року, сподіваючись, що Феміда стане на її бік. Відповідно, далі вона може мати право через суд зобов’язати АТОвців — власників земельних наділів — укласти договір оренди саме з ФГ «М.В. Щедрий лан». Останніх прикладів у судовій практиці в Україні чимало.
Та не так сталося, як гадалося. Судова тяжба триває й досі й кінця їй не видно. АТОвці, які у цьому процесі є третіми особами, на думку адвокатів Віри Москалець, свідомо затягують процес у Карлівському районному суді. Приміром, подають зустрічний позов із порушенням вимог цивільно-процесуального законодавства. Суд, звісно, надає їм час на усунення недоліків. Та на наступне судове засідання вони приносять уже нові зустрічні позови або заяви, які взагалі безпосередньо не стосуються справи.
АТОвці, власники земельних ділянок, у суд не з’являються. Їх представляє Тарас Лелюх, один з АТОвців й одночасно представник ТОВ «Деметра Агро-груп», якій АТОвці здали свою землю в оренду.
Т. Лелюх на кожному судовому засіданні наполегливо намагається переконати суд у тому, що позов Віри Москалець є прихованою спробою позбавити АТОвців права власності на земельні ділянки.
— Озвучення Лелюхом гучних гасел про захист інтересів учасників АТО є фарсом, — переконана Віра Іванівна, — адже, по-перше, учасники АТО обстоювали цілісність нашої держави й захищали наших громадян не для того, щоб, повернувшись із Донбасу, розпочинати справжню війну за землю з фермерським господарством, головою якого є жінка, до того ж удова. А по-друге, ігнорування моєї пропозиції суборенди Лелюхом як представником ТОВ «Деметра Агро-груп» і збільшення орендної плати для власників земельних ділянок — учасників АТО свідчить про переслідування ним власних фінансових інтересів і фінансових інтересів товариства. Тепер я розумію, чому суспільство вже не ставиться до АТОвців як до лицарів без страху й докору, як це було ще у 2014–2016 рр. А тим часом достигала озима пшениця, посіяна ФГ «М.В. Щедрий лан». І нові власники землі категорично й рішуче, з демонстрацією сили заявили, що не дадуть Вірі Москалець зібрати врожай, мовляв, земля вже їхня і все, що росте на тій землі, теж — їхнє. Точніше, від імені 25 власників виступали двоє АТОвців — полтавці Тарас Лелюх і Олег Горобець.
Жінка каже, що «захисники» погрожували фізичним насиллям не лише їй, а і її донькам, нахвалялися покалічити кількамісячного внука. АТОвці встановили намет і найняли цілодобову охорону на полі, стежили за пересуванням фермерки, понатикали металевих штирів серед пшениці, замаскувавши їх колосочками. А одного такого достатньо, щоб вивести з ладу жатку. І звісно, вимагали гроші — 87 тис. гривень, але вже не від імені АТОвців, власників двох гектарів для ведення особистого селянського господарства, а від юридичної особи — ТОВ «Деметра Агрогруп», співзасновниками якої є, зокрема, ті самі Тарас Лелюх й Олег Горобець.
Товариство уклало договори оренди з власниками земельних ділянок, зобов’язавшись виплатити кожному орендареві за 2018 рік по 8700 грн. Тобто, самі собі здали в оренду. Причому ТОВ «Деметра Агро-груп», основний вид економічної діяльності якого є вирощення зернових, бобових й олійних культур, не має ні сільськогосподарської техніки, ні фахівців-агрономів. А про рівень знань у цій царині головного «аграрія» Тараса Лелюха красномовно свідчить його фраза, сказана на засіданні в облдержадміністрації: «Ми навесні вологу на полі відкривали». До речі, Т. Лелюх й О. Горобець також є співзасновниками сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу «Полтавський-2017». Видно, хлопці вирішили конкретно зайнятися аграрним бізнесом і формують земельний банк.
Прикрість і абсурдність ситуації полягає ще й у тому, що Тарас Лелюх, котрий дуже агресивно поводиться щодо В. Москалець навіть у присутності преси й державних службовців і не називає її інакше, як «ця особа», за віком годиться Вірі Іванівні в сини, а й у тому, що в перші роки окупації Донбасу ФГ «М.В. Щедрий лан» активно допомагало АТО і продуктами, і коштами, на які бійцям придбавали все необхідне починаючи від бронежилетів і закінчуючи шкарпетками. А тепер вдова потерпає від цих «захисників», які не йдуть на компроміс і відверто заявляють, що вирвуть своє за будь-яку ціну…
Треба віддати АТОвцям належне: вони добре організовані, войовничо налаштовані, не гребують жодними методами для досягнення мети й не обтяжені моральними «пережитками». Ведуть справжню «гібридну війну»: і силова складова є, й інформаційна (і в соцмережах цькують Москалець, і ЗМІ залучають).
А фермерку-вдову, на жаль, фізично не захистила ні Аграрна партія, голова Полтавської обласної організації якої Віктор Скочко є першим заступником голови обласної асоціації фермерів, ні Карлівська районна асоціація фермерів. Упевнена, що кіровоградські фермери просто не допустили б, аби хтось збиткувався з фермера, тим більше, жінки, — навіть АТОвці, яким фермери всієї України і допомагали, й допомагають. Бо там обласна асоціація фермерів створила реальну, а не на папері, як на Полтавщині, фермерську самооборону, придбали понад 300 мисливських карабінів і по першому сигналу в разі рейдерських чи бандитських нападів на фермерів дають реальну відсіч.
Кабальні «торги»
Тому Віра Москалець вирішила звернутися до оперативного штабу захисту представників аграрного бізнесу від рейдерів при Полтавській облдержадміністрації, вимагаючи забезпечити фермерському господарству можливість безперешкодно зібрати врожай, бо в південних районах Полтавщини це було одне-єдине незібране поле озимини: ще кілька днів і ніхто нічого взагалі не отримає, бо зерно просто висиплеться.
До штабу входять керівні особи ОДА, обласної прокуратури, поліції, Департаменту АПК ОДА, Держгеокадастру, управління юстиції, управління надзвичайних ситуацій, обласної асоціації фермерів. І хоч його рішення має рекомендаційний характер, сторони конфліктів намагаються їх виконувати.
Обговорення ситуації було бурхливим. Голова Асоціації фермерів і приватних землевласників «Відродження Полтавщини» Василь Бурлака вкотре наголосив на тому, що конфлікти зумисно провокує Держгеокадастр, стикаючи лобами фермерів й АТОвців, відбираючи землю в перших і віддаючи другим. Цим самим збільшуючи протестні настрої в населення й негативне ставлення до влади.
І представник Держгеокадастру Алла Косик, і директор департаменту АПК Сергій Фролов, й інші «штабісти» наголошували на тому, що пшениця була посіяна тоді, коли АТОвці ще не набули права власності на земельні ділянки, а з цього приводу не лише звичаєве право каже: хто сіяв, той і молотить, а й відповідно до приписів ст. 775 Цивільного кодексу України («наймачеві належить право власності на плоди, продукцію, доходи, одержані ним у результаті користування річчю, переданою в найм») та ч. 1 ст. 95 Земельного кодексу України («землекористувач має право на посіви та насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію», адже кожна культура має свої вегетативні строки). Тож урожай пшениці і за традицією, і за юридичними нормами має належати В. Москалець.
Василь Бурлака навіть пропонував кілька компромісних варіантів: щоб ФГ сплатило ТОВ «Деметра Агро-груп» 44 тис. гривень, тобто половину того, що вони хотіли. Або нехай пшеницю збере Москалець, а АТОвці зберуть посіяні нею на решті 30 га кукурудзу й соняшник. Однак після наради за зачиненими дверима (витурили навіть журналістку) антирейдерський штаб оголосив дивне рішення: щоб ФГ сплатило АТОвцям… 87 тис. гривень, а питання кукурудзи й соняшнику штаб розглядатиме ближче до осені. На думку Віри Москалець, рішення штабу несправедливе, адже він — не районний і не господарський суд, а швидше — суд третейський, який має оперативно залагоджувати конфлікти, захистити слабшого, бо сильні й нахабні й так себе не дадуть образити. А через подібні вердикти антирейдерський штаб може втратити свій авторитет. І чи звертатимуться тоді до нього аграрії в пошуках справедливості?
І тут Тарас Лелюх вкотре продемонстрував, які насправді цінності сповідує він і його товариші. Кілька днів, що були на вагу золота, бо пшениця осипалася, він не підписував договору між ФГ «М.В. Щедрий лан» і ТОВ «Деметра Агро-груп», а по суті, шантажував Віру Москалець. То вимагав, щоб зерно було заскладоване там, де скаже він (а як же тоді фермерці його продати, щоб виручити кошти, якщо в неї не буде доступу до врожаю?), то щоб з поля його вивозили орендовані ним машини. А в третьому варіанті він взагалі проігнорував рішення оперативного штабу, який і так став на його бік, і зажадав від фермерського господарства не 87, а вже… 104,4 тис. гривень. Мовляв, ПДВ забув додати.
І Віра Іванівна під пресингом прямо на полі біля комбайна була змушена підписати цю ще кабальнішу угоду. Мабуть, так само, як у 2008 році якісь обставини змусили її чоловіка підписати з Карлівською РДА договір із деякими вочевидь нікчемними положеннями.
Ще не відомо, що «вторгує» вдова за свою (чи не свою, а АТОвців?) пшеницю, чи хоч покриють ці кошти понесені затрати?
Щодо землі для фермерського господарства «М.В. Щедрий лан», якої де-юре в нього немає жодного квадратного метра, то отримати її в інший спосіб, окрім як через аукціон, відповідно до законодавства нині практично неможливо. Єдине, що пообіцяв начальник Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області Вадим Чувпило, у якого ми з Вірою Москалець були на прийомі, що він буде проведений чесно.
***
3 серпня ц. р. у Києві відбувся ІІ Антирейдерський форум, організований ГО «Бізнес-Варта», Всеукраїнською аграрною радою (ВАР) й іншими аграрними асоціаціями, учасницею якого була й Віра Москалець. Усього в роботі форуму взяло участь близько тисячі підприємців, із них — три сотні аграріїв.
В офіційному звіті Генеральної прокуратури України вказано, що у 2017 році було зафіксовано 400 випадків рейдерства. За даними ж ГО «Бізнес-варта», ця цифра значно більша й базується на тенденції останніх двох років, яка вказує на зростання в 1,5 раза. Загалом із 2013 року в Україні відбулося 1690 рейдерських захоплень, причому 539 — за останні півтора року. Найчастіше рейдерські захоплення відбуваються в місті Києві та Київській області (за останні 5 років зареєстровано 412 атак), на другому — Дніпропетровська (133) і Львівська (89) області. Такі темпи свідчать про те, що наразі всі спроби зупинити рейдерів в Україні не мають успіху. Майже до кожного випадку рейдерства причетні державні реєстратори, яким на руку бездіяльність відповідної комісії при Мін’юсті.
Як змінити ситуацію? Відповідь на це запитання й шукали учасники форуму, на якому були присутніми народні депутати, керівництво Мін’юсту, правоохоронних органів й інших дотичних до боротьби з рейдерством структур. Утім, перший віцепрем’єр, голова Антирейдерської міжвідомчої урядової комісії Степан Кубів не з’явився, хоча його участь була проанонсована. Форум ставив за мету надати поштовх, нові можливості та підходи в боротьбі з рейдерством в Україні.
Людмила Стельмах (Кучеренко), президент правозахисної ГО «Полтавський медіаклуб»
журнал “The Ukrainian Farmer”, вересень 2018 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
The Ukrainian Farmer
