Зберегти потужності й людей

 Багато аграріїв збільшили площі під олійними, а заводи активно переробляють сировину. 

Україна, попри повномасштабну війну, і далі є лідером з експорту соняшникової олії. Цього року цьому сприяє те, що багато хто з аграріїв збільшив площі під олійними й заводи наразі активно переробляють сировину. Про проблеми та перспективи олійно-жирової галузі журнал The Ukrainian Farmer поспілкувався з генеральним директором асоціації «Укроліяпром» Степаном Капшуком. 

— Степане Павловичу, з якими викликами наразі стикається галузь? 

— Є певні проблеми з логістикою, можливими віяловими вимкненнями електроенергії в осінньо-зимовий період, роботою підприємств, особливо розташованих у прифронтових територіях, під постійними обстрілами, бронюванням працівників, зростанням цін на електроенергію, що неминуче призведе до здорожчання продукції. 

Проте, попри всі труднощі, олійна галузь — одна з небагатьох, що перевершить 2022 рік за обсягами виробництва та експорту. Позитивну роль у цьому зіграла дія «зернового коридору». 

На сьогодні більшість заводів, які розташовані не на тимчасово окупованих територіях, завершують переробку соняшнику. Близько десяти заводів перероблятимуть ріпак. Якщо торік ми переробили 170 тис. тонн цієї олійної, то цього року плануємо переробити близько 500 тис. тонн. Головне — розуміти, як і куди вивезти цю продукцію, адже в Україні не використовують ані ріпакову олію, ані шрот. У цій продукції зацікавлений насамперед Євросоюз. 

У 2023/24 маркетинговому році очікується врожай соняшнику на рівні 12 млн тонн, сої — 4,1–4,2 млн та ріпаку — 3,6–3,7 млн тонн. 

Маємо потужності для переробки всього обсягу олійних, але все залежатиме від мирного неба, а також за умов, що врожай лишиться в Україні. На жаль, гарантувати цього не можна. Попри те, що чотири європейські країни заборонили імпорт соняшнику, ріпаку, кукурудзи та пшениці, думаю, життя розставить крапки над «і», й ці обмеження буде знято. 

— Відповідно, наші переробники можуть стикнутися з браком сировини? 

— Ураховуючи те, що 2022 року сумарно вдалося вивезти близько 3 млн тонн соняшнику, країни, що купували українське насіння, його ж переробляли, таким чином відмовляючись від нашої продукції з доданою вартістю. І це є проблемою. Адже є процедура справляння додаткового збору за експорту соняшнику до Європи. На жаль, цей механізм не застосовували жодного разу, хоча й мали таку можливість. Нам це пояснювали лібералізацією торгівлі з ЄС введенням «нульових квот» Країнами Співдружності. Несплата мита вже сягає мільйонів доларів, які недоотримав державний бюджет України. На жаль, наше намагання пояснити необхідність справляння цього збору не знайшло підтримки. 

— Які країни наростили обсяги переробки українського соняшнику? 

— Болгарія самостійно вирощує близько 2 млн тонн соняшнику, в них було одинадцять заводів. Але болгарський соняшник тихенько упливав до Туреччини, і з одинадцяти заводів працювало всього чотири. Українським соняшником, який ця країна придбала в межах 900 тис. тонн, вона дозавантажує власні ОЕЗи. І це робить не лише Болгарія, а й інші країни, зокрема Угорщина, Румунія й Туреччина. Ці країни найбільше закуповують наш соняшник і, переробляючи його, потроху завойовують наш ринок. 

Наприклад, Індія імпортувала за десять місяців маркетингового року 1 млн 300 — 1 млн 400 тис. тонн соняшникової олії. З них Україна поставила 400 тис. тонн, а Румунія — 390 тис. тонн, обсяги експорту олії Болгарії також становили близько 300 тис. тонн. Це те, що ми могли б постачати до інших країн й заробляти, наповнювати бюджет, допомагати армії та народу України. 

— Логістика — це найболісніша проблема аграрного ринку. 

— Звісно. Адже без можливості експортувати продукцію обсяги переробки впадуть. Для розуміння: 75–80% рослинних олій постачають до інших країн морськими шляхами. 

Коли працював «зерновий коридор», олія у загальній структурі перевезень обіймала близько 10%. Але за валютною виручкою — це 27–30%. Через це вигідніше завантажити 10–15 суден на місяць по 30–60 тис. тонн олії, ніж 50-80 суден по 30–60 тис. тонн зерна. 

На ринку є порозуміння, зокрема з профільним міністерством, адміністрацією морських портів і Укрзалізницею. Завдяки цьому вдалося згладжувати вузькі місця та певні кути в логістиці. Найголовніше — щоб можна було розраховувати на експорт морем. Адже коли судна в Босфорі простоювали по 50–60 днів і не мали можливості зайти в порти, це призводило до додаткових втрат. 

Зрозуміло, що експортуємо олію й залізницею. Але через величезне затримання на кордонах, особливо на польських переходах, вдається вивозити доволі невеликі обсяги цистернами до місць призначення. Передусім до європейських країн. Навіть нині, коли «зерновий коридор» не працює, наші виробники експортують олію через Дунайські порти й залізницею через Молдову до Болгарії та Румунії. 

— Чи звузилася через повномасштабну війну географія експорту? 

— Наразі ми експортуємо олію у 94 країни світу. А до повномасштабної війни географія експорту налічувала 124 країни. Проте ви не знайдете жодної галузі, яка могла б дати такий результат. У структурі загального експорту України олія та шроти обіймають 15%, а в структурі АПК — 35%. Загалом 70% переробленої агропродукції — це продукція олійно-жирового комплексу. 

— В Україні стимулюється розвиток переробки й створення продукції з доданою вартістю. Переробку соняшнику вважають однією з найперспективніших галузей. Але чи не призведе це до перенасичення ринку й чи варто вкладатися середнім і малим господарствам? 

— Я не знаю жодного керівника, який би не казав, що потрібно переробляти й виготовляти більше товарів із доданою вартістю, паралельно збільшуючи кількість робочих місць. Але у цьому разі потрібно лишати олійну сировину в Україні. Якщо ми виростили близько 19 млн тонн, а вивезли 9 млн, про яку переробку можна казати, коли нині в нас потужності завантажено наполовину. 

Тому кожен сам має прорахувати: чи вкладатися в переробні проєкти й проаналізувати ринки збуту. Впевнений, що розумні господарі знайдуть, де реалізувати олію та макуху. Таких підприємств наразі багато по всій Україні — в кожному районі є такі пресові заводики. Олію, вироблену на таких потужностях, можна рафінувати, але вона не зможе конкурувати з великими підприємствами, бо для виходу на міжнародні ринки продукція має відповідати багатьом стандартам і вимогам щодо якості, безпеки й навколишнього середовища. 

— Як можуть змінитися ціни на олію? 

— На сьогодні важко щось сказати, адже на ціни на олію впливає багато чинників. Зокрема, вартість нафти. Коли вона зростає, підвищуються й ціни на всі види олії. 

У світі виробляють понад 200 млн тонн олій, з них 47 млн тонн спрямовують на виробництво біодизеля. Його вигідно виробляти, коли висока ціна на нафту. Кожне зростання вартості нафти на 10 доларів призводить до зростання цін на олію на 30–50 доларів. Тому потрібно ретельно відстежувати ситуацію. 

До того ж соняшникової олії у світі не так багато, її легко замінювати. У світі її виробляють усього 20 млн тонн, а продають 12 млн тонн. Цього року ми плануємо продати близько 5 млн тонн — це 45% світового експорту. Тому ми все одно є світовим лідером з експорту соняшникової олії. 

Головне завдання на сьогодні — зберегти потужності, людей, щоб після Перемоги працювати на благо України.