Сільській громаді потрібні чіткі податкові механізми — як у Німеччині, де репутація дорожча за гроші
Питання залишати чи не залишати автоматичні режими повернення ПДВ і нарахування єдиного податку для кількох десятків тисяч сільськогосподарських підприємств і фермерів жодним чином не стосується проблем 91% працездатних мешканців села. Отож проти податкових змін в агросекторі у грудні 2016-го вийшли протестувати лише кілька десятків тисяч, а не мільйони, як на Майдан.
Реальна економіка
Чому така разюча різниця? Бо, виходячи на Майдан, українці прагнули домогтися від влади умов і можливостей для більшості сільських трудівників. Реальної, а не декларативної підтримки мільйонів їх господарств. Хтось із них був у Європі як сезонний працівник, гість чи турист, хтось просто чув розповіді очевидців. От і вийшли, вимагаючи не просто рівних прав, а пріоритетного ставлення до себе.
Українці знають, що, приміром, у Німеччині:
– до 900 євро на місяць чи до 10 800 на рік доходу самозайнятого фермера від сільгоспдіяльності не оподатковується взагалі;
– у 2015-му обсяг компенсацій самозайнятим фермерам за пенсійні внески та медичне страхування (3,3 млрд євро) більший, ніж усі «виробничі» виплати сільському господарству «на гектар» (3 млрд);
– один із членів сімейної ферми може не платити податки за сплітинговою ставкою за двох (900 + 900 на місяць чи 21 600 на рік);
– від 52,8 тис. річного доходу тамтешньому фермерові треба сплатити 14% податку, а починаючи зі 125 тис. — уже 42%;
– за обороту ферми до 600 тис. на рік можна не вести бухоблік взагалі та/або не вести облік ПДВ і щоразу сплачувати (виставляти) паушальним методом (одноразово — ред.) 10,7% замість 19%;
– у сільгоспдіяльність зараховують доходи від туризму, якщо ферма має до чотирьох готельних номерів (але не більше ніж із шістьма ліжками) і до їх вартості включено тільки сніданки;
– у сільгоспдіяльність зараховують доходи від продажу не своєї продукції, якщо вони не перевищують третини загального обороту;
– у сільгоспдіяльність зараховують доходи від послуг іншим «в окрузі», якщо оброблювані своїм трактором площі не перевищують площу ферми більше ніж у 9 разів;
– до неоподатковуваного мінімуму додають суму, що була витрачена на навчання дітей і на утримання літніх батьків, котрі мешкають разом із дітьми-фермерами;
– фермеру надають компенсацію за кожне дерево озеленення ферми, переліска чи яру майже повністю, та із запасом, якщо він переходить на екологічні норми;
– є ще багато податкових пільг на федеральному рівні, й майже ще стільки на рівні землі та громади (якщо селянин працює, а не «робить бізнес на податкових пільгах»).
Бути багатим серед заможних…
Українці знають, що репутаційна відповідальність перед партнерами по контракту, споживачами, органами контролю чи банками в Німеччині вища за майнову чи грошову. Що репутація там дорожча за гроші. А за це фермеру більше довіряють, його рідше перевіряють, частіше дають знижки, охоче допомагають, а не карають. Що там нема ніякої дерегуляції держконтролю щодо аферистів…
Українці бачать, що маючи набагато менше, ніж у нас, родючих земель і гіршої якості, Німеччина експортує продукції на значно більшу суму. А гроші від експорту розходяться не між кількома сотнями міських, а кількома мільйонами сільських родин, до того ж витрачаються на товари інших галузей економіки цієї країни, а не вивозяться в офшори, відтак, статки держави зростають.
Врешті, вони бачать, що в тамтешній сільській місцевості мешкає пів країни, й замість урбанізації відбувається зворотний процес. Ще б пак! У тебе 4D на телефоні, та й до кіно, боулінгу, басейну, фахтмарта чи бару можна дістатися набагато швидше, ніж у місті. Не дивно, що в села переселяється вся ІТ-індустрія та ще багато інших галузей.
То як живеться в суспільстві, що працює й цінує працю кожного? Приємно бути багатим серед заможних, а не олігархом серед жебраків.
Маючи нагоду бачити цю європейську справедливість там, українці прагнуть бачити її тут. Це той європейський вибір, заради котрого вони мільйонами виходили на майдани, стояли до останнього на барикадах і гинуть на фронті з путінізмом.
Дати цю справедливість, привести цінності й відносини на внутрішньому ринку до європейського зразка, Україна зобов’язалася, підписавши політичну частину Угоди про асоціацію. Це те, на що наш уряд ткнули носом в МВФ, коли вкотре зайшлося про гроші для покриття дефіциту бюджету. Мовляв, соціальні зобов’язання перед відстороненими від землі мільйонами сільських родин ростуть швидше, ніж податкові надходження від кількох сотень сімей містян, що орендують у них цю землю…
Дві великі різниці
Чи вимагав грудневий протест під Радою цієї справедливості? Ні. Він вимагав іншого. Він вимагав і далі не платити податки за отриману на орендованих землях додану вартість, у якій орендної плати й зарплати селян кратно менше, ніж прибутку. Вимагав пільги недля більшості, від якої залежить економіка країни, а кільком тисячам обраних. Вимагав, аби й далі тривало те, що ми спостерігаємо на селі останні 15 років: щорічне скорочення кількості працевлаштованих на сільгосппідприємствах, безправність виробників продукції на великих подвір’ях, падіння доходів і рівня життя, концентрацію земель в руках кількох сотень найбагатших.
Кілька тисяч фермерів і середняків, котрі приїхали на мітинг, може й вірять, що, працюючи в багатогалузевому виробництві й маючи однакові податкові умови з кукурудзяно-соняшниковими важковаговиками, вони зможуть витримати конкуренцію на рівних. Однак чи можливо це в Україні? У європейських країнах, приміром, існує велика різниця у фіскальному навантаженні: сам працюєш — маєш найбільше пільг і найменше податків, наймаєш людей — пільг менше, а податків більше, коли ж ти лише засновник бізнесу, а працюють інші — пільг мінімальні й податки найвищі…
Нехай там як, понад 3 млн українських селян, котрі працюють на себе, просто проігнорували цей протест. Вони в лозунгах активістів не знайшли для себе нічого суголосного. Як і ті, хто переконаний у потребі застосування різної політики та різних податків для різних типів сільських господарств. Ці середняки вже неодноразово підтримували політику єднання за аграрною ознакою та зрівнялівку в податках. І що натомість? Стало тільки гірше. Тому навряд чи є сенс авторам цих лозунгів сподіватися отримати багатомільйонну підтримку. Громаді потрібні чіткі податкові механізми підтримки переважної сільської більшості й середняка. А в іншому разі протести знову виллються на українські вулиці.
Віталій Саблук, заступник директора ННЦ «Інститут аграрної економіки»
газета “АгроМаркет”, січень 2016 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у газеті “АгроМаркет” та інтернет-сторінці газети за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
AgroTimes
