Малий бізнес, що процвітає завдяки розвитку культури споживання, натуральні продукти «з обличчям», власні фермерські бренди й географічні зазначення — усього цього Україна може навчитися у Франції.
За десятиліття роботи в посольстві Франції в Україні, а згодом — у власному консалтинговому бізнесі, я бував у цій країні десятки разів. Об’їздив усі її регіони й усюди маю друзів та клієнтів. І вже неодноразово переконувався в тому, що цю країну можна й потрібно порівнювати з Україною. Площа, клімат, структура й орієнтація економіки, а також менталітет і уклад життя. Це тільки невеликий перелік того, де між Францією та Україною можна знайти багато чого спільного (хоча й відмінностей вистачає).
Ця країна — однозначно аграрного спрямування, і французи як нація — такі самі селяни, як і українці. Втім, поговорімо про Францію не з огляду на надої чи врожайність (хоча і те, й інше там на рівні) та потужні обсяги експорту продовольчої сировини. Її лідерство — це ще й результат надзвичайно високої доданої вартості, яку отримують французькі продукти, перш ніж потрапити на стіл до споживача.
|
Сучасна Франція формувалася протягом століть, і ще років 100 тому далеко не всі її мешканці знали французьку! Різні народи, різні мови, різні культури, об’єднані спочатку сильною королівською владою, потім імперією Наполеона та республіками, і створили сучасний французький колорит. Саме тому, подорожуючи Францією, перше, на що звертаєш увагу крім надзвичайного кліматичного різноманіття й постійної зміни ландшафтів є те, що більшість регіонів мають яскраво виражену ідентичність, а часто можуть похизуватися і власною, нехай навіть добре забутою, мовою, абсолютно не схожою на класичну французьку, — альзаською, бретонською, баскською, корсиканською, окситанською…
До чого ж тут агро?
Французьку мову насильно насаджували в нефранкомовних провінціях ще у XVIII столітті, і результату досягнуто — вся Франція говорить французькою. Проте культура й традиції, зокрема, гастрономічні, часто збереглися автентичними! Французькі регіони не лише зберегли свою культурну спадщину та виробничі практики, вони пішли далі й винесли свої регіональні особливості на захмарний рівень сільськогосподарського маркетингу. UNESCO 2010 року визнала французьку кухню нематеріальною спадщиною людства, і люди з усього світу їдуть посмакувати стейками, равликами, устрицями, винами, сирами, м’ясними закусками, паштетами, рататуй, касуле, шукрут, кок-о-вен і багато інших спеціалітетів… Щорічно понад 80 млн туристів (а це більше, ніж населення Франції, — 68 млн) приїжджають не лише подивитися на Ейфелеву вежу й зробити закупи в Галереї Лафайєт, а й посмакувати традиційною французькою кухнею.
Постійний експеримент
Їжа та процес її споживання для французів — явище сакральне: це момент поділу чогось, що має об’єднати та зблизити тих, хто сидить за одним столом. Абсолютно прийнятною є, скажімо, поїздка на вечерю з бізнес-партнерами в ресторан, розташований бозна-де, за десятки кілометрів. Познайомитися з регіональною кухнею — предметом гордості кожного місцевого мешканця, посмакувати стравами з продуктів, вироблених фермерами поблизу, свіжих і натуральних, — усе це є невіддільною частиною життя кожного француза. Кожен регіон має свою дуже яскраву специфіку та спеціалізацію, відповідно, кількість традиційних страв просто неймовірна, до того ж французька кухня — це постійний ф’южн, експеримент, який ніколи не закінчується і черпає своє натхнення з різноманіття природи французьких регіонів і відданості місцевих фермерів традиціям якості та їх сільськогосподарському патріотизму.
 |
Великий малий бізнес
Коньяк, Камамбер, Кагор, Шампань… Ці слова в нас твердо асоціюються з певним продуктом. Однак передусім — це назви французьких міст, сіл і провінцій, де цей продукт виробляють. Середній розмір французької ферми — близько 70 га. Ферми, які працюють на 100 і більше гектарів, уважаються великими господарствами. Площа сільгоспугідь у Франції постійно зменшується через урбанізацію й становить близько 29 млн гектарів, або близько половини всієї території країни. Сила французьких фермерів — у їхній єдності. Кооперативи, асоціації, міжпрофесійні об’єднання, профспілки, федерації — всього цього у французькому бізнесі більш ніж достатньо. Проте це працює, і працює дуже добре. Французькі сільськогосподарські кооперативи часто досягають великих розмірів і стають компаніями зі світовим іменем. Сукупний оборот 60 найбільших французьких сільгоспкооперативів становить близько 70 млрд євро, 160 000 найманих працівників, і близько 320 000 малих фермерів і господарств беруть участь у керуванні ними.
Такі компанії, як Leclerc, Cristal Union, Euralis, MasSeeds є кооперативами. Усі кооперативи налічують сотні або тисячі акціонерів, мають свої офіси з великим штатом працівників, власні бренди, мережі торговельних точок, експортну діяльність тощо. Нагадує наші агрохолдинги, різниця тільки в кількості власників бізнесу.
Вікенд… на ферму
Корінні парижани охоче возять дітей на міжнародну сільськогосподарську виставку SIA в Парижі, щоб показати їм курей, корів і качок, бо паризька малеча бачить їх здебільшого тільки в тарілці.
Французькі фермери швидко зрозуміли запит і запропонували містянам рішення: а чи не хочете ви приїхати до нас на ферму і подивитися, як ми вирощуємо овочі, як робимо вино, як живуть тварини?
Відповідно, вже багато років існує певний тренд серед мешканців великих міст — виїжджати за місто на вікенд, мати свого знайомого фермера, до якого можна приїхати й самому позбирати полуницю, яблука, виноград, картоплю, допомогти йому у виробництві сиру, ковбаси тощо. Відтак велика кількість французьких ферм — це не просто виробничий майданчик, а цілий комплекс із послугами для містян, своєю власною переробкою продукції, своїм брендом для продукції, власним магазином і часто навіть невеликим готелем, який вони називають chambres d’hôtes (кімнати для гостей).
До слова, 50% меду, який виробляють французькі бджолярі, продається безпосередньо туристам на пасіках, і бджоляр, що продає мед у банках своїм гостям, не уявляє, як банка з медом може бути без етикетки, хоча б із його прізвищем і координатами! Адже це — його підпис під якістю продукції. Зайвим буде нагадувати, що поганих доріг у Франції практично немає, і навіть найменші сільські вулиці асфальтовані або бруковані. Тому виїхати з міста на вихідні в село, на ферму — це не лише не важко, а дуже легко та приємно.
***
Власне, про Францію, її сільське господарство, кухню та культуру виробництва й споживання можна говорити дуже багато. Мені здалося важливим зосередитися на тому, що хотілося б бачити й у нас, в Україні. Малий бізнес, що процвітає завдяки розвитку культури споживання, натуральні продукти «з обличчям», регіональні «фішки», власні фермерські бренди, зрештою, географічні зазначення — все це потрібне й Україні. Однак запровадження потребує розуміння, бажання, напруженої роботи й часу. А для цього наші аграрії повинні стати хоч трохи маркетологами.
Дмитро Кушнір,
керуючий партнер IMEXBURO
газета “АгроМаркет”, березень 2019 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у газеті “АгроМаркет” та інтернет-сторінці газети за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
AgroTimes
