Ми знизили собівартість виробництва молока завдяки менеджменту
Сьогодні на фермі треба рахувати все – навіть те, на що раніше не звертали уваги.
Кукурудза вже не та, а от молоко дуже виручало нас останнього року.
Вагомі частки в собівартості виробництва молока на нашій молочній фермі з 400 дійних корів мають покупні корми та амортизація – по 31% (див. діаграму). Ще 15% – це заробітна плата. Виходячи з цього, ми вирішили шукати шляхи для заощаджень. І от що з того вийшло.
Паливно-мастильні матеріали. Ми проаналізували рух трактора з кормороздавачем, який за день накатує по фермі 14 км, і зрозуміли, що щось не так він їздить і можна дещо змінити. Після коригування маршруту кілометраж трактора скоротився на 3 км на день, а за рік економія склала 70 тис. грн по одному трактору (це дані кінця 2022 року). Начебто небагато, але при цю суму можна спрямувати на премії, мотивацію співробітника, аби він їздив правильно, спермодози, техобслуговування трактора.
Місце розміщення кормів. Ще на одній нашій фермі з’ясували, що витрачається чимало пального через неправильне розташування кормів. Скомпонували їх інакше на майданчику, навчили тракториста їздити разом з кормороздавачем вдвічі коротшим маршрутом, заощадили 15 тис. грн на місяць, або 180 тис. грн на рік. Механізатори стали заробляти більше, тепер їх троє замість чотирьох, і ще мають час обслуговувати техніку.
Отже, на своїх помилках ми дійшли висновку, що планування будівництва й розміщення об’єктів на фермі варто передбачати заздалегідь – для подальшого ефективного управління.
Оптимізація раціонів. Ми мали стандартний для молочної ферми набір із семи раціонів. 40 хвилин витрачається на роздавання одного мікса. Ми довірилися нашому кваліфікованому технологу і пішли на експеримент, об’єднавши раціони для деяких груп ВРХ і скоротивши при цьому їхню кількість до чотирьох. Зрештою виграли ще 140 тис. грн на рік: замість семи міксерів задіяно чотири; вони працюють не 4,5 години, а 2,5; вони потребують не 25 л пального, а 15 л.
Покупні корми. Поки ми не знайшли, чим замінити соєву макуху, тому вона лишається серед компонентів і становить половину від усіх покупних кормів.
Але ми збираємося будувати екструдерну лінію сої. Ці інвестиції окупляться за пів року.
Власна переробка сої дозволяє отримати:
1) дешевшу макуху. Коли немає власної сої, можна закупити на ринку тоді, коли вона знизиться в ціні;
2) стабільний протеїн. Цього року ми зіткнулися з тим, що серед багатьох продавців, у яких ми купуємо соєву макуху, лише в одного – стабільний протеїн. А за переробки сої протеїн й уреазу цілком контролює господарство, що зрештою дає стабільність показників молока;
3) відходи від переробки сої можна додавати в раціон корів.
Екструдерна лінія окуповується за рахунок вирощування власної сої, вартість якої буде значно нижче ринкової, та олії, яку споживає внутрішній ринок, а за великих партій її можна експортувати.
Та все, про що я згадав вище, класна технологія, новітня техніка, суперплідники, ветпрепарати не спрацює, якщо на молочній фермі не буде фахівців, які можуть усе це впровадити. Найважливіший потенціал – люди. Ми вчимося самі, навчаємо наш персонал. Часом найкраща ідея – це вкластися в своїх працівників і, давши їм нові знання, підготувати такого фахівця, якого можна довго (і безуспішно) шукати на ринку.
Наприклад, ми тривалий час шукали головного ветлікаря, а потім подивилися на цю задачу під іншим кутом, і дали можливість вирости до цієї позиції нашому ветлікарю. Для цього знадобилося близько пів року.