В аграрному секторі в найближчі роки успіх визначатиметься не кількістю земель в обробітку, а ефективністю їх використання.
В умовах тиску з боку зовнішніх донорів в Україні розгорнулася справжня інформаційна війна за землю. Прихильники та противники мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення чи не щодня ламають списи в дискусіях, потрібен він Україні чи ні. Суспільство поділилося на табори, але цілісної інформації про них і причини поділу бракує.
Протиборство позицій
Чимало українців каже про земельну реформу й скасування мораторію на продаж землі, але їхня позиція не ґрунтується на ретельному аналізі всіх за й проти. Раціонального в ній мало, зате багато досвіду спостереження за владою: тут і патологічна схильність усіх українських урядів нагрівати руки на всьому, чого вони тільки торкнуться, і їхня нездатність навести лад у будь-якій царині життя країни, і звичка ініціювати зміни тільки там, де можна знайти власний інтерес.
Увесь негативний суспільний досвід періоду незалежності де-факто говорить проти земельної реформи, цілковито перекреслюючи будь-які, навіть найправильніші, аргументи на користь її проведення, тож відбиває в українців охоту зрозуміти пропоновані зміни по суті, навіть якщо проект реформи буде ідеальним. Проблема в тому, що таку позицію поділяють, мабуть, мільйони громадян. Вони становлять інертну, зате чисельну суспільну групу, що пасивно виступає проти будь-яких змін у царині земельного питання. Оскільки за їхніми судженнями теж часто стоять нераціональні аргументи, що жодним чином не стосуються суті справи, позицією мільйонів легко маніпулювати й наганяти страху перед реформами як такими. Це й роблять ті, у чиїх інтересах збереження статус-кво, тобто подовження мораторію на продаж землі.
У таких умовах реформатори, які хочуть і можуть здійснити необхідні перетворення, стають заручниками ситуації. Вони не можуть ігнорувати переконання мільйонів, які становлять значну частину електорату, бо політично втратять шанс провести реформу. Проте й змінити ці переконання також не можуть, бо їх постійно підживлюють ті, хто зацікавлений у збереженні статус-кво. Зважене реформування аграрних відносин перетворюється, якщо вже не перетворилося, на mission impossible.
Землю — фермерам, латифундистам чи кому?
Очевидно, що ключовою для нашого ринку є земельна реформа, саме від її успіху залежатиме вектор розвитку. В травні минулого року наша компанія вирішила спроектувати майбутнє агросектору на найближчі 15 років. Ми поставили собі питання, яким може бути агросектор, якщо проаналізувати глобальні зміни та локальні тренди? Працювати із цим питанням без того, щоб не чіпати земельну реформу, неможливо, тому нам довелося зібрати велику команду експертів.
На жаль, нині дискусія між експертами точиться не про сценарії майбутнього розвитку сектору, а тільки в площині «відкрити ринок землі» або «подовжити мораторій» на невизначений термін. Зібравши команду експертів і фундаторів-однодумців, ми створили проект «Земельна відповідь». У проект увійшло дослідження майбутнього — форсайт (foresight), робота з художниками та комунікація з медіа. Що ми побачили?
Численною групою прихильників статус-кво є малі та середні фермери. Проте керуються вони не бажанням зберегти надприбутки, яких просто не мають через низьку продуктивність власного бізнесу, а страхом. І боятися їм є чого: після запровадження ринку землі ціни на неї та орендна плата поступово зростатимуть. І якщо фермер не збільшить продуктивність, то збанкрутує. В контексті державотворення це дуже важлива група. Україна потребує потужного класу заможних малих і середніх фермерів. Їхні інтереси перетинатимуться з національними інтересами країни, тож вони мають стати форм-чинником країни в соціальному, економічному, а згодом і політичному вимірах.
Однак Україна не може дозволити собі низьку продуктивність у сільгоспвиробництві. Тобто нинішній малий і середній агровиробник повинен буде або більше заробляти на землі (тоді земельна реформа йому не страшна в принципі), або покинути свою справу й звільнити землю для тих, хто оброблятиме її ефективно (у найпростішому сценарії запровадження ринку землі без будь-яких обмежень користування нею перейде до латифундистів). Реформа змусить малих і середніх фермерів рухатися й еволюціонувати — саме це їх і непокоїть, оскільки вони бояться не встигнути за ринком.
Постсценарїї земельної реформи
Протягом чотиримісячної роботи, кількох сесій форсайту й опитування за методом Делфі, у якому взяло участь майже 200 осіб, у нас вийшло чотири найімовірніших сценарії: «Україна на зльоті», «Колонізація», «Перший сніг», «В очікуванні джокера».
Перший сценарій показує зростання інвестицій і ефективності агросектору, зростання експорту, поліпшення демографічної ситуації. Ідеальні умови для його реалізації — сильні громади й прозорі суди. Сценарій «Колонізація» імовірний за слабких громад і судів, водночас від цього сценарію виграють місцеві олігархи та агрохолдинги. А ось інвестицій надходить недостатньо. Багато хто з учасників визначили цей сценарій як той, що реалізується прямо зараз.
Сценарій «Перший сніг» реалізується за сильних громад, але у відсутності змін у судовій системі. Теоретично за такого сценарію фермери й пайовики виграють у разі відкриття ринку землі, але корупція в судах зменшує їхні шанси на нормальну й довгострокову роботу.
Сценарій «В очікуванні джокера» реалізується в тому разі, якщо децентралізація пройде недемократичним шляхом, у результаті чого не буде сформована сильна громада, а також не буде чесних судів. Тоді зняття мораторію несе високі негативні ризики, оскільки посилює владу місцевих князьків й агрохолдингів і не створює умов для появи нових фермерських господарств.
Жертви заради успіху
Отже, ми поглянули на проблему запуску ринку землі з погляду всіх учасників — пайовика, фермера, власника агрохолдингу й навіть Землі. Дійшли висновку, що запуск ринку не є панацеєю, але є неминучим чинником зростання економіки. Всі реформи взаємозалежні й працюють у комплексі над поліпшенням економічної ситуації.
Нам однозначно потрібно відкривати ринок, запускати «свіжу кров» — гроші, ідеї, іноземний менеджмент і формувати довгострокові стратегії розвитку. Відкладення рішення щомісяця вартує нам інвестицій і технологічного зростання. Дві сесії форсайту, опитування та дискусії показали, що здебільшого аграрії не хочуть змін, багато хто з них непогано влаштувалися в сучасних умовах. Однак така позиція — це «вузьке горло» для розвитку цих компаній.
В аграрному секторі в найближчі роки успіх визначатиметься не кількістю земель, а ефективністю їх використання. І якщо сьогодні подовження мораторію має вигляд вигіднішої перспективи, то з погляду стратегічного вибору — це програшна позиція, це недоотримані інвестиції, недовикористані технологічні можливості. Форсайт дуже чітко показав, що успіх окремих учасників ринку заганяє інших у глухий кут і позбавляє перспектив розвитку. Ми побачили чітку залежність і зв’язок не лише між реформами, а й між соціальними групами. І чітко зрозуміли, у чиїх інтересах може формуватися та чи інша конфігурація. Іноді заради успіху однієї групи доводиться поступатися інтересами іншої.
Іван Кунь, генеральний директор проектно-інжинірингової компанії «Інтерпроект Gmbh»
журнал “The Ukrainian Farmer”, січень 2018 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
The Ukrainian Farmer
