Агромаркет
Головне:
Агромаркет

Аргентинські хроніки

Аргентинські хроніки

Чому тамтешні селяни не їдять стейки, як кооперативи пережили хунту і скільки коштує земля в раю.

 

У світі не так уже й багато країн, які схожі з Україною в плані ефективності агробізнесу й ролі сільського господарства в національній економіці. Оскільки в Австралії я вже був, із вибором країни в Латинській Америці, куди планувалася наступна подорож, усе було просто: його вирішило моє знання іспанської і незнання португальської…

 

Щоправда, як з’ясувалося трохи згодом, і лексика, й граматика, й навіть акцент аргентинської іспанської дуже відрізняється від європейської. Я мав намір багато їздити по країні й безпосередньо спілкуватися з людьми, тому десь за півроку перед мандрівкою почав брати уроки в учителя-аргентинця, якого знайшов в Україні. Він розповідав мені про звичаї й традиції Аргентини, її визначні місця й історію. Дуже завдячую посольству Аргентини в Україні й посольству України в Аргентині, що допомогли з організацією візиту та з фаховими контактами. І, власне, за 5 тижнів мені вдалося побачити практично всю країну — від Патагонії і Вогняної Землі — через Пампу і Кордову — аж до Сальпи…

 

Коли у травні я прилетів у Буенос-Айрес, в Аргентині саме закінчувалася осінь і починалася зима. Оскільки країна досить-таки розтягнута територіально, особливість клімату тут дуже залежить від регіону. На півдні країни взимку — заморозки і холодні потужні вітри, тому в цей час сільське господарство занепадає. Тим часом на півночі немає чітких переходів від сезону до сезону, тому є можливість вирощувати і сою, й кукурудзу, і цукрову тростину, й джербу, й чаї, й овочіфрукти (і збирати до 1,5 врожаю на рік). Середньорічні опади тут досягають приблизно 1000 мл, а вегетаційний період дозволяє дозрівати кукурудзі із вологістю зерна 14–15%. І якщо в плані новітніх технологій, на кшталт точного землеробства, ми з ними перебуваємо практично в однакових умовах, то кліматичні переваги, а також можливість легально застосовувати ГМО насіння дозволяє Аргентині спростити технологічний процес і частково досягнути вищої врожайності (по кукурудзі в середньому до 10 т у сухій вазі, а сої — 5 т/га) за суттєво менших затрат. Втім, про все по черзі.

 

Ритуал для сільської громади

 

Свою мандрівку я розпочав із півдня — із його величезними пасовищами, молочним скотарством та екологічно чистим виробництвом яловичини. До слова, в Україні багато хто вважає, що всі аргентинці їдять стейки. Насправді це не так — їх продають переважно тільки у туристичних місцях. Хоча в Аргентині справді культ м’яса (і не тільки яловичини, але й свинини та птиці). Аргентинське асадо чимось нагадує барбекю. Це цілий ритуал, коли разом збирається велика родина, сусіди, іноді гості — і починається застілля: з напоями, сосисками та різними іншими м’ясними стравами. А на завершення подають запечені на вогні ребра (дуже смачні навіть без приправ). І все це супроводжується великою кількістю червоного вина. Його вирощують у провінції Мендоза (і продають під брендом Мольбек). А на дижестив подають міцний напій Фернет-Бранка, який місцеві розбавляють кока-колою…

 

Загалом ар гентинці дуже доброзичливі й гостинні. Цим вони нагадують українців. Якщо до когось приїхав іноземець, збирається все село й на стіл викладають усе найкраще і найсмачніше, що є в господарів. Тебе готові всюди водити, усе розповідати й показувати… Тамтешні села, на відміну від наших, — у чудовому стані, з ідеальними дорогами й усією інфраструктурою (вибудуваною за часів, коли країна ще була заможна). Вони більше нагадують наші райцентри, де мешкає 10– 15 тисяч осіб. Так, звісно, було не завжди. 200 років тому італійські й іспанські переселенці, приїжджаючи в Аргентину, отримували по 20–25 га родючої землі на північ від Буенос-Айреса. В одному місці зосереджувалося кілька сімей, згодом — родин. Коли фермери докупляли собі землю, розширювалися й хутірці, де вони мешкали. Нині такі укрупнені поселення перспективніші. Тож, можливо, і в Україні цей варіант спрацює за умови децентралізації й об’єднання громад…

 

За оренду платять «в натурі»

 

Великі компанії виникли в Аргентині тоді, коли почалася велика міграція. У тих фермерів, що не мали змоги самостійно обробляти землю, холдинги брали її в оренду. Щоправда, нині формується тенденція щодо купівлі угідь (в країні діє вільний ринок землі сільгосппризначення) і це, звичайно, плюс як для інвесторів, так і для фермера, і власника. До слова, ціни на хороші землі в аграрному регіоні Пампа — його справедливо вважають раєм для рослинництва — перевищують 30 тис. доларів за гектар. Утім, прагнення агрокомпаній інвестувати в землю знаходять підтримку не тільки в аргентинських, а й у міжнародних фінансових інституцій.

 

Натомість проблема з орендованою землею полягає в тому, що власники паїв не хочуть укладати довготривалі угоди, а сама процедура оренди складніша навіть, ніж в Україні. Щороку користувач і власник земельної ділянки узгоджують розмір орендної плати, яку беруть із орендарів переважно «в натурі» і тільки соєю — а згодом її перепродують кооперативи. Потужних кооперативів і профспілок в Аргентині багато. Вони народилися під час правління Хуана та Еви Перрон, а під час військової диктатури (хунти) вистояли і зміцніли. І нині — попри злидні й біду — аргентинці довіряють своїм профспілкам та кооперативам, допомагають один одному виживати і з готовністю йдуть на компроміси. Так, фермер, що має в обробітку 20 га, чудово співпрацює з тим, у кого їх 1000. Вони спільно користуються технікою та іншими засобами виробництва. На моє запитання, як розділяють витрати (якщо, наприклад, у Хуана — обприскувач, а в Педро — комбайн), відповідають, що все занотовують «у книжечку». Коли цікавлюся про облік пального, чи трапляється, що, скажімо, хтось скористався заправкою сусіда (як би зробила більшість українців) і повернувся працювати на своє поле, щиро дивуються: «А навіщо? В кожного з нас є своя заправка…»

 

Трактористи й доярки не крадуть

 

Основне, що я виніс зі своєї мандрівки щодо управлінських рішень, — до речі, тепер я про це постійно кажу і в ІМК, і в УКАБ і, — ми зациклилися на якихось глобальних питаннях і глобальних елеваціях. Це, безумовно, важливі речі. Проте не маємо права віддалятися від тих, хто на цій землі працює. Поспілкувавшись із аргентинцями, я побачив, яка величезна різниця між їхніми трактористами й нашими (хоча зарплати приблизно на одному рівні).

 

Проблем з кадрами в їхніх агрокомпаніях практично немає. Як немає корупції й крадіжок — бо є належна система мотивації. Тому для мене сьогодні основне питання — як вибудувати таку систему, за якої і в нашій компанії існував би постійний взаємозв’язок між усіма виробничими ланками — від механізатора до першої особи компанії. Щоб і трактористу, і доярці було цікаво працювати. Схоже, час перейменовувати і піднімати прості професії. На жаль, дотепер усі програми мотивації і лояльності в українських компаніях зосереджено безпосередньо на топ-менеджменті або офісних працівниках. Тому маємо, до чого прагнути і куди вдосконалюватися.

 

Щоправда, і в Аргентині бізнесу працювати непросто. У цієї країни дуже велика залежність від сільського господарства. Тобто понад 50% експорту — це продовольча продукція (соя, кукурудза, яловичина, молоко). Тому якщо внаслідок природних ризиків чи якихось інших негативних обставин сільгоспвиробництво падає, то це дається взнаки на всіх інших галузях. Кожен неврожай — це реальна катастрофа для економіки, оскільки зменшуються обсяги валютних надходжень (бо зменшується експорт) — починається колапс національної валюти і зростають боргові навантаження перед країнами-кредиторами. Так сталося і цього року. Аргентинці вкотре позичили в МВФ, а відповідно, посилили податкове навантаження на бізнес. Чим ця ситуація показова? Бути тільки аграрною країною — дуже ризиковано і навіть небезпечно. На жаль, ми нині теж рухаємося за аргентинським сценарієм…

 

Алекс Ліссітса,
президент УКАБ, генеральний директор ІМК

газета “АгроМаркет”, жовтень 2018 року

 

 

Усі авторські права на інформацію розміщену у газеті “АгроМаркет” та інтернет-сторінці газети за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа». 

ЧИТАЙТЕ БІЛЬШЕ

Журнали