Агромаркет
Головне:
Агромаркет

«Щоб іти в ногу зі світом…»

Джерело:
АгроМаркет
Поділитись:

Створити бізнес з нуля і напрацювати репутацію — серйозний виклик. І дати йому раду — далеко не кожному до снаги. Втім, ще складніше виховати спадкоємця, котрий гідно продовжить сімейну справу і примножить надбане батьками. Відтак чимало фермерів «за 70» продають корпоративні права на керування своїм господарством, бо діти й онуки готові радше віддати перевагу невідомим перспективам у місті, ніж залишитися в селі. Проблема ця, зрозуміло, виникла не вчора. Переймаються нею і в заможних країнах, і в тих, що тільки розвиваються. Україні з її кадровим голодом і в цьому питанні бракує системного підходу. Та все ж аграрні династії в нас уже є, і їхні історії дуже надихають…

Чому в селі краще, ніж у місті…

Іван і Оксана Горобці побралися ще студентами, коли навчалися в столичній аграрній академії (він — на зооінженера, вона — на економіста). Тож у бурякорадгосп Гребінківський (біля Пирятина на Полтавщині), куди молода сім’я поїхала за розподілом на роботу, везли, як кажуть, «повний пакет»: два дипломи і двійко маленьких синочків.

У Романа й Андрія — лише рік різниці, тому змалечку були командою: разом у школу, разом на канікули до бабусі, разом — допомагати по господарству батькам. А тато з мамою, хоча й вимагали від хлопців порядку та відповідальності, проте ніколи нічого не забороняли, ще й часом навіть припускалися нестандартних виховних ініціатив. У сім’ї завжди все обговорювали, радилися, намагалися зрозуміти один одного, нехай там що.

У такій атмосфері адекватно сприймалися навіть найнесподіваніші витівки. Як, скажімо, тоді, коли взимку хлопці вирішили… «підігріти» комп’ютер обігрівачем (логіка 10-річної дитини, що прислухалася до рекомендацій батьків «не вмикати комп’ютер холодним, щоб не поламався»). Той курйоз нині всі члени родини згадують зі сміхом. А головними цінностями передусім називають довіру й повагу один до одного, вміння творчо мислити й шукати нестандартні рішення. Оксана Пилипівна пригадує, як у свою першу закордонну поїздку на відпочинок 10-річний Роман і 9-річний Андрій поїхали з групою київських однолітків. І коли ті спробували було якось покепкувати з сільських хлопців, вони швиденько поставили «городських» на місце, чітко аргументувавши, чому жити в селі краще, ніж у місті…

Господар має мислити стратегічно

Важливий виховний аспект, якого завжди дотримувалися старші в сім’ї, — повага до права дітей розпоряджатися власними грошима. Так, до слова, було заведено й у родині Івана Миколайовича (він у підлітковому віці заробляв свої кишенькові гроші, обслуговуючи причіпні знаряддя в тракторній бригаді, де обліковцем працював його батько). Тож і своїм синам змалечку давав можливість бути фінансово незалежними — розповідав, як вести власну бухгалтерію, планувати витрати, накопичувати…

Ось, приміром, надарували хлопцям родичі на день народження грошей. Якщо на велосипед чи яку іншу омріяну річ не вистачало, купівлю відкладали: потрібну суму можна було наколядувати на Різдво чи заробити на канікулах. «А до тих пір, — пропонував тато, — давайте візьму у вас гроші під відсотки?» І хлопці активно долучалися у цю ділову взаємодію, що наповнювала смислами їхні підліткові розваги. Гостюючи в бабусі, допомагали їй продавати на ринку городину, пасли кози.

Коли подорослішали, за підтримки батька започаткували власний «яєчний бізнес» — доглядали за кількома сотнями курей, що тримала родина, й продавали яйця в місцеві магазини. А вже навчаючись в університеті, приїжджали на жнива додому і як помічники комбайнера збирали врожай на сучасних комбайнах John Deere. «Коли ти важкою працею заробив свої гроші, то тоді не будеш бездумно розтринькувати, — каже глава родини, зауважуючи: «Господар має мислити стратегічно».

Власне, й сам Іван Миколайович опановував свої фахові й управлінські компетенції буквально на зламі епох. «У мене не було ніяких блатів», — каже він, розповідаючи про нюанси тогочасного кар’єрного зростання в агросекторі та про те, як у 30 років очолив радгосп у селі Жуки (тут Горобці-старші, до речі, мешкають і нині). А 1999 року вирішив розпочати власну аграрну справу…

З бур’янами впоралися, з людьми порозумілися

Життєпис СФГ «АСТРА.» починався з 50 га землі й одного трактора… «Щоб піти зі мною в невідомість, потрібно було мати величезну сміливість», — пригадує Горобець-старший (авантюрист за вдачею, як каже сам про себе). Утім, кілька десятків тих, хто наважився це зробити, таки знайшлося. Не відмовив і жоден із друзів, до котрих звернувся Іван Миколайович. У перший рік новоспеченому господарству допомогли засіяти, обприскати, зібрати, зорати. Вже на весну 2000-го орендували 420 га ріллі.

Колишньому директору селяни віддавали в обробіток здебільшого запущені, порослі пирієм землі — але хіба хтось казав, що буде легко? З бур’янами впоралися, з людьми порозумілися. Корпоративні права колишнього радгоспу в селі Вербки СФГ «АСТРА.» придбало у 2003-му. На той час земельний банк, що мало господарство в обробітку, був трохи більшим за 700 га. До 2007 року — близько 1800 га, з 2009-го було вже під 2000, а ближче до 2015-го сконцентрували понад 2200 га…

«На початках, перших 2−3 роки, сіяли все, що могли, — і цукровий буряк, і жито, і яру пшеницю, — розповідає фермер, згадуючи про ті буремні часи становлення, ризики, поразки, перемоги. — Коли ж уже більш-менш стали на ноги, почали вирощувати кукурудзу бренду Pioneer® . І якщо на той час в окрузі люди отримували на кукурудзі по 50–60 центнерів врожайності, в нас було по 70−90 (а сьогодні і по 100−120). Навіть у засушливі роки ми мали добрий прибуток. Тому щосезону сіяли до 80% такого насіння». Іван Миколайович з теплотою розповідає про відвідування у 2004-му заводу Pioneer у США, фермерських господарств і дослідних станцій, де науковці компанії (нині Corteva Agriscience™) вирощують нові гібриди преміальної генетики. Такі фахові враження, власне, й формували візію, з якою господар і нині йде по життю…

Набути компетенцій, потрібних керівникові

Становлення родинного бізнесу вплинуло й на долю Горобців-молодших. Утім, було б нечесно сказати, що вони змалечку мріяли бути механізаторами чи зоотехніками. Романові подобалися точні науки й інформаційні технології. Навіть інтернет почав свою переможну ходу Глобинським районом не без його участі. Андрій за характером більш непосидючий, тому змалечку мріяв багато мандрувати й бути фінансово незалежним, «як далекобійник, котрий постійно в дорозі»… На доленосні, як сьогодні розуміють, рішення вплинули не лише аграрні реалії, а й, здавалося б, надзвичайно далекі від сільгоспвиробництва колізії. Як-от, приміром, комп’ютерні ігри (стратегії), якими тоді захоплювалися підлітки.

«Прорив для мене зробила гра „Залізничний магнат”, у якій, — пригадує Роман, — чудово був пророблений модуль економіки для розуміння навіть 15-річним. Можна було розвивати свою компанію, яка апріорі йшла акціонерним товариством, — гравцю надсилалися квартальні й річні звіти (їх часом не кожен бухгалтер може зробити, а тут підліток!), треба було дізнаватися про економічні буми й спади, викуповувати акції конкурентів, робити емісію своїх акцій і випускати векселі для залучення інвестицій…» Коли настав час визначатися з професією, вирішив готуватися до вступу на економіку…

Чи міг собі уявити 17-річний першокурсник економічного факультету Національного аграрного університету, що за якихось 10 років керуватиме родинним бізнесом? Наразі попереду було ще чимало життєвих університетів — робота на біржі, в нерухомості, аналітиком в агрохолдингу, навчання за програмою Master of Business Administration у Suffolk University, Sawyer Business School (Бостон, штат Массачусетс, США), робота фінансовим аналітиком в американській компанії. «Я набував тих компетенцій, які потрібні були мені як фахівцеві — аби краще ретранслювати професійну інформацію і згодом стати хорошим керівником», — пояснює він. І додає, що то було справді правильне рішення, яке вело туди, де врешті й мав бути.

Яке «его», коли є стратегія підприємства

На той час, коли у 2014-му старший брат повернувся з Америки додому і долучився до керування сімейним бізнесом, молодший, Андрій, успішно закінчив факультет захисту рослин Національного аграрного університету й захистив кандидатську дисертацію в Інституті цукрових буряків НААН України. На Полтавщині молодого агронома-науковця чекали кохана, батьки й родинна справа. Тож із 2012-го взявся господарювати на полях, що має в обробітку СФГ «АСТРА.»

Нині Андрій — операційний директор компанії, Роман — виконавчий. «Розуміння масштабу процесів дає можливість ставити технічні завдання і консультувати менеджмент, котрий із плином часу стереотипізує певні процеси», — зауважує він. І концептуально описує власне технічне завдання: розвивати господарство на суттєво вищому рівні, ніж середньостатистичне, аби можна було «йти в ногу» зі світом, що динамічно розвивається.

Усі рішення щодо бізнесу ухвалюють колегіально, враховуючи економічну доцільність і перспективність. Так, для моніторингу стану посівів ще з 2013 року застосовують безпілотники. Цьогоріч придбали вже третій, DGI Phantom4 Pro з поліпшеними характеристиками акумулятора й здатністю обльоту в радіусі 3,5–4 км. Також «АСТРА.» послуговується сервісами Cropio (це широкий спектр модулів, в які входить і супутниковий моніторинг), Drone Deploy (для обробки візуальних даних з дронів на полях), а от вже з картографування врожайності та точного землеробства — програмний комплекс AgLeader SMS. Нині компанія очікує на нову потужну камеру Sony, що в одному з інноваційних комплексних рішень ось-ось зайде на ринок. «Ми технології активно впроваджуємо, вміємо це робити і хочемо бути першими, хто її отримає», — кажуть брати.

Ініціатором інвестування в техніку зазвичай є Андрій: він прораховує економічну ефективність, потенційний ефект від інтенсифікації та «захищає» (узгоджує) бізнес-проєкт з Романом. І хоча брати не завжди згодні один з одним, однак власне «его» відходить за другий план, коли у пріоритеті стратегія підприємства. Це — правило родини. «Якщо я скажу, що на сто відсотків згодний із тим, як ведуть справи хлопці, то збрехав би. І, мабуть, вони так само не були згодні з якимись моїми діями, — зауважує Іван Миколайович. — Та коли вони взяли відповідальність за господарство і моя особиста присутність уже не потрібна, я врешті зміг реалізувати свою мрію юності й почав ходити в гори»…

***

Велике щастя, коли фундамент, на якому ми будуємо наші родинні цінності, з роками стає тільки міцнішим. Від чого залежить успіх? Навряд чи є універсальний рецепт, який можна запозичити чи скопіювати. Кожна родина й династія має свою унікальну історію. А за її лаштунками — неймовірна праця душі, особисті маленькі й великі подвиги, любов і самозречення, перед якими хочеться здійняти капелюха…

Поділитись: