Аграрії українського Донбасу просять державу покращити логістику
Сільгоспвиробники прифронтової зони Донбасу у непростих умовах допомагають один одному, місцевій громаді та дуже сподіваються зібрати добрий урожай.
При цьому ні технологій, ні грошей на ці технології тутешні фермери не мають. Бо їх, як самі зізнаються, не поспішають кредитувати ні фінансові установи, ні лізингові компанії, ні постачальники, пише газета «АгроМаркет».
Підприємець Олексій Малєванець із Сєверодонецька, котрий постачає аграріям мінеральні добрива, потроху кредитує давніх партнерів у межах свого невеличкого оборотного капіталу. Проте, як зізнається, в умовах обмеженого фінансування вести бізнес досить важко. Перекредитовуються місцеві бізнесмени один в одного, і не підводять, за свої слова відповідають.
Військові ризики та розбиті дороги прифронтової території відлякують перевізників, тому й ціни на логістику значно вищі, ніж у середньому по країні. Із залізницею взагалі катастрофа: всі вузлові станції опинилися на окупованій землі. Найгірша ситуація на сході Луганської області — залізниця йде з міста Щастя та повертає до Росії, і саме на цій гілці розташовані елеватори, які по факту відрізані від сполучення з портами.
«Загалом наче й даємо собі раду, але ж залізниця заблокована, автошляхи розбиті. Ніхто не хоче до нас їхати по бездоріжжю. Тому й зерно нашого регіону найдешевше в Україні, ‒ розповідає керівник СТОВ «Торецьке» Володимир Голованьов. ‒ Втрачаємо на кожній тонні до 200–300 гривень, як порівняти з Дніпропетровською областю».
Цю проблему можна розв’язати, передусім подбавши про поліпшення логістичного ланцюга для українського зерна. Вже не один рік місцеві фермери просять державу про допомогу в будівництві 40 км колії між містами Сватове та Білокуракіне. Утім, і досі це питання не зрушило з мертвої точки.
Додати коментар