Вино закінчується

Наше господарство обробляє 2 тис. гектарів землі, більша частина якої зайнята однорічними рослинами. Виноградниками засаджено 205 га і близько 200 га — плодовими садами. Але «Комсомолець» поступово заміщає насадження технічного винограду столовим, зараз їх вже 50 на 50, і в планах за три-п’ять років вийти на 70–80% столових сортів, а згодом позбутись від них взагалі.

Ця тенденція у нашому регіоні повсюдна. Торік ціна на технічний виноград становила 9–11 тис. грн за тону, але, правда, був неврожай, а в попередньому році 6–7 тис. грн/т. Це дуже мало, враховуючи, наскільки це трудомістка у виробництві культура, та ще в умовах наших опадів в останні роки, коли 90% технічного винограду в нашому регіоні вирощують без зрошення. Та й без виноробства і розливу вирощувати технічний виноград не вигідно.

Коли 2006-го відкрився український ринок безмитної торгівлі вином із країн ГУАМ, до нас пішов не просто імпорт грузинських, вірменських і молдавських вин, а хлинув величезний обсяг реекспорту, почали заходити пресові фракції і будь-які виноматеріали з усієї Європи, Південної Америки і т. д. Якщо в грудні 2006 року виноматеріал коштував $1,5–2, то з 1 січня 2007-го ціна впала вдвічі. Удар стався з двох сторін — у 2007 році була ще й сильна посуха. Всі українські винзаводи, які виготовляли первинний виноматеріал, стали терпіти страшні збитки. 

Золотий час якийсь період був для вторинки — компаній, які розливали вино, тому що виноматеріали подешевшали, а готове вино ні. Але вони самі обрубали сук на котрому сиділи. Первинне виноробство впало, далі по ланцюжку стало зникати і технічне виноградарство. В Одеській області, за статистикою, з 40 тис. га під нього залишилося тільки 17 тис. га, а в реальності і того менше. Ще й пішло покоління, яке пило вино, принаймні, у нас в Бессарабії. Люди перейшли на коньяк і міцні напої. 

Ніша, яка пила дорогі якісні вина, і була невелика, але й вона перейшла на італійські, французькі та інші вина. Відтоді й ми почали переходити на столовий виноград і на сади.