Чи завжди рентабельно використовувати велику кількість добрив і чи є альтернатива мінеральному підживленню ґрунтів?
Українські чорноземи поступово втрачають свою найціннішу органічну складову — гумус. За даними ННЦ «Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О. Н. Соколовського», протягом 130 років уміст гумусу на наших полях знизився на 30–40% і тепер у середньому становить лише трохи більше за 3%. Таку динаміку спеціалісти пояснюють природною ерозією, яка змиває й видуває з верхнього шару ораних земель близько 6 млн тонн гумусу щорічно, а також заниженим унесенням на поля органічних і мінеральних добрив, що не дозволяє підтримувати їх родючість на сталому рівні. Тож серед пріоритетів подальшого розвитку сільського господарства в Україні є відновлення національних ґрунтових ресурсів. А головною умовою цього, на переконання науковців, має стати застосування мінеральних добрив на рівні не меншому як 150–160 кг/га діючої речовини задля збагачення ґрунтів поживними речовинами.
Що маємо нині?
Статистика 2005–2015 рр. свідчить: хоча обсяг унесення мінеральних добрив зріс у середньому у 2,5 раза, однак все одно він майже вдвічі менший за потрібний. Так, згідно з дослідженнями вже згаданого вище Інституту ґрунтознавства, позаторік на один гектар посівної площі сільгоспкультур було внесено лише 79 кг діючих речовин добрив, із яких 55 кг — азотних, 12,5 кг — фосфорних і 11,5 кг — калійних.
Наразі, як порівняти з попередніми двома роками, рослинницькі господарства зменшили використання добрив унаслідок зростання внутрішньої ціни на них й одночасного падіння світових цін на зерно й олійні культури. Цей ціновий диспаритет і далі розвивається, зменшуючи не лише економічну ефективність застосування добрив, а й загальну рентабельність рослинництва. Наразі витрати середнього агропідприємства з 5 тис. гектарами ораної землі на придбання мінеральних добрив становлять близько 1 млн дол. США, тобто 200 дол./га, і для більшості це вже межа їх фінансових можливостей. Тому чимало сільгоспвиробників нині в активному пошуку способів, як забезпечити зростання показників валового збору врожаїв, не збільшуючи використання добрив. І такі можливості наразі існують.
Точно за рецептом
Мабуть, уже нема такого аграрія, який би не чув про технології точного землеробства. Вони охоплюють цілий комплекс агрономічних заходів, зокрема, дозволяють оптимізувати й використання добрив. Для цього попередньо визначають, яких саме поживних речовин й у якій кількості потребує конкретне поле для вирощування конкретної культури, та вносять у ґрунт тільки ці добрива в необхідному обсязі. Загалом, такий підхід до забезпечення родючості поля дозволяє скоротити використання мінеральних добрив майже вдвічі.
Утім, економічний ефект застосування такої технології залежить від глибини її реалізації, що саме по собі пов’язане з чималими витратами не лише фінансових, а й технічних ресурсів. Для прикладу, найпростіший аналіз ґрунту на його кислотність і вміст NPK можна зробити й самостійно, придбавши за пару тисяч гривень відповідний експрес-аналізатор. Однак точність такого «самоаналізу» вже від початку викликає питання. До того ж окрім основних хімічних елементів для забезпечення життєдіяльності всіх рослин велике значення мають також залізо, цинк, мідь, марганець тощо (не кажучи вже про живі мікроорганізми й бактерії, вміст яких у продуктивному шарі визначити складніше). До повного професійного лабораторного аналізу ґрунту входять понад 50 показників, а для його проведення потрібен відбір інколи кілька десятків проб з одного поля за спеціальною методикою. Триває такий аналіз зазвичай довше за місяць і коштує понад 1000 доларів, але лише на його підставі агрохіміки можуть дати вичерпні рекомендації щодо комбінації та кількості застосування добрив.
Інший бік питання — можливості господарства ці рекомендації втілити. Різні ділянки поля можуть потребувати різну кількість тих чи тих речовин, і щоб унести їх рівно стільки, скільки треба, і саме там, де треба, потрібно мати комп’ютеризовану техніку, що дозволяє регулювати роботу обприскувачів чи розкидувачів згідно з даними геолокації. Та навіть застосування технологій точного землеробства у їх найпростішому та найменш витратному варіанті вже здатне принести чималий зиск.
Повернення до органіки
Новітні «високі технології» сільгоспвиробництва прийшли в Україну лише кілька років тому, а ще на початку цього століття про них мало хто з аграріїв взагалі мав уяву. Так саме на початку минулого століття наші селяни не мали уявлення про будь-які добрива, крім гною. І хоча про звичайні нині врожаї зерна по 60–70 ц/га тоді навіть не мріяли, однак теж підтримували родючість землі й намагалися її підвищити. Ті стародавні методи знову стають актуальними сьогодні.
Ідеться не лише про внесення гною на поля, бо зі скороченням поголів’я ВРХ ця органіка поступово стає в нас реліктовою. Доступнішим є використання рослин-сидератів, так званих «зелених добрив». Власне, сидерацію використовує кожне господарство, залишаючи на полі стерню й частину соломи, в результаті перегнивання яких утворюються корисні речовини, що підживлюють ґрунт.
Утім, як сидерати можна використовувати досить широкий перелік рослин, зокрема й сільськогосподарських — гречку, горох, гірчицю, ріпак, навіть пшеницю і жито, зелена маса яких після заорювання в землю збагачує її багатьма мікро- та макроелементами. Дослідження доводять, що різні сидерати дозволяють утворити на одному гектарі до 200 кг азоту й калію, понад 100 кг — кальцію та понад 50 кг — фосфору до того ж у формі, повністю засвоюваній культурами-наступниками.
Коренева система сидератів сприяє розмноженню в ґрунті корисних бактерій і мікроорганізмів, міцелію грибів, які також поліпшують інші його властивості, такі як аерація, інфільтрація, утримання вологи. Проникаючи глибоко в шар землі, корені деяких рослин виносять до її поверхні корисні речовини, які інакше були б недоступні рослинам із менш потужним корінням.
Однак у використанні сидератів є і свої труднощі. Всі сидеральні рослини мають свій вегетаційний період, утворення ними або за їх допомогою поживних елементів потребує певного часу, та й розрахувати обсяг виробленої «діючої речовини» досить складно (потрібен досвід). Зате сидерати — найкраще рішення для мінімізації витрат не лише на добрива, а й деякі засоби захисту рослин, і незамінні у виробництві органічної продукції, де застосування будь-яких хімічних засобів є неприпустимим.
На часі — бактеріальні препарати
Механізм дії сидератів частково полягає в розмноженні ними бактерій, які переробляють органічні речовини на поживні елементи в доступній для засвоєння іншими рослинами формі. Методи сучасної біології дозволяють розмножувати ці бактерії не лише в лабораторних умовах, а й промислово виробляти препарати, що їх містять, для безпосереднього застосування на полях. Тобто самі по собі ці препарати не є добривами, але їх унесення в ґрунт запускає біохімічні процеси з утворення цих добрив. Найпоширеніші містять бульбочкові бактерії, які постачають до рослин азот (діє тільки для бобових культур); азотобактерії, що є універсальними й можуть застосовуватися на різних культурах; а також бактерії, які, відповідно, насичують рослини фосфором. Є поєднання кількох видів мікроорганізмів, що комплексно впливають на рослини. За створенням таких препаратів стоїть величезна праця біологів і біохіміків, але, незважаючи на те, що вони стали реальністю й уже доступні для аграріїв, а деякі виробляють і в Україні, їх застосування має кілька суттєвих застережень.
По-перше, самі препарати мають обмежений час свого використання, тобто придатності, що критично залежить від умов їх зберігання і пов’язаний із нетривалою життєздатністю бактерій у їх складі. По-друге, умови внесення цих препаратів на поле також жорстко лімітовані температурою довкілля, вологістю, освітленням, що суттєво впливають на живучість і ефективність бактерій — інколи «приживається» не більше ніж 5% їх загальної кількості. Нарешті, ці бактерії «ззовні» не можуть забезпечити потреби рослин у відповідних добривах повністю, тож часом за їх використання в інтенсивних технологіях потрібне додаткове мінеральне підживлення. А втім, наука й виробництво не стоять на місці, й деякі з недоліків бактеріальних препаратів уже вдалося, якщо не повністю усунути, то суттєво зменшити. Та ще й ціна зазвичай суттєво менша за ціну мінеральних добрив у перерахунку на кілограм діючої речовини.
***
То, виходить, українці таки мають альтернативні рішення, як забезпечувати родючість земель і нарощувати виробництво зернових і технічних культур без збільшення використання мінеральних добрив. Єдине, що потрібно, аби скористатися ними, — це відмовитися від роботи за звичними шаблонами, що для наших сільгоспвиробників зазвичай є найскладнішим. Разом із тим охочих застосувати передові технології й пробувати щось нове навіть у консервативній українській агроспільноті стає дедалі більше. Хочеться сподіватися, що своїм подвижництвом вони таки навчать інших.
Ярослав Левицький,
експерт аграрного ринку
газета “АгроМаркет”, серпень 2017 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у газеті “АгроМаркет” та інтернет-сторінці газети за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
AgroTimes
