Точка зору

Ми знаємо, у якому напрямі має розвиватися молочна галузь

Микола Горб
директор СФГ «Світанок», Полтавська область

 

Нашому господарству належить невеликий молочний завод, тому молочну галузь я знаю повністю — від виробництва кормів і до збуту переробленої молочної продукції. Я знаю реальний стан з її реалізацією, і коли кажуть, що заводи наживаються на виробниках сировини, то насправді це не так: заводи нині виживають так само, як і виробники молока. Бо немає державної підтримки цій галузі, немає державної стратегії щодо виробництва молока в країні: всі живуть одним днем. У кого нерви не витримують, ті здають ВРХ на м’ясокомбінат. Адже молоко потребує дуже багато всього починаючи від людських ресурсів і закінчуючи будівництвом. Тому всі розуміють, що легше виростити кукурудзу, продати її й забути, спати потім  усю зиму спокійно. Багато господарств так і роблять.

 

Об’єктивні причини цього невтішного стану — низька купівельна спроможність населення, надлишок молочної продукції на внутрішньому й зовнішньому ринках. Однак СФГ «Світанок» і сьогодні розвиває молочний напрям: якщо вже вклали сюди кошти, то треба тягнути, зупинятися неможна. Якщо зупинишся, то втратиш більше, ніж уклав. Тож ми розвиваємося, але більше за інерцією. Свою стратегію вбачаємо в тому, щоб позиціонувати себе як виробників натуральних продуктів. Ми не переробляємо 500 тонн на добу, а лише 30, проте жодних консервантів і рослинних жирів не додаємо. Лише натуральне молоко, закваска та фруктові джеми для йогуртів. Від населення молоко не використовуємо, а лише з молочнотоварних ферм.

  

Уважаю, що для підвищення рентабельності молочної галузі треба рухатися в напрямі підвищення надоїв і зменшення кількості персоналу на фермі. Я думаю, всі, хто й далі працює у тваринництві, до цього врешті прийдуть. Ми вивчаємо всі ті тренди, які є у Європі та світі, й розуміємо, що наше майбутнє — в автоматизації всіх процесів на фермі, у роботизації. Наприклад, у нашому новому корівнику стоїть сучасна система гноєвидалення — ми задоволені, немає жодних проблем: працівник прийшов, натиснув кнопку — і більше знати нічого не потрібно.

  

Звісно, наші фінанси поки що дозволяють будувати лише невеликі приміщення на 340 голів і з доїнням у молокопровід. А хотілося б — один великий комплекс на 2000 голів, роботизовану «карусель», де працювали б тільки лікар, зоотехнік і ще двоє людей персоналу. В принципі, до цього воно колись дійде. Ця потреба єдина для всіх, адже робочої сили все менше й менше. Відбувається великий відтік людей на Польщу, Чехію, і ми навіть у своєму селі — в центральній Україні — це відчуваємо. Ще три-чотири роки тому таких, хто їздив у Європу на заробітки, було одиниці. А тепер уже поїхало, мабуть, чоловік тридцять. Переважно молодь.

  

Ось був я у фермера в Німеччині: в нього 60 дійних корів. Він розповідав, що працювали в нього і румуни, і поляки, і угорці, і українці, але він завжди почувався непевно. А тепер він поставив робота й знає, що вим’я завжди буде помито, корова буде здоєна правильно, молоко — якісним. Каже, додалося багато вільного часу, адже люди потребували додаткової уваги й контролю. А машина — запрограмував процеси годівлі й доїння — і все.

 

Однак, коли ми до такого прийдемо — сказати не можу. Дуже важко у цій державі говорити про перспективи. На жаль, після Майдану жодних позитивних змін не відбулося. Всі нині говорять і про рейдерство, і земельну катавасію. Прийшли нові клани й усе по-новому перекроюють.

  

Тож я і думаю: це й добре, що молодь їде у Європу. Я і сам поїздив багато, бачив, як живуть люди. Нехай і вони подивляться, а потім повертаються. І нехай у них змінюється світогляд щодо того, як треба жити й чого прагнути.