Агромаркет

Коли степ стане пустелею…

Коли степ стане пустелею…

Про те, що клімат вносить суттєві корективи в агровиробництво, сьогодні в курсі і холдинг, і малий фермер. Учені кажуть, що в наших краях зафіксовано найшвидші у Східній Європі темпи зростання середньорічної температури повітря (0,4 °С на 10 років) на тлі практично беззмінної кількості опадів. Тож у зоні Степу активно розвиваються процеси спустелення, а на Поліссі (в колишній зоні надлишкового зволоження) вже у липні формується дефіцит вологи. На переконання академіка НААН України, директора Інституту водних проблем і меліорації Михайла Ромащенка, з котрим поспілкувався «АгроМаркет», без відновлення й розвитку системи зрошення в Україні неможливе ведення сталого сільгоспвиробництва.

 

— Площі сухої й дуже сухої зони охоплюють понад 29,5% території України, що становить 11,6 млн гектарів (37%) орних земель, — зауважує вчений. — Площ з надмірним і достатнім атмосферним зволоженням лише 22,5%, або 7,6 млн гектарів ріллі. Таким чином, постійного зрошення в Україні потребують 18,7 млн гектарів орних земель, 4,8 — періодичного. Натомість повноцінно зрошуються всього 475 тис. гектарів угідь (для порівняння: 25 років тому ці площі становили 2 млн 650 тис. гектарів). Створена ще в радянські часи інфраструктура — магістральні та розподільні канали, насосні станції, захисні дамби, водосховища, зрошувальні системи (зокрема найбільша у Європі — Каховська) —дає змогу зрошувати щонайменше 2 млн гектарів угідь. Щоправда, нині використовують лише чверть наявних потужностей.

 

Михайло Ромащенко, академік НААН України,

директор Інституту водних проблем і меліорації

За підрахунками Інституту водних проблем і меліорації, витрати на модернізацію робочих внутрішньогосподарських трубопроводів становитимуть близько 1100 дол./га, відновлення не робочих — 2000–2200, будівництво нових — від 2200 дол./га. Як показала інвентаризація, можна відновити ще близько 900 тис. гектарів не робочих, але працездатних внутрішньогосподарських систем. Саме вони й мають розглядатися як основний фонд для розширення площ поливу. Як наголошує академік НААН України, директор Інституту водних проблем і меліорації Михайло Ромащенко, відновлення цих і будівництво нових внутрішньогосподарських систем зрошення із застосуванням новітніх техніко-технологічних рішень дозволить досягнути найвищого рівня їх економічної ефективності та екологічної безпеки, а разом із тим — максимально знизити вартість подачі води на зрошення. Без таких системних кроків щодо відновлення зрошення нема сенсу витрачати кошти на «зелену революцію», нові сорти, гібриди, логістику. Натомість подальший розвиток проекту зрошення — це шлях до високопродуктивного, високоінтенсивного, високотехнологічного агровиробництва. На переконання академіка, це — однозначно справа державного масштабу.

 

Кожен сам собі інвестор

 

А втім, схоже, держава таки не здатна забезпечити повне відновлення та розвиток зрошувальних мереж бюджетним коштом. Хоча це й передбачено Загальнодержавною програмою розвитку водного господарства та екологічного оздоровлення басейну Дніпра до 2021 року, однак програма ця фінансується лише на 10% від потреби. Кошти йдуть на ремонт і підтримку наявних об’єктів і систем. Про побудову нових, як і про розширення площ поливу, не йдеться. Тим часом із 32 млн гектарів української землі, що є в сільгоспобробітку, 19 млн недоотримують у середньому три повноцінних поливи — середньорічний дефіцит річного водного балансу становить близько 150 мм (на норми 1500 м3/га), а в зоні степу дефіцит становить 400–450 мм.

 

Складові й обсяги витрат на проведення модернізації зрошувальних

систем (на прикладі каналу Р-1 Каховської ЗС), тис. дол. США

Рівні врожайності та чистого прибутку за вирощування

сільськогосподарських культур на крапельному зрошенні

Рівні врожайності та чистого прибутку за вирощування основних
сільськогосподарських культур на осушуваних землях із двостороннім
регулюванням

 

То як господарюватимемо, коли степ стане пустелею, а Полісся степом? Міжнародні фінансові донори наразі не надто поспішають позичати Україні гроші на розбудову меліоративних систем й інженерної інфраструктури. Хоча й неодноразово про це йшлося на найвищих рівнях, нині все зводиться до намірів навчити українців створювати профільні асоціації. Та як бути безпосередньо з проблемою зневоднення сьогодні, завтра, післязавтра? Спека й засуха не чекатимуть, коли об’єднані водокористувачі нарешті дійдуть спільної думки та знайдуть кошти на зрошення своїх посівів. Нині власники систем зрошення й орендарі земельних ділянок частково розв’язують цю проблему, модернізуючи чи встановлюючи нові внутрішньогосподарські мережі. Зі свого досвіду аграрії кажуть, що такі капіталовкладення здатні окупитися за 5–6 років, а в овочівництві — й за 1–2 роки. Приміром, замість 2 т/га пшениці на зрошенні можна отримати щонайменше 7–8 т/га, сої — 4–5 т/га, кукурудзи — 12–14, а в окремих випадках і 20 т/га, томатів — мінімум 96 т/га (є вже навіть приклади, коли на крапельному зрошенні врожайність досягала 180–200 т/га). Звісно ж, якщо не дотримуватися агротехнології, а зосередитися лише на зрошуванні, то є ризик вимити з ґрунту ще й той запас поживних речовин, який там був, і це, навпаки, знизить урожайність. Тому прибутковим є системний підхід до господарювання.

 

А коли частка зрошення й водорегулювання в собівартості продукції (вирощуваної на зрошуваних землях) становитиме до 40%, у господаря з’являється можливість скеровувати частину прибутку на оновлення меліоративних систем і розширення площ поливу. Важливе питання: як надалі ефективно розпорядитися цим стратегічним ресурсом й отримати ефект і в короткостроковій, і в довгостроковій перспективі.

 

Перспективи й переваги

 

Агропідприємства, що вирощують культури суцільного посіву, традиційно користуються дощуванням. Для культур рядкового посіву з великими міжряддями застосовують крапельне зрошення, за якого і подачу води, й усіх необхідних рослині добрив і мікроелементів, розчинених у ній, можна регулювати практично погодинно. Оптимальний варіант — підґрунтове крапельне зрошення (коли трубопроводи закладено в землю на глибину мінімум 30 см). Така система не заважає жодній із ґрунтообробних операцій і може експлуатуватися мінімум 15 років. До того ж, як зауважує Михайло Ромащенко, їй віддають перевагу колишні прихильники дощування навіть на культурах суцільного посіву. Про переваги цієї системи зрошення, до речі, свідчать і напрацювання Інституту рису й Інституту водних проблем і меліорації щодо технології вирощування рису на такому крапельному зрошенні: досягнуто врожайності 9–10 т/га, а води використано вдвічі менше (10 замість 20 тис м3/га). Науковці переконані: в умовах кліматичних змін рис можна буде вирощувати аж до зони Кропивницького. А враховуючи, що за новою технологією можна буде суттєво знизити собівартість виробництва, площі рису на крапельному зрошенні можуть досягнути 200 тис. гектарів (а це 1,5–2 млн тонн рису).

 

Щоб заощадити кошти, під’єднуючись до міжгосподарської мережі, передусім слід з’ясувати, чи достатньо води у територіально найближчому джерелі. Понад половину доступних для використання запасів поверхневих вод зосереджено в басейні Дунаю, де потреба у воді не перевищує 5%. Аби поліпшити забезпечення вододефіцитних регіонів, в Україні створено понад 1160 водосховищ загальним об’ємом близько 55 км3. Крім поверхневих водойм, в Україні є можливості використовувати для зрошення свердловини, проте запаси підземних вод у регіонах розвитку зрошення досить незначні. Підземні води з великим дебітом свердловин, потрібним для зрошування великих площ, є в Херсонській області (зона Олешківських пісків). Є водоносні горизонти також у Дніпровсько-Донецькій западині, проте тут достатньо й поверхневих вод, які можна використати для поливу. Натомість у Миколаївській і Одеській областях запасів підземних вод для масштабного зрошення недостатньо. Використовувати ж свердловини з невисоким дебітом на великих площах неефективно. Все це треба враховувати, аналізуючи перспективи власного сільгоспвиробництва на зрошенні.

 

Відкритим текстом

 

Богдан Мурга, заступник голови ФГ «Перфект» (Закарпаття):

 

– Вивчаючи досвід вирощування елітних сортів яблук, я об’їхав США та багато країн Європи й ні на хвилину не сумнівався, що, перш ніж закладати сад, потрібно подбати про його полив. Встановлення ізраїльського обладнання крапельного зрошення коштувало нам близько 50 тис. грн/га. Разом зі збільшенням площ саду щороку нарощуємо й обсяги поливу. Без витрат на насосну станцію та головний трубопровід установлення стрічки крапельного поливу обходиться в 35 тис. грн/га.

 

Система крапельного зрошення постачає й мінеральні добрива. Лише завдяки цьому ми отримуємо хороші врожаї яблук, із якими немає проблем зі збутом. Торік, посадивши саджанці навесні, зрошення до них ми підвели аж у червні й побачили, яка колосальна різниця в їх рості. На щастя, проблем із подачею води немає, адже крапельний полив дає змогу економити її, витрачаючи лише необхідну для кожної рослини кількість.

 

 Ігор Брагінець, директор ПСП «Альфа-Агро» (Херсонська обл.):

 

– Ми користуємося системою зрошення, яка була побудована ще в радянські часи, тому постійно її модернізуємо.

 

Оскільки маємо й незрошувані ділянки, переваги поливу очевидні: врожайність усіх культур більша мінімум удвічі. Наприклад, сою в нашому регіоні без зрошення взагалі неможливо виростити, а ми натомість отримуємо непогані врожаї. Пшениці та ячменю на зрошуванні збираємо вдвічі більше, а, зокрема, урожайність политого й не политого соняшнику в посушливий рік може різнитися у 5–6 разів.

 

У собівартості нашої продукції частка витрат на зрошення становить у середньому 25–30%.

 

Полив через дощувальні машини нині обходиться приблизно у 800–1000 грн/га (з урахуванням ПДВ, плюс витрати на обслуговування системи).

 

Я вважаю, що кожен, навіть дрібний фермер, може дозволити собі встановити систему зрошення. На 100 гектарів це коштуватиме близько 200 тис. доларів.

 

Звісно, сума чималенька. Щоправда, саме стільки в середньому коштує трактор чи комбайн. Тож якщо господарство може інвестувати у цю техніку, то чому б не поставити собі за мету інвестувати ще й у полив, який окупиться за рік-два. Тим паче, що це необхідний елемент у технології вирощування будь-якої культури, але, звісно, тільки в посушливому регіоні.

 

Павло Збінський, директор ФГ «Збінський»:

 

— Обладнання для крапельного поливу (а саме стрічка) іспанського виробника вірно слугує нам уже четвертий рік, — зауважує Павло Збінський, директор ФГ «Збінський» (Житомирська обл.). — Вибирали обладнання, прагнучи, щоб на різних рівнях до кожного куща надходила однакова кількість води (оскільки ландшафт нашої земельної ділянки нерівний). Система на 0,5 гектара обійшлася нам у 1000 доларів, а щорічне обслуговування — у 400. Перші два роки після висадки лохини достатньо однієї стрічки крапельного поливу на рядок, а вже на третій рік слід установити ще одну. Коли мене запитують, чи планую я розширювати виробництво, я відповідаю, що маю намір зосередитися на якості: шляхом інтенсивного господарювання є куди рости й на невеликій ділянці.

 

Загалом полив — це невіддільна складова у вирощуванні лохини. Без цієї складової, переконаний, бізнес-проект не окупився б у принципі. Особливо хотів би звернути увагу на значення якості води як для рослин, так і для самих систем поливу. Нам для вирощування лохини свердловинна вода годиться найменше, адже рівень рH у ній перевищує позначку 7, а для вирощування лохини необхідно від 4,5 до 5,3 pH. Висока кислотність знижує контакт води з повітрям і сонцем, а довести показник до потрібної позначки можна за допомогою ортофосфорної кислоти. Ідеальна для лохини кислотність води сприяє процесу декальцинації у стрічці крапельної системи зрошення, таким чином отвори, через які проходить вода, очищаються, й система служить набагато довше.

 

 

Анжела Гаврилюк

газета “АгроМаркет”, серпень 2017 року

Усі авторські права на інформацію розміщену у газеті “АгроМаркет” та інтернет-сторінці газети за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
 

 

Інші статті в цьому журналі

ЧИТАЙТЕ БІЛЬШЕ