Люди бояться насамперед того, чого не розуміють. Чи це комусь вигідно?
Дуже легко скотитися в поганий тон (mauvais ton) будь-кому, хто пише сьогодні про ринок земель сільськогосподарського призначення. Доволі часто суть цього явища, до якого ми так довго готуємося, надмірно спрощується чи то через певну заданість політичну, корпоративну, чи то через балансування на межі почуттів. Суб’єктивізм у цій темі, як правило, ґрунтується на поганому знанні. Та й звідки цим знанням узятися, якщо маємо тільки теорію, спотворену національними особливостями, а самого явища в країні майже не існує.
5 квітня цього року Державне агентство земельних ресурсів України повідомило громадськість про оприлюднення проекту Закону України «Про обіг земель сільськогосподарського призначення» з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об’єднань. Як зазначено у повідомленні, проект Закону спрямований на остаточне завершення створення ринкових передумов для залучення земельних ділянок сільськогосподарського призначення до економічного обігу, повноцінну реалізацію права приватної власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення громадянами України, законодавче закріплення шляхів і правових механізмів подальшого розвитку відносин сільськогосподарського землекористування і власності на землі сільськогосподарського призначення на загальноприйнятних у суспільстві засадах.
Але не варто надто серйозно ставитися до запропонованого тексту законопроекту: він змінюватиметься, і ще не раз. Хоча б тому, що, за пропозицією Держкомзему, обіг земель сільськогосподарського призначення планується запровадити тільки з 1 січня 2016 року. Цілком зрозуміло: у 2015-му знову обираємо президента країни, тому ніхто не захоче ризикувати.
Важливішим є інше: а як самі сільгоспвиробники ставляться до ринку земель сільськогосподарського призначення? Наскільки ідея цього ринку оволоділа масами? Бо, як говорив засновник марксизму, актуальність теорії зумовлюється потребою в ній суспільства, а сама теорія може перетворитись на грізну силу, як тільки вона оволодіє масами.
Отже, якщо вірити класикам, для того, щоб ринок земель сільськогосподарського призначення став реальністю, потрібно, щоб ідея такого ринку оволоділа свідомістю українських сільських господарів. І тільки тоді вона стане грізною рушійною силою національної аграрної економіки.
А що маємо насправді? Як ставляться до земельної реформи власники земельних паїв та сільгоспвиробники? Що очікують власники земельних ділянок (паїв) та керівники фермерських господарств і сільськогосподарських підприємств від ринку земель сільгосппризначення? Відповіді на ці запитання можна знайти у дослідженні, яке на замовлення проекту USAID «АгроІнвест» провів Центр соціальних експертиз Інституту соціології НАН України у листопаді-грудні 2012 року.
Із опитаних 3891 власника земельних паїв, 1273 керівників фермерських господарств та сільськогосподарських підприємств у 13 областях країни тільки 20,7% підтримують скасування мораторію на обіг земель сільськогосподарського призначення. Отже, абсолютна більшість тих, хто працює на землі, проти ринку таких земель.
Розпрягайте, хлопці, коней! Приїхали!
Понад 20 років високих розмов про земельну реформу, про пошук ефективного власника — і такий результат. Одне з двох: або все дуже добре, тому нічого не треба змінювати — або причина в іншому.
Прихильники обігу земель сільгосппризначення наводять такі аргументи на користь скасування отого самого мораторію:
Але противників обігу земель набагато більше. А їхні страхи мають дві групи причин — економічні та соціальні.
Розглянемо економічні причини страхів:
Як бачимо, діапазон економічних страхів є надзвичайно великим. Деякі з них нібито й складно пояснити. Наприклад, страх конкуренції з іноземцями. Де-юре іноземці не можуть мати у власності землі сільськогосподарського призначення. Але де-факто… Навіщо мати у власності, якщо можна орендувати? Але до чого тоді тут мораторій, якщо і він існує, і іноземці-аграрії в Україні вже й не така дивина.
Або чи заважає мораторій великому капіталу витісняти фермерів? Звичайно, ні.
Або чи контролюють власники паїв дотримання сівозмін, якщо більшість з них з часу передачі земельної ділянки в оренду навіть не бачили цих ділянок (рис. 2)?
А ще є група соціальних страхів:
Тут також можна подискутувати. Міністр аграрної політики та продовольства України говорить, що «щороку з мапи нашої держави зникає по 15 сіл, яким по 200, 300, 400 років». Невже мораторій якось гальмує ці процеси? Може, справа в іншому?
Та, незважаючи на певну парадоксальність ситуації, страхи існують і мають реальний вплив на свідомість людей. Однією із причин існування таких страхів можна вважати поганий інформаційний супровід земельної реформи. Судіть самі: чим вищий рівень освіти в людей, тим прихильніше в них ставлення до ринку земель сільськогосподарського призначення (рис. 3).
Втім, ідеї оцього самого ринку не оволоділи у більшості навіть масами з вищою освітою. Пояснення цій ситуації, можливо, криється в тому, що більшість власників не мають навіть елементарних знань — про нормативну оцінку землі (понад 90% опитаних), про мінімальну орендну плату за неї (майже 80%).
Можливо, картина була б зовсім іншою, якщо б власники паїв, орендарі, фермери отримали необхідні знання. Якщо б на початку земельної реформи прислухалися до слів класиків. Хай не марксизму, а неоінституціоналізму. Того самого Дугласа Норта, лауреата Нобелівської премії, який неначе змальовує реалії української земельної реформи: «Якщо писані правила можна змінити впродовж однієї ночі, то неформальні норми зазвичай змінюються поступово. А оскільки саме ці норми забезпечують «легітимність» усієї сукупності правил, то революційні зміни ніколи не бувають настільки революційними, як про це мріють їхні прихильники». Таким чином, не буде нормального (цивілізованого, прозорого) ринку земель сільськогосподарського призначення, поки ідея такого ринку не поселиться у головах людей, не стане ідеєю кожного.
А як це зробити в умовах, коли більшість малих і середніх сільськогосподарських товаровиробників практично не мають жодної інформаційної, зокрема юридичної, підтримки (рис. 4)?
Практично за межею інформаційного простору є більшість фермерів та майже половина сільгосппідприємств. Чи можуть у таких умовах фермери приймати правильні управлінські рішення щодо використання землі? Чи мають змогу захистити свої права?
Що радує у цій доволі похмурій інформаційній картині? А те, що власники паїв, фермери, керівники сільгосппідприємств усвідомлюють доволі низький рівень власної поінформованості про земельні питання. За таким усвідомленням мають іти дії. Має відбуватися насичення інформаційного простору, створюватися потоки інформації, спрямовані передусім на фермерів, власників паїв, адже, за словами аграрного міністра, «сімейна ферма для України — це запорука продовольчої безпеки. Вона не заважає великому товарному виробнику, а є запорукою для продовольчої безпеки і соціального укладу українського села».
У Європейському Союзі важливість інформаційно-консультаційного забезпечення фермерів знайшла відображення у системі сільськогосподарського дорадництва, у правових актах цієї організації. Зокрема, Регламент (ЄС) № 73/2009 Ради ЄС передбачає існування системи консультування фермерів і містить такі положення:
Слід зазначити, що національне законодавство країн — членів ЄС в частині сільськогосподарського консультування розробляється відповідно до зазначених Регламентів. У більшості країн — «старих» членів ЄС така система сільськогосподарських консультаційних служб (Agricultural Advisory Services) існує й ефективно працює давно. У «нових» членах ЄС такі служби набувають активного розвитку.
Українським аналогом Agricultural Advisory Service є сільськогосподарські дорадчі служби, що тривалий час створювалася та розгортали діяльність, як правило, за підтримки проектів міжнародної технічної допомоги. Передбачалося, що надалі держава, керуючись світовим досвідом, ініціює об’єднання цих служб в єдину систему. Але цього не сталося навіть після прийняття Закону України «Про сільськогосподарську дорадчу діяльність».
Об’єднати дорадчі служи в систему намагається громадська організація Всеукраїнська асоціація сільськогосподарських дорадчих служб України. Однак, маючи вкрай обмежені ресурси, вона не може замінити участі держави.
В абсолютній більшості країн дорадчі служби створювалися й працюють як державні системи або системи, що дуже добре підтримуються державою. Розмір же державної підтримки дорадчих служб в Україні в останні роки не перевищував 2 мільйонів гривень на рік з державного бюджету України (у середньому 80 тисяч гривень на рік для однієї області, або 14 копійок на одного сільського жителя на рік) і не дозволяє надавати дорадчі послуги селянам у необхідному обсязі. Можливо, саме тому тільки кожен п’ятий з тих, хто працює на землі, готовий підтримати зняття мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення.
Чи зроблять державні реформатори правильні висновки? Хочеться сказати так, але…
Обґрунтовуючи необхідність прийняття Закону України «Про обіг земель сільськогосподарського призначення», у Держкомземі записали: «Неминучим наслідком дії мораторію стали “тінізація” ринку землі, високий рівень корупції, соціальна недовіра, відсутність соціальної справедливості при розподілі земельної ренти, швидка монополізація відносин сільськогосподарського землекористування агрохолдингами, соціально-демографічна деградація села, маргіналізація сільського населення тощо». Так чому ж тоді селяни бояться скасування мораторію, якщо корінь зла у ньому?
А ще Держкомзем вважає, що проект Закону не стосується соціально-трудової сфери. А учасники опитування чомусь бояться скорочення робочих місць.
Треба спершу знайти правильні відповіді на ці запитання. І шукати їх має не тільки проект «АгроІнвест», а насамперед ті, хто у державі приймає рішення. І далі зробити так, щоб ідея економічного обігу земель сільськогосподарського призначення не тільки перемогла, а й стала економічною силою. Бо відсутність в Україні отого самого цивілізованого, прозорого ринку земель сільськогосподарського призначення сприймається світом як mauvais ton.
Кому, коли та як вдасться змінити ситуацію?
Роман Корінець
Президент Національної асоціації сільськогосподарських дорадчих служб України
журнал The Ukrainian Farmer, травень 2013 року
The Ukrainian Farmer
