Господарюючи в умовах високого рівня інфляції, доцільно орієнтуватися на реальну вартість грошей.
Глобально всі ми, аграрії, відштовхуємося від однієї проблеми — нестачі оборотного капіталу. Покрити цей дефіцит можна, застосувавши конкретні фінансові інструменти — з різних джерел і з різною вартістю. Однак передусім треба намагатися коректно оцінювати РЕАЛЬНУ вартість ресурсів.
В Україні нині дуже популярними є товарні кредити від постачальників, але вони можуть по-різному структуруватися в різних компаніях чи навіть у межах одного постачальника. І не завжди в сільгоспвиробника є можливість оцінити закладену вартість конкретного ресурсу: десь її включено в ціну, десь — у вартість товарного кредиту (як, наприклад, помісячне подорожчання продукції) — скрізь по-своєму. Тож помилкове рішення може коштувати дорого.
Інша річ — порівняти вартість ресурсів у розрізі різних постачальників і співпраці з одним постачальником, застосовуючи різні платіжні механізми. Вміючи розрахувати реальну вартість ресурсу й коректно порівнюючи пропозиції (приміром, банківське фінансування і товарні кредити), можна обрати найоптимальнішу. Як показує досвід, часом дешевше позичити в банку й купити в постачальника за передплатними цінами. Та чи всім це доступно?
Доступний дорожчий ресурс
Залучити фінансування від більш структурованих кредиторів, зокрема, в банків, може бути складно, бо процес отримання позики супроводжується різними бюрократичними процедурами. Ця складність відштовхує. Проте за нею стоїть відносна дешевизна ресурсу. Щоправда, легкий доступ до грошей ніколи не буває безкоштовним. Якщо якусь угоду простіше й легше оформити, то, найшвидше, інструмент буде дорожчим, навіть якщо це відразу не очевидно (може бути приховано в деталях, курсових різницях).
Загальна організованість підприємства, налагоджена первинна й бухгалтерська звітність дають змогу перетворити складність кредитної заявки на звичайну канцелярську роботу. Коли всі документи впорядковано, їх потрібно банально скопіювати й передати в банк. Попри поширену думку переважно банки не вимагають великого бізнес-плану чи чогось подібного. Для фінансування оборотного капіталу зазвичай потрібно надати базові документи звітності, статистичні форми, установчі документи тощо. До слова, є банки, що кредитують і невеликі господарства — від 200–300 га. Агросектор для фінустанов у пріоритеті, тож і ставлення сьогодні лояльніше.
Гра з нульовою сумою
З ціновими ризиками мають справу всі. Часто ми реагуємо на них емоційно. Утім, є ринкові інструменти, що дозволяють зафіксувати для себе розмір маржі. Українські господарства (здебільшого із земельним банком понад 1 тис. гектарів) уже мали досвід роботи з інструментами керування ціновими ризиками. Хтось — успішний. Хтось — «не дуже», бо спотові ціни на момент поставки були вищими.
Втім, це аж ніяк не свідчить про «неправильність» інструмента. Відштовхуючись від виробничих витрат і собівартості продукції, важливо розуміти, якою є цільова маржа, й фіксувати її, залежно від доступного рівня ціни, а зафіксувавши, не перейматися, у який бік вона може змінитися — все залежить від сезону. Взяти, приміром, поточний сезон: оскільки динаміка для цін на кукурудзу й пшеницю дуже різна, однакові рішення приносять по одній культурі плюс, а по іншій — мінус. Великий ринок — це гра з нульовою сумою: в будь-якому разі хтось виграє, а хтось втрачає. Проте велика кількість учасників цього ринку дозволяє розподілити ризик і не нести його повною мірою. У мене як у виробника був позитивний досвід використання форвардних контрактів для керування ціновими ризиками, однак є інші моменти — логістика, наприклад. Тож ми мали ціну, але не змогли нею скористатися…
Весняні ціни… восени
Що ж до форвардних контрактів, то увагу трейдерів теж нині зміщено на пряму співпрацю (без посередників) із меншими господарствами. На практиці все зводиться до мінімальної партії продукції, яку господарство може відвантажити, — зазвичай контрактують від 500 т, хоча обсяг у 6–7 вагонів (300–350 т) також може бути прийнятним.
На ринку встановилася певна сезонна динаміка. Весна вважається найкращим часом для реалізації врожаю. Проте коли організовуєш продаж продукції на вищому рівні, з розумінням суті форвардних цін, то вже восени маєш цю весняну ціну — її закладено в розрахунках трейдерів. У будь-якому разі це все треба порівнювати зі своїми показниками — собівартістю, вартістю зберігання (на своєму елеваторі чи ні), вартістю власних грошей.
Бувають дискусії, що от у листопаді була така ціна, а у травні виросла на Х грн, але ніхто не порівнює, скільки коштувало зберігання цієї продукції, чи якою є альтернативна вартість втрачених можливостей (наприклад, якщо продукція подорожчала на 5%, а засоби виробництва — на 15%). Наче продаєш дорожче, а реальної цінності отримуєш менше. Зберігати, щоб продати дорожче, інтуїтивно здається правильним, але не завжди так. Цього сезону, наприклад, перші поставки соняшнику були вигіднішими: ціна була вищою, ніж тепер, а ще ж зберігання за півроку.
Від «агро» до «бізнесу»
Від заснування ТОВ «Сейм-Агро» я займався його стратегічним розвитком, звітністю та фінансовим керуванням, зокрема, й залученням фінансування із зовнішніх джерел. Маю досвід трейдингу на сировинних ринках із використанням ф’ючерсних контрактів. Тож усі ці засади вже неодноразово були застосовані в практичній площині господарювання.
То як вивести своє агропідприємство на новий рівень?
1) Передусім зрозуміти, що власний капітал — не безплатний. Люди займаються бізнесом для отримання прибутку, якщо мотиви інші — це хобі, благодійність чи якийсь інший вид діяльності. В бізнесі ваша цільова рентабельність і є вартістю ваших грошей, і її потрібно брати в розрахунок, ухвалюючи будь-які рішення щодо залучення фінансування.
2) Намагатися коректно розраховувати вартість ресурсу. Не лише номінальну, яка декларується, а й усі непрямі чинники. Навіть дві відсоткових ставки не завжди коректно порівнювати, бо за кожною може стояти низка інших витрат, що впливають на кінцевий результат.
3) Ураховувати ризики й керувати ними. Будь-яке залучення ресурсів, чи будь-які угоди, пов’язані з тим чи іншим видом ризиків, впливають на діяльність підприємства, його результати й фінансову стабільність. Тому є сенс хеджувати свої ризики, переглядати план на сезон і пристосовувати до нових умов.
4) Ціна та контроль витрат суттєво впливають на прибуток. Важлива ваша рентабельність, у грошах — скільки ви заробляєте, не треба порівнювати тонни з гектара з конкурентами. Бо іноді врожайність у півтора раза менша може з боку дохідності капіталу бути вищою, ще й за меншого рівня ризику. Це відрізняє нас від європейських фермерів. Як на мене, з цієї причини некоректно порівнювати врожайність у нас і десь у Західній Європі. В нас агробізнес — це більше бізнес, а в них усе ж таки більше агро, ніж бізнес. Вони мають дотації, і можна цілитися на максимальну врожайність, навіть якщо це буде всупереч із покращенням рентабельності. Тому нам потрібно цілі на сезон ставити не в тоннах на гектар, а, швидше, в чистому прибутку на гектар, так ви матимете кращий орієнтир.
Єгор Скляров,
співзасновник і фінансовий директор ТОВ «Сейм-Агро»
газета “АгроМаркет”, лютий 2019 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у газеті “АгроМаркет” та інтернет-сторінці газети за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
AgroTimes
