Головне:
Інтерв'ю

Україна приречена «пересісти» з російської «газової голки» на українську біогазову !

Сергій Стоянов
генеральний директор Української аграрної конфедерації
Поділитись:

— Те, чого так сильно боялися українці, трапилося. Російського газу немає. Як виживати у цих умовах?

— Я уточнив би у вашому запитанні слова «газу немає», бо газ у Росії є, але він нам принципово не поставляється. Це — «дві великі різниці». Це значно гірша для нас ситуація.

І ще гірше стає від того, що ми, споживачі газу — аграрії, безпосередньо ніяк не можемо на це вплинути. Як на мене, навіть великі гроші не допоможуть, коли в якійсь «трубі» не буде тиску. Не за горами збирання кукурудзу та соняшнику, а ми не знаємо, що буде завтра, через місяць, два. Отаке може буде «виживання»: треба кукурудзу молотити, а газу немає тиждень, немає місяць. Розумієте, про що я кажу?

Кожний керівник стоїть сьогодні перед вибором. Наприклад, у деяких випадках можна вийти зі становища шляхом додаткових витрат. Маючи місткості для мазуту, дизпалива продублювати цими енергоресурсами газ. Такі можливості були на старих радянських елеваторах і ХПП, і хто із нових власників їх зберіг — сьогодні буде на коні.

Дуже виграють сьогодні ті елеватори, керівники та власники яких не витискали з них останні «соки», а вникали у виробництво, цікавилися новинками і за прикладом оліє-жировиків перевели сушарне господарство на солому, стебла й інші відходи. Таких підприємств, особливо серед великих і сучасних, не дуже багато, але вони є.

Щоб зберегти зерно й не дати його зіпсувати, можна також маневрувати технологією — від заморожування зерна в складах за допомогою активної вентиляції до призупинення збирання на період відсутності газу.

На сьогодні (середину липня. — Ред.), якщо казати про екстрене втручання в ситуацію, можливості масового використання замість газу соломи для сушіння зерна для більшості аграріїв практично втрачені. Хтось із великих людей сказав золоті слова: «Керувати — значить передбачати!» Хто не хотів залежати від примх Путіна й прагнув замінити газ на солому з урожаю 2014 року, треба було завчасно укласти контракт на поставку котла, виконати проектування, і роком раніше, влітку 2013-го, зробити монтаж обладнання.

Те саме треба було робити й цукровикам, які мають власні ресурси для виробництва необхідного на технологічні потреби біогазу — жом і мелясу. Нині їх солодкий бізнес під великою загрозою.

Ми в УАК вже понад три роки докладаємо зусиль для популяризації газозаміщення із застосуванням сучасних проектів світового рівня. Вони не складні, швидко окупаються. Проте до цього часу більшість моїх співрозмовників, зокрема дуже серйозні бізнесмени, перебували в полоні ілюзій, що газ буде по 280 доларів, а ситуація, що його взагалі не буде, навіть не розглядалася.

 

— Які б ви могли дати практичні поради в нинішній ситуації?

— Вважаю, відповідальним аграрним бізнесменам, господарникам, які розраховують вижити зі своїм бізнесом взимку цього року, треба терміново, не відкладаючи, не впадаючи у відчай, починати цю роботу. Україна в аграрній сфері має колосальні ресурси для газозаміщення. За різними оцінками, на полях України останніми роками виростає 60–70 млн тонн біомаси — соломи, кукурудзяних стебел тощо. І це не якась там абстрактна матерія: ці мільйони тонн реальної біомаси мають конкретні особи — юридичні й фізичні, які мали б за відповідного розуміння газової проблематики належно ними розпоряджатися.

Подивіться, за умови залучення навіть половини цього біоресурсу — 30–40 млн тонн можна було б отримати енергетичний еквівалент 11–13 млрд кубометрів природного газу.

Переконаний, ми в Україні завжди матимемо таку ціну на газ (чи то з Росії, чи то з Європи), яка забезпечуватиме окупність проектів газозаміщення українськими біоресурсами на рівні 2–3 років. Чим не бізнес! Треба сміливо за це братися, не очікуючи руйнівних наслідків якихось газпромівських штучок. Бо з руїн важко вставати!

 

— Аграрний міністр нещодавно заявив, що аграріям потрібно 2,5 млрд кубометрів газу для сушіння зерна, для птахівництва, цукрової галузі та загалом роботи сільгосппідприємств. Чи будуть забезпечені ці потреби нинішньої зими?

— Так, приблизно десь така потреба в газі на основні статті витрат в АПК: 1,5 млрд кубометрів — на сушіння зерна, до 500 млн — на переробку цукросировини, решта — тепличникам, тваринникам тощо. Особливо велике занепокоєння викликає забезпечення масового сушіння кукурудзи та соняшнику, що у жовтні-листопаді збігається з настанням опалювального сезону. У нас немає жодної упевненості в забезпеченні газом цих потреб, навіть за наявності в уряду інструментів «надзвичайного стану» у газовій сфері. Однак, коли чуєш про ті «крихти» газу, які сьогодні закачують по реверсу із Заходу, про погрози Росії наказати порушників — моторошно стає. Розумієте, що може статися? Під загрозою втрати продукції на суму близько 100 млрд грн.

 

— Водночас у профільному міністерстві підрахували, що сам аграрний сектор може дати до 30–40 млрд кубометрів газу. За словами чиновників, якщо в Україні з’явиться близько 3 тис. біогазових установок, то ми досягнемо такого рівня виробництва біогазу, що 1 куічний метр коштуватиме 60–70 копійок.

—  …Як казав один відомий кіногерой: «…космические корабли бороздят просторы вселенной…». Слухайте, теоретично — так. Проте на досягнення тих міністерських висот має піти десятки років і мільярди грошей. Наголошую, нам сьогодні не до фантазій. Треба думати, як вижити, а виживши, врятувати врожай, інфраструктуру, трудові колективи…

 

— У технології переробки соняшнику на олію енергетична складова забезпечується шляхом спалювання лушпиння, причому з одержаного під час обрушування його використовують лише половину. Пряме заощадження газу по галузі — 300 млн кубометрів на рік! Тому жодні коливання ціни на газ на нашу олійнодобувну галузь не впливають. Чи це унікальний випадок для нашого АПК?

— Олійнодобувна галузь є найуспішнішою в сенсі частки на світовому ринку і справді енергонезалежною. Завдячуючи… лушпинню: все так.

 

— Як відомо, 50% витрат цукрового заводу — це витрати на газ. Як їх можна знизити?

— Як на мене, за сьогоднішніх (і й майбутніх) цін на природний газ виробництво цукру з його використанням, за інших рівних умов, не може бути конкурентним. Щоб зробити його таким, наші цукровики мають власні ресурси — жом, мелясу, на базі чого можуть забезпечувати себе біогазом, отримувати паралельно тепло, виробляти електроенергію собі та на продаж за «зеленим» тарифом.

Скажу більше, і птахівники мають свій золотий ресурс — курячий послід, відходи боєнь, промислове анаеробне бродіння, яке дає біогаз, дармове тепло й добриво — сульфат амонію.

Українська аграрна конфедерація, наголошую, має у своєму портфелі пропозиції таких реальних, працюючих проектів від провідних світових власників біогазових технологій і вже три роки пропонує їх тим, хто фактично топчеться по енергоресурсах. Проте з наших візаві частина шокована цьогорічною газовою путінською перспективою, інші — усе ще сподіваються на «халяву». І ті, і інші наразі нічого не роблять.

Проте, упевнений, Україна приречена «пересісти» із російської «газової голки» на українську біогазову, принаймні в разі енергозабезпечення основних секторів своєї аграрної економіки. 

 


 

Інтерв’ю було надруковано у журналі The Ukrainian Farmer. Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі The Ukrainian Farmer та інтернет сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”. Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».

 

Поділитись: