Агромаркет

Каліфорнійський годувальник

Каліфорнійський годувальник

Володимир Шубін: «Якщо в аграрія основним видом бізнесу є тваринництво, то вермиферма стане його безпрограшною лотереєю».

 

Володимир Шубін зі своїм заступником

– донькою Людмилою

Бізнес мешканця Кременчука (Полтавська обл.) Володимира Шубіна традиційним назвати важко. Адже вид його діяльності масового поширення в Україні ще не набув. Отож сьогодні Володимир Шубін реалізує біодобрива, виробляти які йому допомагають 250 млн крихітних істот, що є «неофіційними працівниками» господарства. Якщо правильно організувати роботу, стверджує підприємець, то за допомогою маленьких «помічників» можна отримати прибутку навіть мільйон гривень із гектара. Про особливості свого бізнесу директор МКП «Агрофірма „Гея”» Володимир Шубін розповів в інтерв’ю нашому журналу.

 

 

— Володимиру Васильовичу, що виробляє ваша агрофірма?

 

— Основне наше виробництво — вермикультивування. Головним його продуктом є біогумус — органічне добриво, яке використовують для отримання екологічно чистої продукції. Іншими словами, як це сьогодні модно називається, маємо власну вермиферму.

 

Що вона собою являє? Три гектари землі, на яких розміщено бурти із субстратом і каліфорнійським черв’яком і теплиці — так би мовити, «доньки» вермиферми, адже маємо багато власного високоякісного добрива. В теплицях вирощуємо овочі — помідори, огірки, перець і квіти кали. Врожаї радують: огірків збираємо 40–45 т за сезон, помідорів — 25–30, перцю — 10, квітів — 50 тисяч штук: на сьогодні це одна з найбільших ділянок кал в Україні. Донедавна вирощували ще й гриби гливи. Словом, завдяки своїм крихітним «помічникам» маємо чудову ґрунтоcуміш на основі біогумусу, яка дозволяє успішно вирощувати будь-яку рослинну чи овочеву продукцію. Наприклад, наш перець виростає заввишки до 1,5–2,0 м, урожайність маємо до 12 кг із квадратного метра. Огірки на шпалерах заввишки понад 2,5 метра — до 15 кг з однієї рослини. Всі овочі вирощуємо в контейнерах ємністю 20–25 літрів, заповнених ґрунтосумішшю. У її склад входить біогумус в концентрації 15–20% від загального обсягу. В цьому контейнері виростає два врожаї огірків (із грудня по жовтень) і «подовжений» урожай перцю (із січня по листопад).

 

Загалом щороку наша агрофірма виробляє 350–400 т біогумусу, з яких 150 т використовуємо для власних потреб, решту — реалізуємо. Унесення біогумусу у ґрунт виконує дві функції. Перша, яку я вважаю головною, це те, що біогумус — дуже корисна «зараза», яка збагачує ґрунт корисною мікрофлорою й у прикореневій зоні рослин створює унікальне для них поживне середовище. Інша функція — біогумус приносить у ґрунт законсервовані гумусні речовини, які вже готові до споживання рослинами. Ці речовини можуть накопичуватися й консервуватися у ґрунті — їх ніколи не буває забагато. Тому попит на добрива, отримані у процесі життєдіяльності каліфорнійського черв’яка, у світі зростає разом із розвитком органічного землеробства. В Україні цей напрям в сільському господарстві ще не так розвинутий, як в інших країнах, де готові платити дорожче за екоовочі та зернові культури. Проте чимало аграріїв в Україні вже експериментують з органічним виробництвом, використовуючи біогумус: якщо, вирощуючи овочі, удобрити землю трьома тоннами гумусу на один гектар, то врожай буде на 20–70% більший за звичайний — залежно від кліматичних умов і характеристики ґрунтів.

 

— Чи давно існує ваше підприємство та із чого розпочалася його діяльність?

 

— Розпочну з того, що за спеціальністю я інженер-механік. У радянські часи працював на Кременчуцькому заводі білково-вітамінних концентратів. Завод був новий, високотехнологічний, багатий, грошей було дівати нікуди. Тому й міркували, які б ще види діяльності запровадити. У ті часи (1988 рік) модно було розводити червоного каліфорнійського черв’яка. Ми поїхали на перший в Україні міжнародний конгрес з біоконверсії й там нас переконали, що розведення черв’яка — це саме те, що потрібно. Отож придбали 3 млн одиниць популяції вермикультури й заснували МКП «Агрофірма «Гея», керівником якої обрали мене. Сьогодні це одна з найстарших в Україні вермиферм, адже наступного року їй виповниться 30 років.

 
Фото 1. Перець, удобрений біогумусом.                                                           Фото 2.  Готовий продукт – біогумус.

Спочатку виробничі потужності були в теплицях. Там скрізь розташовувалися стелажі, на яких стояли ящики з черв’яками. Потім «переселили мешканців» на відкритий простір. Нині маємо приблизно 250 млн черв’яків, із них 80% живуть у буртах на дворі. Решта — у буртах в теплиці, це на той випадок, якщо біогумус і черв’яки знадобляться взимку.

 

— Чи складною є технологія виробництва біогумусу?

 

— Біогумус — продукт переробки відходів сільгоспвиробництва. Харчами для черв’яків є гній великої рогатої худоби, свиней, овець, послід птахів, кроликів, також — трава, листя, відходи переробки овочів і цукрових буряків. Каліфорнійський черв’як цю масу з’їдає, а результатом його життєдіяльності стає біогумус. Процес триває рік. Восени виймаємо готовий біогумус. Для цього з буртів вилучаємо робочу популяцію черв’яків, а субстрат вибираємо за допомогою спеціальної техніки (навантажувача) або ручного інструменту, залежно від обсягів виробництва. На місце, що звільнилося, кладемо новий шар їжі завтовшки 25–30 см і в нього повертаємо популяцію вермикультури, яку раніше вибрали. Все це поливаємо, вкриваємо від сонця та висихання — і розпочинається новий річний технологічний цикл.

 

Зимують черв’яки на своєму «робочому місці», тільки з осені їх треба щедро нагодувати й укрити від холодів: для цього придатне опале листя, гичка рослин, солома. Товщина осінньо-зимової «ковдри» має бути 30 см.

 

Черв’як працює весь час, доки температура в компості є вищою за +3 °С. Не варто допускати підвищення температури у верхньому шарі компосту понад +35 °С, інакше черв’як загине. Щоб такого не сталося, компостні ями та бурти треба поливати й розміщувати в затінених місцях, або вкривати шаром трави, листя, соломи.

 

Також варто пам’ятати, що черв’як «працює» у верхньому 15-сантиметровому шарі субстрату, тому поживне середовище треба перевертати. Для цього вилами слід акуратно зняти верхній шар бурту, в якому накопичилася основна маса черв’яків, забрати з-під них готовий біогумус, перевернути пласт і покласти на попереднє місце. Після цього потрібно зробити підгодівлю черв’яків, поклавши згори пласт нової «їжі» завтовшки 10–15 см. Таких операцій за сезон — квітень-серпень потрібно зробити 4–5.

 

Вермикультура

— Їжу для черв’яка треба якось спеціально «готувати»?

 

— Ні, вона не потребує попередньої підготовки — за винятком гною та пташиного посліду, які мають бути не менше як піврічної витримки. Після внесення маточної популяції субстрат треба рясно полити водою. Загалом про зволоження не слід забувати протягом усього процесу вермикультивування. Так, у шарі компосту 25–30 см постійно має зберігатися волога 65–70%. Якщо немає можливості частого поливу, то для збереження вологи поверхню буртів треба вкрити травою чи листям — у жодному разі не поліетиленовою плівкою — що захистить черв’яків від прямого сонячного світла, який для них згубний.

 

— Де берете гній для годівлі черв’яків?

 

— Купуємо. Тонна гною в середньому обходиться 250 гривень. З неї виходить 400 кг біогумусу. Отож щороку закуповуємо близько тисячі тонн гною, з яких отримуємо 400 т біогумусу. А тонна біогумусу в середньому коштує вже 4000 гривень.

 

— Тобто, можна сказати, що ці цифри відбивають економічну складову вашого бізнесу?

 

— Перевага вермиферм полягає ще й в тому, що можна отримати прибуток із кількох джерел. Перше — продаж органічного добрива. Біогумус має величезний попит як у садівників-любителів, так і у фермерів, які вирощують овочі. Щоб догодити запитам покупців, ми продаємо біогумус і в дрібному асортименті по кілька кілограмів, і мішками, і тоннами.

 

В Україні вартість тонни біогумусу коливається від 3 до 8 тисяч гривень. У Європі ж вона сягає 600 євро за тонну. Здавалося б, чим не привід продавати продукцію наших вермиферм за кордон? Однак на практиці налагодити експортні відносини навіть із країнами колишнього СРСР в українських фермерів не виходить. Спроби експорту біо-гумусу за кордон були, але вони закінчилися невдачею. Цьому заважає маленький обсяг виробництва. Експортна партія біогумусу в середньому має становити 5000 тонн, а щоб таку кількість зібрати з усіх вермиферм, потрібні великі обігові кошти, яких, на жаль, немає. Крім того, деякі підприємці навідр із відмовляються від вивозу біогумусу за кордон через те, що це потребує значних капіталовкладень у перевезення та сертифікацію. Тому європейський ринок — у перспективі. Проте і в Україні потреба в екодобривах збільшується, оскільки зростає виробництво органічних харчових продуктів.

 

Ще один напрям діяльності вермиферми — вирощування маточної популяції черв’яків для продажу їх на рибальські ринки та в спеціалізовані магазини (200–300 грн за кілограм) або верминістам-початківцям. Перевага цього напряму в тому, що черв’як має попит практично цілий рік, тоді як біогумус — продукт сезонний, його купують в основному навесні, напередодні посівної кампанії, а також восени.

 

А ось ще такий спосіб заробітку — продавати бізнес-план вермивиробництв і супроводжувати фермерів-початківців. Стартує вартість таких послуг від 15 тис. гривень. Приблизно за таку суму можна придбати до 50 сімей черв’яків (сім’я — це маточне поголів’я не менш ніж 1000 особин в 7–10 кілограмах «рідного» субстрату, який на новому місці дозволяє черв’якам легко адаптуватися). У цю суму входять і консультації на етапі перших місяців запуску виробництва.

 

До речі, одним із «плюсів» вермиферм є і те, що не потрібно великих виробничих площ. Для розведення черв’яків на першому етапі буде достатньо теплого приміщення площею 100–150 кв м. Є приклади, коли невеличкі вермиферми відкривали навіть на території великих міст, зокрема в Києві. Проте більшість таких виробництв усе ж розташовано в передмістях або сільській місцевості на відкритих ділянках.

 

— Які «мінуси» такого бізнесу?

 

— Найбільший «мінус» бізнесу в тому, що він «нешвидкий». Справді, розпочинати вермивиробництво можна з малим стартовим капіталом. Однак і прибуток на перших етапах буде незначним. Особисто в мене після створення агрофірми два роки пішло тільки на розвиток.

 

Також варто пам’ятати, що потреба в біогумусі має сезонний характер. Тому крім вермиферми паралельно потрібно мати інші види бізнесу: в нас, наприклад, це вирощування овочів і квітів.

 

Однак, якщо в аграрія основним видом бізнесу є тваринництво, а отже, постійно є гній або послід, то вермиферму організовувати просто необхідно. Тим більше, що земельна ділянка для цього потрібна невелика. Натомість фермер отримає дешеві високоякісні добрива для кормовиробництва чи рослинництва.

 

— Чи багато потрібно коштів для організації вермиферми?

 

— На початковому етапі основні витрати підуть на придбання маточної популяції черв’яків. Наприклад, у нас на Полтавщині багато дачних господарств мають власні мікровермиферми: компостна яма два на два метри, «засіяна» черв’яками. Для цього в нашій агрофірмі купують 2–5 сімей каліфорнійського черв’яка. Сім’я коштує 180–200 гривень. Черв’як тижнів зо два живе в «рідному» субстраті (не забувати поливати!), а потім переходить на нову їжу.

 

Така мікроферма забезпечує город у 5–7 соток добривом, утилізує траву, листя з ділянки, а також харчові відходи. Крім цього, дає господарю-рибалці свіжу наживку.

 

Однак не лише дрібні господарства звертаються до нас по допомогу організувати вермиферму. Торік нашим клієнтом стало ПАТ «ЕтноПродукт», що на Чернігівщині. Тепер на цьому органічному підприємстві існує замкнутий цикл виробництва — від отримання екологічно чистого добрива до виробництва молока.

 

Користуючись нагодою, хочу звернутися до колег-фермерів: не бійтеся розпочинати новий бізнес! У будь-якому разі ви будете у виграші: якщо ви землероб — отримаєте найефективніше добриво; якщо тваринник — отримаєте найкращу технологію з утилізації посліду тварин і птиці з перетворенням їх на дешеве добриво. Я бажаю всім успіхів!

 

Інна Бірюкова

журнал “The Ukrainian Farmer”, квітень 2017 року

  

Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа». 
 

 

Інші статті в цьому журналі

ЧИТАЙТЕ БІЛЬШЕ