Агрономія

Екологічні альтернативи

Екологічні альтернативи

У процесі інноваційного поступу виникає потреба в екологізації землекористування й землеробства. Україна має наукові передумови бути в авангарді цих процесів.

 

Автор статті Едуард Дегодюк і фермер Олексій Дон, який працює за

системою І. Овсинського (зліва направо)

В Україні з її високим природно-кліматичним, ґрунтовим і людським потенціалом можуть розвиватися ті системи землеробства, основним завданням яких є наближення технологій вирощування сільськогосподарських культур до природних умов. Західна Європа й розвинені країни світу за порівняно короткий термін ХХ ст. пройшли через випробування біодинамічного, агробіологічного та мікробіологічного землеробства, в основі яких — відмова від промислових хімічних добрив і пестицидів. Останнім часом в українській і світовій літературі прижилося поняття «органічне» землеробство, суть якого тотожна зі згаданими альтернативними системами.

 

Наслідуючи західні технології, ми часто упускаємо наш вітчизняний досвід, що базується на засадах тих самих міжнародних стандартів, але з технологічним українським напрямом.

 

Басейноцентричний підхід

 

Насамперед слід відмовитися від загальноприйнятих стереотипів у ландшафтознавстві, де за основну таксономічну одиницю ландшафту беруть так званий «природно-територіальний комплекс» (ПТК), що є довільно окресленою площиною, де зосереджено селітебні території, агро- й біогеоценози, а малій річці відводиться роль урочища. Цей принцип покладено в устрій селітебних територій, районів, областей; по суті, така просторова організація була вигідною на час мобілізації на випадок війни.

 

З погляду природного устрою наземних екосистем насправді основною таксономічною одиницею будь-якого ландшафту є басейн малої річки. Ця відкрита й водночас гетерогенна система є цілісним природним утворенням, у якому є просторова визначеність, що підлягає усвідомленому регулюванню, з можливістю надання йому імпульсу самовідновлення. Непорушення базису ерозії в річищах малих річок, приведення до оптимальних співвідношень — рілля / луки й пасовища / ліс, самозалуження та самозаліснення, але за допомогою людини — ось оті пунктири, що відповідають засадам Ноосфери.

 

Працювати є над чим. Україну вважають маловодною державою. Так, але це стан, а не ресурс. В Україні налічується 63 тис. водотоків малих річок, але внаслідок нещадної експлуатації землі зникло їх понад 15 тис., 28 тис. перетворено на стічні канави або слабкопротічні ставки, замулення в малих річках сягає на 1,5 м вище за базис ерозії. Осушено до 1 млн гектарів первісних боліт. Співвідношення рілля/луки, пасовища/ліс становить 1,0/0,2/0,3 за нормативу 1,0/1,6/3,6.

 

Комплекс меліоративних і відновних робіт в басейні малої річки передбачає насамперед розчищення від намулу її русла без пониження базису ерозії, а в окремих меліорованих річках, де це можливо, повернення колишніх меандрів й обводнення висушених боліт. Обов’язкова умова — дотримання чинного законодавства щодо встановлення вздовж обох берегів малої річки залужених захисних смуг із закріпленням берегів чагарниковою та деревною рослинністю, проведення культуртехнічних робіт і залуження заплав малих річок. На землях в обробітку з пересіченими формами рельєфу необхідне контурно-меліоративне облаштування територій із виділенням трьох технологічних груп земель — рівнини, землі з ухилом до 3° і схилів до 5–7° із тим, щоб польове землеробство сконцентрувати на першій, зернові й кормові культури (багаторічні трави) — на другій, а третя група підлягає постійному залуженню таі залісненню.

 

Органічна система землеробства

 

Її вимоги до сівозмін, технологій обробітку ґрунту, систем удобрення й захисту рослин загальновідомі: в сівозмінах — насичення бобовими культурами є обов’язковим, в обробітку — неглибоке розпушення, в удобренні — відмова від синтетичних мінеральних добрив, в захисті рослин — відмова від штучних пестицидів. Виведення останніх двох із системи знижує продуктивність органічного землеробства на 30–50% проти традиційної інтенсивної системи. Досить жорсткі вимоги до насінництва — воно теж має бути органічним, а відходи тваринництва — з ферм з органічним утриманням тварин. Дозволені до застосування органічні й мінеральні добрива мають винятково природний характер. Адаптація органічних технологій до умов України показала, що, застосовуючи дозволені органічні й мінеральні препарати, можна значно оптимізувати мінеральне живлення рослин завдяки ресурсам України. Йдеться про створення полікомпонентних органо-мінеральних біоактивних добрив (ОМБД). Вихідною органічною сировиною для ОМБД є озерні сапропелі й перехідний або верховий торф, запаси яких зосереджено в північних районах України.

 

Виходячи з проведених нами досліджень, випливає перспектива поступової заміни чисто мінеральних добрив на їх органо-мінеральні комплекси із значним зниженням маси добрив і підвищенням рентабельності виробництва майже вдвічі. Отже, наріжним каменем органічної системи землеробства, як і будь-якої іншої, є оптимізація мінерального живлення рослин.

 

Прикладом цього може бути ПП «Агроекологія» Шишацького району Полтавської області під проводом С. С. Антонця. Господарство на площі понад 8000 га уже 40 років працює за принципом органічного виробництва продукції рослинництва й тваринництва. З настанням екологічної рівноваги на землях в обробітку з роками відчутно зростає врожайність сільськогосподарських культур. Якщо в середньому за 1971–1975 рр. врожайність зернових культур тут становила 2,6 т/га, то у 2014-му — 5,28 т/га, зерна пшениці озимої відповідно 2,92 і 6,35 т/га, надої молока на 1 корову зросли з 2572 до 6345 кг. Родючість ґрунту в господарстві підтримується внесенням гною ВРХ, побічної продукції рослинництва та сидератів. Уведення в такого типу господарствах нового покоління ОМБД, виготовлених з органічних ферм — додатковий резерв продуктивності агроекосистеми.

 

Органічне землеробство спрямовано й на поширення природного різноманіття. Не оброблені краї полів, дерева, відсутність пестицидів сприяють розведенню ентомофагів, що є біологічними захисниками рослин. Відомо, що після масового впровадження пестицидів кількість корисних птахів скорочується на 95%, а за органічного ведення господарства вона зростає на 44%, збільшується кількість дикорослих трав. Проте відчутних змін у бік поліпшення природного біорізноманіття слід очікувати за значного поширення органічного виробництва, що є малоймовірним. На нашу думку, основною рушійною силою для відтворення природи в Україні послужить відродження екологічної рівноваги в басейнах малих річок.

 

Система землеробства за І. Овсинським

 

Уперше опубліковано автором у 1899 році із щирим прагненням перенести аристократичну систему землеробства у злиденну хату селянина. За середньої врожайності зернових культур на той час 0,7 т/га досягти рівня 3–6 т/га, то вже була реальна фантастика. А це дозволило здійснити впровадження комплексу агротехнічних заходів: обробіток ґрунту не глибше ніж на 5 см, що забезпечило близькість капілярів до поверхні, збереження каналів і ходів кореневої системи рослин, зростання популяції дощових черв’яків, які стають природною фабрикою добрив. Відмова від традиційної суцільної сівби зернових культур із запровадженням черезсмужжя, за якого смуга висіву дорівнює 30 см із залишенням поряд такої самої смуги без засіву, що створює крайовий ефект у продуктивності й ефект роси в накопиченні вологи. Післяпосівний обробіток ґрунту лапами культиватора не на засіяній смузі, а в рядах пружинними боронами повністю звільняє поле від бур’янів, які у фазу ниточки гинуть, а рослини, що одержали «дозу» стресу, інтенсивно розвиваються. Ефективне використання атмосферної іригації — безвідмовний чинник за будь-якої погоди, адже роса присутня завжди, а дощі — періодичне явище. Ось чому І. Овсинський із нетерпінням чекав посушливих років, щоб довести ефективність його технологій. Переконання І. Овсинського полягає в тому, що рослина наділена психікою та душею, а землероб повинен узгоджувати свої дії з процесами, що відбуваються в її організмі. Отже, орієнтація на самозабезпечення її водним і мінеральним живленням наближає його технологію до потреб сучасного органічного землеробства. За нашим глибоким переконанням, продукція, вирощена за системою І. Овсинського, цілком і повністю відповідатиме вимогам стандартів IFAOM. В буремні часи Першої світової війни і наступних революцій систему І. Овсинського було забуто. Відродилася вона вже у самостійній Україні завдяки небайдужим фермерам Вінниччини, які самотужки переобладнали сучасні культиватори й сівалки під потреби цієї технології. Фермер Теплицького району А. Д. Побережний і його послідовники вже понад 15 років працюють за цією системою. За поєднання у сівозміні бобових і зернових культур, за залишення на полі побічної продукції, своєчасного застосування техніки поле тих господарств вигідно відрізняються від своїх сусідів доглянутістю та стабільними врожаями — зерна пшениці до 5,0 т/га, сої — понад 3 т/га. Система землеробства за І. Овсинським найперспективніша для ґрунтів чорноземного типу. Проте й для поліщуків існує високоефективна — ощадна технологія, яка наближається до вимог органічного руху.

 

Древлянська система ведення землеробства

 

Древлянську школу розробив В. О. Іванюк спочатку для зон достатнього зволоження Полісся та північного Лісостепу, а згодом і для південніших країв. Система працює як для потреб органічного виробництва, так і в інтенсивному режимі.

 

Суть її полягає в біологічному способі відновлення родючості ґрунтів шляхом насичення посівів однорічними бобовими культурами, насамперед горохом польовим (пелюшкою) та викою ярою в чистому посіві та в сумішках із вівсом і ячменем, ярим ріпаком, гірчицею білою й сизою, ярими пшеницею та тритикале. Структура посівних площ передбачає насичення озимими зерновими до 66% й однорічними бобовими до 50%. Передбачено ведення короткоротаційних сівозмін: 1) вика-овес; 2) вико-пелюшкова-вівсяна сумішка — конюшина — зернові озимі; 3) вика з підтримувальною культурою — озимі зернові — пелюшка з підтримувальною культурою — зернові озимі.

 

Древлянська система дозволяє забезпечити розширене відтворення родючості ґрунтів і боротьби з бур’янами завдяки біологічним чинникам, поповненням ґрунту «біологічним» азотом із високим економічним ефектом і максимальною екологічністю технології. Економічні витрати для ведення древлянської системи у 2–3,5 раза менші, ніж за традиційного землеробства. Останнім часом завдяки практичній діяльності В. Іванюка древлянська технологія просувається у центральну частину Лісостепу й на південь України як на зрошуваних, так і на богарних землях. Технологія стає гнучкішою завдяки розширенню асортименту бобових культур — їх застосовують як для одержання товарної продукції, так і для сидерації. Серед них автор пропонує поширювати такі культури, як горох, вику, однорічний люпин, еспарцет, конюшину, люцерну, боби, квасолю, сою, чечевицю, горох коров’ячий (вигну), горох польовий (пелюшку).

 

Системи землеробства розробляли, удосконалювали й упроваджували віками. Лише в часи пришвидшених інноваційних технологій, характерних для сьогодення, їх зміна може відчуватися менше ніж за одне покоління. Існує сподівання на те, що серед аграріїв усе ширше набуває рух у бік екологізації виробництва й, можливо, одна із систем, що запропонована у цій статті, знайде своїх прибічників, пришвидшивши ходу до природоощадного господарювання. Обов’язково на основі басейноцентризму.

 

 

Едуард Дегодюк, д-р с.-г. наук, професор, академік Європейської академії природничих наук

журнал “The Ukrainian Farmer”, червень 2017 року

  

Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа». 
 

 

Інші статті в цьому журналі

ЧИТАЙТЕ БІЛЬШЕ