Що не вбиває мене, то робить мене сильнішим» — ця фраза Фрідріха Ніцше має зерно істини. Справді, негативний досвід життя може зробити людей сильнішими, гнучкішими й креативнішими у розв’язанні труднощів. Такий урок отримала ферма «Карпатський буйвіл», що розташована в селі Олешник Виноградівського району на Закарпатті. Саме складні економічні умови, спричинені локдаунами через пандемію коронавірусу, проявили слабкі місця й відкрили адміністрації можливості для виведення ферми на новий виток розвитку, зміцнили віру в успіх проєкту. Спільна місія — зберегти унікальний вид буйволів і поширювати корисну продукцію в раціон українців — стимулює колектив удосконалювати технологію утримання тварин, інвестувати в переробку й розвивати агротуризм.
Аборигени-екзоти
Перші буйволи з’явилися в місцевого фермера Романа Фетька швидше як спогад із дитинства та бажання врятувати їх від смерті на скотобійні, а не в як бізнес-ідея. У його родині буйволів вирощували з діда-прадіда. Ще пів століття тому поголів’я чистокровних карпатських буйволів сягало кількох тисяч. Їх тримали на кожному обійсті закарпатців — як годувальників і помічників (з їх допомогою валили ліс, перевозили вантажі, орали в полі). Масово зникати тварини почали з початком колективізації, індустріалізації та меліорації. Традиції виготовлення кисломолочних продуктів із буйволиного молока були майже забуті.
Свій проєкт «Карпатський буйвіл» зі збереження цих тварин пан Роман розпочав у 2006 році. Підтримки очікувати було нізвідки — карпатського буйвола як окремий вид тварин у державному реєстрі великої рогатої худоби не розрізняють.
Започаткувати буйволину ферму, що здатна давати прибуток, фермера переконала Інна Левдар, нинішня адміністраторка ферми «Карпатський буйвіл». Її чоловік Михайло кілька років працював у господарстві Романа Фетька, а сім’ї об’єднували дружні стосунки та взаємна довіра. Так подружжя стало співвласниками й керівниками нової ферми. «Підвищений попит на крафтові продукти, мода на здоровий спосіб життя робили нашу ідею привабливою, — обґрунтовує пані Інна. — Ніша була порожня, і ми вирішили поставити на унікальність пропозиції». Навіть через кілька років після започаткування ферми колектив не відчуває особливої конкуренції ні щодо продукції з буйволиного молока, ні в туристичному сегменті.
Ферма опинилась в авангарді й в інших питаннях: технологія утримання та догляду за буйволами збереглися тільки у вигляді спогадів старожилів, не існує держстандартів продукції, виробленої з буйволиного молока. Але це не зупинило першопрохідців. Ферма взяла у довгострокову оренду землю під пасовища, інвестувала в будівництво стаєнь і обладнання для сироварні. Нині стадо налічує близько 70 тварин. Поголів’я планують збільшувати й отримувати 150 л молока на день. За збільшення поголів’я до 200 можна буде сподіватися на державну реєстрацію тварин і, відповідно, державні дотації.
Повний матріархат
Карпатські буйволи — розумні та добрі тварини, вони довго адаптуються до нових умов і важко звикають до незнайомих людей, але прив’язуються до господарів, норовливі й волелюбні. У стайні навіть іноді трапляються «бунти»: якщо одних буйволиць подоїли швидше, то інші виказують своє незадоволення; або коли вночі якась буйволиця відв’яжеться, інші здіймають гамір, таким чином даючи знати про втікачку.
У буйволячому стаді верховодить буйволиця Жуля, яка потрапила сюди з Тячівщини пішки, бо транспортувати добре доглянуту та вгодовану тварину було проблематично. Її авторитет — беззаперечний для всіх, це проявляється навіть під час купання в болоті: інші тварини заходять у багнюку тільки після лідерки стада. Буйволи не люблять новоприбулих, і на те, щоб у колективі стати «своєю», новенькій знадобиться зо три тижні. А своє право бути головною Жуля виборювала у двобої з іншою претенденткою.
Відтворення стада
На все стадо тримають трьох самців на клички Хан, Рай і Міша. Найбільш задиркуватий характер у Рая, його легко впізнати через вкорочений ріг — це наслідок сутички з іншим самцем за увагу представниць «прекрасної половини». Власне роги мають усі буйволи: у самок вони довші, а в самців товщі внаслідок більшої товщини лобової кістки — цією зоною вони атакують суперника чи відбивають його атаку.
Зазвичай на пасовище випускають тільки одного буйвола — залежно від того, яких самок потрібно запліднити. Інших тримають у приміщенні на прив’язі. Також у відборі кавалера враховують його розміри та вагу, бо великий буйвіл може травмувати буйволицю. Графік запліднення складено так, щоб підприємство протягом року отримувало певний обсяг молока. «Перші роки ми тільки вчилися це розрахувати, — зізнається пані Інна. — У результаті позаминулого року отримали значно менші обсяги молока взимку, минулого року — влітку».
Утім, для створення повноцінної здорової популяції потрібні самці-плідники без «родинних зв’язків» у стаді. У сусідній Румунії є такі тварини, але для їх доставки потрібні чималі кошти, а для перевезення через кордон треба подолати бюрократичні бар’єри. Румуни жартома пропонували перегнати буйвола полями на українську територію, але такий варіант не підтримує «Карпатський буйвіл» — тут легальний бізнес, і всі тварини в стаді мають паспорти.
Щороку народжується від 15 до 22 буйволят. Самок лишають на розвиток молочного стада, а не перспективних для продовження роду самців продають, вимінюють чи вибраковують. Клички новонародженим обирають зі спеціального списку імен — закарпатських, русинських, угорських. Першу буйволицю, народжену в господарстві, власник назвав Дариною — тобто «дар Божий». Є тут і Чічка — «квітка», Паніка — «пані», Хані (донька Хана) — «солоденька», Феофанівна — її назвали на честь селянки, яка продала буйволицю, щоб пам’ятати, звідки тварина родом.
На вільному випасі
На фермі створили тваринам максимально комфортні умови. Стайню щодня провітрюють, вичищають годівниці, видаляють гній і стелять свіжий шар соломи на дерев’яний настил. Поряд зі стайнею — невеликий двір вигону. За ним — територія з багнюкою, у якій буйволи влаштовують «купання» і таким чином захищають своє тіло від сонячних опіків, комах і паразитів. Далі — басейн і пасовище. Буйволи погано витримують спеку, тому для нормальної терморегуляції організму їм потрібно, щоб поруч із пасовищем було водоймище, у якому можна охолодитися. «Ми створили басейн для буйволів на базі колишнього колгоспу, що мав меліораційну систему, — розповідає Інна Левдар. — Тварини купаються й водночас поїдають чагарники, чим сприяють очищенню водних ресурсів, відновленню руху води в каналі». За здатність розчищати чагарники буйволів у Карпатах називають архітекторами природи.
Ці тварини чутливі й до низьких температур: за показника термометра нижче як –10 °С можуть обморозити вим’я, вуха, ніс. Тому взимку стадо утримують в утепленому приміщенні й виводять на прогулянки за прогрівання повітря до –5…–7 °С. Тривалі зливи небезпечні для тварин: буйволиці змушені витрачати енергію на обігрівання організму, що призводить до зниження продуктивності.
На пасовищі ферма якийсь час використовувала електропастуха. «Буйволиці мають хорошу пам’ять і спостережливі: як одна-дві отримають досвід зіткнення з електронною огорожею, то цей урок засвоять усі», — розповідає адміністраторка ферми. На її думку, електропастух є актуальним пристроєм для господарств, що мають власні виокремлені території під пасовище.
Струнким тут не місце
Усі тварини, незалежно від віку та статі, мають відмінний апетит. Буйволята народжуються сильними, адже самка виношує дитя 11 місяців. Уже через 15–20 хв після появи на світ вони стають на ноги, а через дві години вчиться ссати материнське молоко. З другого тижня в раціон малят вводять сіно (взимку) або траву (влітку); з двох місяців додають пшеничну крупу.
Дорослим тваринам для повноцінного харчування влітку потрібно щодня випасати 2 га зеленої паші, а взимку давати 40 кг сіна. Тобто для випасу наявного поголів’я без догодівлі фермі потрібно мати близько 100 га пасовищ. Оскільки для пасовища мають усього 17 га, то вирощують силосну кукурудзу й пшеницю.
Сіно та кукурудзиння подають у довгі ясла. Сумішшю, до якої може входити крупа, макуха й кормові буряки, годують двічі на день під час доїння з індивідуальних годівниць. Добова норма корму залежить від маси буйволиці: молодим достатньо 5 кг, старші поїдають до 8 кг. «Буйволиці схильні до ожиріння, тому ми ретельно стежимо за тим, скільки їжі споживає кожна тварина, — пояснює Інна Левдар. — У самиць ожиріння може призвести до послаблення фертильності».
У раціоні тварин немає жодного грама комбікормів чи біодобавок, наголошують на фермі, на посіви вносять тільки органічні добрива. Хімічні речовини дуже небезпечні для буйволів: якось тварини забрели на чуже поле й отруїлися кукурудзою, обробленою хімікатами, — довелося виходжувати їх трав’яним настоєм чемериці. Траплялися й інші прикрі випадки: буйволи їли пластикові пакети, яких вітром заносить на пасовище; одна проковтнула цвях, що потрапив до сіна. Тому щоранку працівники перевіряють чистоту поля, перетрушують тюковане сіно.
Буйволи мають досить стійкий імунітет. На фермі тварин регулярно обстежують на бруцельоз, туберкульоз і лейкоз; за потреби проводять розчищення копит. Перед початком сезону випасання тварин обробляють від бліх і дезінфікують приміщення. Жодної вакцини чи ліків не застосовують, а дослухаються до порад літніх ветеринарів.
Доїння «з бубнами»
Через чорне забарвлення шерсті й опасистіть буйволиці справляють враження «товстошкірих» тварин. Насправді вони дуже уразливі й довго оговтуються від найменшого стресу. Якщо під час доїння зайде незнайома людина, буйволиця може почати бити копитом, не віддасть молоко. Несприятливі умови призводять до зниження продуктивності.
Щоб налаштувати кожну тварину на доїння, з ними щодня проходять звичні ритуали: душ від багнюки й очищення спеціальними щіточками, по двоє заводять у доїльну залу. Дояри обмивають і обтирають вим’я, напоюють буйволят і тільки після цього приєднують доїльний апарат. Щоб буйволиці не відверталися й краще віддавали молоко, їх задобрюють кормом. Доїння триває від 15 до 5 хвилин залежно від норову тварини.
Середні надої буйволиці становлять 6 л/добу (коливаються від 4 до 8 л), а з віком продуктивність самок зростає. «Найпродуктивнішій самці — 36 років. Отже, буйволів варто утримувати мінімум 15 років», — зауважує Інна Левдар. Але телят вона приводить рідше — раз на два роки. Іншим рекордсменкам — 28 років, 24 і 19 років. Як показує практика, доньки малопродуктивних буйволиць не даватимуть багато молока.
На будь-який смак
Видоєне молоко відразу потрапляє у переробний цех, де його двічі проціджують і розподіляють залежно від подальшого використання. Молоко, що реалізують свіжим, фасують і зберігають у холодильнику. Буйволине молоко, попри те, що його жирність становить 12%, є дієтичним, має солодкуватий смак. Воно багате на магній, кальцій, цинк, фосфор, вітаміни А та В; не містить казеїну та холестерину.
З молока виготовляють близько десяти видів продукції: масло, вершки, сметану, згущене молоко та кілька видів сиру, серед яких — унікальна авторська моцарела ді-буффало, м’який сир панір, тверді сири пачота і вариш, традиційна закарпатська бринза. Інформацію черпають із різних джерел: у підшивках старих газет, в інтернеті, у вівчарів — зокрема, навчились у них використовувати сичуговий фермент. Також ідеї постійно підкидають відвідувачі ферми з місцин, де тримають буйволів: Кавказу, Азербайджану, Вірменії. «Ми беремося за всі замовлення, навіть за індивідуальними рецептами — використовуємо всі можливі варіанти, щоб заробити», — пояснює пані Інна. Надалі планують розширити лінійку твердих і напівтвердих сирів із витримкою 6–18 місяці, йогуртів, кефірів, кисломолочних сирів.
Сироварню обладнали добре: тут є дві печі (на дровах і на газу), прес, сепаратор, міксер, форми для сиру та стелажі для їх зберігання. Оскільки добові обсяги молока зростають (у січні ферма встановила рекорд — отримала 99 л/добу), то адміністрація планує придбати ще дві сироварні (на 50 і 6 л), придбати йогуртницю чи мороженицю (наразі вивчають попит споживачів). «Сучасне обладнання дозволяє отримувати високоякісні продукти, оптимізує використання робочої сили, створює оптимальний мікроклімат для приготування сирів», — зауважує пані Інна. Обладнання мали придбати ще торік, але через карантин усі зароблені кошти довелося витратити на утримання тварин.
Новий формат
Утім, саме завдяки локдауну та кризовій ситуації колектив ферми отримав потужний поштовх до розвитку. До пандемії ферма реалізовувала свою продукцію на базарі й туристам під час екскурсій на ферму. Цікаві історії про екзотичних тварин, можливість їх погодувати та поспостерігати за купанням (занурення буйволиці в багнюку з головою — ще те видовище!), дегустація смачної продукції й можливість її придбати приваблює туристів з України, Польщі, Угорщини, Молдови, Італії.
Відсутність стандартів на буйволину продукцію та технічних умов із виготовлення молока й продуктів із нього перешкоджає фермі реалізовувати продукцію в магазинах. Єдиний законний спосіб реалізації — на ринку та на фермі, за наявності довідки про те, що продукція пройшла аналіз, і її дозволено споживати. Тому агротуризм — це прибутковий напрям діяльності для ферми, і його планують розвивати, зокрема, облаштувати місце під кемпінг.
З початком локдауну туристів не стало, й потрібно було знайти вихід із ситуації. Після двох тижнів розпачу та бездіяльності «Карпатський буйвіл» запустив онлайн-продажі — і за п’ять днів продав 66 кг сиру і 70 л згущеного молока. «Локдаун примусив людей більше спілкуватись у соціальних мережах, і ми цим скористалися, — розповідає адміністраторка ферми. — Тоді й усвідомили, як багато втрачали, працюючи тільки в офлайні, та змінили свій звичний спосіб просування й продажу продукції».
Взагалі помилок припустились чимало, але саме завдяки їм ферма постійно удосконалюється — в технології утримання тварин, переробці продукції, просуванні. «А головне — нам вдалося перевернути світогляд людей: ті, хто вчора вважав, що буйволи вимерли разом із мамонтами або це тварини чоловічої статі й не можуть давати молоко, сьогодні наші постійні покупці, — розповідає Інна Левдар. — Нас часто підтримують словами: якби так робила вся Україна, ми б процвітали. Тому в «Карпатського буйвола» тільки один шлях — рухатися вперед».
Лариса Степанушко
журнал The Ukrainian Farmer, лютий 2021 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі The Ukrainian Farmer та інтернет–сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/ належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
The Ukrainian Farmer
