Як отримати максимум ефективності від силосного інокулянту

Мікробні силосні інокулянти мають відповідати низці основних вимог, пише журнал The Ukrainian Farmer.

Зокрема, у них має бути:

• висока швидкість росту й успішна конкуренція з природною мікрофлорою;

• кислотна толерантність (десь до рН 4);

• застосування для ферментації широкого спектра цукрів;

• ріст або виживання за температури до +50 °С;

• добрий ріст на пров’ялених травах із низьким умістом вологи;

• можливість виробництва в порошкоподібній або гранульованій формі, а також стабільність зберігання.

• не повинні продукувати неферментований декстран із сахарози та манітол із фруктози;

• не мають руйнувати органічні кислоти;

Аби запобігти лактатному ацидозу, потрібно застосовувати тільки бактерії, що продукують L(+) ізомери лактату. На практиці жоден зі штамів не відповідає всім цим вимогам, тому в лінійці продуктів компаній, які виробляють інокулянти, як правило, об’єднують 2-7 різних штамів.

Якщо до складу інокулянту входять ферменти, до них також є певні вимоги:

• інтервал рН – 6-4,3 (оптимально 5);

• за зниження рН до 4,3-4,1 повинні втрачати активність;

• працювати в анаеробних умовах і за температури до +50 °С;

• відсутність протеолітичної активності.

Дозування та спосіб унесення інокулянту визначає рівномірність унесення дози та може помітно варіюватися: ручний спосіб, обприскування рослин на корені перед скошуванням, оброблення під час скошування й подрібнення аплікаторами (мікродозаторами), внесення в траншеях або баштах, рукавах, тюках чи рулонах перед їхнім обмотуванням у плівку, диференціація внесення у шари (верхні, середні, нижні тощо).

Для контролю оптимальних норм унесення інокулянту доцільно користуватися такими методами:

• фіксувати кількість добавки, витраченої на один причеп зеленої маси;

• установити кількість причепів із зеленою масою з розрахунку на один бак;

• зіставляти обсяг витраченого інокулянту з кількістю заготовленого силосу.

Як повідомлялося, силосні добавки обирають, виходячи з конкретних проблем.