Ринок тривог і надій

Правила гри змінюються і не завжди в кращий бік. Яким чином агровиробник може вплинути на їх трансформацію і захиститити справу свого життя?

Ця тема нині не сходить з екранів телевізорів та газетних шпальт. Питання зняття мораторію на продаж сільськогосподарських земель в Україні порушували неодноразово, але ще жодного разу воно не викликало таких жвавих дискусій і такого шаленого опору з боку тих, хто господарює на землі. Що ж стало першопричиною сьогоднішнього протистояння? Воно, як на мене, виникло не тому, що аграрії категорично проти самої ідеї ринку землі. Більшість із них поділяє позицію, що земля — це власність, і господар повинен мати повне право користуватися та розпоряджатися нею.

Проблема в тому, що українські реформатори схиляються до максимально ліберального варіанту земельного ринку, який є більше притаманним Південній та Північній Америкам, ніж європейським країнам. У ЄС, попри його багатогранність та різноманіття, ринок землі є жорстко регульованим та регламентованим. І, хоч як це дивно, найвищий рівень регулювання ринку землі сільгосппризначення серед європейських аграрних країн має заможна Франція. Схоже, український аграрій за своїм менталітетом набагато ближчий до французького господаря, ніж до фермера з Техасу. Відтак передусім він хоче мати гарантії свого захисту, знати, що його право власності буде непорушним і хоче отримати підтвердження цього з боку держави.

Побоювання аграріїв (зокрема, про те, що українську землю за безцінь скуплять заможні іноземці) виникли не на порожньому місці. З одного боку, це результат постійної пропаганди та шаленого тиску з боку політиків-популістів, з другого, — повна недовіра до судової гілки влади та решти інституцій. Фактично сьогодні господар не має жодного бажання з’ясовувати, чи чесний інвестор постукав до нього у двері — надійніше «залишити все, як є»…

Нехай там як, без компромісу легальний ринок землі в Україні просто неможливий. Таким компромісом могли би стати певні запобіжники та етапність його запровадження. Скажімо, для зниження спекулятивної складової доцільно ввести жорстке обмеження — років на 10 — права купувати сільгоспземлю для хеджфондів й заборонити на 5 років її перепродаж для першого покупця. Звісно, запропоноване урядовцями першочергове право на купівлю землі тими, хто її зараз обробляє, частково дає сподівання, що ситуація на аграрному ринку не буде викривлена, але цього недостатньо. Руйнування вже сформованого високорозвиненого агропромислового сектору внаслідок запровадження ринку землі жорстко вдарить по національній економіці. Але чи можна цього уникнути?

Продовження – на с.4

Заг. Ринок тривог і надій

Підзаг. Правила гри змінюються і не завжди в кращий бік. Яким чином агровиробник може вплинути на їх трансформацію і захиститити справу свого життя

Продовження. Початок на с.1

Оскільки легалізувати земельний ринок доводиться на тлі діяльності вже сформованого повноцінного АПК з потужними гравцями та своїми правилами гри, то будь-яке копіювання чужої моделі в нашому випадку буде недоречним (втім, вивчення досвіду стало б у пригоді). Зокрема, французька система регулювання ринку землі спирається на тісну співпрацю держави та фермерських організацій. Така співпраця була б доречною і в нашій країні — звісно ж, за умов тотальної корупції її функціонування неможливе.

Підзаг. Французький досвід

У Франції ринок землі почав діяти одночасно з запровадженням безпечного права землекористування сільськогосподарськими виробниками. Успіхи французької аграрної політики пов’язані в першу чергу з гарантуванням прав фермерів, що не є землевласниками (це фундаментальне питання для мільйонів сільгоспвиробників). Як на мене, саме французький варіант захисту орендаря є найприйнятнішим для українських реалій. Зокрема, мінімальний строк оренди землі у Франції становить 9 років, а фермер зазвичай орендує землю на 18 або 25 років. Важливим є і те, що договір оренди землі в цій країні передається у спадок і власник землі не має права розірвати укладену раніше угоду. Винятком може бути лише випадок, коли сам спадкоємець виступає проти. Якщо орендар поліпшив актив своєю працею або внаслідок інвестицій, то орендодавець повинен надати йому відповідну компенсацію. У разі продажу землі її власником, орендар має переважне право на придбання. Рівень доходів від оренди землі контролює держава, встановлюючи їх максимальну та мінімальну межі. Також — і це, як на мене, вкрай важливо — орендна плата здійснюється в натуральній формі, як кількість продукції на гектар. Тобто фактично орендна плата індексується відповідно до цін на сільськогосподарську продукцію. На сьогодні відповідне законодавство діє в більшості європейських країн (першою в континентальній Європі такий статут сільськогосподарського орендаря 1786 року ухвалила Данія).

Повернімося до відкриття земельного ринку у Франції. В той момент країна стояла перед складним вибором: як водночас із цими змінами зберегти свою автентичність і підготувати національний сільськогосподарський сектор для вступу в загальний ринок шести країн — засновниць Європейського Союзу. На той час французькі сімейні ферми були дрібними та фрагментованими. Аби вони могли конкурувати на міжнародних ринках, було ухвалено рішення про їх збереження та модернізацію. Для цього розробили та чітко виписали нові засади аграрної політики, зокрема щодо регулювання ринку землі, правила оренди й орендної спадщини, введення «пенсійного ануїтету» для літніх фермерів тощо. Врешті державні установи та професійні сільськогосподарські організації встановили для кожного регіону країни оптимальні розміри ферм і мінімальну площу для права на отримання державної допомоги.

Ця система мало відома за межами країни. Вона представлена Асоціацією із землевпорядкування та сільських поселень (SAFER) і є одним з основних компонентів французької аграрної політики. SAFER керує рада директорів, до якої входять представники профспілок, органи місцевого самоврядування, представник сільськогосподарського банку (КредіАгріколь), представники центральної влади. Асоціація має право на придбання, продаж й обмін землі. Кожна операція із землею має бути затверджена у двох державних інституціях: Міністерстві сільського господарства та Міністерстві фінансів. Обидві установи мають право вето на всі рішення SAFER. Та якщо SAFER вважає задекларовану ціну продавця вищою за ринкову, то може використати своє переважне право купівлі землі, запропонувавши ціну, що вважає справедливою. Іншими словами, SAFER пропонує продавцеві свою ціну, яка є нижчою від початкової, і продавець або має пристати на цю пропозицію, або відмовитися від продажу взагалі. Будь-яка земля, придбана SAFER, стає доступною для зацікавлених покупців, які мають подати заявку на неї. Заявки розглядає комітет, й остаточно затверджує рада директорів — за умови схвалення представниками уряду. Водночас є вимога, що SAFER мусить протягом 5 років продати придбані активи. Заради справедливості зазначимо, що попри всі застереження з початку створення ЄС середній розмір ферм у Франції виріс утричі, водночас чинний механізм регулювання аграрного ринку дозволив уникнути великої концентрації земель.

Підзаг. Польський досвід

Ще однією країною, до досвіду якої дуже часто апелює низка українських експертів та урядовців, є Польща. Вона, як і Франція, перед запровадженням ринку землі мала аграрний сектор у вигляді дрібних фермерських господарств. Так само, як і наші селяни зараз, поляки у 2004 році, коли вступали до ЄС, боялися, що їхні землі скуплять іноземці, зокрема багаті німці. Результатом цих побоювань стало запровадження 12-річного мораторію на продаж землі нерезидентам. Відтак до 2016 року іноземні громадяни та фірми, включно з європейськими, напряму не мали права купити польську землю сільгосппризначення крім випадку, коли іноземці могли придбати землю, отримавши дозвіл Міністерства внутрішніх справ (хоча такий дозвіл отримати було досить непросто), або через місцевих партнерів чи створивши польську компанію.

Але попри взяті під час вступу до ЄС зобов’язання, навесні 2016 року у Польщі почав діяти новий закон, який на 5 років припиняє продаж Урядовим земельним агентством (АРА) державної землі аграрного призначення, а також обмежує продаж приватної землі. Тепер купувати землю можуть лише кваліфіковані фермери. Також закон вимагає, аби вони мешкали у цій місцевості щонайменше п’ять років, а протягом наступних десяти зобов’язалися особисто працювати на землі, яку купують. До того ж запроваджується жорстке обмеження розміру ферми — до 300 га. Також урядове агентство може втрутитися під час продажу землі приватним власником і придбати цю землю за своєю ціною. Куплена в АРА земля після 5 років мораторію не може бути проданою протягом наступних 15 з моменту придбання. З новими обмеженнями, які були запроваджені замість лібералізації ринку, не будуть пов’язані лише державні та релігійні інституції.

Таким чином, попри утворення певної кількості успішних аграрних компаній і заможних фермерських господарств протягом 12 років переважна більшість польських ферм залишилася малими та бідними (в середньому — до 10,5 га). Наявність потужної пропагандистської групи дрібних фермерів стала врешті основною причиною нових обмежень на польському земельному ринку. Як бачимо, польський шлях не є хорошим прикладом для України і може бути вивчений лише з точки зору наявних помилок під час розвитку галузі.

Підзаг. Румунський досвід

Виходячи з тієї стратегії запуску земельного ринку, яку оприлюднила команда нового президента, найбільш близьким нам стане досвід Румунії, яка в цьому питанні пішла шляхом залучення інвестицій в аграрний сектор економіки. Водночас на початкових етапах навіть в Румунії існували певні запобіжники. Так, країна повністю лібералізувала земельний ринок для громадян ЄС лише у 2014 році, оскільки більшість мешканців також схилялась до думки, що румунську землю миттєво скуплять багаті німці. Проте, як показала практика, подальша лібералізація не призвела до суттєвої зміни співвідношення між румунськими й іноземними власниками, водночас поетапність її запровадження дала можливість зняти напругу серед населення. Як і в інших європейських країнах, переважне право на купівлю землі в Румунії мають співвласники, орендарі, сусіди або особи, що ведуть сільськогосподарську діяльність у тій місцевості, де землю виставлено на продаж. Позитивним сигналом для наших аграріїв має стати той факт, що попри лібералізований ринок землі, за статистикою, в країні близько 90% потенційних покупців прагнуть придбати землю, щоб надалі використовувати її для сільськогосподарської діяльності, оскільки аграрний сектор економіки останніми роками йде вгору.

Окремо хочу звернути увагу багатьох скептиків, які ратують за жорстке подрібнення земельних наділів, що основною проблемою, яка останніми роками найбільше стримувала розвиток румунського земельного ринку, є висока фрагментація сільгоспземель. Цей чинник суттєво знижує ефективність їх використання, бо більшість румунських аграріїв, виходячи з кліматичних умов, займається виробництвом зернових та олійних. Також з 2015 року Міністерство сільського господарства та розвитку сільських районів Румунії намагається стимулювати злиття земельних ділянок, надаючи субсидії фермерам залежно від розміру його угідь, але поки що це не принесло бажаних результатів.

І наостанок, як би прозоро, чітко та правильно не були прописані механізми запровадження та функціонування ринку землі, без розв’язання проблеми доступу українських фермерів до дешевих грошей запускати продаж земель сільгосппризначення неможливо. Це все одно, що сісти на діжку із порохом та намагатись підпалити мотузку, яка з неї стирчить. Будь-які красиві обіцянки та завіряння урядовців, що банки готові кредитувати фермерів, будуть наштовхуватись на повну відсутність обопільної довіри між фінансистами та дрібними агровиробниками. Взаємодія між банками та фермерами має запрацювати вже сьогодні — це рух у двосторонньому напрямку, перші повинні адаптувати свої вимоги під умови галузі, а другі — повинні навчитись працювати не лише заради сьогодні і зараз, а в першу чергу заради майбутнього. Всі повинні розуміти, що довіра на порожньому місці не народжується, а репутацію за один день не заробиш. 

***

Незалежно від того, чи підтримує український сільгоспвиробник урядовий проєкт земельної реформи, ринок таки має стати цивілізованим і легальним. І цього, як на мене, не варто боятися — значно небезпечніший правовий нігілізм у земельних правовідносинах. Варто боятися залишитися на узбіччі процесу, бути неготовим до нових викликів та не мати необхідних ресурсів для подальшого розвитку свого бізнесу. Правила гри змінюються і не завжди в кращий бік. Треба розуміти, якщо ти можеш вплинути на їх трансформацію, то роби це, якщо ж ні, то зроби все, аби твій бізнес, твоя родина та справа твого життя були захищені.

Марія Колесник, експерт аграрного ринку

газета АгроМаркет, жовтень 2019 року

Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі «The Ukrainian Farmer» та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/ належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України «Про авторське право та суміжні права».

Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».

ЧИТАЙТЕ БІЛЬШЕ