Агромаркет
Головне:
Точка зору

Чому Україна імпортує пшеницю і борошно

Анна Танська
керівник відділу локальних ринків «АПК-Інформ»
Поділитись:

Через істотне подорожчання української пшениці поточного сезону зріс її імпорт.  З’ясуємо, що за цим стоїть…

Передусім – пропоную не перебільшувати: питання зовсім не в рекордних обсягах експорту. Та й обсяги імпортних закупівель за вісім місяців поточного маркетингового року зовсім невеликі: 0,07% валового збору пшениці, а точніше – 18,4 тис. тонн на 5,06 млн дол. Утім, це в 7,7 раза більше, ніж за такий період у минулому сезоні (2,4 тис. тонн). Із зазначеного обсягу 94% (17,3 тис. тонн на 3,31 млн дол.) відвантажила Білорусь. Схожа динаміка і щодо закупівель Україною пшеничного борошна.

Ситуація з імпортом агропродукції на ринок країни-експортера не нова. Такі історії через скорочення посівних площ під культурами траплялися з житом і, відповідно, житнім борошном, зерном гречки й гречаної крупи. Внаслідок дефіциту сировини на внутрішньому ринку Україна мало не перетворилася на імпортера.

Щоправда, з пшеницею дещо інша історія. Попри скорочення площ під зерновою, на тлі вкрай несприятливих погодних умов та зниження показника врожайності, українські аграрії в поточному маркетинговому році спромоглися зібрати доволі непоганий врожай (25,2 млн тонн – за даними «АПК-Інформ»). Це на 11% нижче, ніж у минулому сезоні, але на 2,4% вище за результат 2018/19 МР. Є й оптимістичніші оцінки – 25,5 млн тонн, за даними USDA. Попри скорочення частки України у світовому виробництві (з рекордних 3,8% у 2019/20 МР до 3,3% у поточному сезоні), наша країна, як і раніше, забезпечує 9% світового експорту. Та й якість пшениці дає підстави для оптимізму.

Прогнози експорту української пшениці в 2020/21 МР зазначеними агентствами збігаються – 17,5 млн тонн. Це близько 69%  валового збору пшениці. Враховуючи те, що навіть у кращі роки, коли обсяг внутрішнього споживання досягав 9,6-10,5 млн тонн (проти поточних 7,9 млн тонн), його частка в загальному виробництві не перевищувала 35-37%. Тож тенденція з нарощення обсягів імпорту українськими переробниками виглядає парадоксально і, як мінімум, дає відповідний сигнал і підстави, щоб замислитись.

Хтось каже, що в цьому винні аграрії, котрі, попри динамічне зростання цін, доволі кволо продавали зерно практично з самого початку сезону і навіть зараз (в період наближення весняної посівної) не квапляться збільшувати пропозиції. Дехто пояснює це не зовсім зрозумілими наслідками ситуації зі зниженням ставки ПДВ з 20% до 14%. Хтось бачить у цьому неефективність такого інструменту контролю експорту як Меморандум і недолугість влади, котра не ввела квоти та мито на експорт зерна, зокрема, пшениці. Наразі думок багато, але де правда?

Цьогорічна ситуація зводиться до показників рентабельності переробної галузі, що зіткнулася одразу з декількома викликами. Мова про високу собівартість сировини, відсутність потенціалу зростання попиту з боку споживачів внутрішнього ринку, а також вкрай низькі темпи експорту готової продукції через її дорожнечу. Щодо пекарів, то тут ще й додались нюанси співпраці з ритейлом. І маємо, що маємо – імпортувати сировину та борошно стало банально вигідніше, бо як мовиться, копійка гривню береже.

Можна довго говорити про перспективи розвитку переробної галузі та нарощування експорту готової продукці. Але який сенс це має в поточних умовах?

Наразі в Україні немає дефіциту пропозиції пшениці та пшеничного борошна. Питання полягає лише в собівартості сировини для переробників і, відповідно, в тій ціні, за якою вони, виходячи з рентабельності, можуть запропонувати борошно на внутрішньому і зовнішньому ринках. А що ж до депозитів в зерні, треба чітко усвідомлювати, що завжди можна знайти більш дешеву альтернативу. Це стосується й експорту зерна, адже непрохідний за ціною товар перестають купувати, і, врешті, це призводить до падіння цін.

ЧИТАЙТЕ БІЛЬШЕ