Ягідництво без простих рішень: що варто переглянути вже зараз

Українське ягідництво сьогодні стикається одразу з кількома серйозними викликами. Це дефіцит робочої сили, проблеми з енергопостачанням, складніше фінансування, зміни вимог до використання засобів захисту рослин та логістичні труднощі. Усе це вже впливає не лише на собівартість виробництва, а й на те, які культури фермери вирощуватимуть у майбутньому.

Робоча сила змінює структуру ягідництва

Перша і, мабуть, найгостріша проблема — нестача робочої сили. Причому вона стала багатогранною. Нам бракує людей для збирання врожаю, фахівців, механізаторів. Частина спеціалістів була мобілізована, і це безпосередньо позначається на роботі господарств.

Є й логістичний аспект. Якщо господарство розташоване у віддаленому районі, а дорогою до нього є багато блокпостів, закупівельники можуть просто не їхати туди. Таким чином, проблема робочої сили поступово переростає у проблему структури самого ринку.

Ми вже бачимо перші зміни. Дефіцит робочої сили вже змушує частину виробників переглядати технології, рівень механізації та структуру насаджень. Поки що це радше сигнал до перегляду моделей виробництва, ніж сформований масовий тренд.

Наприклад, окремі виробники розглядають альтернативні культури, які потенційно краще піддаються механізації або мають перспективи переробки. Серед таких варіантів обговорюють, зокрема, обліпиху. Але рішення про зміну культури має базуватися не лише на потребі в робочій силі, а й на технології збирання, наявності переробки, ринку збуту та економіці конкретного господарства.

Інша культура, яка має проблеми, — смородина. Її ціна дуже нестабільна: після періодів високих цін виробники активно збільшують площі, потім ціни падають, і частину насаджень вирізають. На частині традиційних ринків інтерес до смородини дуже повільно, але поступово знижується. Це не різке падіння попиту і не причина відмовлятися від культури, але цей фактор варто враховувати при закладанні нових довгострокових насаджень.

Тому у найближчі три-п’ять років варто бути готовими до поступових структурних змін: зростатиме значення механізації, продуктивності праці та здатності господарства швидко адаптувати технологію й набір культур..

Енергетика: сонячні панелі не вирішують усіх проблем

Друга велика проблема — енергетика.

Сонячна генерація є важливою частиною рішення, але для критичних процесів — охолодження, зберігання, насосів — господарству варто оцінювати всю систему енергетичної стійкості: генерацію, накопичення та резервне живлення. Багато господарств уже встановили сонячні панелі. Це працює, але сонячна генерація не може забезпечити всі потреби ферми протягом доби. Крім того, не всі господарства встановили системи накопичення енергії.

У сезон можна частково впоратися з перебоями, але якщо йдеться, наприклад, про охолодження продукції безпосередньо в господарстві, одних сонячних станцій недостатньо. Потрібні генератори та інші резервні рішення.

Один із напрямів, який варто додатково вивчати, — локальні енергетичні рішення на рівні громад та груп підприємств, зокрема спільні системи резервування й накопичення Великі ферми влітку можуть накопичувати енергію, а потім використовувати її не тільки для власних потреб. Уже зараз бувають ситуації, коли під час перебоїв із електропостачанням господарства підтримують роботу насосів для цілого села.

Тобто йдеться про енергетичну децентралізацію на рівні громад із накопичувальними хабами. Це вже питання, над яким мають працювати енергетики, держава і громади.

Фінансування стає складнішим

Ще один серйозний виклик — гроші. Банки стали значно обережнішими, а відсоткові ставки за кредитами залишаються високими. Багаторічні насадження мають довгий інвестиційний цикл і повільно виходять на комерційні обсяги. Тому при плануванні нових проєктів особливо важливо оцінювати запас ліквідності та доступність фінансування на перші роки.

Програми на кшталт «5-7-9%» працюють, але не завжди вирішують проблему. Наприклад, якщо йдеться про нову плантацію, господарство може не мати історичних фінансових показників, які дозволили б банку оцінити її перспективність.

Отже, механізми фінансування ягідництва мають враховувати специфіку багаторічних насаджень, а не оцінювати їх за тими самими критеріями, що й бізнеси з коротким виробничим циклом.

Нові вимоги до засобів захисту рослин

Окремий виклик — поступове посилення європейських вимог до використання пестицидів.

Це проблема не лише поточного року. Відбувається поетапне виведення з використання окремих діючих речовин, і з наступного року цей процес продовжиться.

Виробникам варто вже зараз уважніше відстежувати зміни європейського регулювання ЗЗР — особливо статус діючих речовин і максимальні рівні залишків для конкретних культур.

Україна намагається отримати перехідний період, але навіть якщо його буде надано, це не означатиме автоматичної можливості експортувати до Європейського Союзу продукцію, вирощену із застосуванням речовин, які там уже не дозволені.

Це стосується, зокрема, діючих речовин, що входять до складу добре відомих препаратів — Horus, Switch, Karate Zeon, Score, Topaz, Signum та інших. Їх згадка не означає, що всі ці препарати заборонені: статус кожної діючої речовини та вимоги до залишків потрібно перевіряти окремо.

Для професійних фермерів донести нові вимоги можна. Вони розуміють експортні вимоги й можуть перебудувати технологію. Значно складніше працювати з домогосподарствами, які є вагомою частиною загального виробництва ягід.

Навіть законне в Україні застосування препарату не звільняє експортера від перевірки відповідності продукції вимогам ринку призначення. Тому тут потрібна не тільки зміна законодавства, а й системна робота з виробниками та поступова перебудова технологій.

Нам потрібна стратегія, а не життя від гранту до гранту

Усі ці проблеми неможливо вирішити окремими точковими рішеннями. Галузі потрібна стратегія розвитку щонайменше на три роки.

Причому це має бути не просто документ, який хтось написав. Стратегія повинна бути прийнята державою і підтримана різними міністерствами, адже питання ягідництва виходять далеко за межі аграрної політики. Тут перетинаються економіка, фінанси, соціальна політика, енергетика, експорт.

В Україні є загальна Стратегія розвитку сільського господарства до 2030 року. Але на рівні окремих секторів, зокрема ягідництва, нам бракує більш предметної відповіді на питання: де Україна хоче конкурувати, які технології розвивати і в які компетенції та інфраструктуру інвестувати.

Сьогодні ми фактично живемо від гранту до гранту. Немає системного бачення, куди має рухатися галузь.

Наприклад, якщо галузь бачить потенціал певної нової або недооціненої культури, цього недостатньо для заклику масово її висаджувати. Спочатку потрібно оцінити ринок, технологію, посадковий матеріал, можливості механізації, переробки та збуту..

Якщо аналіз покаже, що, наприклад, обліпиха має для України довгостроковий конкурентний потенціал, тоді розвиток цього напряму потребуватиме цілої системи: підготовка технічних фахівців, розвиток якісного посадкового матеріалу, навчання виробників, обмін досвідом, підтримка маркетингу та експорту.

Точковими рішеннями окремої асоціації чи невеликої групи виробників цього не зробити. Потрібна довгострокова державна стратегія, яка визначатиме, на яких ринках і з якими культурами Україна хоче конкурувати, а потім — як саме ми будемо цього досягати.

На жаль, я не бачила стратегії не тільки розвитку ягідництва, а й усього сільського господарства, яка б послідовно виконувалася. Документи та презентації були, але подальші рішення часто не відповідали задекларованим цілям.

Саме тому першою умовою розвитку я вважаю не чергову програму підтримки, а політичну волю дотримуватися обраної стратегії.

Від дешевої сировини — до технологічного виробництва

Є ще одна проблема, яку не можна оминути, — позиціонування України на світовому ягідному ринку.

За останні роки ми суттєво наростили виробництво та експорт малини. Значна частина цієї продукції походила від домогосподарств і збиралася через мережу заготівельників. Завдяки ціні Україна змогла дуже швидко збільшити обсяги й потіснити інших великих виробників.

Але питання не тільки в тому, скільки продукції ми можемо продати. Питання — чи заробляємо ми на цьому.

Сьогодні Україна часто виглядає для зовнішнього ринку як великий постачальник дешевої сировини. Але Україна, яка живе в умовах війни, не може будувати конкурентоспроможність лише на низькій ціні. Модель, що базується переважно на низькій закупівельній ціні та недооціненій вартості праці, має обмежений потенціал у довгостроковій перспективі.

Якщо домогосподарство не рахує собівартість власної праці, а продає продукцію за будь-якою ціною, це створює ілюзію дешевизни української ягоди. Професійне господарство, яке враховує повну собівартість, конкурує вже не лише ціною — йому потрібні продуктивність, якість, технологічність і сильні канали збуту. І за визначенням це не може буди дешево.

Тому нам потрібно працювати над технологічністю виробництва. Великі обсяги дешевої сировини можуть забрати й інші країни. Наше завдання — зрозуміти, де саме ми можемо бути конкурентними в довгостроковій перспективі.

Війна вимагає гнучких моделей

При цьому ми маємо розуміти: навіть найкраща стратегія не скасує головного фактора — війни.

З одного боку, нам необхідно системно розвивати галузь. З іншого — війна постійно вносить хаос, тому побудувати абсолютно стабільну модель бізнесу зараз неможливо.

Отже, нам потрібні гнучкі бізнес-моделі. Вони мають одночасно рухати господарство у правильному напрямку й зменшувати ризик його руйнування через непередбачувані обставини.

Ми вже бачили, як перебої з електроенергією впливали на ринок. У 2023–2024 роках продукцію часто доводилося продавати швидко, тому що зберігання було ризикованим, а електроенергії для нормальної роботи не вистачало. Коли немає можливості зберігати ягоду, виробник фактично продає її тому, хто готовий забрати просто зараз. Тому ще до сезону варто мати кілька сценаріїв реалізації та зберігання, а не шукати рішення вже під час кризи.

Вивезення продукції до Польщі свого часу було одним із способів вирішення проблеми. Але цей варіант також стає дорожчим, зокрема через зміну валютного курсу та зростання витрат у Польщі.

Тому не можна розраховувати на один запасний сценарій. Потрібно мати кілька моделей роботи: що робити за наявності електроенергії, що — за її відсутності, як змінювати логістику, де зберігати продукцію, які культури вирощувати.

Можливо, це означатиме навіть скорочення обсягів виробництва окремої культури та більшу диверсифікацію.

Рішення можуть бути різними. На мій погляд, сьогодні однією з ключових умов стійкості та розвитку ягідного бізнесу є гнучкість — здатність заздалегідь бачити ризики, мати кілька сценаріїв і не приймати різких інвестиційних рішень лише під впливом короткострокової кон’юнктури.