Головне:
Інтерв'ю

Коли промовляють СТОВ «Дніпро», усі розуміють, що йтиметься про директора Андрія Душейка.

Андрій Душейко
директор СТОВ «Дніпро»
Поділитись:

Зазирніть собі в душу й скажіть «чи готові просто зараз поспілкуватися із журналістами та розповісти про те, як господарюватимете в сезоні-2015». Правильно, мало в кого виникне таке бажання. Проте вміння відповідати за свої вчинки та дії, прозорість інформаційної політики — риси сильних керівників, до числа яких належить уся родина Душейків. Адже не секрет, що батько Андрія Петровича тривалий час керував на Черкащині й заклав міцні підвалини для створення господарства, яке нині є одним із найсильніших не лише в регіоні, а й у всій Україні.

 

СТОВ «Дніпро» на 15 тис. га вирощує пшеницю, кукурудзу, сою, соняшник, спеціалізується на молочному тваринництві (має стадо в 6000 голів, з яких 2000 дійні, що дають по 6000 л молока на голову). Проте найбільше господарство відоме своїми досягненнями в овочівництві. Міркуйте самі: 600 га під овочами борщового набору, з яких 400 га відведено під цибулю (середня врожайність 60–70 т/га), решта 200 га рівномірно розподілена під морквою (60–70 т/га), столовими буряками та капустою (50–60 т/га). Під картоплею 800 га. Техніка в СТОВ «Дніпро» найсучасніша, зрошення впроваджено на всіх овочевих ділянках, а потужностям зі збереження може позаздрити будь-хто: 18 камер по 500 т під контейнерне зберігання овочів борщового набору та картопляне сховище для збереження навалом на 4,5 тис. тонн. Господарством створено 1000 робочих місць, з яких в овочівництві щосезонно задіяно 150 осіб. Погодьтесь, розмах вражає. Проте дивуватися такій любові Андрія Петровича до овочівництва, напевно, не варто, адже за фахом він агроном-овочівник, хоча свою наукову роботу на здобуття кандидатського звання присвятив вирощуванню малини.

 

Доцільно зауважити, що на одному курсі Андрій Душейко навчався з Сергієм Василевським і Станіславом Овчариком (ТОВ «Рійк Цванн Україна»), Юрієм Сологубом (ТОВ «Сакура»), Олександром Буйволюком (ТОВ «Профешінал Сідз», «Монсанто Україна», АТО), Ігорем Завадським (ТОВ «Солана Україна»), які відомі сьогодні широкому загалу як талановиті виробники-професіонали. Власне, список цих яскравих особистостей можна продовжувати, але правильніше буде сказати, що у 1996 році НУБіП подарував Україні плеяду сучасних овочівників, які нічим не поступаються, а, навпаки, перевершують зарубіжних колег умінням працювати в ризикованому сегменті, яким є українське овочівництво.

 

— Андрію Петровичу, дехто з ваших друзів закидає, що вам пощастило народитися в родині впливової людини, яка забезпечила і якісну освіту, і перспективну роботу…

 

— Це неправильний підхід. Кожному з нас щастить із батьками. Якими б впливовими чи ні вони не були, батьків треба поважати й любити. Адже кожен із нас чогось досягає в житті не тому, що з часу народження є мудрим, а завдячуючи тому, що батьки в дитину вклали, які принципи прищепили, чого навчили цінувати і до чого прагнути. Людині батьки дають життя та мізки. Далі треба самим справлятися.

 

— Коли вступали до вишу, знали, що повернетесь у господарство, а не шукатимете долі в транснаціональних компаніях. Ви один із небагатьох, хто може порівняти різні види бізнесу, наприклад, у В2В-компанії і безпосередньо на виробництві. Ви бачите між ними різницю?

 

— Попри все керівник В2В-компанії має певну перевагу перед керівником господарства: якщо з компанією щось станеться, її очільник просто перейде на іншу роботу й далі працюватиме. Якщо ж в моєму господарстві щось станеться, то втрачу все, що напрацьовував протягом 20 років. Це не просто результати діяльності за два десятиліття, це — крах усього цілеспрямованого життя починаючи з навчання в школі. Не кажучи вже про односельчан, про людей, які працюють у нашому господарстві. Адже є поняття відповідальності за тих, хто є поруч. Якщо не справлюсь із керівництвом, зі мною разом у негаразди потраплять рідні та близькі люди. Відтак, нести відповідальність за самого себе — це одна річ, а відповідати за тисячу людей, які працюють на селі, не мають перспектив знайти іншу роботу, — набагато важче.

 

— Можете згадати, яким було СТОВ «Дніпро» 20 років тому?

 

— Як і всі колгоспи наприкінці 90-х минулого століття. Обробляли близько 2500 гектарів. Я прийшов на посаду агронома-садівника, бо в господарства було ще трошки саду. Робили все: сіяли, вирощували, продавали. Так, економіка й тоді була неправильна, курс долара нестабільний, мізерні зарплати, заборгованості по них. Проте оптимізму було більше. Проробив два роки й пішов в аспірантуру, після якої повернувся на посаду голови колгоспу. От тоді-то й було важко: не можна було купити ані добрива, ані дизпаливо — шалені гроші! Однак викрутилися.

Бачите, минуло 20 років, а я знову думаю, що подешевше купити, на чому зекономити, скільки обробок зробити, щоб укластися в бюджет за переходу на режим тотальної економії. Якби мені було 25, певно було б не так страшно.

 

— Як овочівництво вписується в загальну бізнес-схему господарства, адже є більш прибуткове рослинництво?

— Ми розвивали різні напрями, розкладаючи яйця по різних кошиках. Однак нині те, що є експортоорієнтованим, ще нормально тримається. А в галузях, що орієнтовані на внутрішній ринок, наприклад виробництво молока та м’яса, ціна товару не відповідає витратам, які несемо. Нещодавно був у Мінагропроді на нараді з банками, слухав, як бідкалася жіночка, не знаючи, що робити зі збитковими коровами, які дають по 8000 л молока щороку. Як зберегти цей потенціал? Я не чую відповідей «згори», не знаю, як чинити в таких ситуаціях. Те саме по овочах і картоплі. Кожен із нас сіятиме, садитиме, не знаючи, чого чекати завтра.

У вітчизняному агросекторі є серйозний перекіс, розвивається латифундизм. Наприклад, агрохолдинг вирощує дві культури — сою та кукурудзу, обидві експортоорієнтовані, реалізуються за світовими цінами й у твердій валюті, за яку купують МТР. Агрохолдингам байдуже до тої України. Ще й ПДВ назад отримують.

У СТОВ «Дніпро» близько 40% виробничих площ під житом і пшеницею — культурами для внутрішнього споживання. Так, на них є світова ціна. Проте, де гарантії, що наша «добра» влада вкотре не закриє експорт пшениці, щоб залишити стабільними внутрішні ціни. Так, експорт сої та кукурудзи не обмежуватиметься, бо більшість агрохолдингів, які ними торгують, у власності відомих політичних фігур. А що робити тим, хто працював задля України? Тим, хто годує українців?

 

— Не вірю, що всі відмовляться від овочівництва.

 

— Не знаю, як правильно чинити з тваринництвом, овочами, картоплею. Розумієте, сидимо на нараді, де присутні банкіри. Вони кажуть, що мають гроші, але не згідні фінансувати Україну: «Нехай вони краще полежать. Так, будемо нести збитки, але вони менші, ніж, якщо кредитуватимемо підприємства». Чому банки можуть розвивати бізнес на збиток Україні, а ми банкрутувати заради України? Чому в держави таке ставлення до аграріїв? Смішно казати про патріотизм Національного банку, який спрямовує масу бюджетних коштів на рефінансування банківських установ, що належать олігархам. Однак ці ж кошти в бюджет перераховували ми! Де справедливість?

Ще трохи й України не стане як держави, бо щодня населення й безпосередньо виробники, яких не так і багато, зубожіють, допоки представники влади на кримінальних схемах, на трубі з газом, на нафті, на ще чомусь. Так не можна, бо це загрожує нашій державності.

Навіть у роки овочевого перевиробництва можна було прорахувати, за якою ціною продавати товар, які збитки понесу. Сьогодні також буде певна собівартість, але, чи зможуть люди купувати овочі хоча б по тій ціні, по якій ми їх виростимо? Не пригадую, щоб люди так зубожіли, щоб стояли перед вибором: придбати 1 кг картоплі чи 1 кг макаронів. Останніми можна довше годувати родину. Усі продажі зміщатимуться в бік найдешевших, примітивних продуктів, відмови від здорового харчування, молока, м’яса, овочів. У доларовому еквіваленті ці продукти коштуватимуть дешевше, ніж рік тому, але люди не зможуть їх придбати на тлі подорожання комунальних послуг, газу, транспорту тощо. Тому згортання овочевого ринку на користь виробництва зернових культур є логічним і правильним. Адже варто пам’ятати про втрату великих регіонів збуту овочів, таких як Крим, Донбас і Луганськ.

 

— Щороку СТОВ «Дніпро» запрошує колег на міні-виставку з демонстраційним овочевим полем. Що персонально вам як керівнику дає цей захід?

 

— Насамперед це набуття досвіду, бо самі навчаємося вирощувати овочеві новинки, набивали гулі й хочемо показати друзям, як їх уникнути. Під агролабораторію відводимо 6–10 га. Випробовуємо тут різний захист, живлення, схеми вирощування. На ділянці разом зі мною та дружиною, яка теж агроном-овочівник, працює ще чотири профільних фахівці. Крім того, що ми обробляємо основні поля, ще ведемо й агроцентр, де самі навчаємося.

 

— Чи будете відмовлятися від перспективних зарубіжних гібридів на користь сортів?

 

— Економити не можна ні на чому, але доведеться на всьому потроху — і на добривах, і на хімобробках. Так. І перегній будемо використовувати — це джерело органіки, азоту, фосфору, калію та мікроелементів. Проте цього явно не достатньо. Без хімії неможливо.

 

— У разі критичної ситуації в країні, чи буде готовим СТОВ «Дніпро» прийняти на роботу городян?

 

— У період розвитку індустріальних технологій питання урбанізації стає незворотним. Я не знаю країни, де б міське населення скоротилося на корись сільського. Так не буде ніколи. Це питання швидше до влади, яка змушує людей думати про таку перспективу.

Як селянин я зацікавлений, щоб країна була багатою: працювали промислові підприємства, переробка, у людей були високі зарплати, щоб вони могли купувати наші овочі, молоко, м’ясо за їх реальною ціною, а не в збиток господарствам. Ми можемо налагодити виробництво з меншими трудовитратами, ніж сьогодні. У принципі вже тепер можна мінімізувати людський фактор в агровиробництві за рахунок тотальної механізації. Замість 150 людей на овочах вистачить і 20. Однак наше господарство — це, зокрема, соціальний проект, який забезпечує сільське населення роботою. Тому нехай нарешті українські міста подумають про розвиток своєї інфраструктури.

 

— Чи інвестували ви щось у 2014 році в інфраструктуру господарства?

 

— Увесь минулий рік ми працювали над підвищенням якості й кількості продукції. Можливо, ще торік треба було зупинитись і перечекати кілька сезонів, а потім повернутися в овочівництво та тваринництво. Проте з іншого боку зупиняти агровиробництво не можна — це та сама мартенівська піч, яку потім майже не можливо запустити. Відтак, згортати площі не будемо, техніку не продамо! Що будемо вирощувати? — Думаємо. Прогнозування в Україні — відверто не вдячне хобі. Навіть якщо будь-які культури на певний час будуть «заморожені», то зробимо все так, щоб через деякий час оперативно відновити.

Сертифікацію по овочевих культурах ми не проводили. Мабуть і цього року не зробимо, на жаль. Упаковку спеціальну теж не замовляємо. Цього року ми, безумовно, не будемо інвестувати у великомасштабні проекти. Наша ставка — якість і доступна ціна.

 

— Пробували оптимізувати технопарк, щоб застосовувати його на виробництві різних культур?

 

— У нас є сіялки, які можна пристосувати під посів будь-яких культур. І збиральну техніку можна оптимізувати, і дощувальні машини. До речі, фертигацію через дощувальні машини ми не робитимемо в жодному разі. Ця машина дуже дорога, вироблена з металу, оцинковка якої має здатність іржавіти. Щоб зберегти такий механізм, краще не застосовувати його в інших цілях, крім поливу водою без розчинних солей. Розумнішим вважаємо удобрювати землю окремо, прикоренево, а потім включати полив.

Щодо збереження. В овочесховищах, щоб зберегти продукцію, важливим є не обладнання, а людина, яка там працює, її розуміння, як зберегти цибулину, картоплину інше. Зрозумійте, можна дати телепню «Мерседес», а він до Києва не доїде, а можна дати розумному, урівноваженому чоловікові «Запорожець» і все буде гаразд.

 

— У 2015 році будете проводити демо-поле?

 

— Так.

 

— Посадите поруч із дорогими гібридами сорти, щоб порівняти?

 

— Готові посадити все, що дадуть компанії — постачальники насіння. Якщо сорти дійсно покажуть себе не гірше, чим гібриди, то, можливо, більшість виробників по-іншому подивляться на них. Зокрема і я.

 

— Варіант співпраці із супермаркетами для господарства — це єдино прийнятний чи розглядали можливості експортування овочів?

 

— Якщо нас влаштовуватимуть умови, можна співпрацювати. Чому ні? Взагалі, якщо в нас буде краще розвинений експорт, це підтягне й внутрішні ціни. Овочевий експорт, гадаю, дуже виробникам би допоміг.

Кожен робочий день, кожний новий сезон — це новий виклик і урок. Наче б то одна й та сама культура, а в кожному сезоні поводиться по-різному. Щороку виникають різні питання то по збуту, то по ціні. І наче б то й робиш висновки, а виявляється їх постійно потрібно змінювати.

 

 

Інтерв’ю було надруковано у журналі Плантатор. Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі Плантатор та інтернет сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”. Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».

Поділитись: