Рік, що минув, став роком випробування й для аграріїв нашої держави. Вирощування та збирання врожаю відбувалося якщо не в стані постійних обстрілів ворогом, то великої їх імовірності навіть у доволі безпечних районах, за значного дефіциту паливномастильних матеріалів і мінеральних добрив та ще й постійного зростання їх вартості. Не зовсім сприятливими були й погодні умови: значний дефіцит опадів у травні-червні змінився проливними дощами в період дозрівання й збирання ранніх зернових, а потім і пізніх культур — сої, соняшнику, кукурудзи, що призвело до затримання зі збиранням, зменшення врожайності та погіршення якості зерна. До цього додалося ще й значне зменшення закупівельних цін на зернові, зернобобові та олійні культури. Як наслідок — у багатьох господарствах рентабельність вирощування сільгоспкультур значно зменшилася, якщо не виявилася збитковою. Кукурудза, яка вимагає значних капіталовкладень упродовж усього технологічного процесу вирощування — не виняток.
Саме тому, враховуючи реалії сьогодення, потрібно перебудувати філософію вирощування кукурудзи так, щоб, оптимізувавши витрати на мінеральне живлення, засоби захисту тощо, отримати максимально можливий урожай з високою окупністю кожної гривні затрат.
Однак, варто зауважити, що, на відміну від більшості культур, де підвищення урожайності або її стабілізація ймовірна за рахунок компенсаційних можливостей рослин, а саме: збільшення кількості зерен у колоску, збільшення коефіцієнта продуктивного кущення, що є можливим для зернових колосових; збільшення кількості бобів на рослині та насінин у бобах – для зернових бобових; збільшення кількості гілок другого порядку та стручків – для олійних хрестоцвітих, кукурудза має менш динамічні можливості. Адже і кількість рядів зерен у качані, і їхня кількість у ряду детерміновані генетичними ознаками та мають чіткі кількісні обмеження. Навіть за умови повного запилення всіх квіток у качані та досягнення максимальних кількісних показників (число рядів та зерен в ряду) потенціал продуктивності рослин визначатиметься масою зерна з качана. А тому весь арсенал засобів інтенсифікації вирощування кукурудзи має бути спрямований на максимальну реалізацію генетичного потенціалу сучасних гібридів культури, а місце у сівозміні, удобрення, засоби захисту, системи обробітку ґрунту – це лише інструментарій у вмілих руках агронома, фермера.
Система живлення
Кукурудза досить вимоглива до підвищеного мінерального живлення і як культура з тривалим вегетаційним періодом засвоює поживні речовини впродовж усього життєвого циклу. Зважаючи на високу вартість мінеральних добрив перед аграріями постає завдання — мінімізувати втрати й добитися раціонального використання поживних елементів, адже відомо, що коефіцієнт використання рослинами поживних речовин із ґрунту є невисоким. Так, для азотних і калійних добрив він коливається в межах від 30 до 60%, для фосфорних на різних ґрунтах — від 15 до 40%. Тому добрива є одним із найвпливовіших чинників підвищення врожайності польових культур.
Кукурудза має високу потребу в забезпеченні цинком і марганцем, середню — міддю та бором. На ранніх фазах розвитку й розвитку рослини кукурудзи через слаборозвинену кореневу систему потерпають як від браку фосфору, так і марганцю й цинку. Однак навіть за достатньої кількості мікроелементів у ґрунті рослини не завжди можуть їх засвоїти. Зокрема, на ґрунтах із кислим показником рН стає майже недоступним для рослин молібден, на лужних ґрунтах — манган і цинк, у період посухи або, навпаки, у разі надлишкової вологості погано засвоюється бор. З тим дефіцит будь-якого елемента живлення може бути обмежувальним чинником для формування високого рівня продуктивності культури.
Останнім часом усе більшого значення набуває застосування в посівах сільгоспкультур мікроелементних хелатних препаратів для регулювання ростових процесів і посилення стійкості рослин до несприятливих гідротермічних умов, підвищення рівня врожайності та якості зерна. Мікроелементи, що застосовують як позакореневе підживлення рослин, засвоюються приблизно на 80–90%, тоді як кореневе — всього на 20–30%. Ступінь і швидкість засвоєння елементів живлення через листя в 3–6 разів (у разі внесення із засобами захисту в 30–40 разів) вища, ніж під час засвоєння корінням добрив, унесених у ґрунт. Однак обсяги засвоєння елементів через листя обмежені. Якщо фосфор, калій і кальцій практично неможливо внести в достатній кількості шляхом позакореневого підживлення, то потребу рослин у мікроелементах через листя можна задовольнити на 100%.
У розвитку рослин кукурудзи виокремлюють дві основні критичні фази, під час яких рекомендовано посилене внесення мікроелементів по листку. Це фази трьох-п’яти та семи-восьми листків. У першу з них рекомендується дати рослинам додаткове фосфорне живлення разом із марганцем, бором і цинком. Фаза семи-восьми листків характеризується інтенсивним ростом рослин, тож зростає потреба в цинку, марганці, борі та міді. Адже бор і цинк сприяють кращій виповненості й озерненості качанів, мідь — підвищенню вмісту білка і цукру в зерні та стійкості до вилягання та ураження хворобами, що, безумовно, впливає на формування врожайності зерна.
Ми можемо до пори до часу заощадити на основному внесенні фосфору та калію, можемо оптимізувати внесення азоту, однак нам обов’язково потрібно забезпечити посіви цинком, бором, молібденом, марганцем тощо. Це дасть змогу реалізувати той потенціал кукурудзи в конкретний сезон, який ми здатні реально отримати (табл.).
Таблиця. Ефективність висококонцентрованих рідких добрив у підживленні кукурудзи (за результатами досліджень Хмельницької ДСГДС ІКСГП НААН)
Стимулятори росту
Варто звернути увагу й на застосування стимуляторів росту рослин, які зменшують негативний вплив довкілля та погодних умов на їхній ріст і розвиток рослин та підвищують урожайність зерна.
Науковими дослідженнями в різних ґрунтово-кліматичних зонах обґрунтовано доцільність застосування стимуляторів росту рослин, які містять рістактивувальні речовини як для допосівної обробки насіння, так і для позакореневого підживлення. Вони підвищують схожість та енергію проростання насіння, посилюють ростові процеси, пришвидшують розвиток рослин, збільшують урожайність. Разом із тим підвищується життєздатність молодих рослин кукурудзи й стійкість до низьких температур на початку вегетації.
Хоча позакореневе живлення рослин не здатне конкурувати з основним у плані забезпечення посівів макрота мікроелементами, однак натепер застосування для позакореневих підживлень кукурудзи регуляторів росту, комплексних рідких мікродобрив є ефективним і дешевим способом удобрення, який дає змогу збільшити доступність поживних речовин — мікроелементів для рослин і стимулювати краще засвоєння елементів живлення з ґрунту. За листкового живлення макрой мікроелементи легко приникають у рослини кукурудзи, добре засвоюються, швидко включаються у синтез органічних речовин у листкових пластинках або переносяться в інші органи рослин і використовуються в метаболізмі, тим самим сприяючи покращенню якості продукції, збільшенню врожайності зерна та економічної ефективності вирощування кукурудзи.
The Ukrainian Farmer
