Еволюція змін
«Початок війни — час, коли, мабуть, увесь бізнес оцінив важливість міцної команди», — розповідає Світлана Собіпан, директорка ТОВ «Луцька аграрна компанія»
Які виклики стояли перед компанією у перші дні війни, а також про те, як трансформувалася робота підприємства ТОВ «Луцька аграрна компанія» і загалом ринок бройлерів у нашій країні, Світлана Собіпан розповіла журналу «Наше птахівництво».
— Пані Світлано, яка була ситуація на ринку бройлерів в Україні від початку війни.
— Двадцять четвертого лютого всі ми були шоковані подіями, й сказати, що в той час розпочали відразу розробляти кризову стратегію, було б не чесно. Перші кілька днів складалися ситуативно і коригувалися мірою розвитку подій. Наше підприємство, як і більшість виробників країни, напевно, шукало варіанти виконати свої зобов’язання — продумати максимально безпечні шляхи, як доставити продукцію. З іншого боку, ніхто не міг змушувати працівників виходити на роботу, адже кожен має сім’ю. Задля безпеки найрідніших багато людей виїхали з країни. Саме в цей момент увесь бізнес оцінив важливість міцної команди.
Оговтавшись від першого шоку, спробували проаналізувати ситуацію для підприємства, скласти хоча б мінімальний план дій, щоб впоратися із ситуацією. Все це відбувалося на фоні серйозної кількості критично важливих питань для функціонування птахофабрики. Однак був і позитивний момент — основна команда підприємства залишалася на місці та була готова виконувати свої обов’язки. З першим етапом кризи ми впоралися, мабуть, саме тому, що більшість працівників, переконавшись, що їхні сім’ї у відносній безпеці, повернулися до робочих місць.
У перші дні наша промисловість мала всі шанси провалитися у прірву, з якої важко було б вийти. Та у цей час долучилася держава. Було прийнято важливі рішення, які не допустили величезної гуманітарної кризи. Вдалими були, наприклад, рішення щодо стабілізації курсу валюти. Вони важливі й для Володимир-Волинської птахофабрики. Хоча наш основний ринок український, проте ми, як і багато інших підприємств, маємо потребу в закритті критичного імпорту для нормального функціонування виробництва.
Наступне надскладне завдання, яке розв’язали, — це закупівля й організація доставлення критичного імпорту в Україну. На початку війни європейські країни дещо скептично ставилися до того, наскільки довго наша держава зможе протистояти агресору. Однак з часом питання було вирішено. Проводили тривалі перемовини з нашими іноземними партнерами, під час яких дійшли домовленостей, що партнери доставлятимуть продукцію до кордону, а наші водії з митниці довозитимуть імпортовану продукцію до птахофабрики. Певний час саме за цією схемою ми здійснювали закупівлю добового молодняку бройлера. Напряму у той час в Україну заїжджати іноземні партнери побоювалися.
Коли з доставлянням імпорту для птахофабрики стало відносно зрозуміло й стабільні постачання налагодилися, паралельно ми розв’язували питання реалізації нашої продукції на внутрішньому ринку. З початком повномасштабного вторгнення росіян в Україну закрилася можливість експорту нашої продукції через порти. До цього ми експортну діяльність здійснювали через порти Одеси. І поки шукали варіанти розв’язання ситуації, було й інше, ще більш важливе, — забезпечити українців продукцією, щоб не було продуктової кризи. У перші дні війни нам було складно доставляти її у торговельні мережі, пересуватися країною ставало небезпечно, і рух був практично паралізований.
Перші кілька днів працювали в тісній співпраці з військовими бригадами, які розташовані в регіоні функціонування підприємства. Для них потрібно було створити запаси продукції, яку передали на безоплатній основі.
Завдяки нашій команді, яка працювала безперебійно, ми одні з перших відновили поставки продукції до Києва, Харкова, Одеси, коли інші виробники цього робити ще не наважувалися. Сказати, що це були регулярні постачання, не можу, однак з певною періодичністю і за можливості везли продукцію. Можливим це стало завдяки злагодженій роботі логістів. Цю роботу здійснюємо і зараз. Зокрема, поставляємо до Харкова, який постійно під обстрілами, й інших міст, котрі знаходяться поблизу фронту.
Ми працювали й водночас продовжували просідати. Першим зі стабілізаційних моментів для нас стало часткове здешевлення агросировини — зерна, кукурудзи. Як не парадоксально, хоча держава втрачає через закриті ринки експорту, та в країні накопичилося чимало рослинної сировини. І нехай ця тенденція, безумовно, дуже болюча для аграріїв, проте для птахофабрик та інших виробників тваринницької продукції, які залежать від комбікормів, вона дала певний ґрунт під ногами. Адже ми могли певний час не підвищувати ціни на власну продукцію, при тому, що логістика почала різко дорожчати, а також зростала вартість усіх інших сегментів виробництва. Стабілізувати нашу діяльність дозволяє наявність власного комбікормового заводу.
На мою думку, те, що наш ринок і економіка витримали перші кілька місяців, відбулося завдяки тому, що українці працювали самовіддано, об’єдналися і почали допомагати один одному, забувши про особисті інтереси.
— В яких умовах сьогодні працюють птаховиробники?
— Нашому підприємству пощастило з розташуванням птахофабрики — на нашій території не відбувалися активні бойові дії. Однак ми не можемо будувати довгострокові стратегії, адже тісно залежимо від загальнодержавних тенденцій: курсу валюти, вартості пального, територій, куди можемо постачати продукцію. Плани зараз будуємо щонайбільше на місяць, і вони максимально гнучкі, щоб зі зміною обставин ми могли швидко перелаштуватися та продовжити роботу.
Хоча наше виробництво і знаходиться у відносній безпеці, однак філіали розташовані в Києві, Одесі, Дніпрі, Вінниці, Львові й Харкові та з першого дня вторгнення не припиняли роботи. Щоправда, в нинішніх умовах ми змушені були тимчасово зупинити будівництво нових потужностей, адже отримати кредит під такий проєкт зараз майже не реально. Ми ще на якийсь період будемо в нинішніх умовах функціонування без можливості розвитку виробництва і збільшення обсягів випуску продукції.
Виробляючи продукцію, розуміємо, що українці зараз економлять кошти, тому ми як виробник зобов’язані зробити все, що від нас можливе, щоб не підіймалася ціна та була збережена якість. Для нас цей період став таким, який пришвидшив перехід на більш м’яке пакування у термоформері, оскільки такий вид пакування відносно дешевший, ніж у лоток.
— Як розв’язуєте ситуацію з кормами, добовим молодняком на підприємстві?
— Експортуємо добовий молодняк із країн ЄС, і через це питання стояло гостро в перші кілька днів. Тут, зокрема, було рішення держави про закріплення курсу валюти на сталому рівні, тобто ми могли спланувати витрати на купівлю курчат. Іншу частину проблемного питання вирішили шляхом переговорів з партнерами й завдяки вигідному розташуванню підприємства: відстань від нас до Польщі 13 км. З кормами ситуація дещо краща, адже маємо в розпорядженні власний комбікормовий завод, який повністю може забезпечити наші потреби. Єдине, в перші дні були моменти з доставлянням сировини для виготовлення кормів через ситуацію на дорогах. Левову частку сировини купували у південних українських виробників. Що, своєю чергою, дещо сколихнуло наше підприємство. На сьогодні ситуація відносно стабільна.
— Як змінився експорт птахівничої продукції в Україні? Зокрема, як змінився експорт м’яса курки на вашому підприємстві?
— У цьому питанні одну з важливих ролей відіграли рішення, прийняті як Україною, так і країнами ЄС.
Якщо в перші дні експорт був практично паралізований, морські порти припинили роботу, митниці з ЄС були заповнені біженцями, то зараз ситуація нехай малими темпами, але все ж повертається в стабільне функціонування. ЄС збільшив квоти на ввезення української курятини та погодив здійснення транзиту через країни Європи. Це було важливим передусім для виробників, які на той час не були акредитовані для постачання курятини до ЄС і, як наслідок, транзитною зоною ЄС. Наші українські гіганти, які працювали з ЄС, нарощують експорт та фактично повернулися на довоєнний обсяг, тож на внутрішньому українському ринку не виникло перенасичення продукцією.
Для Володимир-Волинської птахофабрики ситуація була не такою оптимістичною, адже наш експорт спрямований на мусульманські країни та в основному відбувався через морські порти в Одесі та Чорноморську. Тому ми на деякий час змушені були зупинити продаж продукції у цьому напрямку. На державному рівні з початком війни було запроваджено ліцензування експортного постачання курятини як стратегічно важливого продукту. Нашому підприємству вдалося подолати процедурні формальності оформлення експортних ліцензій та транзитних сертифікатів.
Таким чином, квітень для нашої команди став важливим періодом, адже тоді ми змогли частково відновити експорт і провозити продукцію транзитною зоною ЄС до європейських портів.
Кризові періоди в будь-якій діяльності стають випробовуванням на життєздатність підприємства. Від того, наскільки швидко воно реагує на зовнішні чинники та адаптується до нових умов, залежатиме результат у майбутньому.
Війна призвела до підвищення вартості всіх видів перевезень. Зросла вартість пального, був його дефіцит, утворювалися багатокілометрові черги на кордонах, не вистачало у портах обладнання. Порти не були здатні опрацьовувати ту кількість вантажів, яка лавиною ринула на їхню інфраструктуру, що не була на це розрахована. Це далеко не всі умови, які нам необхідно було подолати для здійснення успішної зовнішньоекономічної операції.
Звичайно, говорити, що вийшли на довоєнний рівень, ще доволі рано. Однак наголошу, що весь час діяльності підприємства основний наш ринок функціонування був суто українським: на внутрішнього споживача ми реалізовували 96% виробленої продукції й лише 4% йшли на експорт (дані за грудень 2021 року).
— Куди нині реалізовуєте вироблене м’ясо курки? Ви змінили обсяги виробництва?
— Основний наш клієнт був, є і буде — український споживач. Якщо розглядати географію продажів, ми й далі намагаємося поставляти продукцію в усі регіони, підконтрольні Україні. Основні обсяги реалізовуємо на західних та в центральних регіонах нашої держави. Регулярно здійснюємо постачання в Харків, Миколаїв, Дніпро, Одесу.
Як порівняти з 2021 роком, ми знизили обсяг випуску продукції на 5%. Основна причина — зміна технології вирощування.
— Чи впливає сьогодні на вітчизняних птахівників імпорт птахівничої продукції (м’яса курей-бройлерів)?
— Імпорт птахівничої продукції у 2022 році загалом в країні за останніми даними знизився на 35%. Звичайно, це сталося через ряд чинників, один із них — ускладнення логістики на початку воєнних дій по всій території. Однак, якщо перший час він просів, то наразі йде повільний приріст до показників попереднього року.
Номенклатури, які імпортують з-за кордону, — це в основному м’ясо птиці механічного обвалювання та субпродукти. Покупцями такого імпорту є переробна галузь, яка з цієї сировини виготовляє необхідну продукцію для населення країни. Сказати, що імпорт має якийсь глобальний вплив на ціну реалізації, швидше за все, не можна. Він може закривати потребу переробної галузі, яку не можуть компенсувати українські підприємства.
— Як зміняться структура ринку й шляхи реалізації української продукції птахівництва?
— Ринок уже не буде таким, як до повномасштабного вторгнення агресора. Адже відбулися неповоротні зміни, й багато звичних алгоритмів функціонування підприємств сьогодні є недієві через свою неможливість до гнучкості.
Усі ми віримо в нашу перемогу та подальший швидкий розвиток України як економічно-потужної держави у всіх її галузях. З іншого боку, бізнес зараз, певно, як ніколи раніше усвідомив необхідність вести соціально-відповідальну діяльність, попри те, що раніше цей напрям був, швидше, винятковою позицією керівників чи власників підприємства. Бізнес чітко розуміє, що зараз має допомогти державі відстояти незалежність, вибороти право на вільне функціонування та має можливість отримати цілковиту довіру українців.
Говоритиму суто за наше підприємство. Ми розуміємо, що зможемо нормально функціонувати лише в незалежній Україні й повинні все зробити, що можемо, щоб допомогти ЗСУ звільнити нашу територію від окупанта. На сьогодні ми працюємо згідно із ситуацією теперішнього дня. Так, ми маємо стратегію розвитку, і, впевнена, що кожна компанія на ринку також має власне бачення, як пройти цей період. Проте планувати далекоглядні цілі на сьогодні не етично з огляду на події та не так актуально.
Щиро маю надію, що кожне підприємство, яке частково або повністю зруйноване, віднайде сили та ресурси на відродження. Кожне втрачене робоче місце буде відновлено. Кожен українець матиме змогу жити ще краще, ніж раніше.