Європейське свинарство розвивається як глибоко кооперований ринок, де кожна країна вносить свою частку в максимальну підсумкову рентабельність.
У цивілізованих країнах, зокрема в ЄС, будь-яка галузь розглядається як система «економіка — екологія — соціологія». Тобто зростання доходів населення, зростання цін на продовольство, експорт-імпорт продовольства, зайнятість сільського населення, доходність первинних виробників, екологічні обмеження, що пов’язані з дотриманням нормативів викидів у повітря та забруднення ґрунтових вод, логічно узгоджені в єдину організаційно-технологічну систему.
Це насамперед означає, що щільність поголів’я свиней і кількість гною як в цілому по країні, так і на одній фермі є обмеженими й наперед визначеними допустимими параметрами. В Данії, у якій у розрахунку на одного жителя в 13 разів більше голів свиней, ніж в Україні, на одній фермі максимально допустимою є концентрація в 500 умовних тварин (у перерахунку — 15 тис. голів свиней на відгодівлі). Проте, щоб уникати постійного екологічного аудиту, на фермах утримують не більше як 7,5 тис. голів свиней на відгодівлі.
У 51 країні світу на 100 жителів припадає 17–215 голів свиней, тоді як в Україні — 16,8 голови. Висока прибутковість цієї галузі, з одного боку, й екологічні обмеження — з другого, спонукали уряди європейських країн із високою щільністю свинопоголів’я до міжнародної кооперації — експорту поросят живою масою 18–30 кг до країн, де концентрація свиней нижча й перебуває в допустимих екологічних межах (для поросят живою масою до 30 кг застосовують невисокий коефіцієнт перерахунку їх кількості в умовні голови). Так, у цілому у світі експортується майже 40 млн голів підсвинків для відгодівлі в інших країнах на суму 5 млрд дол. США. Тільки 7 країн (Нідерланди, Данія, Канада, Німеччина, Китай, Іспанія й Бельгія) у 2013-му експортували 34,4 млн живих свиней на суму 4,2 млрд дол. США. Основними імпортерами підсвинків для відгодівлі були Німеччина, Польща, Китай, Португалія та Румунія. Фізичні розміри відгодівельних ферм коливаються в межах 200–20 000 голів свиней, а в окремих країнах, наприклад, у Франції — в основному лише 200–400 голів. Особливістю такої міжнародної кооперації є репродукція генетично поліпшених гібридних поросят із величезним м’ясним (не сальним) потенціалом із подальшим їх експортом. Одночасно в країнах — імпортерах гібридних підсвинків розвинена контрактна система їх відгодівлі до забою на основі міжгосподарської кооперації.
Відомо, що на нарощування м’язової тканини витрачається значно менше кормів, ніж на виробництво сала, а попит на пісне м’ясо в більшості країн світу домінує. Розвинена кооперація на старті відгодівлі запрограмована не лише на високий продуктивний потенціал, а й на підвищення ефективності використання кормів як одного з основних інструментів у конкурентній боротьбі. Тим більше, що падіння цін на зерно на світових ринках сприяє нарощуванню обсягів виробництва свинини з відповідним зниженням цін її реалізації, що змушує виробників досягати високих рівнів продуктивності на відгодівлі (0,8–1 кг/добу).
За рівнем ціни за 1 ц реалізованого живця свиней Україна з 69 країн (за іншими країнами інформація ФАО відсутня) перебуває в групі з найнижчими цінами. Ще нижчий рівень цін мають лише п’ять країн світу — Нідерланди, Бельгія, Данія, Шрі-Ланка й Грузія. Як бачимо, найрозвиненіші країни в галузі свинарства (Нідерланди, Бельгія й Данія) мають найнижчі ціни реалізації свиней за живою масою серед країн світу. Ефективність же свинарства забезпечується у цих країнах насамперед селекцією на збільшення виходу пісної свинини та забезпеченням умов для максимальної реалізації продуктивного потенціалу тварин. А це вихід пісної свинини понад 60% і висока продуктивність — понад 0,8 кг приросту живої маси на добу.
Азійський синдром?
У 2015 році проти 2009-го в Україні відбулися значні структурні зрушення в галузі свинарства, які характеризуються переміщенням виробництва з малих і середніх підприємств до великих, у кожному з яких утримується понад 20 тис. свиней. Так, у 2015 році у 23 таких потужних комплексах утримувалося майже 50% усього поголів’я свиней сільськогосподарських підприємств України, або майже вдвічі більше, ніж у 2009-му. Кількість підприємств менших розмірів (оптимальних або раціональних для інших країн світу) за цей період скоротилася з 3596 до 1713 одиниць. За таких тенденцій через 6 років (до 2023-го) у сільській місцевості, де ще існує 28 тис. сільських поселень, кількість таких підприємств скоротиться до 850 одиниць, а майданчиків із концентрацією свиней понад 20 тис. голів — подвоїться.
У 2015 році досягнутий загальний рівень рентабельності (12,7%) був забезпечений ефективною роботою лише 168 підприємств із концентрацією поголів’я свиней понад 2,5 тис. у кожному, а всі інші (1545 підприємств) були збитковими. І навіть ця невеличка когорта ефективних підприємств, за деяким винятками, одержує низький рівень продуктивності — 0,3–0,65 кг приросту живої маси/добу.
За виконання всіх європейських вимог про дотримання екологічних допустимих меж викидів в атмосферу й забруднення ґрунтових вод усі ці надпотужні монстри з виробництва свинини на 25–100 тис. голів потрібно буде зупиняти або ж розвернути на 180 градусів вектор розвитку економіки, забути про Європу й на всіх парах рухатися до Азії.
Галузь без стратегії
Отже, в Україні має бути встановлена стратегія розвитку галузі та її перспективна конструкція. Тобто уряд повинен узгодити економічну, екологічну, експортну, технологічну й фінансову взаємодію репродукторів, відгодівельників різних фізичних розмірів, комбікормових заводів, ветеринарної служби, переробних підприємств, торговельної мережі й чітко встановити, як їхня діяльність вплине на перспективу розвитку не лише галузі, а й сільської місцевості.
Припустимо, що уряд із допомогою економічної науки встановив перспективну конструкцію галузі свинарства. (Хоча за роки незалежності практично всі економісти-аграрники перекваліфікувалися на реформаторів, а це спеціалісти з ліквідації сільгосппідприємств оптимальних розмірів, розподілу землі, її паювання, продажу тощо, що призвело до непрогнозованого результату — небаченої у світі концентрації землі кількома сотнями нових власників. І все ж будемо оптимістами.)
За умови розробки й запровадження справжньої державної стратегії розвитку галузі свинарства потрібно конкретизувати окремі її складові і насамперед — раціональну годівлю свиней. Зазначимо, що в Україні структура порід змінюється й частка м’ясних стала перевищувати 30%. Залежно від породи й особливостей тварин, яких утримують на конкретному підприємстві, свині можуть відкласти від 250 г пісного м’яса (білка — 100 г) до 500 г (білка — 200 г). Годівля за високими нормами з надією одержати ще вищі прибутки з породами тварин, які відкладають низький рівень білка, призведе до надлишкового відкладання жиру з відповідними перевитратами кормів на одиницю приросту живої маси свиней. Тобто стратегія господарської діяльності в галузі свинарства конкретного підприємства має розпочинатися з визначення рівня м’ясної продуктивності наявного стада, характеристики одержуваних туш і селекційно-племінної програми. Сьогодні в розвинених країнах вихід пісного м’яса визначається шпикоміром або електрон ними приборами (ультразвуком) залежно від товщини шпику й глибини м’язу задньої частини туші. Таким чином установлюють генотип породи свиней у підприємстві, й на цій основі визначають потребу в поживних речовинах і особливо в лізині. Вихід пісного м’яса в туші є основним оцінювальним показником кінцевого результату — реалізації та забою відгодованого поголів’я свиней. Після цього розробляють стратегію годівлі та відповідні раціони.
У них — по-іншому
У європейських країнах контроль за виходом рівня м’ясності, а відповідно й визначення ціни, здійснюють на м’ясокомбінатах, які обладнано спеціальними приладами для визначення виходу м’яса на лінії забою свиней. За показником умісту м’язової тканини свинину класифікують за шістьма класами — стандарт SEUROP (S — супер; E — чудовий; U — дуже хороший; R — хороший; O — досить хороший; P — задовільний). Для найвищої категорії, як бачимо, вихід м’яса позначається літерою S (вихід м’яса понад 60%) із наступним зниженням відсотка м’ясності: E — 55–60; U — 50–55; R — 45–50; O — 40–45; P — до 40%. Оплата за зданих на м’ясокомбінат свиней здійснюється залежно від рангу виходу м’яса. Так, наприклад, у Польщі ціни між крайніми категоріями свинини за м’ясністю згідно зі стандартом SEUROP розрізняються на понад 40%. На сьогодні середній вихід м’язової тканини свиней досяг у Данії — 64%, у Німеччині, Бельгії, Голландії, Франції — 58, у Польщі, Литві та деяких інших постсоціалістичних країнах — до 53%.
Президент Асоціації свинарів України Артур Лоза повідомляє, що в країнах із розвиненим свинарством забійні підприємства розраховуються з виробниками за вихід м’яса з туші, а в Україні до цього часу — за живу масу свиней. За відсутності системи сканування туш і преміювання за їхню якість (клас) й далі зростатиме не лише забійний вихід (добре для м’ясопереробних підприємств), а й товщина шпику (зростатиме вихід сала) — резюмував А. Лоза.
Тож знову зазначимо, що потрібен системний підхід до розв’язання проблем галузі свинарства. З переходом до оцінювання м’ясності туш потрібно швидко змінити програми щодо якісних змін у генетиці, годівлі й утриманні свиней із розробкою відповідних технологічних стандартів. Також потрібно чітко визначитися з оцінкою й оплатою за свинину залежно від якості туш. Якщо ще врахувати екологічні обмеження щодо дотримання допустимих нормативів забруднення повітря й ґрунтових вод, то система можливого й успішного функціонування галузі свинарства додатково ускладнюється. Тим більш, як ми раніше зазначали, в Україні виробництво свинини концентрується у великих підприємствах, які апріорі забруднюють ґрунтові води й навколишнє середовище в недопустимих, якщо не катастрофічних, межах.
Одночасно зникають із ринку сільськогосподарські підприємства розміром 200-1500 голів свиней. Як наслідок, експорт зерна з України в загальному обсязі експорту досяг 38%. Попереду за цим показником лише п’ять країн — Казахстан, Гайана, Пакистан, Камбоджа й Румунія. За рівнем споживання свинини Україна посідає 51-ше місце серед країн, де релігія цього не забороняє, а за рівнем споживання тваринного білка — 60-те серед країн світу. До того ж імпортує до 3 кг свинини в розрахунку на пересічного українця на рік, тоді як багато країн світу з дефіцитом земельних ресурсів імпортують зернові й білкові корми та експортують свинину. За щільністю сільських жителів у розрахунку на 100 га ріллі Україна на 180-му місці серед країн світу (41,6 особи) й щорічне обезлюднення сільської місцевості триває.
Одним із напрямів розв’язання названих проблем є розвиток галузі свинарства, яка має розглядатися як складна еколого-економічна й соціальна система. І в цій системі одним із важливих напрямів її удосконалення належить організації годівлі відповідно до генетичних особливостей тварин з урахуванням індексів м’ясності (співвідношення м’ясо/кістки) і пісності (співвідношення м’ясо/сало).
Микола Калінчик, д-р екон. наук, професор
Дніпропетровська філія Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна»
Співавтори: Сергій Калінчик, Інеса Алєксєєнко, НВП ТОВ «ВінМікс-Софт»
журнал “The Ukrainian Farmer”, вересень 2017 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
The Ukrainian Farmer
