Криза розрахунків за здане на переробку молоко стимулювала місцеву владу створити для селян кооперативне молокопереробне підприємство.
У селі Панка Строжинецького району Чернівецької області восени минулого року з’явився новий виробничий об’єкт — кооперативний молокопереробний завод сільськогосподарського кооперативного підприємства «Молочний край». Його створили спільними зусиллями три обслуговуваних молочних кооперативи цього району («Новобросківецький», «Стор-Агрогромада» і «Комарівська нива») за підтримки обласної та районної влади, а також міжнародної благодійної організації «Добробут громад» і проекту USAID «АгроІнвест».
СКП «Молочний край» виробляє п’ять видів продукції: молоко пастеризоване 2,5% жирності, сметану 20%, сир кисломолочний 18%, сир твердий «Буковинський» 45% та сир лиманський 45%. Молоко та твердий сир фасують у поліетиленові пакети, сметану, сир лиманський і сир кисломолочний — у пластикові відерця вагою 0,5–5 кг. Потужність заводу по сировині — 12 т на зміну, однак на цей рівень підприємство ще не вийшло — за добу переробляє до 3 т молока.
Докладніше про досвід кооперації в заготівлі, переробці та збуті молока в розмові з куратором проекту Галиною Кушнір , заступником начальника управління АПР Сторожинецької РДА.
Галино Володимирівно, з чого почалася кооперація молочників у вашому районі? Це була ініціатива населення чи райдержадміністрації?
– Почалося з того, що на початку 2000-х люди перестали одержувати розрахунок за здане на переробку молоко. Збанкрутілий Новоселицький молокозавод до цього часу винен здавачам близько 200 тис. гривень, стільки само — Надвірнянський сирзавод. А як гроші не платять, до кого люди йдуть скаржитися? Звісно, до райдержадміністрації. Тобто РДА одержала цю проблему, яку треба було вирішувати. Ми зрозуміли, що необхідно створити власну молокопереробку, де власниками були б самі виробники молока. Нашу ідею підтримала Міжнародна благодійна організація «Добробут громад», яка на той час реалізовувала в нашому районі два проекти.
Для втілення ідеї в життя потрібні були кошти, і немалі. Тому ми проводили відповідну роботу з депутатами обласної та районної рад, керівництвом обласної державної адміністрації. У результаті в травні 2011 року було підписано Меморандум про співпрацю в створенні молокопереробної галузі в районі між районною й обласною владами, МБО «Добробут громад» і сільськогосподарськими обслуговуваними кооперативами. Меморандумом передбачалося спільне фінансування в будівництві молокозаводу — 900 тис. грн із обласного бюджету, 348 тис. грн — із районного, 100 тис. від МБО «Добробут громад» та 800 тис. від обслуговуваних кооперативів.
Коли та як розпочиналося будівництво заводу?
– У червні 2011 року було створено організаційні структури, тобто три СОК об’єдналися й створили районне об’єднання сільськогосподарських обслуговуваних кооперативів «Господар Підгір’я». Своєю чергою, об’єднання створило СКП «Молочний край». І відразу ж розпочалися роботи з реконструкції колишніх колгоспних автогаражів під молокопереробне підприємство. На той час приміщення автогаражів належали СОК «Новобросківецький», який ці будівлі вніс у статутний фонд СКП «Молочний край». Водночас по Програмах розвитку обслуговуваної кооперації було виділено частково кошти з районного й обласного бюджетів.
Усі будівельні роботи виконувалися господарським способом.
Отже, фінансовий бік молочної кооперації у вашому районі був забезпечений тільки бюджетними коштами?
– Ні, не тільки. Нас також підтримала Міжнародна благодійна організація «Добробут громад», яка виділила 970 тис. грн на придбання обладнання для заводу. Ця структура працює в районі з 2007 року — реалізовує два проекти «Допомога сільським родинам Буковини у розвитку ОСГ» і «Допомога сільським родинам Західної України, які постраждали від повені». Тобто за рахунок благодійної організації було придбано племінні нетелі, вівці, коні, насіння, корми, які передавалися сільським родинам у дар, а далі такий дар мав бути переданий від цієї родини іншій. Із цієї діяльності закономірно випливало таке запитання — реалізація молока. Тому наші інтереси щодо створення заводу збіглися. МБО «Добробут громад» не залишається осторонь наших проблем і сьогодні, намагаючись допомогти нам як фінансово, так і шляхом проведення навчань і тренінгів.
Ще один наш партнер — проект USAID «АгроІнвест». На них ми вийшли тоді, коли відчули, що на добудову заводу не вистачить коштів. Знайшли їх через інтернет, швидко порозумілися — мабуть тому, що наш проект був уже на ходу. У цьому проекті, щоправда, виділення коштів лімітоване сумою 200 тис. грн. Однак і цим грошам ми були раді — вони пішли на будівництво котельні.
Нині ми співпрацюємо з проектом ЄС/ПРООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду», яким передбачено створення сервісного тваринницького центру в новоствореному сільськогосподарському обслуговуваному кооперативі «Церенкуца» у селі Ропча. До кінця року тут буде побудовано молокоприймальний пункт із холодильним обладнанням, надаватимуться послуги зі штучного осіменіння тварин і ветеринарні. Бюджет проекту становить 346 тис. грн, із яких 203 тис. надійде від Європейського союзу.
Отож, із благодійними проектами можна працювати й отримувати результат, однак цим треба займатися — писати проекти, подавати їх на розгляд.
Коли завод було введено в експлуатацію та які проблеми виникали на початку його роботи?
– У листопаді 2012-го завод розпочав роботу. Попри таку швидкість, введення заводу в експлуатацію далося нам дуже важко. Брак коштів не дав можливості повністю придбати нове обладнання та встановити лінії, де можна було б виробляти молокопродукцію в широкому асортименті. Для початку роботи заводу треба було укомплектувати лабораторію й отримати низку дозволів як на початок експлуатації заводу, так і на випуск продукції. Ми навіть не думали, наскільки це складна та затратна процедура. Крім того, треба було придбати пакувальну тару, виготовити штрих-коди, акредитувати лабораторію та атестувати завод. Усе це кошти, і кошти немалі: ми вже заплатили до 100 тис. грн. І це ще не все. Доволі дорогі ветеринарні послуги: ветеринарне свідоцтво, яке раніше коштувало до 3 тис. грн, сьогодні коштує до 6 тис., а отримувати його треба щопівроку. А без цього свідоцтва ми й пакета молока не продамо. На оформлення дозволів доводилося брати гроші навіть у кредит.
Кредити берете в банку?
– Ні, в кредитній спілці. У банку, якщо оформити кредит за всіма правилами (з оцінюванням і страхуванням майна тощо), то він коштуватиме до 30% річних. Та ще й півроку чекатимеш виділення коштів. Тому для надання позикових послуг у нас в районі було створено кредитну спілку, в якій можуть одержувати фінансування фермери або фізичні особи. У ній ми й беремо кредити — оформляємо їх на уповноважену фізичну особу.
З якими проблемами стикається завод нині?
– Основна проблема — це брак обігових коштів. Прибутків поки що ледве вистачає на те, щоб перекрити затрати, розрахуватися з людьми за молоко. А ще ж потрібно погашати боргові зобов’язання, що виникли під час будівництва, встановити додаткове холодильне обладнання. Нещодавно вдалося придбати спеціалізований автомобіль-рефрижератор для перевезення молокопродукції, але не новий, вживаний. Він нам украй потрібен, бо з перевезенням у літній період маємо серйозні проблеми. Є питання щодо фасування, бо фасувальний апарат теж не новий, часто ламається. Треба думати про тару, бо вона у собівартості займає досить велику частку. Хотілося б тару здешевити, але щоб продукція зберігалася в ній тривалий термін. Поки працюємо з тим, що є, а далі буде видно.
Такі програми підтримки кооперації діють в усіх районах області?
– Ні, в жодному іншому районі Чернівецької області таких програм немає. Хоча так мали б працювати всі. У нас аграрна область, аграрний район, тож на аграрний розвиток кошти мають закладатися.
Ще 2004 року ми ухвалили районну програму розвитку обслуговуваної кооперації, відповідно до якої щороку виділяється з бюджету до 100 тис. грн на створення матеріально-технічної бази обслуговуваних кооперативів, облаштування молокоприймальних пунктів. Сьогодні дуже багато пропагують створення СОК, однак із наявного досвіду скажу, що без підтримки з бюджетів усіх рівнів це зробити практично неможливо.
Чи є якась підтримка кооперативів на загальнодержавному рівні?
– Так, наші кооперативи протягом кількох останніх років були учасниками Державної програми розвитку обслуговуваних кооперативів. Однак у переліку техніки, яку можна придбати за цією програмою, немає дешевого обладнання, яке могло б знадобитися молочним кооперативам — холодильного обладнання, аналізаторів молока чи недорогого переробного обладнання. Ми вже неодноразово звертались із цього приводу до відповідних інстанцій, щоб у цей список включили техніку, яка потрібна саме для обслуговуваних кооперативів, а не для великих виробників, однак усе безрезультатно.
Чи важко було вийти на ринок зі своєю продукцією?
– Важко. Молочних продуктів на ринку вже достатньо, люди звикли до певних марок. Однак найбільшою проблемою є те, що у вироби з молока сьогодні додають домішки, завдяки яким термін зберігання розфасованого товару подовжується до місяця-півтора. І кожен магазин вимагає саме таких термінів реалізації, щоб мати гарантію, що встигне все продати. А термін зберігання наших продуктів — сім днів. І це принципова позиція нашого підприємства — виробляти тільки натуральне, без домішок. Ми поки що не хочемо розглядати інші варіанти. Думаю, що з часом покупці зрозуміють, наскільки здоровіше споживати натуральні продукти. До речі, у нашому районі є вже багато споживачів, які купують тільки продукцію місцевого молокозаводу.
Як ви збираєтеся конкурувати з іншими виробниками, не збільшуючи термін зберігання?
– Наша продукція має інші переваги, і ми орієнтуємося саме на них. Зокрема, у лютому ми стали переможцями тендера на поставку молокопродуктів у школи та дитсадки нашого району. Розвозимо продукцію щодня, тому питання про термін зберігання не постає. Завжди свіже молоко для дітей набагато корисніше, ніж молоко тривалого зберігання.
Школам і дитсадкам надали з бюджету додаткові кошти на молоко?
– Гроші на закупівлю молочної продукції виділяють у рамках загального державного фінансування. Раніше молока в школах не було лише тому, що місцеві виробники не хотіли розвозити його у всі 56 шкіл району. Молочну продукцію в раціоні дітей замінювали згущеним молоком, деякими пектинами. Проте ж дітям дошкільного та молодшого шкільного віку молоко конче потрібне! Тепер дитячий раціон удалося збалансувати: у ньому зменшили кількість консервованої продукції, а за рахунок цього знайшлися гроші на закупівлю молочної продукції. Зокрема, в шкільні заклади району завод поставляє молоко, сметану, сир кисломолочний і сир твердий.
Куди ще постачаєте продукцію?
– Деяким підприємствам у Чернівцях — водоканалу, гумовзуттєвому заводу, обленерго, олійно-жировому комбінату. Також наше молоко можна купити в мережі крамниць «Нива». Однак, повторюю, увійти на ринок важко, бо організації та мережі магазинів не зацікавлені в зміні постачальників, там є свої закулісні домовленості.
Також ми маємо контакти з кількома посередниками, які займаються збутом молока в різні установи й організації області (магазини, школи, санаторії). Вони в нас купують, додають свою націнку й перепродують. Так не мало би бути, однак ми поки що не завжди можемо напряму вийти на споживачів. Проте питання збуту ми вивчаємо. У нас ще малий досвід — працюємо лише півроку.
Чи є на заводі людина, яка займається розвитком торгової марки, вивченням ринку?
– Утримувати людину на такій посаді, поки що немає фінансової можливості. Маркетологи хочуть пристойну зарплату, а завод більше ніж 2000 грн заплатити не може. Тому маркетингом у нас займається директор заводу.
За якою ціною кооперативи закуповують молоко в населення?
– Ціна коливається залежно від пори року: у червні падає до 2,30 грн/л, а взимку підвищується до 2,50 грн. У будь-якому разі наша закупівельна ціна на 10–20 коп. вища за ціни приватних переробників, які також скуповують молоко. Завдяки цьому нам удається заготовляти близько половини всього молока, одержаного в районі.
Куди йде решта?
– Ми живемо близько від обласного центру, тому багато молока продається населенням на ринках міста — за 5–6 грн/л. Один із наших заготівельних кооперативів має у Чернівцях на ринку свою торгову точку, де продає до 200 літрів молока за ціною 5,50 грн/л. Проте якби наш завод був спроможний скупити все «вільне» молоко в районі, то вони згодні відмовитися від тієї торгової точки й поставляти молоко тільки на завод. Бо це виходить більш вигідно, ніж витрачати на поїздки й утримання місця на базарі.
Крім того, частину молока продають у самих селах, бо навіть там лише 30% населення тримають корів. Тож селяни купують молоко одні в одних.
Із 1 січня 2015 року, відповідно до вимог СОТ, буде заборонено продаж сирого молока з особистих господарств на ринку. Як селяни сприймають таку новину?
– Люди не вірять, що ця норма справді почне діяти, а більшість про неї взагалі не знають. Тому ніхто корів не вирізає. Мені здається, що ми до цієї заборони не готові. Може, колись це й буде, однак не так скоро. У нашому районі близько 11 тис. голів корів у приватній власності. Великотоварних сільгосппідприємств, які займалися б тваринництвом, у нас немає, бо всі вважають, що це невигідно. Є кілька фермерів, які тримають по 20–30 голів худоби. А селянам немає куди дітись, адже жити з чогось треба. Тому поголів’я тварин у районі не зменшується, а навпаки, станом на 1 січня 2013 року зросло більше, ніж на 1000 голів.
У чому полягають відносини між кооперативами та селянами — здавачами молока?
– Кожен обслуговуваний кооператив об’єднує певну кількість громадян — 70–500. Для вступу в кооператив сплачують вступні та пайові внески, відповідно 5–10 грн. Між кооперативом і його членами укладають угоди. Люди беруть на себе зобов’язання здати молоко, а кооператив зобов’язується реалізувати це молоко та розрахуватися за нього. Конкретна кількість молока, яку має здати кожен член кооперативу, поки що не прописується.
Також члени кооперативу отримують послуги з обробітку землі, збирання врожаю та забезпечення кормами.
Чи контролюється якість молока, яке здають селяни до кооперативів?
– Жирність і кислотність визначаються аналізаторами молока «Екомілк». У кожному селі заготівельник один раз на 2–3 дні проводить аналіз молока з кожної ємності, в якій люди його приносять. Так само аналізаторами перевіряють якість молока на молокопунктах. Оплату за молоко здійснюємо в перерахунку на базисну жирність.
Кожен кооператив має спеціальні молоковози, якими доставляє молоко на завод, де знову проводять перевірку молока на його якість уже в лабораторних умовах. Із кожним кооперативом укладено угоди, в яких передбачено плату за молоко залежно від базисної жирності та кислотності.
А чи контролюються питання селекції ВРХ?
– По Програмах розвитку тваринництва з обласного та районного бюджетів виділяють кошти, які направляють на здешевлення спермопродукції за штучного осіменіння тварин. Осіменіння корів природним шляхом по селах уже не практикують: селяни переконалися, що краще купити якісну спермодозу й отримати кращу теличку, бо є результат. Люди вже не тримають корів, які дають 10 л молока, їм треба, щоб корова давала 25–30 літрів на день, бо вони шанують свою працю.
Як люди ставляться до такої форми господарювання, як кооперація? Чи немає в них відчуття того, що це осучаснений колгосп?
– Ви праві. Люди не завжди сприймають кооператив як щось своє, спільне. Кожен старається сам для себе, думає, як йому вижити. Можливо, із часом відчуття спільності прийде, якщо кооперативи розширять спектр послуг, проводитимуть кооперативні виплати, буде нормальна цінова політика на вироблену членами кооперативу продукцію, яка адекватна їх праці.
Спочатку взагалі було важко. Люди боялися, що кооператив із ними чинитиме так само, як збанкрутілі заводи, які молоко забрали, а гроші не віддали. Однак завдяки своєчасним розрахункам ставлення людей змінилося на краще. Договір із кооперативом теж надає людям упевненості, вони почувають себе більш захищеними.
Хоча наша кооперація значно відрізняється від європейської. Ось, скажімо, у Польщі дещо інша система. У них кооперуються не одноосібники, а фермери, які мають по 20–30 корів. Там кожен переживає за долю кооперативного заводу, вкладає в нього свої кошти. А членів нашого кооперативу сьогодні мало цікавить, ефективно працює завод чи ні. Їм цікаво, щоб із ними розрахувалися. А ще вони чекають кінця року, бо якщо за результатами роботи завод отримає прибуток, то кожен член кооперативу отримає додаткову плату за кожен зданий літр. Такого як у Польщі, коли члени кооперативу вносять свої гроші для ефективної роботи підприємства, у нас поки що немає.
Яким ви бачите майбутнє кооперативних молочних підприємств в Україні?
– Ось, наприклад, у нашому районі за сприяння МБО «Добробут громад» створено три міні-ферми, які отримали в дар по 10 голів племінних нетелей і доїльні установки. Крім того, понад 50 особистих селянських господарств утримують по 5 і більше голів корів. Згодом ці міні-ферми можуть стати прямими постачальниками молока на молокопереробне підприємство. Думаю, майбутнє в забезпеченні молокозаводів сировиною саме за такими міні-фермами, де буде і машинне доїння, і молокопровід, і холодильник.
Марія Михно
журнал “The Ukrainian Farmer” вересень, 2013 року
Усі авторські права на інформацію розміщену в журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/magazines належать виключно видавничому дому АГП Медіа та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
При використання інформації з подальшим будь-яким відтворенням, републікацією, поширенням, переробкою, перекладом, включенням її частин до інших творів обов’язкове посилання на журнал “The Ukrainian Farmer” з гіперлінком https://agrotimes.ua/magazines . Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому “АГП Медіа” .
The Ukrainian Farmer
