Овочі - Ягоди - Сад
Головне:
Овочі - Ягоди - Сад

Уроки ягідного креативу від Петровицького

Плантатор
Джерело:
Плантатор
Поділитись:
Уроки ягідного креативу від Петровицького
 
 

Про «Ферму Петровицьких» ми дізнались від героїні однієї з наших публікацій господині підприємства «Забір’я» Тетяни Трошиної. Вона розповідала з надзвичайним захватом про господаря ферми. Приїхавши на зустріч з Андрієм Петровицьким, ми зрозуміли, що креативних порад для читачів отримаємо вдосталь.

 

— Ви понад 24 роки успішно ведете бізнес — маєте власне агентство нерухомості, автопрокат. Що привело вас в агробізнес?

  

— Усе банальніше — люблю добре поїсти. 2012 року на очі потрапило оголошення про продаж 10 га землі неподалік Києва. Спочатку виникла ідея побудувати на цьому місці котеджне містечко. Потім почалася криза — потрібно було оперативно переформатуватися. На ділянці були занедбані теплиці, що залишися від старого тепличного комплексу радянських часів. Вирішили їх не зносити, а реконструювати, далі завезли саджанці… Справа пішла, і ділянка поступово перетворилася на ферму повного циклу: в нас є власна інфраструктура – забійний і комбікормовий цехи, холодильники, власна заморозка, приміщення для утримання птиці тощо. У сезон щоденно приїжджаю на ферму не лише її контролювати, а щоб укотре переконатися: є бажання й снага — будь-яке завдання людині під силу.

 

— Це спонукало назвати ферму своїм ім’ям?

  

— У 90-х рр. ХХ ст. був такий розкручений телебренд «Довгань». Здалося, коли на продукції є фото виробника, люди більше довірятимуть. Фото саме себе «продає», а чесність і відкритість — те, чого українському бізнесу бракує. Часто-густо ми не знаємо, хто виробляє той чи інший продукт. Захотілося зламати цей стереотип.

 

— Не важко було перелаштовуватися на іншу сферу діяльності, адже, як відомо, аграрний бізнес функціонує за іншими принципами?

 

— Насправді, закон для будь-якого бізнесу єдиний — він має приносити гроші. Інакше — це не бізнес, а хобі. Мене й досі відверто шокує «совковий» підхід до справи наших аграріїв. Не можу зрозуміти, наприклад, навіщо продавати полуницю тільки в сезон, коли ціни на неї низькі, а конкуренція велика. Невже продати полуницю «за три копійки» на Троєщинському оптовому ринку в Києві — це все, на що ви здатні? Але ж преміальну ціну можна отримати лише на позасезонну ягоду найвищої якості! Чому не можна один раз вкласти кошти й побудувати (у крайньому разі орендувати) нормальні холодильники та морозильні камери, закласти туди ягоду й чекати кращої ціни? А наші фермери й досі продають ягоду з поля просто у ящиках, не замислюючись про її товарний вигляд, вартість на ягоду визначається за примітивним принципом «а скільки дасте?» Чому, зрештою, не можна придбати нормальне упакування й отримати за свій товар гідні гроші? Здається, що більшість агровиробників в Україні не цінують свою працю, тому ми «на виході» отримуємо щось недолуге, дуже далеке від євростандартів, про які всім так подобається говорити. Пам’ятаєте фразу А. Чехова: «В людині все має бути прекрасним — і одяг, і думки». Починайте з себе, з власного господарства — покажіть приклад, зокрема, сусідам. Саме так я роблю й вірю, що все не даремно. До нас звертаються покупці й більше не шукають іншого, кращого постачальника — ми відповідаємо за якість і зовнішній вигляд продукції.

 

— Як ви обирали сферу діяльності ферми — за певним чітким планом чи рішення знайшлося ситуативно? Наприклад, чому зробили ставку саме на ягідні культури, а не на тепличні овочі?

 

— Я б не сказав, що все створювалося за певним планом, проте хотілося створити максимально широкий асортимент, щоб у нас було всього й потроху. Оскільки мали старі теплиці тунельного типу, просто вирішили не зносити їх, а реконструювати, покривши полікарбонатом. Посадили в них полуницю, потім додали лохину, чорну смородину, аґрус, порічки, ожину, чорницю. Паралельно завезли молодняк птиці — поголів’я курки, гусей, качок, цесарок, фазанів. Потім на фермі з’явилися свині, вівці, кабанчики й інша худоба. Створили дуже цікавий симбіоз.

 

— Як ви обирали посадковий матеріал полуниці? Яким сортам віддали перевагу — вітчизняним чи іноземним?

 

— Вибору посадкового матеріалу приділив багато часу — спеціально їздив по Україні й інших державах — шукав ті сорти, які покажуть максимальний результат по урожайності, смакових властивостях і відповідатимуть українським кліматичним умовам. Зрештою, отримав запрошення з Голландії відвідати один із найкращих маточників у Європі. Саме там побачив те, що шукав, — фрігополуницю сорту Ельсанта, яка була ідеальною — класу А++. Так, її ціна була утричі вищою за звичайну, проте жодного разу не пожалкував про цю інвестицію — лише якісний посадковий матеріал може гарантувати врожай. Ельсанта має корінь до 30 см і 2-сантиметрову шийку рослини. За українських умов гарантовано дає не менше як 20 т/га — перевірено на власному досвіді. Щодо малини, то тут трохи простіше: є клієнти, які віддають перевагу так званим комерційним сортам — Полка та Полана. Також вирощую малину сорту Ювілейна.

Крім того, я спеціально запрошував голландських спеціалістів для закладання плантації. Відтоді нас курує одна голландська родина, яка фермерствує в себе на батьківщині. Ми отримуємо від них поради й консультації. Крім того, я певний час жив у Флориді, а це, як відомо, американський штат із найбільшою кількістю полуничних плантацій. Багато запозичив звідти.

 

— На вашій фермі в теплицях принципово застосовують лише органічні добрива. Як це позначається на якості та лежкості ягід?

  

— Я ретельно підібрав посадковий матеріал — він максимально здоровий, не уражується хворобами та шкідниками, як це відбувається з вітчизняними сортами. Крім того, від свиней і курей ми маємо вдосталь гною, щоб вносити його під рослини й не послуговуватися хімією. Гадаю, саме неорганічні добрива шкодять рослині й не дають змоги розкрити її природний потенціал.

 

— Ви багато говорите про якість ягоди. Яким чином відслідковуєте її?

 

— Взяв собі за правило: у сезон кожні 10 днів здавати зразки нашої продукції в лабораторію, й отримую на місці скрін-тест за необхідним набором параметрів. Для прикладу, у GoodWine також є своя лабораторія, але перед поставками додатково себе перевіряємо. Пишаюся тим, що моя ягода майже ідеальна.

 
 

— Загальновідомо, що вирощування полуниці в теплицях — важкий і витратний процес. Які труднощі було подолати найважче?

  

— Захищений ґрунт має свою специфіку. Ягоді не страшна будь-яка погода, вона не буде гнити через дощі й завжди буде чистою, її можна збирати у будь-який час, урожайність переважно вища, а сезон більш розтягнутий у часі — так, наприклад, останню полуницю ми збирали аж 3 грудня. На сьогодні під полікарбонатом у нас 0,5 га полуничних насаджень, а також 2,8 га плівкових теплиць із металічним профілем. Також 2 га полуниці у відкритому ґрунті, і ще близько 0,5 га інших ягід (лохини, малини, аґрусу, порічок) також у відкритому ґрунті.

Полуницю у відкритому ґрунті тримаємо як резервну, для пересадки. Минулий сезон показав, що через високі температури у теплицях близько 20–30% ягід може загинути. Посуха була така, що довелося розконсервувати другу свердловину, щоб налагодити постійний полив — зрошення не допомагало. Як кажуть, на кожен плюс знаходиться і свій мінус.

 

— Багато виробників ягід скаржаться на проблеми з українським упакуванням. У також із ними стикалися?

 

— Так, спочатку брали ізраїльське упакування, далі через економію замовили його у Дніпропетровську, але воно виявилося непридатним. На сьогодні вирішили просто не економити й знову замовляємо ізраїльське та італійське, хоча і вдвічі дорожче за українське — годі цих експериментів. У собівартості продукції пакуванню належить невеликий відсоток, тож краще продати дорожче, але не псувати собі імідж через недолугий зовнішній вигляд ягоди. Покупець має отримувати від товару естетичне задоволення.

 

— Раніше вашим прямим конкурентом у вирощуванні та продажі ранньої полуниці був Крим. Чи відчуваєте більшу свободу «для маневру» на ринку?

  

— Так, «дихати стало легше». Хоча ринок не порожній, на вирощування ранньої полуниці переходять й інші господарства, тож ми повністю використовуємо наші переваги — і територіальну наближеність до столиці, і якість самої ягоди — ціна у квітні стартує від 10–20 дол./кг.

 

— Чи не стало менше клієнтів на продукцію? Адже у кризу люди навіть із високими статками відмовляють собі в задоволенні поласувати ранньою полуницею.

  

— Навпаки — попит є, і він дедалі збільшується. Через девальвацію гривні покупці віддають перевагу не італійській чи іспанській полуниці, а вітчизняній. Повірте, якісна, натуральна їжа — це останнє, у чому люди собі відмовлятимуть. Так, вони пересідатимуть на дешевші більш економічні авто, не купуватимуть прикрас, але раціон буде фактично тим самим.

Ще одна тенденція, про яку варто сказати, — перебірливість клієнтів. Якщо кілька років тому ранню полуницю купували будь-яку, без розбору, то нині більше цікавляться сортом, розміром, пакуванням, лежкістю ягоди, її кондиціями — тобто до товару почали ставитися вдумливіше й прискіпливіше. Мене, як виробника, це радує. Іноземна «пластмасова» полуниця, вирощена на синопоні, вже нікого не влаштовує.

 
 

— Український ритейл також став вимогливішим до виробників ягід?

  

— Залежить від регіону, мережі й обсягів. Я б не сказав, що вимоги є надто суворими, але є й ті магазини, що відповідально ставлячись до своєї репутації, ніколи не поставлять на полиці бозна-що. Ми вже спробували працювати з такими магазинами, як GoodWine, Le Silpo й «Ашан», «МегаМаркет», «Фуршет», «Гурман».

Так, наприклад, саме на вимогу ритейлу ми першими в Україні почали робити ягідні мікси — в одній коробочці секційно розміщено кілька різних ягідних культур — порічки, чорна смородина, малина й аґрус — кожної ягоди по 200 г. Окрім зовнішньої привабливості та незвичної для нашого ока подачі клієнти оцінили ще і зручність такого сету. Приміром, кілограм порічок чи аґрусу з’їдять не всі, а ось потроху всього — чому б ні?

 

— Яким чином розв’язано проблему логістики продукції. Чи купували спеціальний транспорт під ягоди?

 

— Тут все залежить і від сорту ягоди, і від самого покупця. У деякі магазини, у той же самий GoodWine, ми здійснюємо постачання малини та полуниці малими партіями щоденно — тут цінують ягоду, яка була зібрана саме сьогодні. Не всі, на жаль, такі. Мені шкода, коли через елементарний недогляд і невідповідність температур в холодильниках вироблена не лише нами, а й іншими підприємцями продукція гине.

 

— Чи звертаються до вас переробники з пропозиціями співпраці?

  

— Так, до мене неодноразово зверталися переробні підприємства й цехи із заморозки. Проте нині не маю достатніх обсягів — мені шкода віддавати чудову ягоду на переробку, коли її можна з’їсти свіжою. Можливо з часом, коли обсяги будуть більшими, й про це можна буде подумати.

 

— Як шукали покупців на свою продукцію, адже товар преміум-сегмента не для пересічного споживача?

 

— Нам не потрібно було створювати базу покупців, адже фактично вона в нас уже була сформована. Працюючи в будівельному бізнесі, ми багато працювали з великими українськими підприємствами, представництвами іноземних компаній, бізнесменами тощо. Тому ми просто запропонували їм спробувати нашу продукцію. Далі прийшла черга ресторанів, готелів і, зрештою, магазинів — усе взаємопов’язано.

 

— Чому вирішили не робити сайт ферми, натомість, активні в соціальних мережах?

 

— Усі наші клієнти — проактивні люди, які мають профілі в мережі Facebook й Instagam, де можуть постійно спостерігати за нашим розвитком. Сайт — це лише презентація себе — не більше. Він не дає змоги бачити свого клієнта, почути його відгуки. Також ми дуже задоволені нашою адресною доставкою товарів.

 

— Наскільки ефективною є адресна доставка товарів? Чи варто це робити фермерам-початківцям?

  

— Усе досить суб’єктивно й залежить від самого товару чи товарів, які будете продавати, регіону, ціни, сегмента покупців. Сьогодні в нас непоганий асортимент і чітка орієнтація на конкретного клієнта. Клієнтоорієнтованість завжди має сенс — покупці хочуть отримати належний сервіс і готові платити за нього. Проте з одним товаром виходити на адресну доставку важко.

 

— У вас на фермі все обладнання дуже сучасне, зроблене за європейськими стандартами. Чи не думали ви над тим, щоб експортувати продукцію за кордон?

 

— Початкова ідея була саме такою. Однак, розпочавши бізнес, зрозуміли, що обсягів бракує навіть на внутрішньому ринку. Сьогодні про постачання в інші країни не йдеться. Хоча не так давно я повернувся із Швейцарії, де домовлявся про співпрацю з тамтешніми магазинами. Сподіваюся, незабаром в нас буде, що запропонувати і примхливим європейцям.

 

— Тож у Швейцарії також чекають на нашу полуницю? Невже польська ягода вже не «в моді»?

 

— Те, що польська ягідна продукція далека від ідеалу, там вже зрозуміли. На жаль, поляки перетворилися на масмаркет — говорити про смак ягід не доводиться. Тому Україна є потенційно цікавим для Європи виробником. Хоча товари нашого підприємства можуть бути представлені лише на локальному рівні — в кількох магазинах Цюріха чи Берна. На більше бракує потужностей.

 

— У Європі нині дуже популярною є органічна продукція. Чи плануєте отримати «зелений листок»?

  

— Ми разом із сусіднім господарством отримали цей сертифікат у 2013 році. Проте органіка не є нашою самоціллю. Я взагалі не розумію цієї зацикленості виробників, які на самому початку замість того, щоб відкоригувати виробничі процеси та побудувати прийнятну інфраструктуру на підприємстві, відразу хапаються за сертифікацію. Сертифікат не зробить ягоду чистішою чи кращою. По суті — це папірець, який не полегшує доступ на інші ринки збуту, як це заведено вважати. Якщо ти показуєш: «так, моя ягода сертифікована», то це лише теоретична можливість, що ваша продукція може бути представлена на іноземних полицях. Урахуйте, що конкуренція сьогодні шалена й виграє той, хто може запропонувати одночасно і ціну, і якість, і обсяг, і не має проблем із логістикою — все це дуже велика робота. Сертифікація — лише «верхівка айсберга».

Останнім часом органічний рух в нашій країні суттєво зміцнів. Якщо раніше люди не знали й не розбиралися, що воно таке, то сьогодні цікавість українців до натуральної, органічної їжі зростає. У супермаркетах дедалі частіше можна натрапити на спеціальні окремі полички для органіки. Це означає, що ми поступово долучаємося до європейських тенденцій.

 

— До речі, про тенденції. Ви багато мандруєте, а з якої країни слід брати приклад нашій державі?

 

— У мене є дві великих пристрасті — мандри та кулінарія. Я жартома називаю себе фанатом їжі та кулінарним туристом — обожнюю куштувати нові страви різних країн. Щоразу навіть складаю собі певний список ресторанів, які хочу відвідати. Мені подобається, як продають ягоди на відкритих ринках у Європі, імпонує готовність створити максимальний комфорт. Європейський базар — не просто місце для купівлі товарів, а й справжній рай для гурманів — тут тобі не тільки продадуть, а й приготують при тобі — все свіже, щойно виловлене чи зірване. Чому так не можна зробити на наших ринках? У чому проблема?

 

— Крім ягід ви вирощуєте на фермі надзвичайно цікаві помідори. Розкажіть про це детальніше.

 

— До 2012 року в Україні не було так званих реліктових помідорів. А сьогодні в моїй колекції уже 64 сорти — будь-якого кольору, форми, смаку, розміру. На вигляд реліктові помідори не є такими привабливими, як сортові (за це їх е часто називають ugly tomato — від англ. жахливий). В Америці їх вважають найбільш цінними та популярними. В будь-якому магазині ви можете придбати мінімум 10 сортів — для салатів, сендвічів тощо. І це при тому, що ціна на них мінімум в 4 рази вища за звичайну. Коли почав вирощувати ці помідори в Україні, мене жоден не міг зрозуміти, мовляв, хто купуватиме таке «жахіття». Коли отримав перший урожай і дав скуштувати, скепсис клієнтів розтанув. У чергу вишикувалися шеф-кухарі та ресторатори й замовляли помідори наперед, до того ж навіть піднімаючи ціну. Шкода, що решта наших фермерів ідуть від протилежного, тонами вирощуючи гібридний продукт і вбиваючи смак справжніх ароматних помідорів.

 

— Однак реліктові помідори, як відомо, досить примхливі в догляді, чи не так?

 

— Правда. Ці сорти майже не мають рослинного імунітету, швидко уражаються шкідниками та хворобами. Подеколи з 10 помідорів можна отримати лише один, що позначається на ціні. Проте я це називаю ціною натуральності та неперевершеного смаку.

 

— Станом на сьогодні, чи задоволені ви результатом своєї роботи? Чи все зроблено так, як задумали?

 

— Я щасливий отримати такі результати, зробити якісний продукт. Я пам’ятаю, із якою радістю розсилав перші фото вирощеної мною полуниці друзям і знайомим. А нещодавно вирішив про пошук інвесторів для «Ферми Петровицьких».

 

— Думаєте про подальше розширення?

 

— Як я вже казав на початку інтерв’ю, бізнес має робити гроші. Сьогодні я хочу для ферми кращого майбутнього, тож чекаю не просто інвестора з грошима, а людину, яка вкладе всю свою душу та професіоналізм у цей проект, розвиватиме його разом зі мною. Для цього на фермі є всі умови. Тож… далі буде! Немає креативу, і жити не цікаво. Остання порада від мене — робіть лише те, що вам до душі, і тоді за будь-якої погоди все буде гаразд!

 

 

Ірина Глотова

журнал “Плантатор”, березень 2015 року

   

Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “Плантатор” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа». 

 

 

Джерело:
Плантатор